prysuhin_filosofiya_2

Прогностика — соціальний прогноз, передбачення процесів, які відбуватимуться в суспільстві

Глобальні проблеми сучасної цивілізації— сукупність життєво важливих проблем,

від розв’язання яких залежить дальша доля людства

159

Проблема майбутнього у філософії

Сучасна епоха з її глобальними трансформаціями в усіх сферах життя та не менш глобальними проблемами вимагає вирішення питання соціального прогнозування. Проблема майбутнього стає однією з важливіших і актуальніших у сучасній філософії. Тому й однією з головних функцій філософії називають прогностичну функцію, сенс і призначення якої — передбачення майбутнього.

160

Передбачення — це відносне знання про майбутнє, тобто про те, чого ще немає в дійсності, але що потенційно перебуває зараз у вигляді об’єктивних і суб’єктивних передумов можливого перебігу розвитку подій. Передбачення подібне до гіпотези, але, на відміну від неї, воно використовується переважно у процесі аналізу майбутнього або невідомого сьогодення (гіпотезу використовують для пізнання минулого, теперішнього та майбутнього).

Для з’ясування ролі передбачення і його можливостей необхідно розкрити деякі аспекти. Зупинімося на головних з них.

Онтологічний аспект полягає в тому, що передбачення можливе завдяки самій суті буття — його об’єктивних законів, причинно-наслідкових зв’язків. За законами діалектики механізм розвитку кожного якісного стрибка залишається незмінним, а тому майбутнє можна передбачити.

Гносеологічний аспект: в його основі лежить можливість нескінченного пізнання (згідно з матеріалістичною філософською традицією), а прогнозування — це також різновид пізнання, тому передбачення можливе по суті.

Логічний аспект ґрунтується на тому, що закони логіки завжди залишаються незмінними — як нині, так і в майбутньому.

Нейрофізіологічний аспект заснований на здатності свідомості тамозку допопереджувальногомислення(відображення дійсності).

Соціальний аспект передбачає, що суспільство, спираючись на власний досвід, моделює майбутнє.

У сучасній західній науці виокремлюють особливу наукову дисципліну — футурологію, що вивчає майбутнє. Цим терміном уперше став послуговуватись О. Флехтгейм, професор політології Вільного університету ім. Отто Зура в Західному Берліні як назвою «філософії майбутнього». Творцями футурології були такі вчені, як Г. Парсонс, Е. Ханке, І. БестужевЛада, Г. Шахназаров та ін.

У традиції вітчизняної філософії науку про майбутнє пов’язують з поняттям «прогностика» (молода наука, що тільки почала розвиватися). Існує думка, що футурологія, на відміну від прогностики, вивчає майбутнє взагалі, а прогностика має конкретний предмет свого дослідження.

Окремим видом передбачення є прогнозування. Поширюючись на певні сфери суспільного розвитку, воно має відносну самостійність і автономність. У широкому розумінні прогнозування — це розроблення прогнозів, у вузькому —

161

спеціальне наукове дослідження, предметом якого є перспективи розвитку будь-якого явища.

За способом, глибиною та точністю передбачення майбутнього виокремлюють три різновиди прогнозу: побутовий, інтуїтивний і науковий. Побутовий прогноз віддзеркалює повсякденний досвід людини, безпосереднє спостереження за подіями, явищами, що періодично повторюються, тощо (наприклад, народні прикмети). Інтуїтивний різновид передбачення має в основі інтуїцію (безпосереднє здобуття істини без допомоги наукового досвіду та логічних умовиводів). Цей різновид передбачення ще мало вивчений, але він достатньо ефективний.

Наукове передбачення, на відміну від побутового та інтуїтивного, реалізується в межах науки або за її допомогою (на основі знання закономірностей процесу, що прогнозується). Воно має вищу ефективність і точність прогнозу.

Головним поняттям у науковому передбаченні є поняття

«прогноз». Прогноз — це особливе передбачення, яке відрізняється високим ступенем наукової обґрунтованості та об’єктивності в дослідженні суспільних процесів. На відміну від інших форм наукового передбачення, прогнозування є соціальне дослідження, яке має свою методологію та техніку.

