3. Стандартні лексико-граматичні конструкції для написання анотації

Під час написання основної частини анотації найчастіше використовуються такі стандартні лексико-граматичні конструкції:

Стаття (робота, книга, монографія тощо)

присвячена питанню, темі, проблемі...

є узагальненням (аналізом, описом, оглядом) чого?

являє собою узагальнення (огляд, аналіз, виклад, опис)...

Автор висвітлює такі проблеми...

зупиняється на таких питаннях...

порушує питання...

здійснює ґрунтовний аналіз (чого?)

визначає сутність поняття...

висвітлює в ході дослідження такі актуальні питання, як...

У статті розглядається (узагальнюється...) (що?), йдеться (про що?)

дається оцінка (аналіз) (чого?)

представлена точка зору (на що?)

порушене питання (яке?)

розв’язуються (висвітлюються, порушуються, досліджуються, ставляться) проблеми...

Заключна частина анотації може починатися так:

Стаття адресована (призначена) (кому?)

може використовуватися (ким?)

є цікавою (для кого?)

зацікавить (кого?)

розрахована на (широке коло читачів, студентів , аспірантів, маркетологів тощо)

Пам’ятайте! Показниками високого рівня анотації є:

• якість і точність інформації про першоджерело;

• логічне її оформлення;

• відповідність чинним мовним нормам;

• обмежений обсяг.

Як складати анотацію (пам’ятка!!!)

1. Ознайомтесь з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр, автор, рік і місце видання, структура, обсяг тощо).

2. Прочитайте текст, усвідомлюючи його загальний зміст.

3.Визначте головну інформацію тексту, відповівши для цього на такі запитання:

• Які проблеми висвітлюються?

• Що констатує автор?

• Яких висновків доходить автор?

4. З’ясуйте адресата джерела (у разі потреби).

4. Власне українські термінологічні одиниці в економічній термінології

Як відомо, лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну (питому, власномовну)йзапозичену лексику.

Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті¹¹.

Саме власне українські словастановлять найбільшу частину лексичної системи. Їх можна розпізнати за такими фонетичними й граматичними ознаками¹²:

• [о], [е], що стоять у закритих складах, чергуються з [і], якщо потрапляють у закритий склад: дієслово – дієслівний;

• [е] замінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колишнім твердим приголосним: шести – шостий;

• у словах – назвах людей за родом занять поширеними є суфікси – ник, -івник, -ець, -овець (-івець): комірник, промовець. Характерними для власне українських слів є також суфікси – ій, -ень, -ищ-, -шн-, -от-, -неч-, -анн-, -енн-, -інн-, -ач, -аль, -ив-, -иськ-, -юк-, -юр-, -ар-, -езн-, -елезн-, -ісіньк-, -есеньк-, -юсіньк-. Наприклад:плаксій, красень, днище, метушня, голота, ворожнеча, зростання, знищення, горіння, викладач, скрипаль, печиво, хлопчисько, злюка, носюра, нездара, старезний, довжелезний, гарнісінький, малесенький, тонюсінький.

• українські префікси су-: сузір’я, сукупний;перед-:передбачати, передвечірній;по-:посадити, подвір’я; прі-: прірва, прізвище.

• якщо термін під час перекладу російською мовою має інше словесне оформлення: налог –податок, смета – кошторис, розница – роздріб тощо.

Певний відсоток власномовних термінів (приблизно 17-20 %)¹³ нараховує й сучасна економічна термінологія.

Вона почала формуватися ще в період Київської Русі з розвитком торгівельних відносин, пройшовши шлях від понять ремесел, цехових майстерень до одиниць сучасних міжнародних торгівельних відносин: выкоупати (викупати), гостьба (виїзна торгівля), гривьна (гривня), грошь (гріш), доходъ (дохід), дългъ (долг, борг), заимъ (займ, позика), заимодавьць (позичальник), закладъ (застава), казна (казна, скарбниця), коупити (купити), кγпець (покупець)¹⁴.

Важливо, що в сучасній економічній термінологічній лексиці збереглося багато слів економічної сфери із таким самим значенням, які беруть початок із давнього періоду: оборот, ціна, дохід, товар, мито, продаж та ін¹⁵.

