16. Позиційні та комбінаторні зміни звуків мовлення

Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зу­мовлені та спонтанні. Комбінаторні зміни виникають унаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленої певними залежностями між різними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Взаємодія звуків буває контактна, коли впливають один на одного суміжні звуки, і дистантна, коли звуки впливають один на одного на відстані. За напрямом вона буває прогресив­на (попередній звук впливає на наступний) і регресивна (на­ступний звук впливає на попередній).

Уподібнювальні Асиміляція — часткове або повне уподібнення приголос­них звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тошо. Акомодація — пристосування артикуляції суміжних приго­лосного і голосного. Субституція — підстановка в запозичених словах звуків рідної мови замість іншомовних.

Дисиміляційні Дисиміляція — розподібнення приголосних унаслідок за­міни одного звука іншим. Епентеза — вставляння звука для роз'єднання двох подібних.  Дієреза — викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків. Гаплологія — викидання одного з двох однакових складів.

Позиційні зміни залежать від місця звука в слові. В Українській мові спостерігаються такі позиційні зміни, як позиційне чергування і протеза. Позиційне чергування — регулярна зміна звуків, зумовлена їхнім оточенням у слові. Чергування звуків, які з погляду сучасної мови не мають причини, називаються історичними. Протеза — приєднання на початку слова додаткового  = звука.

Фонетично не зумовлені зміни звуків відбуваються незалежно від фонетичних законів і навіть усуперечїм. Сюди можна зарахувати зміни за аналогією, гіперизми та метатези. Гіперизми (гіперкоректності) — неправильні виправлення звуків у словах, найчастіше запозичених. Метатези — нічим не зумовлені перестановки звуків чи складів у словах. Спонтанні зміни— історичні зміни звуків, причина яких тепер невідома.

17. Супрасегментний рівень мови: Просодія.

Просодія (від грец. Prosodia - наголос, приспів) (просодика): -система фонетичних засобів (висотних, силових, часових), що реалізуються у промові на всіх рівнях мовних сегментів (склад, слово, словосполучення, синтагма, фраза, надфразову єдність, текст) і грають смислоразлічітельную роль.

Виділяються наступні елементи просодії: мовна мелодія, наголос, тимчасові і тембральні характеристики, ритм, для тональних мов - словесні тони. У цьому значенні термін «просодія» часто синонімічний поняттю «інтонація». Обидва терміни вживаються для позначення функціональної системи супрасегментних засобів мови (комплексу фонетичних засобів, що реалізуються у складі, слові і т.д., тобто в одиницях більших, ніж в сегментні звуки).

-Загальна назва для фонетичних супрасегментних характеристик мовлення як на рівні сприйняття (висота тону, гучність, тривалість), так і на фізичному рівні (частота основного тону, інтенсивність, час). І в цьому значенні просодія часто протистоїть інтонації, яка вживається для позначення функціональних категорій.

-Супрасегментних засоби організації мовлення: розчленування, і об'єднання мовних сегментів (зниження і підвищення тону, розподіл наголосу, темпоральні зміни, паузація). У цьому значенні П. найчастіше вживається при аналізі віршованої мови.