prisuhin_s_i_filosofiya

4.Чому філософію Іммануїла Канта називають агностицизмом?

5.Що означає термін «категоричний імператив» І. Канта?

6.Поняття Абсолютної ідеї у філософії Геґеля.

7.Основні закони діалектики, сформульовані Геґелем.

8.Протилежність між методом і системою Геґеля.

9.Основні принципи антропологічного матеріалізму Людвига Фейєрбаха.

10.Розкрийте ідеалістичні уявлення Л. Фейєрбаха в його погля­ дах на суспільство.

11.Назвіть основні теоретичні положення діалектичного матері­ алізму К. Маркса та Ф. Енгельса.

12.Дайте коротку характеристику діалектико-матеріалістичного розуміння історії К. Марксом та Ф. Енгельсом.

13.Охарактеризуйте економічну теорію К. Маркса і Ф. Енгельса.

14.Марксизм про релігію.

Список рекомендованої літератури

1.Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М ., 1974.

2.Герасішчук А. Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. —

К„ 1999.

3.Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

4. Енгельс Ф. Походження сім ’ї, приватної власності та держави //

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 21.

5.Канке В. А. Философия. Исторический и систематический курс:

Учебник для вузов. — М., 1998.

6.Кант И, Критика чистого разума // Сочинения: В 6 т. — М.,

19 6 4 .— Т. 3.

7.Кузнецов В. Н., Мееровский Б. В., Грязное А. Ф. Западноевропей­

ская философия XVII века. — М., 1985.

8. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 42.

9.Маркс К. Капітал. — Т. 1 // М аркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 23.

10.Маркс К. Капітал. — Т. 3 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 25.

11.Марксизм: «про» и «контра». — М., 1992.

12.Нижников С. А. История философии: Курс лекций. — М., 2004.

13.Спиркин А. Г. Философия: Учебник для вузов. — М., 1998.

14.Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В. Н. Лавринен­

ко. — М., 1998.

15.Філософія: Навч. посібник. / Л. В. Губерський, I. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; За ред. I. Ф. Надольного. — К., 2001.

16.Ципко А. Противоречия учения К. М аркса // Через тернии. Пере­ стройка: гласность, демократия, социализм. — М., 1990.

Фрейдизм. Засновником фрейдизму1 був Зігмунд Фрейд (Сигізмунд Ш олом) (1856— 1939 рр.) — австрійський лікар-психіатр, який розвинув психоаналітичне вчення до рівня філософського антропологічного принципу. Зігмунд Фрейд народився в малень­ кому моравському містечку в бідній родині. Згодом разом з рід­ ними він переїхав до Відня, де й прожив 80 років. У 1872 р. 3. Фрейд вступив на медичний факультет Віденського універси­ тету, який згодом успішно закінчив. Саме в цей час він прослухав курс філософії Брентано2. Доктором медицини 3. Фрейд став у 26 років. А в 1885— 1886 рр. він мав можливість стажуватись у відомого французького психіатра Шарко, під впливом якого вче­ ний дійшов думки, що головною причиною значної кількості психопатологічних явищ є безпосередньо не усвідомлена хворим травма психіки, що сталася в минулому. 3. Фрейд стверджував, що подібні травми (страх, емоційне потрясіння) за певних умов забуваються й згодом можуть виявитися в різноманітних психічних захворюваннях, асоціальній поведінці тощо. В основі механізму забування лежить сила волі, страх перед можливим оприлюднен­ ням неприємного психотравмуючого факту. Забута психотравмуюча ситуація, яка не була вчасно й адекватно «пережита» (відреагована), зберігається в свідомості людини та в нових умовах виявляється в конкретних психічних захворюваннях. З’ясувавши дію цього механізму, 3. Фрейд (разом зі своїм колегою лікарем Жозефом Брейєром) у 1890— 1897 рр. розробив катарсичний метод лікування істерії, згідно з яким психотравмуючий фраг­ мент у біографії хворого згадувався ним і за допомогою лікаря адекватно та конструктивно переживався. У такий спосіб людину позбавляли душевної недуги. Інакше кажучи, подолати хворобу можна, перейшовши на новий рівень свідомості, подолавши «роль» хворої людини.