Залежно від сфери діяльності людини виокремлюють соціальне, економічне, політичне та інші види прогнозування. Безперечно особливим різновидом прогнозування є «соціальне прогнозування», яке займається передбаченням процесів, що проходять у суспільстві. Через те що знання про майбутнє ґрунтується на конкретності та точності, то чим віддаленішим є прогноз, тим менш конкретним і точним він є. Учені виділяють безпосереднє майбутнє (до 30 років), в межах якого можна впевнено робити прогнози, найближче майбутнє (до 100 років) — можливі відносні прогнози та віддалене майбутнє (понад 100 років), де прогнози мають лише правдоподібний характер.

Прогнозування можливе лише на основі використання спеціальних наукових методів. Вони є сукупністю способів і процедур вибору та аналізу емпіричної інформації з метою складання конкретного прогнозу. Їх є дуже багато, але основних

— п’ять: екстраполяційні методи; історична аналогія; моделювання; експертні оцінки; сценарії майбутнього.

Екстраполяційні методи мають у своїй основі поширення на майбутнє тенденцій, закономірностей, які в минулому й

162

теперішньому добре відомі (наприклад, знання, що існуватимуть і в майбутньому).

Історична аналогія — це пізнання через порівняння, що спирається на існування між явищами суспільного життя як відмінностей, так і спільного. Те, що є основою для порівняння, має бути добре відомим фактом.

Метод моделювання ґрунтується не на самих об’єктах пізнання, а на їх моделях. Моделювати об’єкт дослідження означає подавати його в спрощеному, схематичному вигляді, зручному для здобуття прогностичних висновків. Результати дослідження переносяться з людей на об’єкт. Існують такі різновиди моделювання: предметне, фізичне, знакове (математичне), імітаційне, комп’ютерне.

Експертна оцінка — це науковий метод, сутність якого полягає в проведенні експертами (провідними спеціалістами) аналізу проблем з наступною формалізованою обробкою результатів. Узагальнені висновки експертів сприймаються як найбільш адекватне й можливе вирішення проблеми [консенсус, «мізкова атака», метод Делфі (названий так за ім’ям дельфійського оракула), соціологічне опитування].

У прогнозуванні використовуються також методи аналогії, індукції, дедукції, різноманітні економічні й статистичні методи. Конкретна методика, завдяки якій розробляється прогноз, зазвичай об’єднує велику кількість методів. Часто сукупність цих методів називають системою прогнозування.

Сценарій майбутнього — це різнобічний прогноз, що об’єднує системний та історичний підходи до вивчення нескладних систем; переважно він має описовий характер і застосовується для комплексних прогнозів.

Результатом прогнозування суспільних явищ і процесів є прогноз, який дає змогу знайти всі можливі варіанти розвитку тих чи тих проблем майбутнього, їх варіанти, що взаємовиключають один одного, стихійні та свідомі процеси, а також виявити їх часові та просторові параметри. Залежно від того, що містить у собі прогноз майбутнього, людина або активно прагне до нього, або всіляко уникає його, або протидіє йому. За змістом і призначенням прогнози поділяють: 1) на пошуковий прогноз — прогноз з метою доведення можливого характеру соціального об’єкта (відповідає на запитання «куди рухається об’єкт?»); 2) нормативний прогноз — раціонально організований прогноз можливих способів оптимізації об’єкта управління («прогноз навпаки» — дослідження йде у зворотному напрямку — від

163

майбутнього до теперішнього). Це відповідь на запитання «що слід зробити, щоб досягти поставлених завдань?»; 3) аналітичний прогноз — має на меті визнати пізнавальну цінність різних методів і засобів вивчення майбутнього; 4) прогноз-застереження — спеціальний прогноз, розроблений для того, щоб людина могла уникнути майбутніх негараздів, стихій, катастроф (наприклад, екологічної катастрофи).

Отже, в основі реалізації та свідомого використання таких регуляторів суспільного життя, як суспільний закон, необхідність, потреби, інтереси, проблеми, завдання, ідеали, норми, принципи діяльності людей, лежить прогнозування. Прогноз об’єднує пізнання з практикою, він є функцією науки й тісно пов’язує теорію з повсякденним життям, практичною доцільністю. Прогноз дає знання про можливі та ймовірні негативні й позитивні явища. На прогнозуванні ґрунтується наукове передбачення, наукове управління (планування).

