prisuhin_s_i_filosofiya

Еріх Фромм зазначав, що головними характеристиками супереч­ ливого людського існування є біофілія (любов до життя) та її про­ тилежність — некрофілія (ненависть до життя, насильство та агресія до всього живого). Бажання людини подолати цю суперечність ви­ являється в її прагненні відновити єдність з природою, установити гармонію соціальних відносин. Кожна особа намагається само­ стійно вирішувати проблеми суперечливого людського існування [екзистенцій)юї дихотомії), шукаючи все нових і нових форм єднос­ ті з природою, соціальним оточенням і насамперед із самою собою.

Усвоїй праці «Утеча від свободи» Е. Фромм проаналізував одне

зосновоположних філософських понять — «свободу». Він уважав,

що свобода — це механізм самореалізації окремої людини в повсяк­ денному житті, але водночас вона може стати причиною її драма­ тичного існування (почуття безсилля, невпевненості, самотності тощо). Це спричиняє виникнення феномена «негативної свободи»,

що виявляється в екзистенційному прагненні «втечі» від свободи.

Утечею особи від свободи філософ уважав також авторита­ ризм у діяльності й поведінці людини, зокрема садизм (підкорен­ ня інших) і мазохізм (добровільне підкорення іншим з метою втрати власного «Я»), Прикладами втечі від свободи є й прояви невиправданої агресії та руйнації всього живого, а ще надмірний конформізм, який призводить до знищення власної особистості в умовах «масової культури».

Невпевненість у собі, у власних силах, неусвідомлення екзистенційної дихотомії змушує людей інтегруватися з такими ж не­ впевненими особами, що спричиняє виникнення фашистської психології та ідеології. Як приклад Еріх Фромм стверджував, що Адольф Гітлер прийшов до влади, користуючись підтримкою дрібної, невпевненої в собі буржуазії. Водночас «некрофілічні», садистські прояви Гітлера й німецького нацизму збігалися з по­ требами масової свідомості низів середнього класу, що й стало

причиною виникнення фашизму в Німеччині. Гітлер та ідеологи фашизму задовольнили потреби масової свідомості невпевненого в собі люмпен-пролетаріату та дрібної буржуазії. Конформістські настрої в західній культурі, загальна втрата оригінальних філо­ софських концепцій, відчай, немотивований страх, добровільна відмова від власної самобутності — сприятливе підґрунтя для рецидивів фашизму в сучасному світі.

Аналізуючи економічну сферу функціонування суспільства,

Е. Фромм сформулював концепцію «соціального характеру» (го­ ловних критеріїв соціально-економічного життя, культури, що визначають економічний базис). Основними типами соціальних

х ар актер и сти к він н ази вав рецептивний тип (зорієн тован и й на отри м ан н я б лаг зовн іш н ього світу п асивн им сп особ ом ), експлуа­ таторський тип (характери зується агресивним п рагн ен н ям п а­

структивізмом і конформізмом. С учасне суспільство розвивається в нап рям ку появи н ової ф орм и соціальни х характер и сти к — про­ дуктивної, яка повинна реалізувати в соціальній практиці тенден­ цію зростання й розвитку всіх людських можливостей.

Завданням сучасної філософії є аналіз можливостей продук­ тивного характеру, сприяння пошуку кожною окремою особою індивідуального шляху для розкриття власного «Я» у коханні, вірі й роздумах про світ. Продуктивний характер повинен створити умови для переходу від домінування егоїзму до превалювання альтруїзму, від споживацького інтересу в житті до істинного буття, від кібернетичних реалій до душевної людини.

І, нареш ті, зазначимо, щ о Еріх Ф ромм став засновником гуманіс тичної етики. Він уважав, що найвищ им проявом продуктивної діяль­

любов ’ю до самого себе (до «Я») як до представника роду людського (ставлення до інших є водночас ставленням до самого себе й навпа­ ки). К ультивування всезагальної лю бові (коли баж ання ж иття витіс­ няє баж ання смерті) є основою виріш ення головних суперечностей суспільства: між патріархатом і матріархатом, гуманістичною та ав­

бодою від» і «свободою для», негативною та позитивною свободою .

