prisuhin_s_i_filosofiya

дЖб-v @ло<вжмзс отсоФтетЯ)

Ш$ді07бмті> шл зссШїсг,яоф^(ігШ:

Абстрактне мислення — цілеспрямоване опосередковане й узагальне­ не відображення в людській свідомості предметів матеріального світу, їх суттєвих сторін, зв’язків і взаємовідносин.

Агностицизм (від грец. «непізнаванний») — філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності ре­ чей, закономірностей розвитку дійсності й пізнання істини.

Аксіологія (від грец. щінний» і «вчення») — розділ філософії, який ви­ вчає цінності; теорія цінностей.

Аналіз і синтез — взаємопов’язані та взаємозумовлені логічні методи наукового дослідження: аналіз — уявне або практичне розкла­ дання цілого на частини; синтез — з’єднання цілого з частин.

Антеїзм — поняття, що віддзеркалює домінування жіночого начала в міфологічній культурі слов’ян, в історії філософії означає єдність людини з природою («землею-матір’ю»).

Антиномія (від грец. «проти» і «закон») — поєднання суперечливих тверджень про предмет, кожне з яких визнається логічно доведе­ ним у цій системі.

Антисцієнтизм — філософсько-світоглядна концепція, прихильники якої різко критикують науку й техніку, які, на їхній погляд, не можуть забезпечити суспільно-економічний прогрес.

Антропологізм (від грец. «людина» і «вчення») — філософська концеп­ ція, згідно з якою поняття людини є основною світоглядною ка­ тегорією, завдяки якій розробляється система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, доброчинність, обов’язок і свободу.

Антропоцентризм (від грец. «людина» і лат. centrum — центр) — філо­ софський принцип, згідно з яким людина є центром і метою Все­ світу.

Апологетика (від грец. «захищаю») — історичний етап розвитку сере­ дньовічної філософії, головної характеристикою якого були за­ хист і виправдання віровчення доказами розуму.

Апорії (від грец. «ні», «шлях») — безвихідна ситуація під час вирішен­ ня проблеми, пов’язаної із суперечністю між спостереженням і спробами їх аналізу.

Апостеріорі (від лат. a posteriori — з наступного) — означає знання, здобуте з досвіду, тобто знання, що є результатом досвіду.

Апріорі (від лат. a priori — з попереднього) — знання, що передує досвіду, незалежне від нього, із самого початку присутнє в сві­ домості.

Архе (від грец. «початок») — термін давньогрецької філософії, що по­ значає першопричину предмета, явища або процесу в просторі й часі.

Аскетизм (від грец. «вправа», «подвиг») — моральний принцип, який полягає у відмові від життєвих благ, придушенні природних ба­ жань з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

Атеїзм (від грец. «безбожжя») — у філософії система ідей, поглядів, переконань, що заперечують існування надприродного Бога й відкидають необхідність будь-якої релігії.

Атман (санскр. — «дихання», «душа», «життєвий принцип») — одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму. У ве­ дичній літературі (Упанішадах) означає суб’єктивну психологіч­ ну першооснову буття, душу (в індивідуальному та універсаль­ ному значеннях).

Атом (від грец. «неподільний») — поняття давньогрецької філософії (у Левкіпа та Демокріта) для позначення найдрібніших неподільних частинок буття, з яких, зрештою, складаються всі предмети мате­ ріального світу.

Ахімса — релігійно-етичний принцип (обов’язок) — незаподіяння зла живим створінням, характерне для індуїзму, буддизму, джайнізму.

Брахма — в індуїзмі одна з осіб, яка становить поряд з Вішну та ІЇІивою божественну трійцю (Тримурті).

Брахман — санскритське слово, яке має два значення: 1) представник вищої варни та касти в Індії; 2) у релігійно-філософському вченні Веданти — безособова духовна першопричина, яка все створює, зберігає й повертає до самої себе.

Будда (від санскр. «просвітлений») — той, який отримав остаточну му­ дрість світу. У буддизмі — істота, яка досягла в процесі бага­ тьох перероджень абсолютної досконалості й здатності навчити цього інших з метою отримання ними спасіння («великого звіль­ нення»).

