prysuhin_filosofiya_2

прогресу. Проблемам соціальної екології відведено значне місце в науковій діяльності екзистенціоналістів («філософія життя» людини) — К. Ясперса, М. Гайдеґґера, Ж.-П. Сартра та інших. Згадані філософи вважали, що сучасна людина живе в інформаційно перевантаженому суспільстві і є об’єктом деструктивного впливу з боку засобів масової інформації (газет, телебачення та ін.). Людина стає дедалі більш залежною від комп’ютерних технологій тощо.

Зростаюча урбанізація спричиняє те, що більшість людей проживає у мегаполісах, населення яких становить 10 — 20 млн осіб (Мехіко, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Людина повністю підкоряється ритму мегаполіса, втрачає свою індивідуальність, почувається дрібною порошинкою в середовищі, що оточує її. Крім того, вона зазнає надмірного тиску розвинутого суспільства й держави через мораль, традиції, закони, митну систему, правоохоронні органи, політичні інститути тощо. Тому перед соціальною екологією постає завдання захистити людину від негативного впливу науково-технічного прогресу.

Особливо гостро стоїть проблема народонаселення, що в майбутньому може перерости в некеровану кризу. Річ у тім, що зростання населення спричиняє кількісне збільшення людського суспільства та його потреб і ще більше виснаження природи в її можливостях. Крім того, збільшення населення призводить до загострення соціальних суперечностей всередині суспільства, позаяк прогрес не встигає за зростанням населення, отже, частина людей позбавлена деяких благ. У цій ситуації вчені розвивають ідею «критичної маси» на Землі, аналізують питання про щонайбільшу кількість населення, перевищення якої може стати небезпечним для всіх. До того ж стоїть проблема якості населення, тобто питання про те, чи вистачить суспільству матеріальних можливостей для забезпечення повноцінного функціонування сім’ї, організації якісного виховання дітей та молоді тощо.

У багатьох країнах третього світу (Азія та Африка) спостерігається тенденція зростання населення у відриві від якісного потенціалу. Це викликано відсутністю контролю за народжуваністю з боку держави (за винятком Китаю) або його неможливістю через існуючі традиції. Подібне зростання народжуваності зумовлює різке зниження якості життя, призводить до неосвіченості, фізичної неповноцінності молоді, створює для окремих родин і держави загалом непереборні труднощі.

119

Водночас у розвинутих капіталістичних країнах Заходу відбувається зниження народжуваності. Головними причинами цього є: 1) високоорганізоване техногенне суспільство вимагає від людини чималих зусиль (здобуття освіти, отримання роботи) і не залишає часу на родину, дітей. У багатьох сім’ях традиційно є одна дитина або щонайбільше дві; 2) громадяни держав, що перебувають у процесі становлення й реформ, через бідність, соціальну незахищеність, важкі умови життя мають мінімум дітей (або взагалі їх не мають).

Отже, антропогенна діяльність викликала деструктивний вплив на природу, саме тому екологічна проблема набула глобального характеру. З огляду на це виникло поняття екологічного імперативу, сутність якого полягає в тому, що порушення рівноваги природи зумовлює неконтрольовані зміни характеристик біосфери й може зробити неможливим дальше існування людини на Землі. Суспільство має виробити нове екологічне мислення, у якому головною цінністю стануть екологічні пріоритети, тобто виживання людського суспільства. Гармонізація відносин із природою — це кардинальна зміна глобальної стратегії розвитку людської цивілізації. Нова стратегія виходить з того, що окремі перспективні цілі, що стоять перед людством, загалом не будуть досягнуті, якщо одночасно буде порушено середовище існування людини. Гармонізація відносин природи й суспільства стає найвищою моральною цінністю сучасної цивілізації.

Існує загальна перспективна ідея досягнення цієї гармонії — це ідея ноосфери й коеволюції. Поняття «ноосфера» було запропоновано у 20-ті роки ХХ ст. французькими ученими Леруа і Тейяром де Шарденом і розвинута В.І. Вернадським у його концепції ноосфери. Останній уважав, що думка (мислення) перетворилася на явище планетарного масштабу. Трансформаційний потенціал думки (мислення) повинен зумовити радикальну зміну статусу Землі. Так само, як виникнення біосфери привело до появи ноосфери, з біосфери має сформуватися нообіосфера. Сьогодні можливий лише один шлях розвитку — коеволюція(докладнішеу темі13).

Назвемо заходи, що сприятимуть запобіганню глобальній екологічній кризі.

1.Зменшення або взагалі припинення загрозливого техногенного впливу на природу.

2.Розв’язання екологічних проблем.

120

3.Надання особливого статусу соціальній екології, без перетворення людини на заручника інформаційно-техногенного суспільства.

4.Пошук нових засобів і ресурсів для свого існування, не

пов’язаних з виснаженням надр землі.

5.Контроль народжуваності, вирішення проблеми народонаселення, оберігання суспільства від порушення балансу між кількістю та якістю населення.

