prisuhin_s_i_filosofiya

лення про довколишній світ; у вузькому сенсі — світ сприй­ мається не таким, яким він є, а таким, яким хотілося б його ба­ чити.

Мова — система знаків, що є засобом людського існування, мислення та висловлювання. За допомогою мови пізнається світ, у ній об’єктивується самосвідомість особи.

Мокша — в філософії Стародавньої Індії найвищий моральний рівень досконалості, після досягнення якого припиняється еволюція душі (вплив на неї карми).

Молитва — у монотеїстичних релігіях — єдина гідна форма спілку­ вання людини з Богом.

Монада (від грец. «одиниця», «.одиничне») — філософське поняття, яке віддзеркалює найпростішу неподільну єдність — субстанціональ­ ну одиницю буття.

Монізм (від грец. «один») — філософське вчення, яке дає змогу сприй­ мати всю багатогранність явищ світу через призму єдиної основи всього існуючого (субстанції).

Моральна свідомість — сума правил суспільно схваленої поведінки індивідів.

«Над-Я» — зовнішній тиск на особу, зовнішня реальність, цензура, ви­ моги культури та якісні норми поведінки (совість, самосвідо­ мість, відповідність ідеалам).

Натурфілософія — філософія природи, система умоглядних і почасти фантастичних уявлень про природу в її цілісності.

Наука — форма духовної діяльності людини, головною функцією якої є вироблення й теоретична систематизація знань про природу, суспільство, а також сам процес пізнання з метою отримання іс­ тини й відкриття об’єктивних законів.

Небуття — філософська категорія протилежна буттю; визначає стан абсолютного ніщо, межу, за якою певний предмет ще не існує або вже не існує.

Неотомізм — офіційна філософія католицької церкви, сучасний етап розвитку томізму.

Несвідоме — сукупність різноманітних активних психічних процесів, операцій, дій людини, які не усвідомлюються нею без спеціаль­ них методів.

Нірвана (від санскр. «згасання») — центральне поняття релігійної фі­ лософії буддизму та джайнізму, яке означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань та злиття з духовною першоосновою світу.

Номос (від грец. «звичай», «правовий порядок», «закон») — визнача­ ється у двох значеннях: 1) як релігійна, правова й етична нор­ ма, що має незмінний характер та організує життя полісу; 2) в античній філософії — світовий закон (закон природи), який визначає моральність учинків і природне право (антитеза при­ роді).

Ноосфера (від грец. «розум» і «куля») — сфера розуму; цілеспрямова­ ний розумний розвиток біосфери, що здійснюється в інтересах людини (В. І. Вернадський).

Норма — обмеження, якому підпорядкований певний процес чи його результати (суспільно визначена міра, спосіб задоволення потре­ би чи інтересу).

Ноумен — філософське поняття, яке в давньогрецькій та середньовіч­ ній ідеалістичній філософії означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії І. Канта це поняття віддзеркалює недосяжну для людського досвіду об’єк­ тивну реальність, його синонімом є поняття «річ у собі».

Одкровення — надприродне безпосереднє отримання істини, яке має місце лише серед обраних людей у мить їхнього містичного про­ світлення.

Омана — зміст знання людини, в якому дійсність відтворюється не­ адекватно, це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта.

Оптимізм і песимізм (від лат. optimus — найкращий, pessimus — най­ гірший) — поняття, що характеризують протилежні типи уявлень людей про світ і майбутнє. Епоха Відродження стала епохою оп­ тимізму, віри в людину та її майбутнє.

Основне питання філософії — традиційно вважається питання про відношення свідомості до буття й духовного до матеріального, проблема цього відношення має два аспекти: 1) що первинне? 2) чи можна пізнати світ?

Особа — індивід як суб’єкт соціальної діяльності.

Особистісність — релігійно-філософська концепція, згідно з якою лю­ дина є унікальним творінням завдяки своїй богоподібній сутності.

Особистість —■індивід як сукупність його соціальних характеристик. Оцінка — засіб усвідомлення позитивної чи негативної значимості

явищ природи, результатів діяльності людини для задоволення її об’єктивно зумовлених потреб та інтересів.

Панпсихізм (від грец. «усе» та «душа») — учення, що проголошує пси­ хіку, душу властивістю природи.

Пантеїзм (від лат. pan — усе, theos — бог) — філософсько-релігійне вчення, згідно з яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.

