prisuhin_s_i_filosofiya

попередніх законів, його головною категорією є заперечення. За­ перечення — це перехід від старої якості до нової, в якій попере­ дні сторони, елементи та функції старої якості переходять у трансформованому вигляді в нову. Це означає, що між старим і новим існує зв’язок, який характеризується трьома моментами: по-перше, подоланням старого, по-друге, необхідністю збере­ ження старого й, по-третє, конструюванням нового.

Заперечення заперечення фіксує те, що процес розвитку має поступально циклічний характер (за спіраллю). Інакше кажучи, у процесі розвитку стара якість повторює себе на новій вищій ста­ дії, ніби повертаючись до попередньої. Форму циклічного розви­ тку називають діалектичною тріадою (теза — антитеза — си­ нтез, теорія — практика — нова теорія). Кожний цикл є виток спіралі, а спіраль є ланцюжком циклів. Дію закону заперечення заперечення можна осягнути не в окремі моменти, а лише в цілі­ сному завершеному процесі розвитку.

Отже, якщо процес єдності й боротьби протилежностей ві­ дображає джерело розвитку (суперечності), а закон взаємного переходу кількісних змін в якісні — його узагальнений механізм дії, то закон заперечення заперечення розкриває вектор спрямовано­ сті розвитку, його форму та результат.

Альтернативи діалектики. Поряд з діалектикою існують протилежні їй концепції, теорії (філософські та наукові), що та­ кож аналізують проблеми руху й розвитку, методи пізнання (ми­ слення) тощо. До них належать метафізика, софістика, еклектика, некласичні концепції діалектики, синергетика тощо. Коротко охарактеризуємо головні з них.

Метафізика як протилежна діалектиці теоретична система посвоєму аналізує об’єктивну реальність у контексті проблем її розвитку. Альтернативність діалектики та метафізики виявляєть­ ся, по-перше, у питаннях розуміння зв ’язку між предметами та явищами: діалектика всі предмети й процеси розглядає через їх зв’язок, взаємодію; метафізика стверджує, що предмети й проце­ си існують у відриві один від одного. Якщо такі зв’язки є, то вони щонайменші. У діалектиці важливого значення набувають внут­ рішні зв’язки, а в метафізиці — зовнішні.

По-друге, у розумінні джерел і першопричини руху {розвитку):

діалектика джерелами руху вважає закони діалектики, а метафі­ зика — зовнішнє джерело руху. Діалектика сприймає розвиток як процес безперервного розвитку кількісно-якісних змін, а метафі­ зика абсолютизує кількісні зміни. Діалектика визначає розвиток як рух від нижчої форми до вищої, від нової форми до старої або

від старої до нової (заперечення заперечення). Метафізика вважає, що існує або тільки прогрес, або рух по колу, або лише регрес.

По-третє, у розумінні методів пізнання діалектика вимагає ви­ вчати всі предмети, явища й процеси в їх взаємозв’язку, розкри­ вати й досліджувати їх суперечливий характер, поєднувати аналіз і синтез, об’єктивність, конкретність і всебічність в аналізі об’єктивної реальності. Метафізика аналізує предмети поза їх зв’язками й домінантного значення набувають вивчення їх зов­ нішніх проявів, умоглядність та однобічність дослідження.

Отже, з погляду філософії розвитку метафізика — це спе­ цифічний спосіб аналізу розвитку матеріального та духовного в світі, характерною особливістю якого є заперечення домінант­ ного значення взаємодії та взаємозв’язків між явищами та предметами, а сам процес розвитку визначається лише як про­ цес поступових кількісних змін (чи випадкових стрибків).

Однією з форм метафізичного мислення є догматизм. Харак­ терною особливістю догматизму є відрив від практики, критики й самокритики. Сам термін уперше був використаний давньогрець­ кими філософами-скептиками Піроном і Зеноном, які називали догмою будь-яку філософську систему. Згодом цим терміном став послуговуватись І. Кант, який вважав, що догма — це знання без попереднього аналізу та спроби доведення. Ґ. Геґель під дог­ мою розумів метафізичне мислення. Інакше кажучи, догма­ тизм — це різновид метафізичного мислення, основою якого є позакритичне оперування догмами. Догма — незмінне положен­ ня, яке сприймається на віру, без доведення та врахування конк­ ретних обставин, місця й часу на підставі сліпого підкорення авторитету.