Буття — філософська категорія, що позначає реально існуючу, само­ стійну, об’єктивну, вічну, нескінченну субстанцію, яка містить у собі все суще.

Веди (від санскр. «священне знання») —■ священні релігійно-філо­ софські тексти, що писалися впродовж багатьох століть (II — по­ чаток І тис. до н. е.), складаються з чотирьох збірників (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа).

Витіснення — механізм видалення неприйнятних для «Над-Я» заборо­ нених думок і прагнень на периферію свідомого, у несвідоме.

Виховання — залучення індивіда до соціальних норм, духовної куль­ тури, підготовка його до праці й майбутнього життя.

Відображення — здатність матерії відтворювати властивості та струк­ туру об’єкта, який відображується.

Відповідальність — соціальне ставлення до суспільних цінностей. Ус­ відомлення відповідальності — це віддзеркалення суб’єктом бут­ тя, соціальної необхідності та усвідомлення сенсу реалізованих задумів. Це необхідний засіб управління поведінкою особи з боку суспільства через індивідуальну свідомість.

Відчуження — філософсько-соціологічна категорія, що відбиває суспіль­ ний процес, у межах якого проходить перетворення результатів і продуктів діяльності людей у незалежну від них силу, яка стає над людьми й пригнічує їх.

Вільнодумство — критичне ставлення до релігії та церкви, сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Віра — особливе ставлення до реальних або уявних об’єктів (явищ), коли їх істинність приймається без теоретичного й практичного доведення.

«Воно» — у фрейдизмі світ несвідомого, в якому перебувають думки та бажання людини (інстинктивні прагнення).

Географічне середовище — як природне середовище перебування лю­ дини, так і штучна, тобто вторинна, природа (результат трансфор­ мації природного середовища в процесі людської життєдіяльності).

Гілозоїзм (від грец. «речовина, матерія» та «життя») — релігійнофілософське вчення, згідно з яким уся матерія є одухотвореною й має здатність відчувати та мислити.

Гіпотеза (від грец. «основа, припущення») — спосіб пізнавальної діяль­ ності, побудови ймовірного, проблемного знання, що формулює одну з можливих відповідей на питання, яке виникло в процесі дослідження.

Глобальні проблеми сучасної цивілізації — комплекс життєво необ­ хідних загальнолюдських проблем, наявність яких створює не­ безпеку для людського існування; це проблеми, які можна розв’язати тільки за умови міжнародної співпраці.

Гносеологія (від грец. «учення про пізнання») — філософська дисцип­ ліна, що вивчає пізнання, його роль у людській діяльності, ру­ шійні сили, визначальні риси та критерії істини.

Гріховність — релігійний термін, що означає природну неповноцін­ ність людського буття, його внутрішню ущербність, що виявля­ ється у відмові від духовної єдності з Богом і виборі зла.

Громадянське суспільство — суспільство, члени якого вважають себе громадянами єдиного цілого, усвідомлюють загальні завдання, поважають закони, морально-етичні традиції тощо.

Гуманізм (від лат. китапт — людський, людяний) — сукупність ідей і поглядів епохи Відродження, що утверджують повагу до гідності

й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природ­ них людських почуттів і здібностей і філософський принцип, який захищає свободу і всебічний розвиток людини як найвищу цінність.

Даймон (від грец. «божественне») — поняття античної філософії, що означає здатність окремих людей (які були порадниками) знахо­ дити раціональні та взаємовигідні рішення. Зустрічається насам­ перед у Сократа й Платона.

Дао (кит. «шлях», «закон», «принцип») — одне з найважливіших понять філософії Стародавнього Китаю, що означає, по-перше, універсаль­ ний світовий закон, згідно з яким розвиваються природа й людина, по-друге, субстанцію, першопричину, з якої розвивається весь світ.

Де — поняття філософії Стародавнього Китаю, що означає благодать (енергію), яка виходить з першопричини дао й трансформується в предмети та явища довколишнього світу.

Дедукція (від лат. сІесІисИо — виведення) — рух думки від загального до окремого; одна з форм умовиводу.

Деїзм (від лат. сієш — бог) — релігійно-філософський принцип, згідно з яким, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечується його подальше втручання в явища природи й перебіг суспільних по­ дій. Представники деїзму виступали проти персоніфікації Бога (наділення його рисами людини), а також ототожнення Бога й природи.