6.Розвиток ідей екологічної етики, в основі якої лежить усвідомлення коеволюції людського «Я» і природи.

Отже, для соціальної філософії важливим є той факт, що i суспільство і культура виникають на ґрунті закономірностей

природи.

Уявлення про природу як простір для реалізації сутності людини перетворило її на об’єкт задоволення потреб людини з метою виживання і забезпечення себе умовами виживання. Використовуючи речовину, енергію природи, людина завжди боролася з природою, відстоюючи своє право на життя.

Із розвитком цивілізації людина все більшою мірою впливала на біосферу (природу), порушувала баланс природних процесів, викликала незворотні зміни в природі, що призвело до глобальної екологічної кризи (руйнація біосфери планети, знищення природного середовища існування людини).

Головною умовою подолання негативного антропогенного впливу є розвиток ідеї екологічної етики, в основі якої лежить усвідомлена коеволюція людського «Я» і природи.

? Питання для самоперевірки

1.Дайте коротку характеристику категорії «природа».

2.У чому єдність природи й суспільства?

3.Як суспільство впливає на розвиток природи?

4.Що таке екологічна криза?

5.Проблеми народонаселення.

6.Способи подолання негативного антропогенного впливу на природу.

Теми рефератів

1.Відмінність історії суспільства від історії природи. 2.Об’єктивне та суб’єктивне в історії суспільства. 3.Що таке людство?

4.Пошуки стратегії екологічного розвитку світової цивілізації. 5. Взаємодія суспільства і природи в умовах глобальних проблем.

121

6.Проблеми коеволюції, екологічної та політичної свідомості в сучасному світі.

7.Ідеї В. І. Вернадського і цивілізаційний вибір України.

Cписок рекомендованої літератури

1.Амосов Н. М. Разум, человек, общество, будущее. — К., 1994. 2.Волков Г. Эра роботов и эра человека. — М., 1991. 3.Гаджиев К. С. Введение в геополитику. — М., 1998.

4.Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. — М., 1990. 5.Горохов В. Г., Розин В. М. Введение в философию техники. — М., 1998.

6.Канке В. А. Этика. Техника. Символ. — Обнинск, 1990. 7.Князев В. Н. Человек и технологии. — К., 1990.

8. Виннер Н. Кибернетика и общество. — М., 1958.

9.Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере // Русский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993.

10.Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988. 11.Злобін Ю. А. Основи екології. — К., 1998.

12.Красаченко В. С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. — К., 1999.

13.Межжерін В. О. Учення про ноосферу: утопія чи наука // Вісник НАН України. — 1991. — № 11.

14.Моисеев Н. Н. Человек во Вселенной и на Земле // Вопросы философии. — 1990. — № 6.

15.Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. — М., 1990.

16.Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. — М., 1994. 17.Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой. — М., 1986.

18.Проблемы экологии и основные пути их решения. — К., 1993. 19.Сахаров А. Д. Мир через полвека и вопросы философии. — М., 1989. 20.Семенов Ю. И. На заре человеческой жизни. — М., 1989. 21.Чижевский Л. А. Колыбель жизни и пульсы Вселенной // Русский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993.

22. Шкловский Н. С. Вселенная. Жизнь. Разум. — М., 1978.

122

Духовневиробництво— продукуванняідей, знань, уявлень, етичних, естетичних цінностей, об’єктивно необхіднихдлярозвиткусуспільствайособистості

Суспільна свідомість — це відображення соціальними суб’єктами соціальної та природної дійсності

Структура суспільної свідомості

123

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

124

практики, а також під час виховання й самовиховання. Духовні цінності передаються з покоління в покоління. Духовному виробництву притаманні характерні риси, до яких належать:

1.Пріоритет духовних цінностей.

2.Продукування цінностей, які тільки в кінцевому результаті стають суспільно корисними.

3.Використання в інформаційному полі результатів духовного виробництва (духовних цінностей) без їх предметноматеріальної форми.

Духовне виробництво як важлива складова суспільного

виробництва продукує суспільну свідомість, у якій акумульовано основний зміст духовного життя суспільства.

Як уже відомо з попередніх тем, суспільна свідомість віддзеркалює духовну сферу суспільства, що формується соціальними групами під впливом їх повсякденного життя.

Суспільна свідомість — це філософська категорія, що пояснює особливості відображення соціальними суб’єктами соціальної та природної дійсності за визначального впливу на неї рівня суспільного буття (як реального процесу життя людини).

Суспільна свідомість і суспільне буття — найзагальніші категорії, якими послуговуються для визначення найголовніших чинників розвитку суспільства. За цими межами їх відмінність і протиставлення не має жодного сенсу.

Суспільна свідомість є невід’ємною частиною суспільного буття, а суспільне буття завжди є суспільним, позаяк у ньому функціонує суспільна свідомість.