Догматичні стереотипи в поясненні процесів розвитку приро­ ди, суспільства й мислення несуть великий негативний потенці­ ал, вони несумісні з розвитком наукового пізнання та практикою в соціальній сфері. Наприклад, аналіз суспільно-політичних про­ блем з боку догматизму (антиісторичний підхід) спричиняє кри­ зові явища в економіці, культурі й політиці.

Протилежну догматизму позицію посідає релятивізм. У його основі лежить погляд, згідно з яким у світі все постійно зміню­ ється, а отже, є всі підстави говорити про нестійкий стан пред­ метів та явищ. Релятивізм — це різновид метафізичного тлу­ мачення істини. Якщо догматизм абсолютизує значення абсолютної істини й ігнорує момент конкретної істини, то релятивізм навпаки, гіперболізує значення відносної істини,

ним (нар. 1917 р.). Учений запропонував науковому співтоварис­ тву перше розгорнуте визначення синергетики як сучасної теорії самоорганізації, саморозвитку, нелінійності та відсутності рівно­ ваги, глобальної еволюції, вивчення процесів становлення поряд­ ку через хаос, незворотності часу, нестійкості як головної харак­ теристики процесів еволюції.

Можна умовно виокремити характерні особливості синерге­ тичного підходу до аналізу процесів розвитку на основі їх спів­ відношення з основними ідеями діалектики.

1.Щодо причин руху діалектика називає такі з них: діалектич­ ну суперечність, перехід кількості в якість, заперечення запере­ чення, водночас синергетика вважає причинами руху нестабіль­ ність,, еволюцію та коеволюцію.

2.Щодо форм руху, то діалектика обстоює позицію, згідно з якою ними є перервність поступовості (стрибки), рух за спіраллю

(«зняття»). Синергетика ж формами руху вважає акумулювання «флуктуацій» (відхилення) і біфуркацію; базові самоорганізовані самопереходи системи в новий стан, нелінійність, лавиноподібні процеси, самоорганізацію.

3.У питаннях про властивості розвитку (як динамічного процесу) діалектика виокремлює насамперед детермінованість, випадковість як форму виявлення необхідності. Синергети­ ка акцентує увагу на наявності феномена ймовірної випадко­ вості, під якою розуміють калейдоскоп можливостей та їх відбір.

4.У питаннях про чинники, що визначають процес розвитку,

діалектика називає об’єктивні та суб’єктивні закономірності. Си­ нергетика до таких відносить малі впливи, атрактори, параме­ три порядку, вплив мікропроцесів на макропроцеси.

5.У питаннях про результати руху та розвитку діалектика фіксує можливості зворотного руху. Синергетика наголошує на існуванні багаторівневого цілого, яке не є сумою простих частин елементів; це нова нерівномірна структура, що не може розви­ ватись у зворотному напрямку.

6.У питаннях про способи пізнання й критерії істини діа­ лектика висуває ідею про висхідну лінію цього процесу (пере­ хід від абстрактного до конкретного та від конкретного до абс­ трактного), а критерієм істини називає практику. Синергетика акцентує увагу на раціоналізмі, редущ іонізмі, коеволюції та відсутності можливості прогнозування (докладніше див.: Данильян О. Г., Тараненко В. М. Философия: Учебник. — М., 2005.

—С. 249— 252).

Зауважимо, що синергетичні положення є нині гостродискусійними, але, незважаючи на це, вони повільно посідають своє місце в сучасній філософії. З огляду на це переосмислюється чи­ мало філософських положень, наприклад, неможливість у склад­ них соціальних системах суб’єктивно нав’язати шляхи їх розвит­ ку; слід знати шляхи розвитку природи та організовувати діяльність згідно з цими законами (коеволюційний шлях розвит­ ку); будь-яка складна система має не один, а безліч варіантів роз­ витку; відсутність чіткого причинно-наслідкового зв’язку в роз­ витку ліквідує есхатологічні (песимістичні) його моделі. У соціальній системі є прогресивні можливості, що влаштовують людину, й у процесі її розвитку не знищують довкілля. Хаос не несе смертельної небезпеки, він є лише механізмом самооргані­ зації та самовідновлення структур, який виводить систему на оп­ тимально прості структури — атрактори еволюції.