Парадигма (від грец. «приклад, зразок») — висхідна концептуальна модель (схема) формулювання й вирішення наукових проблем, які домінують у науковому співтоваристві впродовж тривалого часу.

Передбачення — знання про майбутнє, про те, чого ще немає в дійсно­ сті, але потенціально існує зараз як об’єктивні та суб’єктивні пе­ редумови очікуваного розвитку.

Перехід кількісних змін в якісні — закон зміни та розвитку явищ об’єктивної дійсності, який відображає взаємозв’язок кількісних

та якісних боків предмета, явищ, зумовленість якісних змін кіль­ кісними, завдяки якому безперервне нагромадження кількісних змін, що порушують міру як певну якість, викликає якісні зміни, що визначають характер подальших якісних змін.

Пізнання — процес цілеспрямованого активного відображення об’єк­ тивної дійсності в свідомості людини; збагачення людини нови­ ми знаннями.

Плюралізм (від лат. ріигаїіз — множинний) — філософська позиція, згідно з якою визнається існування багатьох незалежних одна від одної першопричин буття (істин).

Політика (від грец. «державна діяльність») — у філософському кон­ тексті — сфера діяльності, пов’язана з розподілом і реалізацією влади всередині держави і між державами.

Політична свідомість — сукупність ідей, поглядів, учень, політичних настанов, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є ставлення до влади.

Політична сфера суспільства — сукупність соціальних інститутів та організацій, що виражають інтереси соціальних груп і здійсню­ ють управління суспільством. Основне питання політичного жит­ тя — питання про владу.

«Поліфонізм» — багатоголосся різних культур — трипільської, іраномовної (скіфи, сармати), тюркської (половці та печеніги), герман­ ської (готи), грецької, римської, праслов’янської, що було однією з передумов розвитку філософської думки в Україні.

Поняття — форма мислення, в якій віддзеркалюються суттєві власти­ вості, зв’язки і боки предмета.

Постіндустріальне суспільство — поняття філософії історії та соціаль­ ної філософії, що використовується для аналізу сучасної стадії цивілізаційного розвитку в межах цивілізаційної теорії.

Потреби — це основа діяльності людей, певний мотив до здійснення тих чи тих дій або вчинків.

Правова свідомість — сукупність ідей, поглядів, що віддзеркалюють правомірність або неправомірність дій, прав та обов’язків членів суспільства, справедливість або несправедливість суспільних законів.

Практика — філософська категорія, що використовується для позна­ чення матеріальної, чуттєво-предметної цілепокладальної діяль­ ності людини, змістом якої є освоєння природних, соціальних об’єктів. У матеріалістичній філософії практика є основою, ру­ шійною силою розвитку людського суспільства та пізнання.

Праця — цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона за до­ помогою засобів виробництва впливає на довколишнє середови­ ще з метою задоволення своїх потреб. Виокремлюють фізичну, розумову, керівну та виконавчу працю тощо.

Принцип (від лат. ргіпсіріит — початок, основа) — 1) першооснова, те, що є підґрунтям певної сукупності фактів, теорії, науки, чим

слід керуватися в науковому пізнанні та практичній діяльності; 2) внутрішні переконання людини, що визначають її ставлення до дійсності, норми поведінки й діяльності.

Природа — 1) у широкому сенсі — це весь світ у різноманітті його форм; 2) у вузькому — природа є об’єктом науки (природознавства).

Провіденціалізм (від лат. providentia — провидіння, передбачення) — теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бо­ га, а їх сенсу — як наперед визначеного Божого наміру.

«Природне право» — поняття філософсько-правової та політичної дум­ ки XVII—XVIII ст., що означало сукупність принципів, правил і цінностей, які витікають з природи самої людини.

Прогнозування — особливий вид передбачення, який відрізняється високим ступенем наукової обґрунтованості.

Прогностика — наука про соціальне прогнозування.

Простір — одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Поняття простору характеризує розташування матеріальних об’єктів віднос­ но один одного, визначає протяжність тіл та їх співіснування.

Психіка — спосіб відображення світу живими істотами (людиною й твариною) у формі суб’єктивного образу й практичних дій.

Психоаналіз — у фрейдизмі — метод проникнення в несвідоме з ме­ тою ліквідації патогенних конфліктів і подолання душевного дис­ комфорту, адже свідомість конкретної людини не може пояснити причини душевного розладу.