Держава — головний елемент політичної системи суспільства, система органів, що здійснюють державну владу.

Детермінізм (від лат. сіеіегтіпо — визначаю, обмежую) — філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок і взаємозу­ мовленість явищ природи, суспільства та людської психіки й во­ лі. Протилежною філософською концепцією є індетермінізм — заперечення причинної зумовленості явищ у світі.

Дискурс (від лат. — розмірковування) — логічно обґрунтова­ не судження; поняття, популярне в постструктуралізмі та комуні­ кативній філософії.

Діалектика (від грец. «мистецтво бесіди») — в античній філософії трактувалась як мистецтво пошуку істини через розкриття супе­ речностей висловлювання під час бесіди або дискусії. У сучасній філософії — теорія розвитку об’єктивної дійсності та заснований на ній філософський метод. Діалектика як теорія віддзеркалює розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності.

Діяльність — специфічна людська форма активного ставлення до нав­ колишньої дійсності, змістом якої є її цілеспрямована зміна та перетворення.

Догмат (від грец. «закон», «правило», «постанова») — у середньовіч­ ній філософії означає головне положення того чи того віровчен­ ня, яке приймається без доказів (як безперечна істина).

Доля — поняття, яке походить з міфології й дістало свій розвиток в ір­ раціональній філософії; уявлення про позарозумову та неосяжну наперед визначеність подій і вчинків людини.

Дуалізм (від лат. dualis — подвійний) — філософське вчення, що ви­ знає рівноправне існування двох субстанцій — матеріальної та ідеальної, духу й матерії.

Дух — поняття, яке в широкому сенсі тотожне ідеальному (свідомості) й протилежне матеріальному. У вузькому розумінні дух ототож­ нюється з мисленням.

Духовна культура — це система духовних (моральних, наукових, релі­ гійних, естетичних тощо) цінностей суспільства.

Духовна сфера суспільства — містить духовне виробництво форм ін­ дивідуальної та суспільної свідомості, способи створення й вико­ ристання духовних цінностей та форми комунікації між людьми.

Духовне виробництво — поняття, яке характеризує виробництво ідей, знань, уявлень, етичних, естетичних цінностей, об’єктивно необ­ хідних для розвитку суспільства й особистості.

Духовне життя суспільства — поняття, яке характеризує процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності суспільст­ ва, сукупність його поглядів, почуттів, уявлень, а також процес їх виробництва.

Душа (від лат. anima — душа) індивідуальна своєрідність внутрішньо­ го світу людини, здатність до переживання або відчуження. В ре­ лігійній філософії протиставляється як тілу, так і духу.

Дхарма (від санскрит. «закон», <<релігія», «обов ’язок») — одне з найваж­ ливіших понять індуїстської та буддистської філософії. В індуїз­ мі дхарма — це істинна реальність, основа світу, онтологічна першопричина буття. У буддизмі — це найменші неподільні ду­ ховні частинки, з яких складається потік індивідуальної свідомості.

Екзегеза (від грец. «витлумачую») — метод трактування біблійних іс­ тин без зміни їх сутності, використовувався в середньовічній фі­ лософії (апологетиці, патристиці, схоластиці) під час вивчення Святого Письма.

Екзистенціальність — заглибленість філософського аналізу у внутріш­ нє буття людини, акцент на її неповторності та потребі свободи як способу людського існування.

Екзистенція — головна категорія екзистенціалізму, яка означає внут­ рішнє буття людини (ірраціональне «Я»), унаслідок чого людина стає одиничною й неповторною особистістю.

Екологічна криза — неконтрольована деструктивна зміна біосфери, яка загрожує існуванню людини на Землі.

Економічна сфера суспільства — охоплює процеси матеріального ви­ робництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, а також продуктивні сили й виробничі відносини.

Емпіризм (від грец. «досвід») — напрям у теорії пізнання, який на про­ тивагу раціоналізму вважає єдиним джерелом і критерієм пізнан­

ня чуттєвий досвід, а в формах мислення вбачає лише суто суб’єктивний засіб систематизації знань.

