Передмова

Нині перед теорією держави і права, яка має загальнотеоретичний статус у системі юридичних наук, постають важливі завдання з оновлення свого змісту, переорієнтації на дослідження державно-правової реальності з огляду на загальновизнані взірці демократії, функціонування соціальної і правової державності, механізми забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина. Для цього теоретики держави і права мають критично переосмислити ті напрацювання, що були здійснені в попередній період, запропонувати нові науково обґрунтовані підходи до розв’язання актуальних проблем державноправового розвитку та шляхи їх вирішення.

Вітчизняні фахівці в зазначеній галузі правової науки все частіше схиляються до висновку про те, що подальший поступ теорії держави і права повинен здійснюватися на шляху фундаменталізації цієї дисципліни, дослідження загальнотеоретичних проблем становлення, функціонування та розвитку держави і права, розроблення загальних понять, які б мали методологічне значення для галузевих юридичних наук.

Тому не є випадковим проведення останнім часом низки наукових конференцій з питань методології держави і права, які дають змогу висвітлитиактуальніпроблемидержавно-правовогорозвиткузураху- ванням сучасного стану розвитку науки — філософії, соціології, політології, психології, нових напрямків і підходів, що розробляються цими науками.

Звідсиактивізація іпевнаавтономізація такихнапрямківправових досліджень, як філософія права, соціологія права, етика права, логіка права. Проте це не повинно призводити до порушення цілісності (інтегративності) сприйняття права як універсального способу регулювання суспільних відносин, розв’язання конфліктів, досягнення соці-

11

Частина

перша

НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ

ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Розділ 1

Предмет загальної теорії держави і права

§ 1. Поняття та система юридичної науки

Наука— цеформадуховноїдіяльності людини, якаспрямована на одержання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), відкриття об’єктивних законів світу та передбачення тенденцій його розвитку. Основоюцієїдіяльностієзбиранняфактів, їхсистематизація, критичний аналіз і на цій підставі — синтез (створення) нових знань або узагальнень про досліджувані явища.

Будь-якій науці притаманні, принаймні, такі цілі:

1)пояснення явищ навколишнього світу і закономірностей їх виникнення та розвитку на основі сформульованих наукою законів, теорій, принципів;

2)втілення наукових досягнень упрактику задля поліпшення життя людини та суспільства;

3)прогнозуваннярозвиткуприроднихісуспільнихпроцесівумайбутньому з метою спрямування темпів та шляхів розвитку людства.

Усі науки поділяються на технічні (ті, що вивчають техніку та явища, важливі для її розвитку), природничі (ті, що вивчають природні явища і процеси) та суспільні і гуманітарні (ті, що вивчають людину, стосунки між людьми та їх утвореннями, суспільство в цілому).

Серед суспільних наук чільне місце посідає юридична наука, яка

спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і викорис-

13

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

тання знань про державно-правову дійсність. Ці знання визнавалися наукою не завжди. Наприклад, давньоримські юристи вважали право різновидом мистецтва, афілософ Новогочасу Г. Лейбніц зазначав, що юриспруденція більш наближена до теології (вчення про релігійні догмати), ніж до науки (наприклад, математики чи медицини). Між тим існуєнизкакритеріїв, які дозволяютьобґрунтувати науковийхарактер юриспруденції.

По-перше, юридична наука має власний об’єкт і предмет дослідження. Ціпоняття співвідносяться між собою, але повністю незбігаються. Поняття об’єкта ширше за обсягом, воно охоплює явища і процеси навколишнього світу, щодо яких здійснюється пізнання і справляється практичний вплив людей. Об’єкт може бути спільним для різних наук. Для юридичної науки об’єктом дослідження виступають такі суспільні явища, як право і держава, які одночасно, але з інших сторін, вивчаються філософією, соціологією, політологією, культурологією, історією та ін.

Що стосується предмета науки, то це та сторона об’єкта пізнання (уданомуразіправаідержави), наякуспрямованенауковедослідження, тобто предмет науки є унікальним, він визначає самостійність, своєрідність і особливість кожної науки — те, чим вона відрізняється від інших наук. Предмет юридичної науки становлять закономірності виникнення, розвитку та функціонування усіх державно-правових явищ і процесів, їх окремих сторін та проявів, які разом утворюють державно-правову дійсність. З такого розуміння предмета науки випливає важлива особливість юриспруденції — спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозумовленості та взаємовпливі. Зоглядунаценазва«правознавство» длявизначенняюридичноїнауки, якавживається внауковійтанавчальній літературі, єнеточноюіоднобічною. Нерозривний зв’язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і державознавчою1.