Таким чином сформувалося вчення Зігмунда Фрейда про не­ свідоме та процеси витіснення, які стали свідченням його геніаль­

1 Фрейдизм — поняття, за допомогою якого позначають філософсько-соціологічне вчення 3. Фрейда та його послідовників. В основі фрейдизму лежать психоаналітичні ідеї та їх поширення. Найсуттєвішими сферами застосування фрейдизму є теорії особис­ тості, індивідуальної свідомості, загальне вчення про людину, її діяльність і вчинки, концепції масової психології, культури, релігії та історичного процесу. Часто поняття «фрейдизм» використовується як синонім поняття «психоаналіз».

2 Франц Клеменс Гоноратус Герман Брентано (1838— 1917 рр.) — австрійський фі­ лософ і психолог, якого вважають засновником австрійської філософської традиції. Він уважав, що філософія повинна перейти від коментування попередніх філософських кон­ цепцій до створення концепції «інтенціальної природи свідомості», а також емпіричної психології, які дадуть можливість по-новому інтерпретувати античних філософів і ство­ рити нову концепцію реалізму.

ності й наукової обдарованості. Головні положення свого вчення 3. Фрейд виклав у багаточисленних друкованих працях, до яких належать «Психопатологія повсякденного життя» (1901 р.), «Тлу­ мачення сновидінь» (1900 р.), «Лекції до вступу в психоаналіз», «Основні психологічні теорії у психоаналізі», «Три нариси пси­ хології сексуальності» (1905 р.), «Тотем і табу» (1913 р.), «По той бік принципу задоволення» (1920 р.), «Психологія мас та аналіз людського «Я» (1921 р.), «Я та Воно» (1923 р.), «Майбутнє однієї ілюзії» (1928 р.), «Хвилювання в культурі» (1929 р.), «Людина на ймення Мойсей і монотеїстична релігія» (1939 р.) та ін.

У своєму вченні Фрейд доводив, що на рівні свідомості існує постійна боротьба між свідомим і несвідомим. Цей конфлікт притаманний кожній людині й формується в ранньому дитинстві під час переживання закономірних психотравмуючих ситуацій, комплексів тощо. До таких ситуацій учений відносив переживан­ ня статевого характеру (страхи, заборонені бажання, окремі пе­ реживання), які за певних умов можуть згодом стати причиною душевних проблем.

3. Фрейд побудував топографічну, а потім і динамічну модель психіки, що пояснювала суперечливу взаємодію між свідомим і несвідомим. Згідно з топографічною моделлю, несвідоме уявля­ лося як величезний передпокій, де очікують свого часу різнома­ нітні думки, бажання, емоції людини. Свідомість є дещо меншим приміщенням (кабінетом), до якого час від часу «викликають» «відвідувачів» (думки, бажання людини). Між передпокоєм і ка­ бінетом стоїть «вартовий», який впускає у свідомість лише «не­ обхідні» для неї думки й бажання. Незрідка варта втрачає пиль­ ність, що дає змогу частині найактивніших «непотрібних» «відві­ дувачів» прорватися до кабінету свідомості. Але потім вартовий знову повертається до своїх обов’язків, і небажані гості свідомос­ ті (думки, бажання) витісняються в передпокій.

Головними чинниками, що спрямовують і керують психікою людини, а отже, і її діяльністю та вчинками, згідно з ученням Зігмунда Фрейда, стають, по-перше, задоволення (постійний пошук людиною шляхів і засобів отримання задоволення від реалізації її тілесних або духовних потреб), а по-друге — витіснення. Психі­ ка в разі неможливості реалізувати в житті недозволені та суспіль­ но заборонені думки, бажання (асоціальні, сексуальні) витісняє їх у несвідоме. Витіснені думки й бажання можуть бути трансфор­ мовані практикою людини завдяки сублімації, тобто дозволени­ ми людині різновидами соціальної діяльності (заняття спортом, наукою, мистецтвом тощо).

Несвідомі бажання мають величезний енергетичний потенціал. Як зазначалося, способом такого неадекватного прориву у свідо­ мість стають невротичні симптоми, що виявляються в певних сим­ волах (образах), які з’являються в снах, мареннях, обмовках або навіть виявляються в помилкових діях. Символ відкриває зміст несвідомого, він об’єднує страх і сором у прийнятній для суспільної моралі формі. Аналіз символів як віддзеркалення несвідомого мав для 3. Фрейда особливе значення. Для кращого розуміння процесів несвідомого він склав каталог символіки несвідомого, характерної для снів. Головним інструментом аналізу символіки снів, помилкових дій, обмовок (несвідомого) став психоаналіз.