Ерос (від грец. «любов») — головний інстинкт життя, який лежить в основі конструктивної поведінки людини, творчості та прогресив­ ного розвитку. Завдяки цьому інстинкту людина реалізує свої потреби й продовжує життя.

Естетика (від грец. «здатний відчувати») — філософська наука, яка ви­ вчає сферу естетичного як специфічного прояву ціннісного ставлен­ ня людини до світу та сфери художньо-образної діяльності людей.

Естетична свідомість — смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди й те­ орії, що віддзеркалюють естетичну цінність предметів та явищ навколишнього світу, а також предметів та явищ, створених са­ мою людиною.

Есхатологія (від грец. «кінцевий» і «вчення») — релігійне вчення про остаточну долю світу і людини (складова будь-якої релігійної ідеології).

Етика (від грец. «звичай», «характер») — філософська наука про сут­ ність моралі та її роль у суспільстві.

Етичний раціоналізм — система поглядів філософії Нового часу, яка ґрунтується на визнанні впливу розуму на етику та поведінку людей.

Єдність і боротьба протилежностей — один з головних законів діалек­ тики, що визначає внутрішнє джерело руху та розвитку в приро­ ді, суспільстві та пізнанні: усі явища, предмети й процеси об’єк­ тивного світу мають протилежні сторони, взаємодія між якими (діалектична суперечність) і є причиною розвитку.

Єдність історичного та логічного — відношення між дійсністю, що історично розвивається, та її відображенням у теоретичному пі­ знанні. Історичне — процес становлення та розвитку об’єкта, ло­ гічне — теоретичне відображення об’єкта, що розвивається, в усіх його сутнісних і закономірних зв’язках і відношеннях.

Єресі (від грец. «відбір»', «учення, школа») — релігійні вчення, течії, які перебувають в опозиції до панівної релігійної системи.

Жень (кит. «гуманність») — одне з основоположних понять конфуці­ анства, яке уособлюється із самою людиною як її характеристика бути особою; закон ідеальних відносин між людьми в родині, су­ спільстві, державі, який проголошує: «Чого не бажаєш собі, не роби іншим».

Життєва позиція — ставлення людини до навколишнього світу, що позначається на думках, діях і вчинках.

Життя — суттєва ознака біологічної та суспільної форм руху матерії. Найважливішими її властивостями є подразливість, ріст, роз­ множення, в основі яких лежать процеси самооновлення, пов’язані з відтворенням і підтриманням живою системою своєї цілісної організації шляхом обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.

Закон — філософська категорія, що відображає об’єктивний, сутнісний, необхідний, сталий, усезагальний зв’язок матеріальних і ду­ ховних явищ, що визначає характер і напрямок їх руху та розвитку.

Закономірність — ширше, ніж закон поняття. Якщо закон чітко вияв­ ляється в конкретних умовах, то закономірність — це взаємо­ зв’язок низки законів.

Заперечення заперечення — закон діалектики, що визначає поступаль­ ний характер розвитку, який здійснюється прогресивно та спіра­ леподібно, через заперечення старої якості новою зі збереженням найхарактернішого та сутнісного й відносним повторенням на вищому рівні.

Зв’язок — принцип взаємодії та взаємозалежності явищ як універсаль­ ного способу їх існування; такий тип взаємодії, за якого зміни одного явища, процесу обов’язково супроводжуються змінами іншого явища, процесу.

Знак — матеріальний чуттєво зафіксований предмет (явище, подія), який у процесі спілкування людей виступає як позначення, вказів­ ка, замінник будь-якого іншого предмета, властивості, відносин і використовується для набуття, збереження, перетворення і пере­ дачі інформації.

Знання — результат процесу пізнання дійсності, адекватне віддзерка­ лення її в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень і теорій, перевірених суспільно-історичною практикою й підтвер­ джених логікою доведення.

Зняття — одна з центральних категорій філософії Ґ. Геґеля, яка означає одночасне знищення та збереження чогось. Ця категорія слугує поясненню зв’язків між певними рівнями розвитку.

Ідеал — взірець досконалості, який виробляється мисленням людини в процесі суспільної практики внаслідок критичного ставлення до дійсності згідно з конкретними суспільними інтересами.