Отже, гуманістична етика Еріха Фромма, учення про егоїзм, любов до себе відіграли важливу роль у становленні комплексу ідей, ідеалів гуманізму в сучасному світі. Найвищою цінністю людського існування є домінування в житті гуманістичної етики (єдність цілісної людини та її інтересів). Людина, якій властива гуманістична совість, може досягти індивідуального щастя.

Л ід ером л іво р ад и кал ьн о го ф рей ди зм у був В'тьгельм Райх (1897— 1957р р .) — учен ь і колега Зігм ун д а Ф рейда, один з о сн о ­ во п олож н и ків ф рей до -м аркси зм у . Й ого вчення сп рави ло значний вплив на ід еологію « нови х ліви х », Ф ран кф уртську ш колу та нео- ф рейди зм . В основі н ео ф рей д и стськи х кон цепц ій В. Р ай х а л е ж а ­

ли ідеї Зігмунда Фрейда, Альфреда Адлера, Карла Маркса, Анрі Бергсона, буддистської філософії та ін. Головними працями Вільгельма Райха, що репрезентували його неофрейдистські позиції, є такі: «Функції оргазму» (1927 р.), «Аналіз характеру» (1928 р.), «Генітальні та невротичні характери» (1929 р.), «Масова психо­ логія фашизму» (1933 р.), «Сексуальна революція» (1936 р.) та ін.

Вільгельм Райх уважав, що засадами людської життєдіяльності є сексуальна практика й оргазм. Аналізуючи взаємовплив нормаль­ ної життєдіяльності людини та сексуальної практики, він пропо­ нував розробити нову науку про «сексуальну економіку», що ви­ значатиме всі суспільно-економічні та суспільно-політичні відно­ сини сучасної цивілізації. На його думку, ця наука логічно витікає із соціологічної концепції К. Маркса й психоаналізу 3. Фрейда. Зазначені ідеї В. Райха стали поштовхом до розвитку такого напряму в неофрейдизмі, як фрейдомарксизм. Найхарак­ тернішим твором, що висвітлює питання фрейдомарксизму, є його праця «Діалектичний матеріалізм і психоаналіз» (1924 р.).

Вільгельм Райх брав активну участь у робітничому русі з метою пропаганди сексуальної революції (сексуальної політики пролетаріа­ ту). Останню він уважав передумовою й атрибутом світового рево­ люційного процесу. На його думку, сексуальна революція повинна звільнити особу (чоловіка або жінку) від сексуального рабства, споживацьких інтересів у статевих стосунках, негативних соціаль­ них явищ, які пригнічують статевий потяг людини.

Однією з основоположних концепцій Вільгельма Райха стала концепція про необхідність подолання сексуальної репресивності (суспільної системи, яка існує на рівні родинних відносин, політи­ ки, культури), що пригнічує статевий потяг, а отже, й деформує свободу людського існування. На його думку, сексуальна репре­ сивність викликає в суспільстві реакційно-консервативні явища, прояви садомазохізму, що за певних суспільно-політичних умов породжують сліпе підкорення однієї людини іншою та призво­ дять до створення диктаторських режимів (фашизму).

Отже, Вільгельм Райх уважав, що в основі нормальної жит­ тєдіяльності людини лежить сексуальна енергія, однак суспіль­ ство пригнічує її за допомогою моралі, культури, етикету; особа змушена жити в «лещатах зовнішнього тиску», постійно адап­ туватися до суперечливого оточуючого світу (влади, керівницт­ ва тощо), у результаті чого суспільство невротизується, люди­ на втрачає своє власне «Я», намагаючись стати «Ми». Єдиний спосіб порятунку людини — ліквідація негативного впливу куль­ тури, розкріпачення її, здійснення сексуальноїреволюції.