Глобальні проблеми сучасної цивілізації

Тема глобальних проблем сучасної цивілізації за своїм змістом і обсягом є чи не найбільшою в соціальній філософії. Вона являє собою спробу проаналізувати низку життєво важливих проблем, від розв’язання яких залежить дальша доля людства, його соціальний прогрес.

До сьогоднішнього дня вважалося, що сили природи, а також самі люди не можуть знищити саме існування життя. Тепер ситуація стала іншою. Людина опинилася перед можливою останньою межею свого існування. Ця драматична ситуація стала результатом розвитку самого суспільства.

Глобальним проблемам сучасності притаманні, по-перше, великі масштаби, значимість не тільки для окремих країн і регіонів, а для людської цивілізації загалом, по-друге, актуальність, що потребує нагального втручання в цю сферу, потретє, комплексний характер проблем (глобальні проблеми зазвичай взаємозв’язані).

Вивчення глобальних проблем привело до формування

глобалістики — науки, що вивчає причини й способи розв’язання глобальних проблем. Особливе місце у вивченні глобальних проблем посідає Римський клуб. Це міжнародна недержавна організація, яка була заснована 1968 р. за ініціативою Ауреліо Печчеї. Головне її завдання — дослідження глобальних проблем сучасності за допомогою математичного моделювання.

164

Перша доповідь Римському клубу мала назву «Межа зростання»; в ній говорилося про динамічну модель світу. Прогноз майбутнього викликав справжній шок — якщо наявні тенденції розвитку економіки кінця 60-х років ХХ ст. будуть збережені, то на людство чекає неминуча екологічна катастрофа наприкінці ХХІ ст. Так з’явилася глобалістика — наука, що вивчає глобальні проблеми сучасності.

Наступна модель М. Месаровича й Е. Пестеля стала ще конкретнішою. Автори проаналізували світ як систему регіонів, що взаємодіють. Вони критично переосмислили першу доповідь («Межа зростання»), спробували довести свою модель розвитку цивілізації, згідно з якою на людство очікує низка перманентних криз — в енергетиці, сировинному постачанні, виробництві, демографічних процесах, екології. Автори вважали, що криза насамперед зачепить розвинуті регіони, а відтак розвинуті країни.

У третій доповіді Римському клубу «Перегляд міжнародного порядку» перелічувались усі основні глобальні проблеми сучасності (обмеженість продовольства, деградація довкілля, зменшення мінеральних ресурсів енергії, забрудненість Світового океану, зростання населення, урбанізація, бідність країн, що розвиваються, гонка озброєнь), одночасно були висловлені рекомендації щодо розв’язання глобальних проблем.

Четверта доповідь була підготовлена під керівництвом Е. Ласло й дістала назву «Цілі людства». Головна рекомендація полягала в тому, щоб звести до нуля зростання населення й виробництва, але така позиція була неприйнятною для більшості країн.

Члени Римського клубу сформулювали поняття «межа зростання» (рівень життя розвинутих країн став недосяжною метою для країн, що розвиваються). Рекомендації щодо подолання економічної диспропорції були такими: створення всесвітнього органу влади, рішення якого були б обов’язковими для виконання, відмова від споживацької ідеології, формування нових цінностей і стандартів.

З огляду на доповіді Римському клубу можна висновувати, що глобальними проблемами сучасної цивілізації є політичні, соціальні, економічні, екологічні, демографічні, науково-технічні, а також інтерсоціальні, проблеми взаємовідносин суспільства й людини, суспільства та природи. Загалом їх поділяють на такі основні групи:

165

1.Проблеми запобігання світовій термоядерній війні, гарантування безпеки життєдіяльності людей, усунення економічних диспропорцій (відставання) окремих держав, ліквідація голоду, бідності, неписемності.

2.Глобальні проблеми, що виникли внаслідок суперечливої взаємодії суспільства й природи, потребують безпрецедентних зусиль для запобігання забрудненню довкілля й збереження його якості, раціонального використання надр землі, пошуків нових енергетичних джерел, забезпечення людства сировиною і харчуванням, освоєння людиною океану, космосу тощо.

3.Гостро стоять проблеми, зумовлені ставленням людини до суспільства: виникла необхідність обмеження зростання населення, прогнозування негативних наслідків науковотехнічного прогресу, що призводять до біологічної деградації людини; боротьби з поширенням алкоголізму, наркоманії, СНІДу, вдосконалення охорони здоров’я та освіти людей тощо.