Висновки

Діалектика є визнаною теорією розвитку матеріального та ду­ ховного в світі, а також заснованим на ній методом пізнання. Д і­ алектика вивчає розвиток процесів, предметів, явищ об ’єктивної дійсності, в основі якого лежать закони об ’єктивної діалектики, а саме: закон єдності й боротьби протилежностей, переходу кіль­ кості в якість, заперечення заперечення.

Альтернативами діалектики є метафізика та окремі філософські прийоми, методи, підходи, що не стали самостійними теоріями (релятивізм, еклектизм, догматизм), а також окремі теорії розвит­ ку, до яких належать «негативна діалектика», «трагічна діалекти­ ка», «діалектика кризи», а також наукова концепція синергетики.

Питання для самоперевірки

1.Що таке діалектика?

2.Як різняться між собою історичні форми діалектики?

3.Охарактеризуйте відмінність об ’єктивної та суб’єктивної ді­ алектики.

4.Щ о означає діалектика як метод?

5.Дайте коротку характеристику поняттям «розвиток», «про­ грес», «регрес».

6.Дайте визначення поняттям «закон», « зв’язок», «законо­ мірність».

7.Що таке діалектична суперечність?

8.Дайте коротку характеристику законів діалектики: закону єдності й боротьби протилежностей, переходу кількості в якість і заперечення заперечення.

9.Що таке діалектична категорія?

10.Коротко проаналізуйте головні положення альтернативних концепцій діалектики.

11.Дайте коротку характеристику основним положенням сине­ ргетики.

Список рекомендованої літератури

1.Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М.,

1991.

2.Аристотель. Метафизика: Соч.: В 4 т. — М ., 1976. — Т. 1.

3.Бородкин В. В. Проблемы отрицания и развития. — М., 1991.

4.Гегель Г. Наука логики: Соч.: В 3 т. — М., 1970.

5.Данильян О. Г. Социальные противоречия. Сущность, типология,

формы проявления. — Харьков, 1997.

6.Данильян О. Г. Развитие взглядов на общество и его противоре­ чия в истории философской мысли. — Харьков, 1997.

7.История диалектики. Немецкая классическая философия. — М.,

1978.

8.Категории диалектики, их развитие и функции. — К., 1980.

9.Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как новое мировиде-

н и е //В о п р . философии. — 1992. — № 12.

10.Л ут ай В. С. Оразработке теории материалистической диалекти­ ки // Философ, науки. — 1990. — № 2.

11.М ануйлов Е. Н. Диалектика, ее принципы, законы, категории и их

методологическое значение для деятельности военных кадров. — Харь­ ков, 1991.

12.М атериалистическая диалектика: В 5 т. — М., 1981.

13.Пригож ин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.

14. Ш инкарук В. И. Философия и современные исторические реалии // Философ, и социолог, мысль. — 1992. — № 4.

|іаШ Ш | П р о б л е м а с в ід о м о с т і в ф іл о с о ф ії

Схема 15

Свідомість — найвищий рівень відображення об’єктивної дійсності (ідеаль- і

Теорія відображ ення — діалектико-матеріапістичне пояснення природи свідо­ мості: свідомість є здатність високоорганізованої матерії відображати матерію

Підходи до проблеми свідомості. У процесі розвитку філо­ софського знання проблема свідомості кваліфікувалась як над­ звичайно складна й загадкова. Філософи тлумачили її по-різному, але, поза сумнівів, на результати їхніх висновків неабияк вплива­ ла позиція у вирішенні головного питання філософії.

Із самого початку свідомість сприймалась як вияв духу або душі, що активно впливали на людське життя. Дух і душа вважа­ лися невід’ємними частинами тіла, тобто ще не існувало поділу в розумінні матеріального та ідеального. З плином часу дух і душу стали сприймати як нематеріальні й позапредметні сутності, що належали метафізичному світу з характерними йому атрибутами (можливістю самостійного вічного існування в просторі й часі). Така позиція спричинила формування ідеалістичного підходу до вирішення проблеми свідомості.