Ідеалізм — філософський напрям, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне — вторинним.

Ідеальне — характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно з яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виокремлення сутгєвих необхідних зв’язків і доведення параметрів будь-якого сущого в щонайбільш можливих визна­ ченнях.

Ідеологія — система поглядів, ідей, теорій, принципів, що віддзерка­ люють суспільне буття через призму інтересів, ідеалів, цілей со­ ціальних груп, класів, націй, суспільства загалом.

Ідея — форма духовно-пізнавального відображення певних закономір­ них зв’язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення; різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об’єктивне знання, так і суб’єктивну мету, спрямовану на перетворення існуючої дійсності.

Індивід — окремо взятий представник людського роду з притаманними йому неповторними індивідуальними якостями.

Індивідуальна свідомість — духовний світ конкретної особи, сукуп­ ність її думок, почуттів, вольових характеристик тощо, які відби­ вають особливості індивідуального буття.

Індивідуальність — сукупність специфічних рис і особливостей лю­ дини, що дають змогу відрізнити одну людину від іншої.

Індукція (від лат. іпсіисйо — наведення) — рух думки від окремого до загального; одна з форм умовиводу.

Індустріальне суспільство — одна з головних категорій, що віддзер­ калює тенденції розвитку сучасних держав, на відміну від «тра­ диційних», «аграрних» (родоплемінних, феодальних та ін.).

Інстинкти — біологічно запрограмовані й генетично наслідувані чин­ ники, що спонукають живі істоти до певної дії чи поведінки. Ін­ стинкти можуть бути конструктивні (сприяти розвитку життя) або деструктивні (руйнувати життя).

Інтерес — вибіркове емоційно оформлене ставлення людини до дійс­ ності, до всього того, що їй необхідно та важливо.

Інтуїція (від лат. іпШегі — уважно дивитися) — здатність свідомості без­ посередньо отримувати істину без логіки попереднього доведення.

Інь та Ян — поняття давньокитайської філософії, які символізують су­ перечливі першопринципи світу, що перебувають в стані єдності: інь — репрезентує жіночий першопринцип (пасивність, холод, вологість, темрява), ян —- чоловічий (активність, тепло, сухість, світло).

Ірраціоналізм — філософський принцип, згідно з яким можливості ра­ ціонального пізнання є обмеженими, єдиними й основними спо­ собами пізнання сутності речей є інтуїція, відчуття, інстинкт.

Ісіхазм (від грец. «внутрішній спокій», «безмовність», «зречення») —

містична течія, що виникла у Візантії (з’явилась у середовищі монахів Афона в XIV ст.) як етико-аскетичне вчення про шляхи єднання людини та Бога через очищення серця слізьми й зосере­ дження свідомості на самій собі.

Істина — адекватне відображення об’єкта суб’єктом пізнання, відтво­ рення його таким, яким він існує сам по собі, поза волевиявлен­ ням і свідомістю суб’єкти.

Історичний процес — процес розвитку всіх суспільних відносин та явищ, в яких перебуває людина.

Історія — процес розвитку в природі й суспільстві; наука, що вивчає минуле суспільства з метою пізнання сучасності й перспектив його розвитку в майбутньому.

Карма (від санскр. «дія», «обов ’язки», «діяльність»), У релігійно-філо- софських системах Стародавної Індії — певна наперед визначе­ ність людського життя (долі), мета якої — провести людину че­ рез випробовування, щоб шляхом самовдосконалення вона досяг­ ла найвищої мети морального розвитку — мокші.

Картина світу — одна з форм світоглядного відображення об’єктивної реальності в суспільній свідомості, суб’єктивний образ освоєної в процесі практичної діяльності навколишньої дійсності.

Катарсис (від грец. «очищення») — процес оздоровлення людини (на­ самперед душі) від неприємних переживань, афектів з викорис­ танням «очищувальної» (терапевтичної) дії мистецтва, філософії, психології тощо.

Категоричний імператив — основне поняття етики І. Канта для по­ значення морального наказу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми.

Категорії (від грец. «вислів»; «ознака») — універсальні форми мислен­ ня та свідомості (поняття), що відображають загальні властивості й відношення об’єктивної дійсності, закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ.

