- •3. Мова як система і структура: три аспекти розгляду мови. Властивості мовної системи
- •4. Суттєві ознаки мовних одиниць. Типи мовних одиниць(граничні і неграничні)
- •5. Відношення між мовними одиницями (дистрибуція, опозиція, функтів)
- •6. Мова як знакова система. Знакові відносини. Види знакових систем.
- •7. Властивості, структура та функції мовних знаків.
- •8. Психофізичні основи зв'язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення і мислення
- •10. Номінація як процес мислення … …
- •12. Принципи розрізнення рівнів мови (автономних механізмів мови)
- •13. Рівні та одиниці мови. Фунції мовних одиниць
- •14. Фонологічний рівень мови
- •15. Типи фонологічних опозицій
- •16. Позиційні та комбінаторні зміни звуків мовлення
- •17. Супрасегментний рівень мови: Просодія.
- •18. Супрасегментні засобі організації мовлення:членування та об’єднання мовленнєвих сегментів.Наголос.Інтонація.
- •19. Граматична категорія та граматичне значення. Типи граматичних категорій та граматичних значень.
- •20. Способи вираження граматичного значення
- •21. Граматичне значення та його відмінності від лексичного
- •22. Частини мови: проблеми класіфікації
- •23. Морфема: классифікация блаблабла
- •Класифікація морфем
- •Класифікація афіксів
- •29. Актуальне членування речення
- •30. Логіко граматичне членування
- •31. Членение предложения по признаку модальности
- •32. Членение предложений по коммуникативной направленности (цели высказывания)
- •33. Конструктивний і комунікативній синтаксис
- •34. Методи синтаксичних досліджень
- •41. Класифікація фразеологічних одиниць
- •49.Мова і соціально-економічна формація
- •50. (Сократила как могла)
- •51. Мова і культура
- •52.Методи соціолінгвістичного аналiзу.
- •54 Літературна мова
- •55 Два аспекти вивчення мови
- •56. Передумови мовних змін
- •57. Внутрішні причини мовних змін
- •4) Зміни у граматичній будові мови.
54 Літературна мова
Будь-яка мова має конкретно-історичну соціальну норму. Мовна норма — сукупність найбільш стійких, традиційних елементів системи мови, історично відібраних і закріплених суспільною мовною практикою; сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлених ним як правильні, зразкові. Мовна норма існує в будь-якому колективі, оскільки в кожному колективі є свій мовний еталон, зразок, і люди не є байдужими до того, як вони говорять. Таким еталоном чи «мовним ідеалом» (термін О. М. Пєшков- ського) можуть бути найрізноманітніші категорії: «як у школі», «як по радіо», «як усі», «як наші», «як пан Іван», «як доярка Дуся» тощо. Психологічно мовні норми є обов’язковими для всіх членів колективу, при цьому такі норми можуть не збігатися з літературними.
Мовна норма характеризується трьома властивостями: вибірковістю, стійкістю (усталеністю) і обов’язковістю.
Вибірковість виявляється втому, що кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови. Так, із двох варіантів напасть і напасть, новий і новий, екскурс і екскурс, експерт і експерт, донька і донька, глядач і глядач, виразник і виразник, будемо і будемо, феномен і феномен, вогкий і вогкий, ходжу і ходжу, зіставити і співставити, вчинок і поступок, порушити питання і підняти питання, заллє і залиє, уболівальник і болільник, захід і міроприємство, післяплата і накладна плата, на виплат і в розстрочку, передплата газет і підписка газет лише перший у кожному наведеному прикладі є нормативним.
Стійкість (синоніми: усталеність, традиційність) — це збереження мовних традицій («так у Шевченка», «так говорять усі»), обмеження хитань і варіантів, посилання на авторитетні джерела вживання.
Обов’язковість полягає втому, що все визнане суспільством вважається правильним і його повинні дотримуватися мовці.
Між нормою літературної мови і нормою нелітературних варіантів мови є відмінності. Літературні норми стійкіші та диференційованіші (тенденція до усунення нефункціональних варіантів, дублетів, їх стилістичне розмежування). Вони кодифіковані (викладені в словниках, підручниках, довідниках з культури мови).
Часто в лінгвістичній літературі під мовною нормою розуміють лише норми літературної мови, що визначаються як стабільність форми мовних одиниць, яка ґрунтується на авторитеті зразкової літератури і закріплена законодавчими актами. Таким чином, мовна норма, особливо літературна, є одночасно і власне лінгвістичною, і соціальною категорією. Соціальність норми виявляється як у відборі і фіксації мовних явищ, так і в оцінюванні мовних фактів як нормативні чи ненормативні.
Мовна норма як соціально-історична категорія входить до загальних норм і звичаїв суспільства.
Усталеність і обов’язковість літературної норми не заперечує диференційованого комплексу мовних засобів, їх варіативності та синонімічних способів вираження. Це забезпечує функціонально-стилістичну диференціацію літературних мов. Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження, що залежить від багатьох суспільних і мовних чинників (рівень розвитку літературної мови, соціальна структура суспільства, особливості мовної ситуації тощо). Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Отже, мовна норма в усіх своїх різновидах має суспільний характер. Варіювання мовної нормипояснюється не тільки і не стільки часовим чинником, скільки соціальними умовами. Кожне суспільство (держава) кодифікує літературну норму і захищає її через школу та інші освітні й адміністративні інститути.