prisuhin_s_i_filosofiya

вання нематеріальних явищ та істот, що існують незалежно від людини, тварин або рослин), магія (особливі дії, які реалізуються в практиці первісного суспільства з метою надприродним чином впливати на явища природи, тварин або людину) та ін.

Водночас раціональний зміст міфу визначав його практичну значущість, міф не лише пояснював світ, а й обов’язково містив практичні моделі діяльності та поведінки людини (практичні знання). Наприклад, міф давав практичні поради щодо захисту людей від зла, яке існувало навколо (хаос, вороги, хвороби).

Отже, з розвитком людської цивілізації міфологічна свідо­ мість (як окремої особи, так і суспільства в цілому) автономізувалася, здобувала свободу, індивідуальність, у результаті чого відбувся розрив єдності людини й дійсності (природи та суспіль­ ства). Згодом міф перестав бути єдиною домінантною формою свідомості, він не зник повністю, а залишився в свідомості лю­ дини й дотепер існує в ній як потенційне бажання позараціонального єднання з довколишнім світом.

Релігія стала наступним історичним різновидом світогляду. Вона виникла в період розпаду первісного суспільства на ґрунті міфологічної свідомості. Релігійний світогляд відрізняється на­ самперед тим, що подвоює світ на природний та надприродний, який, як вважають, детермінує появу матеріального світу й лю­ дини. Міфологія ще не знала такого поділу. Крім того, міфологія не знала поділу на знання й віру. Релігія ж такий поділ декларує. Особливістю релігії як різновиду світогляду стає віра в існування надприродного абсолюту, з яким людина намагається встановити контакт (комунікацію) з метою здобуття гарантій щасливого життя та уникнення можливого зла.

Для релігійного світогляду характерною є чуттєва, образноемоційна (але не раціональна) форма сприйняття довколишньої дійсності, за допомогою якої релігія віддзеркалює ті самі проб­ леми, що й міфологія, але на вищому рівні — теоретичному, до якого належить віровчення, що фіксується в догматах, і практич­ ному, власне, культовою діяльністю (виконання певних нормати­ вів і вимог, спрямованих на узгодження життя віруючої людини з нормами та вимогами пануючого у Всесвіті Абсолюту — Бога).

Загалом релігія визначається як світовідчуття, світорозуміння, світобачення, а також відповідна до них практика віруючої лю­ дини, в основі якої лежить віра в існування надприродної сили, яку в зрілих релігіях називають Богом.

Способи, рівень і напрями релігійного впливу на суспільство й окрему людину виявляються в функціях (від лат. /ипсйо — ви­

конання, завершення) релігії. Функцій релігії дуже багато, тому зазначимо лише головні з них.

1.Світоглядна функція релігії дає змогу людині визначити своє місце в світі й ставлення світу до неї самої. Реалізація цієї функції допомагає віруючій людині визначити сенс свого життя.

2.Компенсаторно-терапевтична функція усуває почуття об­ меженості, залежності й безсилля перед об’єктивними законами матеріального світу.

3.Комунікативна функція реалізує потребу спілкування вірую­ чої людини як за вертикаллю — з Богом, так і за горизонталлю —

зєдиновірцями.

4.Інтегративна функція забезпечує безконфліктний зв’язок між віруючими на засадах релігійної солідарності.

5.Дезінтегративна функція є реалізацією в соціальних відно­ синах іншого боку інтеграції — дезінтеграції. Щоб о б ’єднатися з одновірцями, необхідно роз 'єднатися з послідовниками інших ре­ лігійних конфесій.

6.Легімітивна (від лат. legimUus — законний) функція. Реалі­

зація цієї функції в соціальній практиці означає накладання об­ межень на людину через певні зразки необхідної поведінки.

З погляду теології функції релігії спрямовані на формування гармонійного співіснування (відновлення порушеної єдності) лю­ дини й Бога. Доволі рельєфно ця особливість виявляється в світо­ вих релігіях, насамперед у християнстві.

Релігійна свідомість пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, що позначилося на конкретних релігійних системах.

