1.Землі як об’єкт правової регламентації. Склад земельного фонду у-ни.

Земля(З) – 2 значення:

1)планета (широке)

2)верхній ґрунтовий шар (вузьке)

Проф. Забилинський (3 аспекти):

1)З – природний ресурс

2)З – об’єкт права власності

3)З – об’єкт господарювання

Проф. Петров (5 аспектів):

1)екологічний;2)економічний;3)господарський;4)демографічний;5)політичний;

З виконує 2-і основні ф-ції:

1)просторово-операційний базис

2)основний засіб виробництва

Загальні об. земельних відносин:

1)земля – осн. національне багатство, що перебуває під охороною д-ви;

А – найважливіший елемент охоронної системи, що забезпечує безпосередній зв’язок з ін природними ресурсами і використовується як осн. засіб виробництва в с/г або є місцем розміщення промислових, житлових чи ін. комунікаційних об.

2)землі – це частина земельного фонду д-ви в межах окремої категорії (9 категорій) та призначена чи придатна до використання в певних цілях, щодо якої встан певний правовий режим.

3)земельна ділянка – це індивідуально визначена, докум. оформлена, зафіксована у державному земельному кадастрі (ДЗК) і відведена в натурі на місцевості частина земель, що є об. права в-сті, господарської експлуатації, державного управління і правової охорони, згідно з цільовим призначенням.

З (основні ознаки):

1)незамінимість

2)обмеженість в просторі

3)локальність

4)фіксованість

5)нерухомість

6)родючість

Склад земельного фонду України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (мають особливий правовий режим).

Категорії земель (склад зем фонду України)

За основним цільовим призначенням:

1)землі сільськогосподарського призначення;

2)землі житлової та громадської забудови;

3)землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4)землі оздоровчого призначення;

5)землі рекреаційного призначення;

6)землі історико-культурного призначення;

7)землі лісогосподарського призначення;

8)землі водного фонду;

9)землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2. Предмет та метод земельного права (зп).

ЗП – це сукупність правових норм, що регулюють відносини щодо використання та охорони землі, як природного ресурсу, умови і засоби виробництва з метою організації і раціонального використання, покращення і відтворення родючості ґрунтів, охорони п-в і законних і-сів суб земельних в-н.

ЗП – це с-ма правових норм що регулюють зем в-ни з метою забезпечення раціонального використання земель і їх охорони, захисту п-в громадян і ЮО на землі і дотримання встановленого правопорядку у сфері зем в-н.

Предмет ЗП – суспільні земельні відносини, що обумовлені специфічними властивостями землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини — це суспіль­ні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Вони виникають між державою, її органами, органа­ми місцевого самоврядування, юридичними особами та гро­мадянами і становлять предмет земельного права. Формою ЗП є приписи нормативних актів, що регулю­ють весь комплекс земельних відносин. Їх прийнято назива­ти земельним законодавством. Земельне право як галузь права відрізняється від земельного законодавства тим, що воно регулює переважно однорідні від­носини.

Більше того, згідно зі ст. 4 ЗК України зав­данням земельного законодавства є регулювання саме зе­мельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держа­ви, раціонального використання та охорони земель. З цього випливає, що предмет земельного права охоплює лише зе­мельні відносини. Тому гірничі, лісові, водні, фауніс­тичні та інші відносини становлять самостій­ні правові групи, розглядаються тією мірою, в якій це необхідно для аналізу земельних відносин, на них не поширюється земельне законодавство.

Таким чином, предметом земельного права є суспільні відносини, зумовлені особливими власти­востями землі як об'єкта суспільних відносин у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права.

Метод ЗП.

Є 2 осн методи: 1)Імперативний;2)Диспозитивний;

Той чи ін. метод діє в залежності від змісту зем відносин:

1)Імперативний – вин шляхом встановлення визначених приписів і заборон (ведення ДЗК, моніторинг земель, землевпорядкування, зем аукціони, обмеж за цільовим призначенням)

2)Диспозитивний – встан. шляхом визначення меж правової поведінки (тільки у вип. рівності суб’єктів ЗП)(власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому зе­мельною ділянкою у межах, встановлених законом)

Є 2 підходи щодо їх використання:

1)завжди є поєднання

2)ці методи, це 2 окремі методи(нема поєднання)

Існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин:

1)рекомендаційний – надання можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети (у ЗК України серед підстав при­пинення прав на земельну ділянку передбачено право добро­вільної відмови власника землі або землекористувача від права на земельну ділянку)

2)санкціонований – рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

3)делегований – надання прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей (згідно із ЗК повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами).

Таким чином, у сучас­ному земельному праві спостерігається поєднання диспози­тивного та імперативного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від змісту врегульованих відносин та інтересів суспільства і держави, які переважають у конкретний період часу.