Зігмунд Фрейд відкрив також ряд механізмів свідомості, що захищають її від деструктивних «атак» несвідомого. Такими ме­ ханізмами є проекція (перенесення, трансфер) асоціальних бажань, якостей на інших людей, приписування їм тих характеристик, за які нам соромно перед іншими (заздрість, гнів тощо). Ще один механізм називається раціоналізацією, він акцентує увагу на вто­ ринних причинах, що дає змогу уникнути озвучення (оприлюд­ нення) первинних причин, яких людина соромиться.

Учений вважав, що домінуючим чинником у діяльності та по­ ведінці людини є статевий потяг — лібідо. Темі лібідо Зігмунд Фрейд надавав гіпертрофованого значення. Дослідники фрейдиз­ му називають цю частину його вчення «першою психологічною системою», що розвивалася ним у 1905— 1920 рр. Згідно з цією концепцією, в основі несвідомого лежить лібідо (сексуальне праг­ нення, бажання, сексуальний інстинкт), яке постійно шукає способу своєї реалізації в поведінці людини (у сексуальних діях або інших сферах життя) через сублімацію. Сексуальні потяги можуть бути реалізовані трьома способами: «випущені на свободу» через безпо­ середні сексуальні дії або опосередковано; витіснені в несвідоме; шляхом придушення соромом і мораллю. 3. Фрейд дійшов виснов­ ку, що вся культурна діяльність людей, окремі вчинки мають у своїй основі сексуальний інстинкт і є результатом сублімації.

З ідеєю лібідо тісно пов’язана інша відома концепція Зігмунда Фрейда — комплекс Едіпа, що згодом була критично переосмис­ лена багатьма неофрейдистами. 3. Фрейд дотримувався думки, що в мить народження дитина переживає першу психологічну травму — утрату безпечного існування в материнському лоні (втрата «Ми») і починає існувати у формі «Я» (самостійне супе­ речливе життя в оточуючому світі). Дитина, а потім доросла лю­ дина в своєму житті відчуває потребу повернутися до внутрішньоутробної гармонії (відновлення втраченої цінності бути «Ми»),

Ці частини психіки перебувають у постійній взаємодії: «Я» завжди намагається підкорити собі «Воно», але це рідко йому вдається. Зазвичай «Воно» у відкритих або прихованих формах підкоряє собі «Я». Учений порівнював «Я» з вершником і конем, де вершник «Я», на перший погляд, направляє коня, але кінь «Воно» насправді несе вершника на собі. Інколи виникають ситу­ ації, коли вершник узагалі не може дати ради коневі й має скака­ ти в тому напрямку, куди він прямує.

Зовнішні норми й заборони «Над-Я» також намагаються підко­ рити розумну частину нашої особи «Я». У результаті «Я» людини є об’єктом постійного тиску з боку несвідомого «Воно» та навко­ лишнього світу «Над-Я», що на рівні особи сприймається як від­ чуття нещастя. 3. Фрейд уважав, що його ідея існування нещасли­ вого «Я» є найдраматичнішим ударом, який будь-коли було завдано людській самовпевненості. Він говорив, що подібного першого удару людству завдав Н. Коперник, який довів, що Земля не є центром Усесвіту, другого — Ч. Дарвін, який вказав, що лю­ дина походить від вищих приматів. І, власне, 3. Фрейду належить авторство третього удару — розвінчення раціоналістичних ілюзій, що людина управляє власного діяльністю та вчинками.

Аналізуючи виникнення культури, людського суспільства, Зіг­ мунд Фрейд дійшов висновку, що суспільство може існувати ли­ ше завдяки придушенню несвідомих проявів (сексуальних інстин­ ктів, бажань). Без цього воно приречене на розвал і деструкцію із середини. У суспільстві постійно здійснюється масова сублімація придушеної енергії, що веде до виникнення людської культури та цивілізації. Суспільство створює своєрідні ерзац-заміщення при­ душеної енергії — різноманітні ритуали, що існують на рівні ко­ лективного несвідомого. Таких несвідомих ритуалів є доволі ба­ гато. Це релігія, мораль, музика, театр тощо.

3. Фрейд зазначав, що впродовж розвитку цивілізації людські інстинкти, потяги все більше й більше придушувалися. Це при­ зводило до масових психозів, усезагальної депресії, а також конструювання найскладніших форм масового несвідомого — ритуалів. На думку вченого, ритуали є різновидом компенсатор­ ної діяльності, яка дає людині змогу правильно пережити й пере­ могти свій суперечливий внутрішній світ.