Так, ранні релігійні вірування (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія, шаманізм, рільничі культи, язичництво) виникли в межах міфологічної культури первісного суспільства. Наступний етап —

етнонаціональні релігії (VI— IV тис. до н. е.) з характерною їх особливістю — політеїзмом (релігії Давнього Єгипту, Давньої Індії, Давнього Китаю, зороастризм, індуїзм тощо). І, нарешті,

виникають світові релігії (буддизм (VI ст. до н. е.), християнство

(І ст. н. е.), іслам (VII ст. н. е.) з характерною особливістю двох останніх — монотеїзмом). Сучасний світ стає творцем нових ре­ лігійних форм, які отримали назву «новітні релігійні течії», або «неокульти» (бахаї, Міжнародне товариство свідомості Кришни, «Біле братство» тощо).

Отже, формування та розвиток релігійних систем (і водночас релігійної свідомості) тісно пов’язано з розвитком людської ци­ вілізації, зростанням людського інтелекту й появою теоретичного мислення. Релігія на тих чи тих етапах свого історичного поступу

була та є системоорганізуючим чинником людської духовної культури й розвитку цивілізації.

На відміну від інших різновидів, філософія стає особливим науково-теоретичним різновидом світогляду, який вирізняється найвищим рівнем раціональності, системності, наявністю логіки й теоретичного мислення. Водночас філософія має чіткі відмін­ ності від міфологічного та релігійного світогляду. Філософський світогляд в основі має знання, а не віру (догму), він рефлексив­ ний (тобто має можливість досліджувати сам себе), спирається на чіткі поняття та категорії, що пройшли апробацію на свою істин­ ність. На відміну від міфології та релігії філософський світогляд стає підґрунтям наукового світогляду, забезпечує його цілісність, взаємозв’язок і конкретну визначеність як загальна методологія. Філософія якісно відрізняється від інших різновидів світогляду тим, що реалізує свої функції, критично осмислюючи навколиш­ ній світ, використовуючи для цього достовірні знання, логічні ка­ тегорії та критерії.

Інтерес філософії спрямовується не на окремі сфери буття (на­ приклад, буття Абсолюту — Бога), а на світ як цілісність. Тому для пояснення існування світу загалом філософія стави ть величезну кіль­ кість специфічних питань, на які вона прагне дати свої власні відпо­ віді. Назвемо головні з цих питань: про сутність буття (у всіх фор­ мах його існування), матеріальність і субстанціональність світу, по­ ходження свідомості, про взаємодію матерії та свідомості, про появу людини, сутність та мету її житгя, наявність душі та духовно­ го світу людини, взаємодію природи й суспільства, матеріальноекономічних сфер житгя та особливості процесу пізнання, учення про істину та перспективи розвитку людини й суспільства, філософ­ ські категорії, закони, принципи та багато інших.

Іншою важливою характеристикою філософського знання є його відмінність від наукового, хоча в них є чимало спільного в предметі, методах, логіко-понятійному апараті дослідження. Поперше, філософія не є суто науковим знанням, на відміну від ін­ ших наук вона є теоретичним світоглядом, який синтезує (уза­ гальнює) раніше акумульовані людством наукові знання. Пред­ мет філософії набагато ширший за предмет дослідження будьякої окремої науки. Філософія інтегрує інші науки, але не погли­ нає їх, не містить у собі завершеного наукового знання. По-друге, філософія має доволі складну структуру, якої не мають інші нау­ ки, до її складу входять онтологія, гносеологія, логіка тощо, які також мають максимально узагальнений теоретичний характер і вміщують базові фундаментальні ідеї та поняття, що лежать в ос­

нові інших наук. По-третє, філософія припускає суб’єктивний вплив на неї з боку окремих філософів (філософських шкіл).

Філософія стає сукупністю об’єктивного знання, цінностей, моральних ідеалів свого часу, віддзеркалює вплив конкретної епохи, вивчає не лише предмет пізнання, а й його механізм. Фі­ лософія, незважаючи на її постійний розвиток та оновлення, за­ знає значного впливу різноманітних ідей, що були вироблені по­ передніми філософами та філософськими школами. Вона обме­ жена лише пізнавальними можливостями людини, містить у собі «вічні» проблеми й питання (походження буття, первинність ма­ терії або свідомості, походження життя, безсмертя душі, наяв­ ність або відсутність Бога, його вплив на світ), які сьогодні не можуть бути розв’язані логічним шляхом.