Альфред Адлер (1870— 1937 рр.) — психолог, фрейдист, за­ сновник концепції індивідуальної психології. Основні праці А. Адлера були пов’язані з психологією та психіатрією, наприклад, та­ кі як «Нервовий темперамент» (1912 р.), «Пізнання людини»

(1917 р.), «Наука життя» (1924 р.), «Сенс життя» (1933 р.) та ін.

Але згодом його доробки отримали філософську інтерпретацію на грунті неофрейдизму.

Учений вважав, що головною причиною особливостей людсь­ кої діяльності та конкретних учинків людини є процес подолання

(,компенсації) нею почуття неповноцінності. Він висунув ідею про те, що почуття неповноцінності притаманне кожній людині на рівні несвідомого як відзеркалення прагнення отримати пере­ вагу над іншими людьми. Ця ідея стала основою його вчення.

А. Адлер критично переосмислив учення 3. Фрейда про впли несвідомого на життя окремої людини. Він уважав, що цей вплив необхідно доповнити соціальними елементами, наприклад, по­ требою особи в самоствердженні, успіху, самовдосконаленні, які також віддзеркалюють потребу мати перевагу над іншими людь­ ми. Особливого значення набуває почуття самоіндентифікації, що формується в дитячі роки.

Надзвичайно популярною була ідея А. Адлера про необхід­ ність подолання комплексу неповноцінності — сформованого в ранньому дитинстві почуття власної нікчемності, другосортності й намагання за будь-яких умов їх подолати, що є передумовою екстраординарної поведінки людини. Згодом ця ідея набула ха­ рактеристик окремого вчення про прагнення особи до суспільної інтеграції. У разі браку бажання конструктивної компенсації по­ чуття неповноцінності або використання патологічних способів компенсації людина не може реалізуватися в житті, що призво­ дить до певного психопатологічного стану (насамперед неврозу).

На думку вченого, суспільство повинно тримати під контро­ лем можливі негативні наслідки патологічних способів подолан­ ня комплексу неповноцінності, які виявляються в надмірній ти­ ранії в родинних відносинах, у спробах «утечі в хворобу» тощо. Способом корекції таких негативних наслідків є метод ілімінації, створення комунікативних цінностей, що схвалюють діяльність або вчинки окремої особи, але так, шоб це схвалення не переви­ щило межі дозволеного й ураховувало в оцінках загальнолюдські параметри.

Отже, Альфред Адлер уважав, що в основі всіх великих учинків і дій людини, гіперактивності, екстраординарності (а також' пси­ хічних захворювань) лежить витіснений комплекс неповноцінно­

сті, людина впродовж свого життя намагається його компен­ сувати шляхом отримання вагомих здобутків у науці, мистецт­ ві, політиці, бізнесі, особистому житті.

Питання для самоперевірки

1.Розкрийте сутність учення Зігмунда Фрейда про сферу не­ свідомого.

2.Які головні чинники психіки людини виокремив 3. Фрейд?

3.Охарактеризуйте топографічну та динамічну моделі психіки, розроблені 3. Фрейдом.

4.У чому сутність концепції «одномірного суспільства» Гер­ берта Маркузе?

5.Вирішення проблеми суперечностей людського існування у філософії Еріха Фромма.

6.Охарактеризуйте особливості теорії «сексуальної революції» Вільгельма Райха.

7.Дайте короткий аналіз теорії компенсаторної творчості Аль­ фреда Адлера.

Список рекомендованої літератури

1.Всемирная энциклопедия: Философия / Гл. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. — М.: ACT; Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001.

2.Гловер Э. Фрейд или Юнг. — СПб., 1999.

3.Гуггенбюль-Крейг А. Наивные старцы. Анализ современных ми­

фо в .— СПб., 1997.