Глобальні проблеми є результатом розвитку науковотехнічного прогресу, який досяг досить високого рівня у ХХІ ст. Цей процес характеризується надзвичайною суперечливістю — нерівномірністю соціально-економічного розвитку (а разом з ним політичного, культурного, духовного) різних держав.

Сьогодні існує кілька підходів до оцінки майбутнього глобальних проблем.

Екологічний песимізм, відповідно до якого технічна цивілізація зайшла в глухий кут, а це означає, що наближається смертний час людської цивілізації.

Неоруссоїзм, представники якого вважають, що Жан-Жак Руссо мав рацію, коли стверджував, що розвиток науки не принесе щастя суспільству, що необхідно відмовитися від технічної цивілізації та перейти до природного способу життя («назад до природи»).

Екологічний оптимізм ґрунтується на думці, що немає підстав для негативних оцінок перспектив розвитку глобальних проблем. Необхідно лише обмежити шкідливі наслідки технічного прогресу, посилити охорону навколишнього середовища, нейтралізувати забрудненість довкілля тощо. Усе це може бути зроблене в процесі подальшого розвитку науки й техніки.

Технократичний утопізм — цей підхід спирається на погляд, що технічний прогрес зупинити неможливо і що вплив людини на природу буде збільшуватися з кожним роком. Це рано чи пізно приведе до повного знищення природних умов існування людини й суспільства. Тому людство має вже сьогодні планувати

166

життя в межах штучних технологічних умов (підземні міста, космічні колонії).

Зауважимо, що розв’язання глобальних проблем потребує об’єднання зусиль усіх країн з метою подолання загрози глобальної екологічної катастрофи. Глобальність деяких проблем полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються всієї людської цивілізації й не можуть вирішуватись ізольовано.

Отже, послідовне розв’язання глобальних проблем сучасності потребує усунення наявних суспільних антагонізмів, установлення гармонійних відносин між суспільством і природою, переходу всього суспільства на коеволюційний шлях розвитку.

Коеволюція означає механізм взаємовпливу між елементами системи, що саморозвивається. У вузькому розумінні коеволюція визначає оптимальне співвідношення між інтересами людини й біосфери з метою уникнення двох протилежних позицій: прагнення повного опанування природи або ж повного підкорення природі.

Коеволюція пропагує перехід від системи «людина — біосфера» до стану динамічної конструктивної цілісності, симбіозу з метою переходу біосфери в ноосферу [найвищу стадію розвитку біосфери на землі, що виникає в основі розумної діяльності людини (В. І. Вернадський)].

Щоб упоратися з глобальними проблемами, суспільство має організувати глобальне управління з їх вирішення. Перша вимога

(імператив) — це заборона такої людської діяльності, яка призводить до регресу в біосфері та загрожує самому життю людини на Землі. Друга вимога — це зміна світогляду людей, повернення до загальнолюдських цінностей, формування почуття відповідальності за життя на Землі (філософія ненасильства), переоцінка традиційних цінностей (наприклад, споживацької психології тощо).

Для успішного розв’язання глобальних проблем сучасної цивілізації необхідна активна діяльність міжнародного співтовариства, спрямована на формування спільних для всього суспільства підходів до охорони довкілля, створення тестів його якості, розроблення юридичних норм природокористування, критичний перегляд традиційних екологічних положень та уявлень.

167

усунення наявних суспільних антагонізмів, установлення гармонійних відносин між суспільством і природою, переходу всього суспільства на коеволюційний шлях розвитку.

? Питання для самоперевірки

1.Що таке соціальне передбачення?

2.Як співвідносяться поняття «передбачення» та «прогнозування»? 3.За допомогою яких методів розробляються пошукові, інформативні та інші прогнози?

4.Які функції виконує соціальне прогнозування?

5.Що таке глобальні проблеми сучасної цивілізації?

6.На якій основі можливе розв’язання глобальних проблем сучасної цивілізації?

7.Назвіть три головних групи глобальних проблем сучасності.

8. Що таке коеволюція?

Теми рефератів

1.Методи соціального передбачення.

2.Наукове передбачення суспільних процесів.

3.Соціальне прогнозування та планування.

4.Соціальне прогнозування та економіка.

5.Соціальне передбачення та сучасні глобальні проблеми.

168