З огляду на це можна зробити попередній висновок, що розви­ ток філософії є довготривалий і складний процес зародження, становлення й розвитку філософського знання як результат кри­ тичного переосмислення досягнень більш ранніх світоглядів — міфології та релігії (від яких філософія переймає й розвиває сві­ тоглядну проблематику). Цей процес тривав доволі довго, а його завершення датується серединою І тис. до н. е. Витіснення міфо- логічно-релігійної свідомості потребувало логіки доведення іс­ тинності знань, послідовності ідей, критики й самокритики з боку раціональної філософії. Водночас раціональна філософія ґрунту­ валася на початках наукового знання, яке поріднило її з наукою (за античною традицією робило її наукою наук). У результаті фі­ лософія сформувалась як система раціонально-теоретичного сві­ тогляду, що не дублює інші різновиди світогляду. Її предметом є світ загалом, у щонайбільш узагальнених закономірностях, які характеризуються суб ’єктно-об’єктними відношеннями («люди­ на — світ»); філософія досліджує природу та сутність світу, сутність і призначення людини, систему «людина — світ» зага­ лом і стан існування цієї системи.

Питання про предмет філософії тісно пов’язане з питанням про її функції. Під функціями філософії розуміють головні напрями використання філософії в суспільній (.матеріальній і духовній) практиці, у результаті чого реалізується її мета, завдання та при­ значення. Назвемо найважливіші функції філософії.

1.Світоглядна функція сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу та Всесвіту, визначенню місця людини в них, окреслює принципи взаємодії людини й довколиш­ нього світу.

2.Методологічна функція філософії виробляє основні методи пізнання довколишнього світу (дійсності).

3.Гносеологічна {розумово-теоретична) функція має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності (інакше кажучи, філософія дає механізми істинного пізнання).

4.Аксіологічна функція (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об’єктивної дійсності з погляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних, ідеологіч­ них тощо) конкретного історичного періоду. Мета аксіологічної функції філософії — селекція, відбір найконструктивніших цін­ ностей, що сприяють прогресивному розвитку сучасної цивіліза­ ції й уникненню псевдоцінностей, артефактів культури, які зумов­ люють регресивний розвиток.

5.Критична функція спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошук нових істин через розв’язання супе­ речностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане, на відміну від догматики й суб’єктивізму.

6.Виховна, гуманітарна, функція філософії сприяє генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвит­ ку гуманітарної культури, а також допомагає окремій особі знай­ ти сенс життя й визначити своє місце в довколишньому світі.

7.Прогностична функція осмислює перспективу розвитку світу. Зауважимо, що функцій філософії є набагато більше, ніж ми

назвали. У той чи той історичний період розвитку суспільства домінантними стають одні чи інші функції. Зазначені функції є актуальними саме в умовах сучасної цивілізації. Загалом усі фун­ кції філософії є результатом натхненності розвитку людського існування, наповнення людського життя вищим сенсом, вищими ідеями та неминущими цінностями.

Реалізуючи свою гносеологічну функцію, філософія поєднуєть­ ся з наукою та є її методологією. Відомо, що метод є одночасно й способом і засобом пізнання, а також практикою використан­ ня здобутих знань і прогнозуванням можливих змін в об 'єкті пі­ знання. Метод відповідає на питання — як пізнати світ? Будь-яке достовірне знання про світ — це єдність теорії та методу. Теорія є системою ідей, поглядів, спрямованих на пояснення (пізнання) довколишнього світу, вона відповідає на питання: яким є пред­

мет? або чим він є? Відповіді на ці запитання розкривають при­ роду, сутність і всебічні зв’язки предметів, явищ і процесів об’єк­ тивної дійсності. Головні характеристики, які повинні мати знання, це їх істинність і практична цінність. Філософія як най­ вища форма теоретичного світогляду стає водночас і методом пізнання світу, саме тому вона є методологією для всіх конкрет­ них наук. Так, діалектичний матеріалізм найвищим рівнем філо­ софської методології вважає діалектику, яка дає змогу аналізува­ ти світ, зокрема духовний, через його постійний саморозвиток, а джерело руху шукати у внутрішніх суперечностях предмета.

