46. Особливості інтеграції країн Південної Америки.

Для південної Америки характерним є 3 моделі інтеграції: спільний ринок, зона вільної торгівлі та модель часткових економічних преференцій. Прикладом спільного ринку служить Андська група. що ставить перед собою наступні цілі: єдині зовнішні тарифи, обмеження припливу іноземних інвестицій, інтеграційна політика в економічній і соціальній сфері. Ці ж цілі мають Центральноамериканський спільний ринок, Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР). Особливістю є те, що перелічені вище угрупування не базуються на стабільних загальних стимулах, притаманних ЄС. Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, але регіональні політичні і економічні проблеми завадили групі повною мірою використати переваги інтеграції. Специфікою діяльності МЕРКОСУР є наявність труднощів, що пов’язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та “закритістю” економік. Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), що включає 11 країн. Її особливість полягає є можливості для членів встановлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватися швидше, ніж у випадку, коли роз’єднані країни-члени змушені шукати компроміси, що знижують ефективність угод. Замість скасування прикордонних тарифів ЛААІ розробила більш гнучку систему регіональних пільгових митних зборів, але не запропонувала графіка переходу до справжнього спільного ринку.

47. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн до єс.

2004 р. ознаменував новий, безпрецедентний етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25 (нові члени - Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва). У 2007 році до ЄС приєдналася Румунія і Болгарія. Той факт, що нові члени – країни з перехідною економікою, автоматично збільшує число спірних питань, які були детально визначені умовами попереднього прийому на нарадах Європейської Ради в Копенгагені (1993), Ессені (1994) та Люксембурзі (1997). Нові члени набагато бідніші, ніж нинішні. Отже, нове розширення повинно розглядатися як “інтеграція для розвитку”. Нові угоди по прийняттю до ЄС повинні включати угоди щодо таких питань, як інтеграційні фонди, соціальна політика та політика з питань охорони навколишнього середовища. Повинні бути обумовлені і періоди переходу, які допоможуть новим членам швидко скоротити розрив між їх рівнем розвитку і рівнем розвитку нинішніх членів. Просуваючись на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (територію – на 34%, населення – на 29%), перетворюється на найбільший у світі ринок з 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що надає йому вже зовсім іншої міжнародної ваги, статусу та позицій. Разом з тим реалії та наслідки розширення ЄС виглядають досить неоднозначно та суперечливо. Рівень економічного розвитку цих країн дуже нерівномірний. до ЄС вступають країни, які не завершили до кінця процеси формування ефективного ринкового господарства, правової держави та громадянського суспільства. Це дозволяє зробити висновок про те, що наслідки такого вступу не були добре прорахованими, сам вступ продиктований скоріше політичними чинниками, ніж міркуваннями зростання економічної ефективності господарювання. Подальше ж посилення співпраці ЄС-15 з новими країнами-членами в напрямку вирішення завдань завершення формування Економічного та Валютного Союзу буде вступати в протиріччя як з економічними реаліями цих країн, так і з інтересами стійкого “анти-євро” блоку Швеція – Велика Британія – Данія. Необхідно, щоб прийняття до ЄС було процесом партнерства, в якому повинні враховуватися інтереси та прагнення країн , що вступають. Новий процес прийняття вимагає інституційних змін набагато більш масштабних, аніж було необхідно раніше. Потрібен відносно тривалий перехідний період, щоб здійснити ці зміни та забезпечити конкурентоспроможність країн-претендентів. Існуючі члени ЄС повинні допомагати претендентам в процесі вступу до Союзу. Вони не повинні створювати зайвих перешкод для процедури, яка буде значним внеском в єдність і благополуччя Європи.