Суспільна свідомість має надзвичайно складну й динамічну структуру, що визначається структурою суспільного буття, оскільки є вторинною до нього (згідно з матеріалістичною філософією). Суспільна свідомість має рівні і форми. Зміст суспільної свідомості залежить від соціального стану груп людей, їх місця в матеріальному виробництві тощо. Тому в різноманітних соціальних групах населення зміст суспільної свідомості буде відрізнятися.

Виокремлюють побутовий і теоретичний рівні суспільної свідомості.

Побутовий рівень суспільної свідомості відбиває суспільне буття, не використовуючи спеціальних пізнавальних методів і засобів. Іноді побутовий рівень свідомості називають «здоровим

126

глуздом». Він містить акумульовані впродовж історичного часу емпіричні знання, норми, зразки поведінки, уявлення, традиції тощо. Знання лежать на поверхні практичної діяльності й тому не потребують спеціальної логіки доведення їх істинності.

Теоретичний рівень суспільної свідомості — усвідомлене відбиття суспільного буття, його суттєвих зв’язків і закономірностей за допомогою спеціальних методів і засобів пізнання. Творцем теоретичного знання є незначна професійно підготовлена частина суспільства — наукова інтелігенція.

Слід зазначити, що теоретична свідомість перебуває в єдності з побутовим рівнем свідомості. Вона змінює, модифікує, окультурює побутову свідомість. Воднораз абсолютизація значення побутової свідомості, здорового глузду почасти призводить до виникнення ілюзій і помилкового мислення в суспільній свідомості. Тому науки, зокрема суспільні, орієнтуються на теоретичний рівень і прагнуть уникати понять і уявлень побутового рівня свідомості з метою утвердження наукової істини.

Виокремлюється також рівень суспільної психології та ідеології. Суспільна психологія — це емоційне ставлення людей до суспільного буття, його оцінка, що виражається у відповідних почуттях, емоціях. Суспільна психологія та емпіричні знання перебувають на одному рівні суспільної свідомості. Але у суспільній психології домінантним стає не саме знання про дійсність, а ставлення до нього, оцінка дійсності. Суспільна психологія виконує регулятивну функцію у житті та відносинах людей, у ній віддзеркалюються психологічні особливості соціальних груп і суспільства загалом (особливості національної, класової психології, психології релігійних груп тощо).

Ідеологія — це систематизований і теоретично обґрунтований вираз інтересів різноманітних соціальних груп. Ідеологія, як і суспільна психологія, спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними є певна єдність і водночас деякі відмінності: суспільна психологія є безпосередньою та стихійно створеною формою відображення інтересів певної соціальної групи. А ідеологія усвідомлено формується певними групами людей, зайнятих у сфері духовного виробництва. На відміну від суспільної психології, ідеологія є впорядкованою й теоретично оформленою системою.

У структурі суспільної свідомості важливе місце належить її формам. Форми суспільної свідомості дають можливість виокремити різноманітні способи відображення суспільного

127

буття в суспільній свідомості. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у його цілісності, але згідно зі своєю специфікою та своїм призначенням. Виокремлюють такі форми суспільної свідомості, як політична, моральна, етична, філософська, наукова тощо. Форми суспільної свідомості крім споріднених рис мають також окремі особливості. Усі форми мають один об’єкт відображення — матеріальне життя суспільства та суспільне буття, вони є окремими різновидами єдиного духовного комплексу — суспільної свідомості. Форми виникають та функціонують на двох рівнях (за винятком наукової свідомості): побутовому й теоретичному. Усі форми тісно взаємодіють між собою, взаємопроникають одна в одну й взаємозбагачуються.

Найважливішою формою суспільної свідомості є політична — сукупність побутових і теоретичних поглядів, ідей, що відображають ставлення до влади й боротьбу за владу різноманітних класів, партій, соціальних груп тощо. Поняття влади є головним для цієї форми. Політична свідомість передбачає ідеологічний і психологічний аспекти. Ідеологічний пов’язаний з ідеологією як системою поглядів, ідей, що віддзеркалюють інтереси певних соціальних груп тощо; психологічний — пов’язаний із психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях конкретних суб’єктів політичних відносин.

Із політичною свідомістю тісно пов’язана правова як сукупність побутових і теоретичних ідей, поглядів на вирішення питань права, закону, правосуддя тощо. Правова свідомість забезпечує суспільний порядок, регулює суспільні відносини на основі сформульованих і затверджених правовими інститутами вимог обов’язкового, необхідного з погляду закону (норми).

Право не може керувати всіма суспільними відносинами, воно регулює лише найважливіші з позиції держави суспільні відносини. Усі інші відносини регулюють мораль, традиції, ритуали, що частково стають складниками моралі.

Моральна свідомість — це побутові й теоретичні уявлення про методи й засоби морального регулювання поведінкою людей у праці, побуті, політиці, родинних, особистих та інших відносинах.

Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких має додержувати людина, згідно з нормами та вимогами суспільства з позицій власного розуміння добра та зла. Вимоги моралі не закріплюються певними соціальними інститутами та законами. Вони підтримуються громадською думкою, звичаями,

128