По-друге, юридичнанаукамаєвласнуметодологію, тобтосукупність прийомів, способів та принципів, за допомогою яких досліджуються правоідержава. Пізнаннядержавно-правовоїдійсності, формулювання законів її розвитку та вироблення практичних рекомендацій здійснюютьсянаосновісистемизагальнонауковихіспеціальнонауковихметодів. Крімтого, юриспруденціїпритаманнійметоди, щостворенідлявивчен-

1 У цьому сенсі більш точним є термін «праводержавознавство», який використовується П. М. Рабіновичем (див.: Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави і права: Навч. посіб. – Львів: Край, 2007).

14

Розділ 1. Предмет загальної теорії держави і права

ня виключно юридичних явищ і відображають специфіку даної науки. Це, зокрема, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи.

По-третє, юридична наука пізнає державно-правову дійсність, використовуючи власний понятійний апарат, тобто систему термінів

ісловосполучень, за допомогою яких формулюється наукове вчення про право і державу, їх елементи, форми, функції, інститути та ін. Одні з цих понять є специфічними для всіх юридичних наук (наприклад, «норма права», «правопорядок», «правопорушення» і под.) і тому називаються загальноправовими; інші мають значення головним чином для окремих юридичних наук або їх груп. Так, поняття злочину та осудностізастосовуютьсяукримінальномуправі, поняттянеустойки— у цивільному та господарському праві, поняття податку — у фінансовому праві тощо.

І, нарешті, по-четверте, юридичній науці притаманні усі названі наукові цілі. Як вже зазначалось, юриспруденція досліджує і пояснює державно-правовудійсність. Кінцевою їїметоюєсприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефективному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини

ігромадянина. Зметоюдосягненняцієїметиюридичнанаукавизначає тенденції розвитку права і держави та корегує юридичну практику шляхом надання останній порад, пропозицій, рекомендацій.

Усі юридичні науки з огляду на предмет їх дослідження можна поділити на декілька груп.

До першої групи належать теоретичні науки. Провідне місце у цій групі посідає теорія держави і права, яка є найбільш загальною юридичноюнаукою. Специфікудержавно-правовогорозвиткуконкретних країн, спільні та відмінні риси різних правових систем, тенденції їх розвитку, можливість запозичення іноземного досвіду до правової системиУкраїнививчаєпорівняльнеправознавство(юридичнакомпаративістика). До групи теоретичних юридичних наук приєднуються окремі напрямки міждисциплінарних досліджень державно-правової дійсності (наприклад, філософія та соціологія права).

Другу групу утворюють історичні науки (вітчизняна та всесвітня історія держави і права, історія вчень про державу і право). Вони доситьдокладно досліджують умовивиникнення, розвиткуіособливості функціонування держави і права окремих країн, найзначніші вагомі етапи розвитку державно-правової думки і зміст державно-правових ідей різних шкіл і напрямків.

15

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

Третю, найбільшу групу становлять галузеві науки, які посідають центральне місце в системі юридичних наук. До них належать науки конституційного, цивільного, адміністративного, трудового, кримінального, процесуальноготаіншихгалузейправа. Предметомдослідження кожної з цих наук є ті специфічні правові відносини, що складаються в окремих сферах суспільного життя, і ті правові норми і законодавчі приписи, яківиникаютьнаїхбазі. Змісткожноїгалузевоїнаукистановить система знань про відповідну галузь права — про шляхи її розвитку і вдосконалення, джерела, принципи, зміст і систему норм, що входять до неї, практику їх реалізації тощо. Від стану наукових дослідженьгалузевихнаукзначноюміроюзалежатьякістьзаконодавчих робіт, проведення реформ у правовій сфері, зокрема кодифікація законодавства. Невипадковонауковцістановлятьбільшучастинуробочих груп, якіготуютьпроектинайбільшпринциповихгалузевихнормативних актів.

До групи галузевих наук примикають і ті, що виникають на перетині різних галузей права і мають комплексний характер. Вони іменуютьсяміжгалузевими. Донихможнавіднести, наприклад, комплексну науку господарського права, яка виникла з потреби вивчення і вдосконалення правового регулювання ринкових відносин, що розвиваютьсявУкраїні, івивчаєдіюнормрізнихгалузейправа— цивільного, адміністративного, фінансового — у сфері підприємництва. Комплексний характер мають також науки екологічного, земельного та інших галузей права.