До протилежних діалектиці належать наведені нижче методи. Метафізика — дає змогу аналізувати об’єкт пізнання окремо,

у відриві, без взаємозв’язку з іншими об’єктами, статично, без саморозвитку. Основою цього методу є абсолютизація істини, за якою суперечності та їх єдність не фіксуються.

Догматизм — як спосіб сприйняття довколишнього світу че­ рез призму догм, засвоєних у результаті інтуїтивного прозріння або божественного одкровення. Догми є абсолютними істинами. Цей метод характерний середньовічній теологічній філософії.

Еклектика — метод, заснований на нелогічному об’єднанні різноманітних фактів, понять, концепцій, у результаті чого вини­ кають поверхневі, зовні правдоподібні, але хибні висновки.

Софістика — метод, який ґрунтується на виведенні з помил­ кових тверджень нового висновку, що видається за істину.

Герменевтика — метод правильного прочитання й тлумачення змісту текстів, доволі поширений у сучасній західній філософії.

Крім основних методів філософії виокремлюють також методи, що є водночас і сучасними філософськими напрямами. Назвемо їх.

Матеріалістичний метод, який орієнтує на сприйняття дійс­ ності, у якій первинним є матерія, а вторинним — духовне, ідеаль­ не. Цей метод був пануючим у радянській філософії.

Ідеалістичний метод, сутність якого — визнання як першо­ причини духовного, нематеріального, а матерії як вторинної. Іде­ алістичний метод набув особливого поширення в сучасній захід­ ній філософії. Матеріалістичний та ідеалістичний методи нама­ гаються дати відповідь на основне питання філософії1.

' Основним питанням філософії традиційно вважають питання про відношення свідомос­ ті до буття й духовного до матеріального. Це відношення має два аспекти: 1) онтологічний — відповідь на питання: «що первинне?»; 2) гносеологічний — «чи можна пізнати світ?» За­ лежно від відповіді на перше питання виокремлюють головні філософські напрями —

о б ’єктивний ідеалізм, суб'єктивний ідеалізм, матеріалізм, вульгарний матеріалізм, дуаіізм,

деїзм. Залежно від відповіді на друге питання виділяють такі філософські напрями, як гнос­ тицизм, агностицизм, емпіризм (сенсуалізм) іраціочапізм.

Емпіризм — це метод і напрям теорії пізнання, згідно з яким в основі пізнавального процесу лежить досвід, здобутий у резуль­ таті чуттєвого пізнання.

Раціоналізм — філософський метод і напрям філософії, який вважає, що істинне, достовірне знання може бути досягнуте лише за допомогою розуму, без впливу досвіду та відчуття людини.

Сучасна філософія — яскравий приклад того, як змінюється домінування в ній тих чи тих функцій, методів, предметного поля філософських досліджень. Було доведено неможливість дати від­ повідь на основне питання філософії — воно є вічним і відкри­ тим для подальших філософських роздумів, утім, у XX і XXI ст. його актуальність суттєво знизилася. Натомість у філософії стала переважати антропологія — проблема людини в її взаємодії з природою та суспільством.

Отже, філософія стала визначатись як система найбільш уза­ гальнених теоретичних поглядів на світ з метою визначення в ній місця людини та аналізу різноманітних форм ставлення людини до цього світу. До того ж важливою є орієнтація філософії на без­ посередню сучасну практику на основі знання про людські мож­ ливості. Філософія повинна стати практичним інструментом, який дасть змогу людині, окремій особистості визначити свою життєву позицію щодо світу, людей, які її оточують, і власного «Я».

У процесі свого розвитку філософія набула форм надзвичайно складної системи філософських знань. Але попри все в цій склад­ ності є свій порядок і чітка логіка. Для структури філософії як си­ стеми знань характерне виокремлення тих сфер реальності, спи­ раючись на які людина може дослідити предмет свого філософсь­ кого інтересу. Згідно з цими сферами формуються головні філо­ софські дисципліни, або основні розділи філософії — система філософії. Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виокремити Ті важливі структурні компоненти (структуру).