4.Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. — М ., 1997.

5.Новейший философский словарь. — Мн., 1999.

6.Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до на­

ших дней. — СПб., 1997.

7.Роузен Д. Дао Юнга. Путь целостности. — К., 1997.

8.СкирбеккГ.,Гшъе Н. История философии: Учеб. пособие. — М., 2000.

9.Современная западная философия: Словарь. — М., 1991.

10.Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции. — М., 1989.

11.Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.

12.Фрейд 3. Толкование сновидений. — К., 1991.

13.Фрейд 3. Я и Оно. — М., 1990.

14.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. — М., 1994.

15.Фромм Э. Бегство от свободы. — М., 1990.

16.Фромм Э. Душа человека. — М., 1992.

17.Фромм Э. Иметь или быть? — М., 1990.

18.Фромм Э. Психоанализ и этика. — М., 1993.

Схема 11

Українська філософія (виникла у X— XI ст.) як складова духовної культури українського народу відрізняється етико-моральним спрямуванням, акцентує увагу на проблемах внутрішнього світу людини в органічній єдності з умо­ вами її самореалізації

й Основні періоди та етапи розвитку української ф'шософи

^Головні риси ■Я

«Поліфонізм» — вплив на філософію попередніх культур (трипільської, іраномовної, германської тощо), які склали основу духовної культури України загалом

----------------- ------------------------------------- -------- ----" ~І................................. ................ ......................................................

Антеїзм — домінування жіночого начала в світогляді русичів та українців

..................................................1 .......................................................

Кордоцентризм — світоглядна орієнтація на внутрішній

Екзистенціальність — спрямування на утвердження цінності свободи та свободи волевиявлення

Філософська думка в Україні характеризується також домінуванням гумані­ стичної — антропологічної проблематики, її релігійним забарвленням у докласичний період, естетичним способом філософствування тощо

Особливості української філософської думки. Відомо, що філософський світогляд у межах української культури окремо виділився лише в XVIII ст. До цього часу мали місце лише несистематизовані філософські ідеї, характерні духовній культурі Київської Русі загалом. Вони віддзеркалювали проблему станов­ лення української народності, ідеологію феодального суспільства, завдання формування гуманістично-реформаційних цінностей. З плином часу спроби вирішення зазначених проблем привели до становлення й розвитку класичної філософії в стінах КиєвоМогилянської академії, особливо у вченні Г. С. Сковороди.

Згідно з поглядами філософа, культурно-освітнього діяча української діаспори О. Кульчицького, українська духовна куль­ тура, а разом з нею й філософія, набуває певних характерних рис, що дають змогу виокремити її серед інших культур. Такими ха­ рактерними рисами є: «поліфонізм», що виявляється як вплив різ­ них культур синхронних цивілізацій, зокрема трипільської куль­ тури, культури скіфів, сарматів, половців, печенігів, германської культури — готів, грецької, римської, праслов’янської; антеїзм — домінування ідеї про нерозривну єдність людини й природи; кордоцентризм — певна світоглядна орієнтація на внутрішній світ людини (серце). Вказані риси згодом були доповнені екзистенційними ідеями (цінністю свободи й свободи волевиявлення), що загалом стали визначальними рисами української філософської думки1. Зазначені риси разом з іншими специфічними особливос­ тями філософської думки в Україні склали той фундамент, на якому виникла й розвивалась філософська свідомість українсько­ го народу.

До таких особливостей належало насамперед домінування православної релігійної свідомості, що згодом спричинило те,

що більшість філософських проблем розроблялися в контексті християнської теології. Прикладом слугує творчість І. Вишенського, П. Могили, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, П. Юркевича, а також представників Київської релігійно-філософської школи та ін.