Раціоналізація — у фрейдизмі — знаходження нібито об’єктивних причин для виправдання неприйнятних для людини думок і дій.

Раціоналізм (від лат. rationalis — розумний, ratio — розум) — у широ­ кому сенсі — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей (на противагу ірраціоналізму, який заперечує можливості розуму); у вузькому — напрям у теорії пі­ знання, який на противагу сенсуалізму та емпіризму вважає єди­ ним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення).

Ревеляціонізм — концепція, згідно з якою істина міститься в божест­ венному одкровенні, зафіксованому в Святому Письмі.

Релігійна свідомість — охоплює релігійну ідеологію та релігійну пси­ хологію, що ґрунтуються на вірі в існування надприродного.

Релігія — світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння, а також відповідна практика, що ґрунтується на вірі в існування надпри­ родного трансцендентного абсолюту, який у зрілих релігіях нази­ вається Богом.

Релятивізм — філософське вчення, яке абсолютизує відносність люд­ ських знань, заперечує момент абсолютного, істинного в них і на цій підставі заперечує об’єктивну істину.

Рефлексія (від лат. reflexio — обернення назад) — термін для позна­ чення такої характеристики процесу пізнання, як дослідження самого пізнавального акту, самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.

Рівність — один з ідеалів справедливого суспільного устрою, означає можливість однакового соціального становища всіх людей у су­ спільстві, рівноправне користування громадянами їхніми свобо­ дами та обов’язками, рівний розподіл усієї сукупності створених суспільством матеріальних і духовних цінностей.

Річ для нас — у філософії Канта — термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності.

Річ у собі — у філософії Канта — термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом; це те, що існує саме по собі незалежно від людської практики та пі­ знання.

Розвиток — специфічний процес зміни, результатом якого є виникнен­ ня якісно нового; поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Розум і розсудок — філософські категорії для позначення якісно від­ мінних способів раціонального освоєння дійсності. Розум є вища форма інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями, яке спирається на розкриття їхньої приро­ ди і змісту. Розсудок є спосіб інтелектуальної діяльності за рані­ ше заданими схемами і шаблонами без проникнення в змістовну сутність формально впорядкованих понять.

Рух — спосіб існування матерії, її узагальнений атрибут. Рух — це будь-яка зміна в природі та суспільстві. Матерії без руху не існує, оскільки не існує й руху без матерії.

Сансара — у релігійно-філософських системах Стародавньої Індії — уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження та смерті, трансміграція душі.

Свідомість — одне з головних понять філософії, психології, соціології, яке означає найвищий рівень відображення об’єктивної дійснос­ ті. Свідомість притаманна лише людині як соціальній істоті. Це продукт суспільно-історичного розвитку, функціональна власти­ вість мозку, регулятор свідомої діяльності людини.

Світогляд — сукупність поглядів та уявлень людини про світ, які ви­ значають її ставлення до різноманітних явищ дійсності, життєву позицію й ціннісні орієнтації.

Свобода — можливість і властивість людини діяти згідно зі своїми ін­ тересами в умовах наявного вибору та пізнання об’єктивної не­ обхідності цих інтересів і мети. Свобода безпосередньо пов’язана з необхідністю як внутрішньою закономірністю у зв’язках між явищами.

Секуляризація (від лат. Баесиїагіз — світський) — процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної сві­ домості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й ін­ ститутів від впливу релігії.

Сенс життя — результат визначення головних життєвих цілей, які пов’язані з найповнішим задоволенням матеріальних і духовних потреб, закладених природою в людині. Кожна людина обирає ті потреби, що співвідносяться з її індивідуальними схильностями, і свою діяльність спрямовує на вирішення запланованих нею зав­ дань, що і є для неї сенсом життя.

Сенс історії — поняття філософії історії для позначення змісту й спря­ мованості розвитку історичного процесу, який усвідомлюється розумом; мета і розумність історії.

Сенсуалізм (від лат. sensualis — чуттєвий, sensus — відчуття, почуття)

— напрям теорії пізнання, згідно з яким відчуття людини є голов­ ною формою здобуття істинного знання.

Синергетика — одна з альтернативних діалектиці теорій розвитку, на­ уковий напрям, який вивчає зв’язки між елементами структури, підсистеми, що створюються у відкритих системах завдяки інтен­ сивному обміну речовини та енергії з довколишнім середовищем у нерівномірних умовах.