Особливий інтерес Зігмунда Фрейда викликала релігія, яку він аналізував з погляду психоаналітичної теорії. Він уважав, що ре­ лігія є проявом неврозу причепливого стану, який виник у первіс­ ному суспільстві. Учений доводив це, послуговуючись такою ло­ гічною схемою: у давньому суспільстві діти вбили батька, якого во-

ни боялись, але водночас поставили на його місце тотема, якому стали вклонятися. Так виникла ідея Бога, в якого людина шукає захисту від внутрішніх суперечностей (за аналогією пошуку ди­ тиною захисту в батька, якого вона одночасно боїться й поважає). Фрейдівське розуміння культури та релігії отримало назву «пансексуалізм», що згодом зазнало нищівної критики й було пере­ осмислене неофрейдизмом.

Зауважимо, що 3. Фрейд був послідовним атеїстом, він уважав себе матеріалістом і прагнув зробити психоаналіз науковим ме­ тодом. Тому загалом пафосом його вчення був раціоналізм. Він говорив, що всі таємниці сфери несвідомого можна виявити за допомогою психоаналізу, а отже, є можливість вилікувати всіх невротиків. Його головним гаслом стало: «Там, де було «Воно», повинно стати «Я». З погляду Зігмунда Фрейда, розум має пере­ могти, незважаючи на силу несвідомого.

тологічну характеристику діяльності, а як психічну реальність, що є рівнозначною об’єктивній реальності; він виявив певний зміст і сенс процесів несвідомого, визначив його роль, функції й значення в житті людей; проаналізував внутрішню будову сфери психіки, виявив її просторово-часову модель («Воно», «Я», «Над-Я»); по­ рушив питання про те, яким чином можна зрозуміти несвідоме, й дійшов висновку, що осягнути його можна лише за допомогою свідомого. Проникнути в несвідоме можна за допомогою психо­ аналізу; 3. Фрейд одним з перших запропонував вивчати психіку людини на основі вивчення процесу її становлення та розвитку в минулому; він пояснював виникнення культури, розвиток сучасної цивілізації як результат масової сублімації придушеної енергії ко­ лективного несвідомого.

Неофрейдизм. На основі фрейдизму виникла філософська течія

— неофрейдизм як його соціологічна реформація. Лідери неофрей­ дизму — Г. Маркузе, Е. Фромм, В. Райх, А. Адлер та ін. піддали конструктивній критиці біологічні й психологічні (пансексуальні) основи психоаналізу 3. Фрейда і акцентували увагу на соціокультурних детермінантах розвитку особистості й суспільства. Як філо­ софська течія неофрейдизм розпочинав своє існування в 1930-х ро­ ках і став надзвичайно популярним насамперед у США.

Одним із найвідоміших представників неофрейдизму був Герберт М аркузе (1898— 1979 рр.) — німецько-американсь- кий філософ і соціолог, один з учасників Франкфуртської

ш коли1. З 1934 р. працював у Сполучених Штатах Америки. Го­ ловні праці, що репрезентують його філософські погляди, — «Онтологія Гегеля й основні теорії історичності» (1937 р.), «Ро­ зум і революція. Гегель і становлення соціальної теорії» (1940 р.), «Ерос і цивілізація. Філософське дослідження Зігмунда Фрейда» (1955 р.), «Радянський марксизм. Критичне дослідження» (1958 р.), «Одномірна людина: дослідження з ідеології розвинутого індуст­ ріального суспільства» (1964 р.) та ін.

На ранніх етапах своєї філософської біографії Г. Маркузе ви­ вчав і критично переосмислював роботи Карла Маркса, Зігмунда Фрейда та Мартіна Гайдеґґера. Це дало йому можливість сфор­ мулювати предмет свого філософського інтересу. Ним став аналіз європейської цивілізації західного типу. Філософ підкреслював,

що європейській цивілізації притаманне бажання підкорити при­ роду й водночас людину людиною. Маркузе зауважив, що євро­ пейська цивілізація має певні закономірності розвитку, які можна пояснити з позицій критично переосмисленого вчення 3. Фрейда.