Наступною особливістю філософської думки в Україні є пере­ вага естетичної проблематики, тобто розуміння сутнісних хара­ ктеристик людини та зовнішнього світу засобами літератури. Яс­ кравий приклад — творчість українських письменників, поетів, які зробили вагомий внесок у розвиток філософської культури в

1 Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. — Мюнхен— Львів, 1995.

— С. 27— 155.

Україні. До них належали Г. Сковорода, М. Гоголь, Л. Україн­ ка, Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко та ін.

І нарешті, узагальнюючою характеристикою української філо­ софії стає її антропологічна спрямованість. Основні проблеми онтології, гносеології меншою мірою цікавили українських мис­ лителів. Українська філософія була спрямована на конкретніш пошук правди й мудрості, способу досягнення людського щастя,

що знайшло своє відображення у «філософії серця» Г. Сковоро­ ди, П. Юркевича. «Філософія серця» стає духовною моделлю дія­ льності й поведінки окремої людини на шляху знаходження й реа­ лізації сенсу власного життя. Безперечно, на розвиток українсь­ кої духовної культури як прямо, так і опосередковано вплинула ренесансна культура Західної Європи XVI ст., філософія Нового часу, доби Просвітництва, німецька класична філософія, марк­ сизм і досягнення сучасної світової філософії.

Ґрунтуючись на особливостях розвитку української філософії, є всі підстави виокремити два основні періоди її становлення й розвитку — докласичний і класичний. Розглянемо ці періоди до­ кладніше.

Д окласичний період української філософії розпочався з етапу формування філософських знань у добу Київської Русі й станов­ лення та розвитку християнської культури (X— XI ст.). Найдав­ ніші (дохристиянські) пласти духовності українського народу маловідомі, адже пам’ятки духовної культури цієї доби були пе­ реважно знищені після 988 р. як такі, що суперечили новим хрис­ тиянським цінностям. Але, незважаючи на це, сьогодні є всі під­ стави говорити, що й після прийняття християнства в Київській Русі мала місце традиційна для давніх слов’ян міфологічна куль­ тура язичницької доби. Вона стала ґрунтом, на якому й далі роз­ вивалось язичництво, а згодом — християнство (феномен дво­ вір’я). Міфологічний світогляд цього періоду мав синкретичний характер, тобто був конгломератом пантеїстичних ідей з елемен­ тами анімізму, тотемізму, фетишизму, магії, рільничих культів тощо.

У добу Київської Русі в результаті вирішення суперечностей між слов’янським язичництвом і запровадженою християнською культурою філософська думка набувала якісно нового змісту. Центрами духовного життя Київської Русі були монастирі, про що свідчить авторство перших релігійно-філософських творів. У 1054 р. з’явилася перша релігійно-філософська праця Київсь­ кого митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать», а на початку XII ст. — «Повість временних літ», авторство якої при­

писують ченцю Печерського монастиря Нестору. Саме в цьому творі чи не вперше у вітчизняній літературі вживаються терміни «філософ» і «філософствувати». Домінуюча релігійна проблема­ тика в творах православних богословів отримувала філософську інтерпретацію. До таких проблем належали питання про буття Бога, про взаємовідносини між церквою й княжою владою, про добро та зло як протиставлення Бога й диявола.

На процес формування української філософії вплинула ідея можливості отримати знання через «Софію-мудрість» (принцип софістичності). «Софія-мудрість» — сутність Бога, «душа світу», вважалася основою інтеграції Бога, людини й світу. Отримання людиною «софійного» знання було водночас і пізнанням Бога. Саме таке подвійне розуміння спричинило «софійне» спрямуван­ ня релігійно-філософських поглядів Київської Русі. Мудрість і любов до мудрості визнавалися не лише знанням, вони були пі­ знанням Бога, який є сутністю речей, предметів та явищ оточую­ чого світу, зокрема й людей, сенсом і метою їхнього існування. Любов до мудрості спрямовувалася не просто на розуміння ото­ чуючого світу, а й на практичне оволодіння ним завдяки божест­ венній мудрості «Софії».