Четверту групу в системі юридичних наук складають прикладні науки. Поміж нихслід вирізнити судову медицину, судову психіатрію, криміналістику, кримінологію, правовустатистику. Цінаукидосліджують питання, тісно пов’язані з функціонуванням держави і права. Вонивідіграють рольорієнтира вдіяльності посадових осіб зреалізаціївимогправа. Наприклад, криміналістикустановлятьнауковізнання про методику, тактику і технічні засоби, що застосовуються при розслідуванні злочинів, кримінологію — наукові знання про причини злочинності і методи усунення обставин, що сприяють її існуванню, судову психіатрію — наукові знання про шляхи встановлення певної групи обставин, що виключають юридичну відповідальність, та ін. Характерним для наук, що належать до цієї групи, є використання ними даних не тільки юриспруденції, а й інших наук — хімії, біології, анатомії, фізики, балістики, мовознавства. Підтвердженням цьогоєте, щосудова медицина, психіатрія, психологія тастатистика виступають

16

Розділ 1. Предмет загальної теорії держави і права

складовими частинами водночасякправовоїнауки, такімедичної, статистичної і психологічної наук, на положення яких вони спираються.

До п’ятої групи юридичних наук слід віднести галузі, що досліджують міжнародне право. Йдеться про науку міжнародного публічногоіміжнародного приватногоправа. Останніми рокамидедалі більшогорозвиткунабуваютьдослідженняправовихутворень, якіздобули влітературіназвуєвропейськогоправа, космічногоправа, інформаційногоправа. Цідослідженнявідповідаютьсвітовійтенденціїпосилення інтеграційних процесів іміжнародного впливу на національні правові системи.

§2. Загальна теорія держави і права як фундаментальна наука: поняття та риси

Загальнатеоріядержавиіправаєфундаментальноююридичною наукою, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права і держави в їх взаємозв’язку, а також вихідні для всіх юридичних наук поняття.

Загальній теорії держави і права як науці притаманні певні специфічні риси.

По-перше, загальна теорія держави і права є наукою суспільною, оскільки відповідно до свого предмета вона досліджує такі суспільні явища, якправоідержава, їхструктуру, призначення, цінністьтаосновні інститути. В процесі досягнення своїх наукових цілей теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками і міждисциплінарними сферами знань, такими як філософія і соціологія права, політологія, психологія та ін.

По-друге, теорія держави і права входить до складу юридичних наук. Формулюючи базові юридичні поняття, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, психологічні, ідеологічні передумови їх виникнення і розвитку, теорія держави і права посідає провідне місце в системі юриспруденції.

По-третє, для загальної теорії держави і права властивий двоєдинийхарактер, щопроявляєтьсяудослідженні державиіправаумежах однієї науки в їх єдності, взаємозв’язку і взаємодії. Теорія держави і права виходить з того, що сучасне право є невідривним від держави. Діючи у правових формах, держава повинна охороняти встановлений

17

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

у суспільстві правопорядок та застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верховенство над державою, що, зокрема, закріплено у ст. 8 Конституції України. Верховенство права проявляється передусім у приматі прав

ісвобод людиниігромадянина, які єневідчужуваними, непорушними

ітакими, що не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою.

По-четверте, теорія держави і права є наукою загальною, оскільки досліджує лише найбільш істотні, широкі за обсягом питання вчення продержавуіправо, розглядаєосновнізакономірностідержавно-правової дійсності, розв’язує проблеми, важливі для юриспруденції в цілому. Сформульовані теорією держави і права наукові закони, концептуальні положення, принципи призначені, як правило, для їх загального застосуваннявсімаюридичниминаукамиабоїхбільшістю. Томунайточнішою назвою цієї науки буде «загальна теорія держави і права» — саме «загальна», оскільки й іншим юридичним наукам притаманні свої теорії, що мають не загальний, а приватний характер.

По-п’яте, теорія держави і права може бути охарактеризована як наукасинтетична (узагальнююча). Доскладузагальноїтеоріїдержави

іправа входять не тільки знання, одержані цією наукою, а й в узагальненомувиглядінауковіздобуткиіншихюридичнихнаук, яківивчають різніаспекти державно-правовоїдійсності. Так, вченняпроюридичну відповідальність, яке є складовою предмета загальної теорії держави

іправа, не може не спиратися на одержані галузевими науками дані щодо конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної та інших видів юридичної відповідальності.

По-шосте, загальну теорію держави і права слід розглядати як наукуметодологічну. Загальнізакономірності, виробленітеорієюдержави і права, використовуються іншими юридичними науками як методологічні орієнтири при дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань. Методологічну роль виконує також єдиний для всіє юриспруденції понятійний апарат, якій розробляється загальною теорією держави і права. Невипадково опанування юридичною професієюмайбутнімиправникамирозпочинаєтьсясамезкурсутеорії держави і права, без якої системне вивчення інших юридичних дисциплін є неможливим.