Система — філософська категорія для позначення цілісної сукупності елементів, що тісно пов’язані між собою та є єдиним цілим щодо навколишніх умов та інших систем.

Сімулякр (франц. simulakres від франц. simulation — симуляція) — тер­ мін філософії постмодернізму для позначення емоційного стану людей, який віддзеркалює миттєву реакцію людини в конкретній ситуації.

Скептицизм (від грец. «критичний») — філософська концепція, згідно з якою висловлюється сумнів щодо можливості досягнення об’єк­ тивної істини.

Смерть — це природний кінець існування живої істоти.

Софізм (від грец. «майстерність», «вміння») — неправильне мірку­ вання, яке видається за правильне, аби ввести співрозмовника в оману.

Софістика — хитромудре використання у спорі та доведенні логічних і словесних вивертів, невірних доводів, що видаються за істинні.

Софія — у християнській традиції «софія» (мудрість) є аналогом іс­ тинного знання про світ. У релігійно-філософській традиції має подвійне тлумачення: з одного боку, це сутність Бога, «душа сві­ ту», з іншого —• першопричина інтеграції світу, людини й Бога.

Соціальна екологія — наука, що вивчає суперечливі взаємовідносини суспільства (людини) і середовища (природи).

Соціальна сфера суспільства — система внутрішньої будови суспіль­ ства (соціальні групи, нації, народності), що грунтується на поділі праці, власності на засоби виробництва та національних ознаках.

Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати.

Спілкування — процес взаємозв’язку, взаємодії людей, у якому здійсню­ ється обмін діяльністю, її результатами, інформацією та досвідом.

Страждання — протилежність позитивної діяльності, стан болю, хво­ роби, горя, суму, страху, тривоги; у християнській традиції сприймалось як кара за гріхи.

Сублімація — трансформація несвідомої енергії в різноманітні дозво­ лені види діяльності, прийнятні не тільки для суспільства, а й для окремої особи (заняття наукою, мистецтвом тощо).

Субстанція (лат. substantia — сутність) — філософська категорія для позначення: 1) першопричини, яка не має зовнішньої причини іс­ нування; 2) об’єктивної реальності, яка аналізується з боку її внут­ рішньої єдності.

Судження — форма думки, в якій щось стверджується або заперечу­ ється відносно предметів та явищ.

Суперечність — категорія, що відбиває відношення взаємовиключення,взаємозаперечення.

Суспільна психологія — сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій тощо, які складаються стихійно в процесі по­ всякденного життя суспільства.

Суспільна свідомість — філософська категорія, що пояснює особли­ вості відображення соціальними суб’єктами соціальної та природ­ ної дійсності за визначального впливу на неї рівня суспільного буття (як реального процесу життя людини).

Суспільний прогрес — висхідний розвиток суспільства від нижчих до ви­ щих форм, від менш організованого до більш організованого змісту.

Суспільно-економічна формація — поняття історичного матеріаліз­ му, що виражає сукупність виробничих відносин, рівень розвитку виробничих сил, суспільних зв’язків, політичний устрій на конк­ ретному етапі історичного розвитку.

Суспільство — виокремлена з природи частина матеріального світу, історично змінна форма життєдіяльності й спілкування людей.

Сутність і явище — філософські категорії для позначення двох момен­ тів процесу пізнання предметів і явищ дійсності. Категорія сут­ ності виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлене необхідними, внутрішніми зв’язками і пізнається на рівні теоретичного мислення. Категорія явища відображає зовніш­ ні властивості предмета, які даються пізнанню на рівні емпірич­ ного мислення.

Сходження від абстрактного до конкретного — загальнотеоретичний метод дослідження дійсності, основним засобом якого є перехід від абстрактного до конкретного знання; спосіб, за допомогою якого мислення засвоює конкретне, відтворюючи його як духов- но-конкретне.

Сцієнтизм (від лат. scientia — наука) — філософсько-світоглядна кон­ цепція, яка аналізує науку як найвищий щабель розвитку людсь­ кого розуму.

Сяо — поняття етики конфуціанства, що означало синівське вшанову­ вання родини, батька й старшого брата.

Танатос — у фрейдизмі — інстинкт смерті, який підштовхує людину до деструктивної діяльності, руйнування в світі всього того, що здається їй чужим і загрозливим.

Творчість — продуктивна діяльність людини, яка в процесі практики народжує щось якісно нове в матеріальних або духовних ціннос­ тях, якого не було раніше.

