- •3. Мова як система і структура: три аспекти розгляду мови. Властивості мовної системи
- •4. Суттєві ознаки мовних одиниць. Типи мовних одиниць(граничні і неграничні)
- •5. Відношення між мовними одиницями (дистрибуція, опозиція, функтів)
- •6. Мова як знакова система. Знакові відносини. Види знакових систем.
- •7. Властивості, структура та функції мовних знаків.
- •8. Психофізичні основи зв'язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення і мислення
- •10. Номінація як процес мислення … …
- •12. Принципи розрізнення рівнів мови (автономних механізмів мови)
- •13. Рівні та одиниці мови. Фунції мовних одиниць
- •14. Фонологічний рівень мови
- •15. Типи фонологічних опозицій
- •16. Позиційні та комбінаторні зміни звуків мовлення
- •17. Супрасегментний рівень мови: Просодія.
- •18. Супрасегментні засобі організації мовлення:членування та об’єднання мовленнєвих сегментів.Наголос.Інтонація.
- •19. Граматична категорія та граматичне значення. Типи граматичних категорій та граматичних значень.
- •20. Способи вираження граматичного значення
- •21. Граматичне значення та його відмінності від лексичного
- •22. Частини мови: проблеми класіфікації
- •23. Морфема: классифікация блаблабла
- •Класифікація морфем
- •Класифікація афіксів
- •29. Актуальне членування речення
- •30. Логіко граматичне членування
- •31. Членение предложения по признаку модальности
- •32. Членение предложений по коммуникативной направленности (цели высказывания)
- •33. Конструктивний і комунікативній синтаксис
- •34. Методи синтаксичних досліджень
- •41. Класифікація фразеологічних одиниць
- •49.Мова і соціально-економічна формація
- •50. (Сократила как могла)
- •51. Мова і культура
- •52.Методи соціолінгвістичного аналiзу.
- •54 Літературна мова
- •55 Два аспекти вивчення мови
- •56. Передумови мовних змін
- •57. Внутрішні причини мовних змін
- •4) Зміни у граматичній будові мови.
55 Два аспекти вивчення мови
Мова як явище, що історично розвивається. Синхронія і діахронія Мова постійно змінюється. Історична змінність мови — ‘її суттєва ознака, внутрішня властивість. Як зазначав О. О. Шахматов, у цей момент мова не є такою, як вона була 10 хвилин тому. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізнавальної діяльності людини. Однак людина за своє життя не помічає змін у мові. Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у XIX ст. Це настільки захопило їх, що вони майже протягом ста років вивчали тільки історичний аспект мови.
Як наголошував В. Гумбольдт, а пізніше О. О. Потебня та Г. Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започатковано розрізнення статичного і динамічного аспектів мови. В. Гумбольдт, зокрема, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов» [Гумбольдт 1960: 77].
Згодом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії.
Синхронія (від грец. зупспгопоз «одночасний») — стан мови в певний момент її розвитку; сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період. Цей термін вживається і в іншому значенні: синхронія — це вивчення мови як системи в абстрагуванні від її змін і часового чинника.
Діахронія (від грец. біа «через» і спгопоз «час») — історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі її історичного розвитку. Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одночасовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню статики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики — синхронічна і діахронічна.
Ще більшої ваги це протиставлення набуло в деяких послідовників Ф. де Соссюра, яке, по суті, призвело до повного розриву між цими двома аспектами мови. Так, Л. Блумфільд зазначав, що знання історії мови в процесі опису її сучасного стану не тільки не потрібне, а й шкідливе, оскільки воно заважає досліднику неупереджено визначити відношення в системі сучасної мови. Однак уже І. О. Бодуен де Куртене, який ще раніше від Ф. де Соссюра прийшов до антиномії синхронії і діахронії, звернув увагу на умовність виділення цих двох аспектів у вивченні мови, бо «в мові, як загалом у природі, все живе, все рухається, все змінюється. Спокій, зупинка, застій — явище умовне, це окремий випадок руху за умови мінімальних змін. Статика мови — це лише окремий випадок її динаміки або, швидше, її кінематики» [Бодузн де Куртенз 1963а: 349]. Як зазначав Бодуен де Куртене, діахронічне вивчення мови важливе і дуже потрібне для розуміння та пояснення кожного її синхронічного зрізу. До такої ж думки дійшли представники Празької лінгвістичної школи, а також А. Сеше, Е. Косеріу та ін.
На сучасному етапі загальновизнаним стало твердження, що синхронічний і діахронічний підходи до вивчення мови доповнюють і збагачують один одного, хоч трапляються випадки, коли неврахування діахронії, тобто один синхронічний аспект, є самодостатнім. Водночас, на думку багатьох мовознавців, поняття синхронії і статики не є тотожними. Оскільки мова є нестатичною за своєю природою, то динаміка є її невід’ємною рисою в будь-який момент її існування, тобто і в синхронії. Отже, кожна мова на будь-якому синхронічному зрізі — це єдність стійкого і змінного. Кожен стан мови є її динамічною рівновагою. Якщо б мова змінювалася швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною. Стійкість мови необхідна для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і передавала досвід попередніх поколінь, а змінність — щоб фіксувати і позначати нові явища зовнішнього івнутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки.Складним і остаточно не з’ясованим є питання,яким чином змінюється мова, як відбуваються зміни, які сили впливають на цей процес. В. фон Гумбольдт убачав ці сили в народному дусі, молодограматики і неолінгвісти — в індивідах. Ф. де Соссюр прямо це питання не порушував, але оскільки вважав, що мова є системою, підпорядкованою своєму власному порядку, то, очевидно, він бачив ці зміни потенційно закладеними в самій мові. Немає сумніву, що всі мовні зміни здійснюються самими носіями мови. Однак вонине залежать від волі людей, а мають об’єктивний характер.