По-сьоме, важливою рисою загальної теорії держави і права є її фундаментальний характер. Пряма практична орієнтація не належить до головних завдань цієї науки. Лише обмежене коло загальнотеоретичнихздобутківбезпосередньовпливаєнаюридичнудіяльність(при-

18

Розділ 1. Предмет загальної теорії держави і права

кладом орієнтованих на практику положень теорії держави і права можебути, зокрема, вченняпроюридичнутехніку). Якужезазначалося, для теорії держави і права властивий високий рівень наукових узагальнень, вона містить положення, які утворюють теоретичну і методологічну базу (фундамент) юриспруденції, об’єднує юридичні науки в єдину, цілісну, внутрішньо узгоджену систему.

Наведенірисизагальноїтеоріїдержавиіправадозволяютьохарактеризувати її як вихідну і основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право.

§3. Предмет загальної теорії держави

іправа, його структура

Нам вже відомо: предметом певної науки є те, що вона вивчає.

Предметом загальної теорії держави і права є сутність і найбільш загальнізакономірностівиникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ і процесів, а також головні, вихідні для всієї юридичної науки поняття.

Відповідно до наведеного визначення у структурі предмета теорії держави і права можна вирізнити три складові:

1)сутність права і держави;

2)найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави;

3)систему юридичних понять.

Першим елементом предмета, який досліджується загальнотеоретичною наукою, є сутність права і держави. Її становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів (наприклад, право — від інших видів соціальних норм, державу— віднедержавнихорганізаційвлади). Дляправатакою якістю єзакріплення ним звисоким ступенем деталізації міри можливої і належної поведінки людей, для держави — наявність в країні політичної влади, що поширюється на все населення. Уявлення про сутність держави і права забезпечують поглиблення та конкретизацію знаньщодоприродиюридичнихявищтаєвідправнимидлявиявлення і дослідження діючих у державно-правовій сфері закономірностей.

Розглядаючи другу складову предмета теорії держави і права, зазначимо, що державно-правові закономірності — це об’єктивно існуючі, можливі для пізнання загальні правила, за якими відбуваються

19

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

формування, розвиток і функціонування державно-правових явищ. Вивчення даних закономірностей розкриває необхідний, постійний та істотний зв’язок цих явищ між собою та з іншими соціальними феноменами. Але слід враховувати, що дія державно-правових закономірностей не має характеру абсолютної фатальності. В суспільній практиці не виключаються окремі, у тому числі випадкові, відхилення від закономірностей. Закономірним, наприклад, є наявність у державноорганізованому суспільстві своєї території. Цепритаманно практично кожній державі. У той же час монгольська середньовічна держава постійної території не мала. Крім того, як правило, державно-правові закономірності єваріативними (тобтомаютьдекілька варіантів розвитку), оскількиздійсненняцихзакономірностейможебутискореговано умовами певного суспільства, країни, цивілізації. Так, значна соціальна напруга, що мала місце у розвитку держав Європи та Північної Америки наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., в деяких випадках призвела як до революційної зміни державного ладу (як, наприклад, у Російській імперії у 1917 р.), так і до ухвалення соціальних законів, подолання значного економічного розшарування у суспільстві і врештірешт винайдення соціального компромісу (країни Західної Європи, США та ін.)1.

До закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, які вивчає загальна теорія держави і права, можна віднести, зокрема, закономірності формування права і виникнення державності, а також зміни історичних типів права і держави; закономірності розвитку форм права і держави та їх елементів і видів; закономірностідіїдержавногомеханізму, механізмуправовогорегулювання, створення режиму законності і правопорядку тощо. При цьому теорія держави і права абстрагується від стану і розвитку права і держави окремих країн, а також від закономірностей функціонування конкретнихюридичнихінститутів. Першістановлятьпредметісторикоюридичнихнаук, адругівивчаютьсягалузевимидисциплінами. Теорія ждержавиіправарозглядаєтількинайбільшзагальнідержавно-правові закономірності.

До структури предмета загальної теорії держави і права належать такожосновніюридичніпоняття. Загальнатеоріядержавиіправарозробляє поняття основних правових і державних явищ та процесів,

1 Значну роль у цьому процесі відіграли також Перша Світова війна, її підсумки танаслідки, щотакожвказуєнаімовірнийтаваріативнийхарактердержавно-правових закономірностей.

20