14.2. Методи вивчення клітинного імунітету

При визначенні імунного статусу людини поряд з показниками гуморального імунітету дуже важливе значення мають дані про стан клітинного імунітету. Досягнення сучасної імунології дали можливість підвищити інформативність клінічного аналізу крові додатковими показниками, серед яких найбільше значення мають:

• визначення кількості клітин різних субпопуляцій лімфоцитів, для чого застосовують моноклональні антитіла проти специфічних поверхневих рецепторів, а для вимірювання їх концентрації – автоматизований метод цитофлюорометрії, візуальний стрептавідин-біотиновий метод, а також вже ставший класичним метод розеткоутворення;

• визначення функціональної активності лейкоцитів за допомогою методів розеткоутворення, фагоцитозу та інших;

• оцінка рівня імуносупресії, для чого виявляють ознаки аутоінтоксикації організму шляхом спостереження морфологічних ознак дегенерації нейтрофілів, оцінки активації нейтрофілів до апоптозу по експресії Fas-рецепторів тощо.

Перелічені показники поряд з показниками гуморального імунітету (концентрація імуноглобулінів, комплемента, цитокінів та ін.) є основними для характеристики стану імунітету, активності імунної відповіді, наявності запального процеса, встановлення рівня імуносупресії. Саме цей комплекс показників називають імунограмою на відміну від класичного клінічного аналізу крові. Інформативне значення імунограми важко переоцінити, оскільки різні патології організму або самі по собі мають імунологічне підгрунтя, або суттєво впливають на стан імунної системи. Зараз за допомогою імунологічних методів

можна чітко виявити різні імунодефіцити, аутоімунні хвороби, ідетифікувати тип гіперчутливості, визначити ефективність того чи іншого підходу терапії, проводити діагностику інфекційних та інших хвороб тощо.

В наш час у клінічній імунології для оцінки клітинного імунітету застосовуються як класичні методи, такі як методи визначення лейкоцитарної формули у пофарбованих мазках, так і більш сучасні методи, розроблені у 60-70-і роки після появи клонально-селекційної теорії М.Ф. Бернета, такі як: люмінісцентно-серологічний, методи бласттрансформації, розеткоутворення, гальмування міграції лейкоцитів, фагоцитозу та ін. Розроблено методи виявлення рецепторного апарата клітин імунної системи, визначення різних медіаторів, що синтезуються цими клітинами. Після створення гібридомної технології отримання моноклональних антитіл у 80-і роки ХХ століття Ц. Мільштейном і Дж. Келером були розроблені методи визначення поверхневих маркерів на імуноцитах за допомогою моноклональних антитіл.

При постановці імунограми використовують показники першого і другого рівнів. Тести першого рівня («первинне імунологічне обстеження») включають: визначення основних субпопуляцій лімфоцитів (Т-лімфоцитів, їх субпопуляцій і В-клітин); вивчення фагоцитарної активності нейтрофілів; визначення вмісту імуноглобулінів А, G і М. Ці показники рекомендовані для скринінгового виявлення імунодефіцитів. Тести другого рівня – «розширене імунологічне обстеження» застосовують цілу низку додаткових тестів для уточнення характеру дефектів імунної системи при різних імунодефіцитах. Перед клінічним імунологом стоїть важлива задача вибору методу і технології визначення того або іншого імунологічного показника в клініці.