Коеволюція — термін, який використовується для позначення процесу спільного взаємоузгодженого розвитку біосфери та людського співтовариства.

Конкордизм (від франц. concorde — згода) — світоглядна позиція, згід­ но з якою людина повинна жити в згоді із самою собою та інши­ ми людьми.

Концепція (від лат. conceptio — сукупність, система) — система по­ глядів на ті чи ті явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.

Кордоцентризм — певна світоглядна орієнтація на внутрішній світ людини, «філософія серця» (де серце — емоційно-вольова сут­ ність людини).

Креаціонізм (від лат. creatio — створення) — розуміння світу як ре­ зультату Божого творення.

Культура — спосіб організації розвитку людської життєдіяльності у вигляді матеріальних і духовних цінностей. Джерелом і найви­ щою цінністю культури є сама людина.

Лі (кит. «етикет», «стриманість») — основоположне поняття етики конфуціанства, у широкому сенсі — правила поведінки на всі ви­ падки життя.

Лібідо — сексуальна енергія (сексуальний потяг, сексуальний ін­ стинкт), що лежить в основі дій несвідомого.

Логос — в античній філософії термін для позначення загального закону, основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа та людина, іноді як «вічний» і «живий» Бог.

Людина — найвищий ступінь розвитку організмів на Землі; відрізня­ ється від інших живих істот тим, що адаптується до навколиш­ нього середовища через його практичне перетворення (трансфор­ мацію) згідно зі своїми потребами; суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури.

Майя — філософська категорія в індуїзмі та буддизмі, яка віддзерка­ лює причину ілюзорності світу, особлива сила Бога, за допомо­

гою якої вічний, безкінечний брахман є багатогранним і змінним, причиною, яка дає змогу побачити одиничне в загальному й загаль­ не в одиничному.

Манас — поняття в індійській філософії, що використовується для по­ значення душі людини, яка виникає в процесі індивідуального житгя. Манас перебуває в процесі постійного еволюційного розвит­ ку, його характеристики залежать від результатів діяльності людини.

Матеріалізм — філософський напрям, який у вирішенні основного пи­ тання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є пер­ винним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним.

Матеріальна культура — система матеріальних цінностей, що вини­ кає як результат матеріальної діяльності людей.

Матерія (лат. materia — речовина) у широкому сенсі — філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, що так чи так впливає на людину, викликаючи відчуття; у вузькому сенсі — потенціальна можливість існування предметів.

Метафізика (від грец. «те, що йде після фізики») — філософська кате­ горія, що використовується в двох значеннях: 1) метафізика як філософія, предметом якої є надчуттєві принципи й першооснови буття (в античній філософії); 2) як метод, протилежний діалектич­ ному (у філософії Геґеля).

Метод (від грец. «шлях дослідження чи пізнання») — спосіб матеріаль­ ного або духовного опанування дійсністю, зумовлений закономір­ ностями відповідного об’єкта.

Методика — сукупність, послідовність, порядок використання різно­ манітних прийомів і методів дослідження; своєрідний тактичний план, який визначає засоби та послідовність вирішення конкрет­ ного наукового чи практичного завдання.

Методологія — учення про способи організації й побудови теоретич­ ної та практичної діяльності людини; сукупність прийомів дослі­ дження конкретної науки.

Мислення — найвища форма активного відображення свідомістю лю­ дини об’єктивної реальності, що в своїй основі має цілеспрямо­ ване опосередковане та узагальнене пізнання суб’єктом суттєвих зв’язків і відносин між предметами та явищами; творче форму­ лювання нових ідей, прогнозування нових явищ і дій.

Містицизм (від грец. «таємничий») — у широкому сенсі — визнання надприродної сутності явищ, у вузькому — віра в можливість безпосереднього надрозумового спілкування людини з Абсолю­ том (Богом).

Міфи (від грец. «розповідь») — архаїчні розповіді про діяння героїв, богів, що віддзеркалювали фантастичні уявлення про світ у пер­ вісно-родовому та ранньокласовому суспільствах.

Міфологія — різновид суспільної свідомості, світогляд первісного суспільства, який поєднував фантастичні та реалістичні уяв­