1. Галузі сучаного мовознавства, зв язки с іншими науками. Загальні ознаки і властивості мов.

Мовознавство — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників

світу

Теоретична лінгвістика Фонетика Фонологія Граматика Морфологія Синтаксис Лексикологія Фразеологія  Прикладна лінгвістика  Психолінгвістика Соціолінгвістика Комунікативна лінгвістика

Історія лінгвістики

Усі мовознавчі дослідження розподіляють між двома підрозділами цієї науки — конкретним (частковим) і загальним мовознавством.

Зв’язок з іншими науками:

з філософією (філо Розрізняють такі галузі:

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо).

Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, а також структуру й закономірності функціонування всіх мов - люблю ісофія- мудрість; наука про загальні закони виникнення і розвитку природи, суспільства, мислення), яка становить основу світогляду людини;

з логікою (наука про закони і форми мислення), яка через мову розкриває закони мислення;

з психологією (наука що аналізує процеси відображення в мозку людини об’єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення, почуття, бажання), яка робить це в тому числі й через мову;

з історією надання діалектних даних, історію походження власних імен, географічних назв, розшифровують писемні пам’ятки зниклих народів) та ін. з анатомією, фізіологією (зокрема щодо анатомії і фізіології органів мовлення). З фізикою, зокрема її розділом – акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних (акустичних) властивостей.

2. Мова та мовлення. Розмежуванняб відмінності., одиниці.

У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади: 1. Мова — знакова система; знаки — це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення — це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження. 2. Мова — потенційна система знаків. Мовлення — це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване — викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету. 3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова. 4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови — індивідуальне. 5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення — індивідуальне, ситуативне. 6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж — лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова — це категорія сутності і загального, мовлення — виконує роль явища й окремого. 7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову — ні.

3. Мова як система і структура: три аспекти розгляду мови. Властивості мовної системи

Мовна система - безліч елементів мови, пов'язаних один з одним тими чи іншими відносинами, що утворить певну єдність і цілісність. Кожен компонент мовної системи існує в протиставленні іншим елементам, що наділяє його значимістю. Подання про систему мови включає в себе поняття рівнів мови, одиниць мови, парадигматики і синтагматики, мовного знака, синхронії і діахронії

Поряд з терміном система використовується термін структура. Деякі науковці вважають їх синонімами, але загальноприйнятою стала така інтерпретація понять:

система мови — це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів, а структура мови— це склад і внутрішня організація єдиного цілого.

Мова це система систем, які взаємозумовлені й пов’язані в одне ціле: зміна в будь якій з цих систем викликає зміни в інших системах. Системи бувають матеріальні і ідеальні, відкриті і закриті, статичні і динамічні, гомогенні і гетерогенні. Говорячи про мову як відкриту й динамічну систе­му, слід зазначити, що в ній є і несистемні явища. Система мови, на думку деяких мовознавців, — це не тільки те, що реально існує в мові, а й усе те, що може бути в ній створене.

Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв'язки, строго системні й несистемні ділян­ки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи. 

Існує три аспекти розгляду мови:

• Синтаксичний аспект припускає розгляд мови тільки як деякої сукупності знаків, які перетворяться за певними правилами й утворять у своїх зв'язках ту або іншу мовну систему.

• Семантичний аспект мови вимагає звертання до втримування мовних виражень.

• Прагматичний аспект мови припускає розгляд мовних виражень у відношенні до практичної діяльності й специфіки соціального спілкування, характерних для певної історичної епохи.

4. Суттєві ознаки мовних одиниць. Типи мовних одиниць(граничні і неграничні)

Одиниця мови - елемент системи мови, нерозкладний в рамках певного рівня членування тексту і протипоставлений іншим одиницям  в підсистемі мови, відповідної цьому рівню. Може бути разложима на одиниці нижчого рівня.

Фонема – найменша мовна одиниця. Є односторонню одиницею мови. Служить для побудови і розрізнення знаків. (

Морфема – є двосторонню одиницею, має план вираження і план змісту. Не реалізується самостійно а тільки в складі слова

Слово – двостороння одиниця, йому притаманні всі знакові функції

Речення – належить до ріня структур

Суперзнаковий рівень: речення; знаковий: словосполучення, слово, морфема; субзнаковий рівень: склад, фонема

+ граничні і неграничні спросить на консультации

5. Відношення між мовними одиницями (дистрибуція, опозиція, функтів)

1)Дистрибуція (англ. distribution — розподіл, розповсюдження, від лат. distributio — поділ, розподіл) — узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови — фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.

Типи Дистрибуції:

• дополнительная (комплементарная) — два элементаникогда не встречаются в одинаковойпозиции; этот тип характерен для вариантов одной и той же единицы

• контрастная — дистрибуція функціонально различных единиц, принадлежащих к одному классу. Случай такой дистрибуции могут представлять два звука, замена одного изкоторых другим влечёт за собой различие в значении;

• «свободное чередование»факультативних вариантов одной и той же единицы

2) Опозиція в лінгвістиці, одне з основних понять структурно-функціональної концепції, що розглядає мову як систему взаїмопротівопоставленних елементів. О. зазвичай визначається як лінгвістично істотна відмінність між одиницями плану вираження, якому відповідає відмінність між одиницями плану вмісту, і навпаки..

Види опозицій:

Приватні опозиції

Приватними називаються опозиції, один член яких характеризується наявністю, а другий — відсутністю диференціальної ознаки. іх.

• Градуальні опозиції

Градуальними називаються опозиції, члени яких відрізняються різним ступенем або градацією однієї і тієї ж ознаки.

Еквіполентні опозиції

Еквіполентними називаються опозиції, які не є ні запереченням, ні затвердженням якої-небудь ознаки, а характеризуються його якісною відмінністю.

3) Функтів елементи пов’язані певною залежніст, їх функцією. Види функтиву: -Інтердепенденція-двостороння, взаємовпливова залежність -Детермінаціямодностороння залежність -Констеляція - свободна залежність між двома змінними