Конфлікт людини й природи не є абсолютним, навпаки, він відносний і змінюється в просторі й часі. Ерос і Танатос у сучас­ ному світі перебувають у певній суперечності з інтересами су­ часної цивілізації. А їх надмірні прояви безкомпромісно приду­ шуються культурою: сублімуються (у вигляді творчої праці) або трансформуються (підкорення людиною самої себе через фено­ мен сумління). У сучасному світі еротичні й танатологічні інстин­ кти мають можливість якнайповніше реалізуватися. Людина як біосоціальний феномен уперше отримує можливість реалізувати всі свої біологічні потреби. Тому надзвичайно актуальними для неї стають її біологічні форми існування. Тіло людини стає ме­ тою життя, а праця заради реалізації потреб тіла перетворюється на вільну гру людських можливостей.

Але разом зі зростанням перспектив задоволення біологічних (тілесних) потреб особи зростає й необхідність соціального конт­ ролю за людською діяльністю та вчинками, які виходять за межі дозволеного. Сучасна цивілізація спричиняє надмірний тиск на окрему особу, що, на думку Г. Маркузе, призводить до появи фе­ номена «одномірної людини» — об’єкта духовного маніпулюван­

1 Франкфуртська школа — об’єднання філософів, що склалося у 1930 р. навколо Ін­ ституту соціальних досліджень (м. Франкфурт), які спиралися на філософські традиції Ґ. Гегеля, Т. Марка, «філософію життя» А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, екзистенціалізм, фе­ номенологію і, особливо, психоаналіз 3. Фрейда. До першого покоління Франкфуртської школи належали М. Торкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм та ін. Друге поколін­ ня представлено насамперед Ю. Габермасом. Після смерті Т. Адорно (1969 р.) Франкфурт­ ська школа практично перестала існувати.

ня, особи зі зниженою критичною оцінкою себе та цінностей со­ ціуму. Така людина бездумно залучається до економічної й полі­ тичної конкурентної боротьби задля реалізації власних вузько-

прагматичних інтересів. Бажання та інтереси «одномірної людини», способи їх реалізації лежать лише в одній площині — площині споживацьких цінностей. Людина з надмірними спожи­ вацькими інтересами стає «гвинтиком» суспільно-економічних відносин суспільства. Вона придушує свої біологічні (сексуальні) потреби, тобто саму себе й власну свободу. Вихід із ситуації іс­ нування «одномірного» суспільства можливий лише за умови «великої відмови» від псевдоцінностей як капіталістичного су­ спільства, так і тоталітарного соціалізму шляхом установлення повної сексуальної свободи, розкріпачення особи, сексуальної та культурної революцій. При цьому соціальна ініціатива в сучас­ ному суспільстві переходить до люмпен-пролетаріату, дрібної буржуазії, інтелігенції та студентства.

Отже, упродовж свого життя Г. Маркузе намагався розро­ бити нові моделі й різновиди раціональності, які мали звільнити чуттєвість особи з-під гніту репресивної культури.

Видатним представником неофрейдизму був Еріх Фромм ( 1890— 1980 рр.) — німецько-американський філософ, психолог, соціолог. Основними творами, що репрезентують його філософ­ ські погляди, стали «Втеча від свободи» (1941 р.), «Людина для себе» (1947 р.), «Здорове суспільство» (1955 р.), «Мистецтво ко­ хання» (1955 р.), «Концепція людини у К. Маркса» (1961 р.), «Анатомія людської деструктивності» (1973 р.), «Дзен-буддизм і психоаналіз» (1960 р.), «З полону ілюзій» (1962 р.), «Серце лю­ дини» (1964 р.), «Революція надії» (1968 р.) та ін.

Концептуальними основами творчості Е. Фромма стали ідеї Зігмунда Фрейда, Карла Маркса (переважно ідея відчуженості), Бенедикта Спінози, Фрідріха Ніцше, буддизму, які, зрештою, да­ ли йому змогу виокремити свій предмет філософствування —

антропологію.

Сучасна людина, уважав Еріх Фромм, утратила гармонію безкон­ фліктного існування в природі внаслідок її об’єктивної соціалізації. А позаяк сутність людини пов’язана з її індивідуальністю, унікаль­ ністю, неповторністю, то загроза їх втрати викликає страх, тривогу, депресію — екзистенційну дихотомію. Екзистенційна дихотомія — суперечливі почуття людського існування, наприклад, зіткнення не­ свідомого бажання жити й усвідомлення неминучої смерті. Екзи­ стенційна дихотомія стає стимулом і стійким механізмом віднов­ лення внутрішньої та зовнішньої гармонії існування людини.