Ідеалістичний підхід упродовж тривалого часу став домінува­ ти у вирішенні цієї проблеми. Ідеалісти виходили з того, що сві­ домість первинна, а матерія — вторинна. Свідомість як першо­ причина є активною й творчою, вона породжує явища природи та історії, існує незалежно від індивіда як частинка «світової свідо­ мості». Об’єктивний ідеалізм був характерний для різноманітних релігійних і теологічних концепцій, згідно з якими свідомість іс­ нує об’єктивно, сама по собі, незалежно від матеріальних носіїв (живих організмів, людини). Свідомість безпосередньо виплива­ ла з Абсолюту (Бога, космічних сфер), з яким перебувала в єдно­ сті й була неподільною за своєю сутністю. Частинки «Світового розуму» (свідомості) розсіяні в природі у вигляді свідомості жи­ вих організмів і людини.

Дуалістичний підхід у своїй основі містив ідею про рівнознач­ ність матерії та свідомості, що, зрештою, означало повну неза­ лежність свідомості від матерії. Дуалізм не є третім напрямом філософії (чимось середнім між матеріалізмом та ідеалізмом), він — різновид ідеалізму. Оскільки матерія та свідомість, згідно з дуалізмом, існують вічно, то відпала необхідність дослідження причин їх походження та розвитку. Найвідомішим представни­ ком дуалістичного підходу до проблеми свідомості був Рене Де­ карт. Філософ підкреслював значення самосвідомості, аналізував свідомість як момент самоспоглядання власного внутрішнього світу (як безпосередньої субстанції). Душа, за Декартом, тільки мислить, а тіло тільки рухається.

Близькою до дуалізму була теорія Тейяра де Шардена, який по-своєму пояснював природу свідомості. Згідно з ученим, сві­ домість — це «надлюдська сутність», «внутрішній бік», «мізки

матерії». Загалом пізнання конкретних механізмів дії свідомості Т. де Шарден (як і І. Кант) уважав справою доволі безперспекти­ вною й неможливою.

Гілозоїзм трактував свідомість на основі ідеї про те, що вся матерія (жива й нежива), а також усі форми її прояву мають душу. Головною властивістю матерії вважалась одухотвореність. Це положення захищали французькі матеріалісти XVIII ст., на­ самперед Дені Дідро, який пропонував шукати підвалини психіки не в надприродній матеріальній субстанції, а в матеріальній дійс­ ності. Гілозоїзм став першою наївною спробою розуміння свідо­ мості та психіки на матеріальній основі.

Вульгарний матеріалізм репрезентував крайню матеріалістич­ ну позицію щодо вирішення проблеми свідомості. Згідно з цим підходом, свідомості як самостійної субстанції взагалі не існує, вона є безпосередньою здатністю матерії до мислення у відпові­ дності до законів фізики [цей напрям розробляли німецькі філо­ софи К. Фоґт (1817— 1895 рр.), Л. Бюхнер (1824— 1899 рр.), Я.

Молешотт (1822— 1893 рр.) та ін.]. Основними положеннями крайнього матеріалістичного підходу (фізикалістів) стали тези про те, що головний мозок є складним механізмом природи, най­ вищим рівнем організації матерії; свідомість людини не може іс­ нувати окремо від матеріального первинного носія — мозку. Прикладом для них слугувало те, що вплив матеріального чинни­ ка на мозок (наприклад, алкоголю) позначається на показниках свідомості тощо.

Єдина проблема, з якою так і не впоралися крайні матеріаліс­ ти, — це існування ідеальних об’єктів свідомості (суб’єктивних образів без реальних властивостей матеріального предмета, яки­ ми може оперувати свідомість, наприклад, збільшувати їх чи зменшувати, об’єднувати у фантастичних образах, забувати тощо). Нікому з науковців не вдалося за допомогою приладів зафіксувати ідеальні образи, побачити думку (розум) іншої людини.

Діалектичний матеріалізм розглядає свідомість як особливий вияв матерії. В основі свідомості лежить здатність високоорганізованих форм матерії відображати саму себе. Вона є вторинна й активна щодо матерії. Свідомість стає суб’єктивним образом об’єктивного світу, який потрібен людині для адаптації (через практичну діяльність) до навколишньої об’єктивної дійсності (К. Маркс, Ф. Енгельс). Сьогодні ця позиція є найпоширенішою серед філософів, хоча представники сучасної філософії ставлять­ ся до неї гостро критично. Наприклад, представники феномено­