Уже в античному світі під структурою філософії розуміли логіку (правильне мислення), фізику (учення про природу), етику (учення про людину). Водночас уважали, що головною є етика, а всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка з необхідністю була спрямована на розв’язання

Система філософського знання дуже відносна. Кожна філо­ софська дисципліна має власну підструктуру. Між основними розділами філософії немає жорстких кордонів. їх зміст й проб­ лематика постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших. Окрім перелічених основних філософських дисциплін, що становлять систему філософії, існують інші, не менш значущі й органічно з ними пов’язані: філософія природи, теорія розвит­ ку, соціологія, філософія історії, філософія культури, праксеологія, логіка, філософія релігії, філософія права, історія філософії

тощо. Окремо слід сказати про таку філософську дисципліну, як історія філософії. Історія філософії — це особлива філософська дисципліна, предметом якої є філософія як процес, результат саморефлексії філософії над своєю історією, як форма філософ­ ського знання.

Історія філософії стає реальним зв’язком сучасної філософії з попередніми філософськими системами, прикладом розвитку філософських знань на основі критичного переосмислення своїх попередніх положень, рефлексивності та самовдоскона­ лення власних методів і теоретичного аналізу. На практиці це означає, що будь-який філософ, маючи право на оригіналь­ ність, завжди говорить від імені всіх попередніх мислителів

(філософії загалом). Головною цінністю історії філософії стає плюралістичний принцип інтерпретації історико-філософсь-

ких знань. Згідно з цим принципом, жодний окремий погляд філософа не є істинним для всіх часів, а тому всі окремі філо­ софські позиції мають право на існування в межах певних ло­ гічних кордонів (містять частину абсолютної істини), що ро­ бить їх усі значущими й необхідними.

Історія філософії віддзеркалює невпинний діалог філософсь­ ких сентенцій; описує історію суб ’єктів філософського мислен­ ня, які стали генераторами головних філософських ідей у конк­ ретний історичний період їхнього життя.

Завдяки історії філософії людство може доповнити власне знання про себе, мету свого існування — щастя, шляхи його до­ сягнення, реінтерпретуючи вже відкриті раніше філософські іс­ тини. Тому історія філософії є не просто частиною філософії, а її основою, сутністю, самосвідомістю.

Таким чином, філософія постійно наближується до більш пов­ ного розуміння фундаментальних принципів буття та пізнавальних можливостей людини. Як результат — філософія має на меті не лише осмислити, а й спрогнозувати глобальні проблеми, які

визначають зміст і спрямованість розвитку сучасної цивілізації. До них належать суперечливі перспективи науково-технічного прогресу, організація соціального життя та міжнародної співпра­ ці, вирішення проблем екології, демографії тощо.

Філософія як навчальний предмет має на меті допомогти мо­ лоді духовно визначитися в складному й суперечливому світі, да­ ти можливість особистості осмислити саму себе, навколишній світ, суспільну практику, джерела суспільного розвитку, майбут­ нє, позитивно поставитися до «перманентної» кризи особи та су­ спільства, навчити спілкуватися з природою, соціальним світом і самою собою.

Висновки

Впроцесі розвитку суспільства виокремлюються три основні

різновиди світогляду — міфологія, релігія, філософія. Філософія як найвищий теоретичний рівень світогляду є системою щонайбільш узагальнених теоретичних поглядів на світ, місце людини в ньому, вона досліджує різноманітні форми взаємовідносин лю ­ дини й світу. Головні напрями використання філософії, через які реалізуються її цілі, завдання та призначення, є функціями філо­ софії. До них належать світоглядна, методологічна, гносеологіч­ на (розумово-теоретична), аксіологічна, критична, виховна (гу­ манітарна), прогностична. Структура філософського знання від­ дзеркалює головні сфери реальності й формує основні філософсь­ кі дисципліни, що визначають її систему: онтологія, гносеологія, філософська антропологія, соціальна філософія та ін.

М ета філософії — надання можливості людині осмислити са­ му себе, навколишній світ, суспільну практику, джерела суспіль­ ного розвитку, майбутнє, позитивно переживати «перманентну» кризу особи та суспільства.

Питання для самоперевірки

1.Назвіть історичні типи світогляду.

2.Як співвідносяться філософія та релігія?

3.Як співвідносяться філософія та наука?

4.Що таке філософія? Розкрийте її предмет і функції.

5.Коротко схарактеризуйте систему філософії.

6.Основне питання філософії.

7.М ета філософії.