Органом розуміння (віддзеркалення) зовнішнього світу, згідно зі слов’янською міфологічно-релігійною культурою, було серце. Лише завдяки йому можна отримати істину життя. Серце — це точка, в якій поєднуються думки, воля й віра, воно стає інстру­ ментом прогнозування результатів матеріальної або духовної діяльності людини. Така світоглядна позиція в подальшому отримала назву «кордоцентризм».

Що ж до розвитку філософської думки Київської доби, то він завершується якнайпильнішою увагою до людини, закладанням підвалин гуманістичної традиції. Це знайшло відображення в «Повчанні» Володимира Мономаха та культі Діви Марії як захис­ ниці конкретної людини, що, напевно, сягає своїм корінням у мі­ фологічні образи Берегині, або Великої Богині.

Отже, у філософії Кгіївської доби переважали ідеї визнання Бога як найвищої першопричини, а існування оточуючого світу — як результату його творення. Історія розглядалася крізь приз­ му вічного конфлікту добра й зла (Бога й диявола). Складовими філософських знань стали патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення й централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

Зі становленням феодального ладу українська філософія набу­ ла патристичного характеру: превалювання віри над світськими

знаннями, вищою метою пізнання визнавався Бог, а єдиним ме­ тодом пізнання — божественне одкровення. Антропологічні ідеї витікали з позиції, що людина створена як богоподібна, а потім вона була «опоганена первородним гріхом». Як наслідок — її страждання й бажання через есхатологічну просвітленість (пока­ яння) отримати безсмертя душі (Царство Небесне).

Наприкінці XIV ст. почався новий етап у розвитку духовної куль­ тури України — філософія доби Відродження (XIV— X V I ст.) — як результат впливу західноєвропейської Реформації та утверджен­ ня характерних для неї реформаційної ідеології й цінностей рене­ сансного гуманізму. Вплив європейської Реформації на українсь­ ку духовну культуру набув специфічних форм. З одного боку, розвивалися ренесансні духовні цінності, що було пов’язано з реформацією католицизму, а з іншого, — виникло протистояння ортодоксальної православної церкви всім інокультурним впли­ вам, що надходили іззовні й могли зашкодити її цілісності та ефективності функціонування. Це поглиблювало існуючий етноконфесійний конфлікт між католицизмом і православ’ям. Страх перед польською католицькою експансією спричиняє ізольова­ ність української духовної культури в межах православних (візан­ тійських) традицій.

Але, незважаючи на всі спроби уникнути кризових явищ у житті церкви, православ’я в Україні було вимушено адаптуватися до нових соціально-історичних умов. Криза православної церкви тут не була такою масштабною, як у Західній Європі, й тому ви­ хід з неї вбачався не в її внутрішньому реформуванні, а в поєд­ нанні інтересів церкви з інтересами українського народу в націо­ нально-визвольній боротьбі (єднання церкви з народом задля захисту православної віри як віри предків). Православ’я стало в авангарді боротьби проти полонізації українського народу й праг­ нуло бути гарантом перемоги в боротьбі за незалежність і збере­ ження національної культури.

Ідеї ренесансного гуманізму розвивалися представниками Ост­ розької академії (Острозького культурно-просвітницького центру)1,

1Острозьку академію засновано в 1576 р. в м. Острог українським магнатом Костян­ тином Острозьким. У ній викладалося сім вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, фізика й астрономія). Крім того, значну увагу в академії приділя­ ли вивченню іноземних мов — грецької, латинської, старослов’янської. Але головне — у цьому навчальному закладі викладала вся інтелектуальна еліта тогочасної України. Біль­ шість викладачів мала європейський рівень освіти, була знайома з філософією та могла використовувати ці знання для філософських узагальнень під час викладання «вільних наук». У 1636 р. Острозька академія як культурно-просвітницький центр припинила своє існування.