Заслуговує на увагу той факт, що вже в пам’ятках XVIII ст. трапляються терміни з додаванням суфіксів, які надають спеціальній одиниці виразного емоційно-експресивного забарвлення. За такої умови лексеми набувають якісно нового функціонального навантаження з вираженням позитиву чи негативу (залежно від контексту): дєнєжкі, грошики, монєтки¹⁶.

Більшість із зазначених лексем і стали тією власномовною основою, на якій протягом наступних століть формувалася система термінів ринкової економіки. Деякі з таких одиниць функціонують досить обмежено, у той час як інші ще з самого початку стали базою для утворення словотвірних гнізд і термінів-словосполучень: гроши  грошикъ, грошовый, грошъ; коупити  коуплєнина, купля, купєць.

Перші спроби впорядкувати економічну термінологію припадають на другу половину ХІХ ст – початок ХХ ст. Найбільш уживані економічні терміни тією чи іншою мірою відображалися в тогочасних службових словниках, словниках іншомовних слів та збірках термінів суміжних галузей (службова, справочинна, юридична сфери) таких, як “Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів” В. Доманицького (1906), “Українська службова термінологія й зразки службових папер” (1918), “Російсько-український діловодний словник” Л. Падалки (1918). Характерним для українського зібрання економіних термінів є те, що до нього включали не лише типові західноукраїнські слова (гурт, гуртівня), а й використувавали велику кількість термінів, що вживалися у східних областях України: господарство, позика, власність тощо.

Становлення економічної термінології української мови в кінці XIX – на початку XX століття було нелегким, багато в чому не подібним до процесів у інших слов’янських мовах. Умови бездержавності, постійні дискримінаційні заходи стосовно української мови й у Росії, куди входила Наддніпрянщина, і в Австро-Угорщині, у складі якої перебувала Наддністрянщина, стримували розвиток української загальнонаціональної мови, отже, і її термінології. У цей період до складу економічної термінології запозичується значна кількість слів російської мови (безроботиця (безработица)) та польської (вартість (wartość), позичка (poźyczkię)). Проте дуже швидко ці лексеми змінюються відповідно до лексико-семантичної й фонетичної струкутри української мови й перестають сприйматися як запозичення.

У 20-30 роки XX століття у зв’язку з набуттям народами колишньої Російської імперії можливості вільного розвитку спостерігається „тенрмінологічний національний бум”. З’являється величезна кількість словників, у яких простежується тенденція до створення трмінів на власномовній основі, навіть заміни інтернаціоналізмів власне українськими відповідниками. Наприклад: ажіо - надплата, аукціон - торги, афера - гешефт, баланс - рівновага, банкнота - банківка, вексель - обмінка (Словник правничої тенрмінології / за ред. В.І. Войткевич, Г.Д. Вовкунівський, В.О. Крижанівський та ін. – К, 1926 р.).

Наступні десятиліття перебування України в складі Радянського Союзу звели нанівець створення термінології на власномовній основі. У більшості прекладних словників простежується тенденція до зближення термінологічних систем обох мов: першим подається термін найбільш подібний до російського, а другим як варіант власне український відповідник. Наприклад: опт – опт, гурт; в рассрочку – у розстрочку, на виплат; неустойка – неустойка; недоимка – недоїмка, недоплата тощо (Ворбьёва С.А., Молодид Т.К. Русско-украинский словарь социально-экономической терминологии. – К.: Вища школа, 1976. – 412 с.).

Нині економічна термінологія зазнає змін в її лексичному складі, зумовлених бурхливими економічними процесами в житті держави. Деякі поняття переходять з активного словникового запасу до пасивного (п’ятирічка, госпрозрахунок, колгосп, народна власність, ваучер, колективний підряд) і, навпаки, з пасивного – до активного (акція, вексель, біржа, облігація). Відбувається зміна термінологічних одиниць, що утворювали ядро української термінологічної системи. Раніше в центрі системи перебували такі терміни, якдодана вартість, капіталістична експлуатація, народне господарство. За останнє десятиріччя центральне місце в термінологічній системі посіли терміни, що стосуються процесів ринкової економіки, зародження приватної власності, утворення ринку цінних паперів, функціонування системи комерційних банків та ін.:ринкова економіка, інфляція, котирування, позичка, позика, боргове зобов’язання, банкрут. З’являється велика кількість нових економічних термінів (здебільшого слів іншомовного походження), що позначають нові явища в українській дійсності:спонсор, дистриб’ютор, лізинг, лібералізація цін, мерчендайзер.