Теодіцея (франц. theodicee від грец. «бог» і «справедливість» — «боговиправдання») — релігійно-філософське вчення, мета якого — довести, що існування в світі зла не заперечує релігійні уявлення про Бога як абсолютного добра (доведення того, що зло є відсут­ ність добра).

Теологія — раціональна систематизація віровчення тієї чи тієї релігії. Теорія — особлива сфера людської діяльності, яка складається із сукуп­

ності ідей, поглядів, концепцій, учень тощо й протистоїть прак­ тиці як предметно-чуттєвій діяльності й водночас перебуває з нею в органічній єдності.

Теоцентризм — принцип середньовічної теологічної філософії, згідно з яким головною причиною всього оточуючого світу, найвищою реальністю та головним предметом філософських досліджень є Бог.

Трансцендентальний — поняття філософії І. Канта, яке означає: той, що зумовлює можливість пізнання.

Трансцендентний — поняття філософії І. Канта, яке означає: той, що лежить за межами свідомості та пізнання.

У-вей (кит. «недіяння») — поняття релігійно-філософської системи дао­ сизму, яке означає відсутність цілеспрямованої діяльності, що не співвідноситься з процесом природного світопорядку, у вузькому сенсі — уникнення будь-якої діяльності, що заважає досягненню дао.

Умовивід — найвища форма мислення, логічний зв’язок між вислов­ люваннями, за допомогою якого з наявних положень (засновків) можна одержати нове положення (висновок) й оцінювати його іс­ тинність за істинністю засновків.

Факт (від лат. factum — зроблене, дійсна подія) — у загальному зна­ ченні — дійсна подія, наслідок, випадок, істина; у логіці та мето­ дології науки —■судження, яке фіксує емпіричне знання про по­ дії, що відбуваються об’єктивно незалежно від свідомості.

Феномен — філософське поняття, яке означає явище, що осягається за допомогою чуттєвого досвіду, але не дає істинного знання про дійсність, бо є лише суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Філософія — особливий науково-теоретичний різновид світогляду, для якого характерний високий рівень раціональності, систем­ ності, логічності й теоретичної оформленості. З погляду від­ ношення «людина — світ» філософія є системою найбільш узагальнених теоретичних поглядів на світ, місце людини в ньому, а також дослідження різноманітних форм взаємовідно­ син людини й світу.

Філософія історії — розділ філософії, спрямований на пояснення істо­ ричного процесу загалом та аналіз методологічних проблем істо­ ричного пізнання.

Футурологія — узагальнена назва концепцій про майбутнє людської цивілізації, у вузькому сенсі — галузь наукових знань, що від­ дзеркалює перспективи соціальних процесів та явищ (у такому розумінні футурологія є синонімом прогнозування та прогностики).

«Царство розуму» — ідея, що панувала в XVII—XVIII ст. серед про­ світників. Згідно з нею суспільство рухається до розумних форм його існування, в яких не буде місця соціальному злу й будуть створені умови для щастя людини.

Цзин — у філософії Стародавнього Китаю — космічна енергія, першо­ основа існування всіх живих організмів.

Цивілізація — стійка спільнота людей, об’єднаних духовними тради­ ціями, подібністю способу життя, географічними, історичними межами (за А. Тойнбі); синонім культури, сукупність матеріаль­ них і духовних досягнень суспільства; замкнутий, відносно ізо­ льований соціально-історичний організм, який ґрунтується на пев­ них культурних особливостях.

Ці — у філософії Стародавнього Китаю — космічна, матеріальнодуховна енергія, що слугує будівельним матеріалом виникнення предметів, явищ довколишнього світу.

Ціннісні орієнтації — елементи внутрішньої структури особистості, що закріплюються життєвим досвідом індивіда, усією сукупніс­ тю його переживань, за допомогою яких виокремлюється суттєве від несуттєвого.

Цінність — процеси, явища, предмети, що мають позитивну значи­ мість для людини й сприяють задоволенню її потреб та інтересів.

Час — одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Час харак­ теризує тривалість існування процесів та явищ, послідовність зміни стану в розвитку матеріальних систем. Характеристикою часу є його незворотність, він тече від минулого через сучасне до майбутнього.

Шень — у філософії Стародавнього Китаю космічна духовна енергія, яка існує в людині та є її духовною основою.

«Я» — у фрейдизмі — свідомість людини, посередник між усіма ком­ понентами психіки.