„Ідеологічний наступ сталінізму ("ждановщина") в Україні
Пояснення терміну:
• "ідеологічний наступ сталінізму 1946 - 1953 рр." — більш правильний термін (його вживає 0.Субтельний)
• оскільки початок цього ідеологічного наступу пов'язаний з діяльністю секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології Андрія Жданова, то часто вживається термін "ждановщина", який є менш точним, хоча й більш поширеним.
Причини ідеологічного наступу сталінізму:
в роки війни було дещо послаблено ідеологічний контроль над суспільством з метою консолідувати суспільство для ведення війни з Німеччиною, навіть допускалися прояви патріотизму неросійських народів, якщо цей патріотизм ґрунтувався на радянських засадах і сприяв піднесенню бойового духу на фронті й ентузіазму в тилу;
контакти вояків Червоної Армії з населенням Європи в ході визволення Європи від нацистів ламали ряд ідеологічних стереотипів. У свідомість радянських вояків закрадалися сумніви щодо переваг соціалізму над капіталізмом;
приєднання нових територій на заході СРСР (від Балтійського до Червоного морів) ставило перед режимом задачу ідеологічної адаптації населення цих регіонів, посилення ідеологічного контролю;
в Західній Україні точилася запекла боротьба радянського режиму з ОУН-УПА, в тому числі й ідеологічна боротьба. Ідеї націоналістів мали вплив серед певної частини населення, особливо західних областей України.
Напрямки ідеологічного наступу сталінізму:
наступ російського шовінізму під гаслом боротьби проти "схиляння (низькопоклонства) перед буржуазним Заходом", в ході якого звеличувалося все російське або радянське
державна політика антисемітизму, яка проводилася під гаслом боротьби "з безродними космополітами". В Росії російський шовінізм завжди йшов у парі з антисемітизмом. Крім того, Єврейський Антифашистський Комітет, сформований в роки II світової війни на чолі з С.Міхоелсом, проявив . цікавість щодо грошей, які надходили, як пожертви євреям-жертвам нацизму з інших країн. Репресії проти євреїв мали на меті залякати радянську інтелігенцію в цілому
посилення контролю за наукою. Мало на меті відновити й посилити ідеологічний контроль над різними галузями науки методами диктату. Основним у науковій діяльності ставав не пошук наукової істини, а відданість науковим і ідеологічним догматам марксизму-ленінізму-сталінізму. Найяскравішим прикладом встановлення диктату в науці було т.зв. "лисенківщина". В серпні 1948 р. на сесії ВАСГНІЛ академік-невіглас Т.Лисенко захопив владу, оголосив генетиків лженауковцями й диктаторськими методами насаджував свої антинаукові погляди
особливістю усіх ідеологічних кампаній в Україні була боротьба з самобутністю української культури, яка велася під гаслами боротьби проти "українського буржуазного націоналізму". На Україні ідеологічний наступ сталінізму вівся, в першу чергу, під цим гаслом — "боротьба проти українського буржуазного націоналізму".
Додаткова інформація до характеристики напрямків ідеологічного наступу:
1) насадження російського шовінізму під гаслом боротьби проти "схиляння перед буржуазним Заходом". Від діячів науки й культури вимагалося лаяти все західне (крім "прогресивних" митців), показувати пошлість і загнивання буржуазної культури і вихваляти все російське і радянське; діячі культури інших народів СРСР мусили визнавати велич, прогресивність і позитивний вплив на культури інших народів "великої російської" культури. Науковці твердили, що всі відкриття й винаходи, які приписувалися західним вченим, насправді були зроблені російськими вченими раніше від західних. Таким непомірним звеличуванням російської науки й культури насаджувалося національне чванство, ідея вищості й особливих якостей "великого російського народу", який був взірцем для інших народів і протиставлявся буржуазним західним націям.
2) політика державного антисемітизму, що проводилася під гаслом боротьби проти "безродних космополітів". Антисемітизм завжди був складовою російського шовінізму. Отже, розгортання ідеології шовінізму вимагало й відродження антисемітизму. Було вбито Соломона Міхоелса, голову створеного в роки війни Єврейського антифашистського комітету. Інших членів комітету було арештовано, серед них були й вихідці з України, єврейські письменники І.Феффер та Л.Квітко. Були репресовані інші єврейські письменники — А.Кацнельсон, Н.Лур'є, Г.Полянкер тощо, а також українські літературні критики єврейського походження — О.Борщаговський, Санов, Стебун, Адельгейм (два останні активно викривали український "буржуазний націоналізм" в літературі, але стали самі жертвами репресій). Після того, як утворена за сприяння СРСР держава Ізраїль не стала слухняним сателілітом СРСР, радянських євреїв, які виїжджали до Ізраїлю, і тих, хто залишалися, звинуватили у відсутності патріотизму, космополітизмі, почалися репресії, які залякали інтелігенцію єврейського походження й неєврейську інтелігенцію. Найвищого розмаху державний антисемітизм набрав під час розкручування "справи лікарів".
3) посилення контролю за наукою. В Україні було посилено контроль за наукою, особливо це стосувалося історії України, літературознавства, дослідження національних культур. Українські історики були піддані критиці за те, що допустили відхід від марксизму й перекручення "буржуазно-націоналістичного характеру". Від них вимагали створити "справжню" марксистську концепцію історії України, керуватися "Коротким курсом історії ВКП(б)", підкреслювати роль Росії і росіян в історії України. Українські літературознавці були піддані критиці за те, що в "Нарисі історії Української літератури" допустили буржуазно-націоналістичні помилки, "протаскували" теорії Грушевського, не піддали критиці прояви "націоналізму" в творах українських письменників. Також були ліквідовані кабінети історії та культури — польської та єврейської — в складі АН УРСР, як розсадники націоналізму.
В цілому, в СРСР посилюється контроль за економікою (вийшла монографія Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР", яка стала взірцем і догмою для економістів), за мовознавством (монографія Сталіна "Проблеми мовознавства" стала догмою для філологів), а також сталися важливі зміни в біології. У 1948 р. академік-невіглас Т.Лнсенко переміг своїх опонентів і в біології було встановлено його диктатуру. Т.Лисенко розставив на ключових посадах особисто відданих йому осіб насаджував ідеї неоламаркізму під виглядом творчого розвитку дарвінізму й ідей Мічуріна, справжніх генетиків таврували, як "морганістів-вейсманістів" (оскільки Морган і Вейсман були західними вченими, то це було серйозне звинувачення), "мухолюбами-людиноненависниками" (натяк на генетичні досліди з дрозофілами). Генетиків позбавили можливості працювати, звільнили з вузів і академічних установ. На Україні постраждали професори А.Жебрак, І.Поляков, Л.Делоне, С.Гершензон та ін. Аналогічна доля спіткала й кібернетику — вона теж була оголошена лженаукою.
4) у повоєнний час (з 1946 р.) посилилися нагінки на українську культуру. "Буржуазний націоналізм" вишукували в працях письменників та інших митців, науковців, критиків, публіцистів. Розгорталися компанії травлі цілого ряду науковців, митців та критиків. Українську інтелігенцію залякали, та змусили каятися, очікували навіть репресій. Л.Каганович планував провести в грудні 1947 р. спеціальний пленум ЦК КП(б)У, який мав розглянути питання про боротьбу з націоналізмом в Україні. Цей пленум міг привести до фатальних наслідків, однак Л.Каганович був відкликаний до Москви, і пленум не відбувся.