книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

–за спеціальне використання диких та мисливських тварин;

–за спеціальне використання рибних та інших живих водних ресурсів;

–за користування мисливськими угіддями;

–за спеціальне використання ресурсів рослинного світу;

–за використання природних лікувальних рослин.

Збори за забруднення навколишнього природного середовища встановлені за:

–скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти;

–викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення;

–викиди забруднюючих речовин у повітря пересувними джерелами забруднення;

–розміщення відходів у навколишньому природному сере-

довищі; Штрафи за порушення норм і правил охорони довкілля зні-

маються за:

–з посадових осіб за порушення у галузі охорони навколишнього середовища і природних ресурсів;

–штрафів з громадян, в тому числі і іноземних, за шкоду заподіяну природним ресурсам порушенням природоресурсного законодавства;

–штрафи за реалізацію незаконно добуті природні ресурси, або продукції, що вироблена з них.

В Україні за 10 років екологічні платежі збільшились із 340,5 млн грн за рік в 1996 р. до 863,5 млн грн зібрано у 2006 р. причому більше половини 453,5 млн грн екологічних зборів отримано за викиди в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, а більше третини — за розміщення відходів (табл. 22.2).

Позитивним слід вважати те, що частка сплачених екологічних зборів у загальній сумі пред’явлених досить висока. Якщо у 1996 і 2000 роках цей показник становить відповідно 18,3 і 36,2 %, то у 2003 — 2006 роках цей показник більше 85 %, а в 2005 р. навіть 97,6 %, а в 2006 р. — 85,4 %.

Законодавством України встановлено, що збори і платежі за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться до витрат виробництва і відносяться на собівартість

371

Таблиця 22.2 Динаміка екологічних платежів за забруднення навколишнього

природного середовища в Україні

продукції чи послуг, а платежі за понадлімітне використання ресурсів та зниження їх якості стягується з прибутку господарюючих суб’єктів.

Окрім екологічних платежів, зборів і штрафів до числа надходжень на природоохоронні заходи слід відносити і спрямування частини коштів державного та місцевого бюджетів, різноманітних екологічних фондів, субсидій, грантів, власних коштів господарюючих об’єктів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо.

372

З 2006 року інвестиції на капітальні і поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища в 2006 р. становило 8,3 млрд. грн, в тому числі на капітальні інвестиції 2,2 млрд. грн, а на поточні — 6,1 млрд. грн (табл. 22.3).

Таблиця 22.3 Капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону

навколишнього природного середовища

373

Причому доля Держбюджету у капітальних інвестиціях становила 10,3%, а в поточних витратах — 1,8%.

Таким чином, доля екологічних платежів і Держбюджету у витратах на природоохоронні заходи в межах 23–25%, а решта — це власні кошти господарюючих суб’єктів та надходження від юридичних і фізичних осіб.

Кошти, які зібрані на природоохоронні заходи використовуються на:

–уловлення і знешкодження шкідливих речовин, що забруднюють повітря;

–очищення стічних вод і раціональне використання водних ресурсів;

–охорону та раціональне використання земель;

–утилізацію та знешкодження відходів виробництва та побутових відходів;

–охорону та відтворення ресурсів тваринного і рослинного світу;

–охорону надр і раціональне використання лікувальних ресурсів;

–охорону та збереження природно-заповідного фонду;

–будівництво саркофагу над четвертим блоком Чорнобиль-

ської атомної електростанції.

Уструктурі капітальних витрат на охорону навколишнього природного середовища в 2006 р. на охорону атмосферного повітря і проблеми зміни клімату визначаються 37,7% на охорону і раціональне використання водних ресурсів — 30,5%, на поводження з відходом — 16,9%, на захист і реабілітацію ґрунту — 11,6%.

Уструктурі поточних витрат 2006 р. доля яких у загальній сумі витрат на природоохоронні заходи 73,6%, більше половини — 50,4% приходиться на охорону і раціональне використання водних ресурсів, 24,4% — на поводження з відходами і 14,4% — на охорону атмосферного повітря і проблеми зміни клімату (табл. 22.4).

Витрати на охорону навколишнього природного середовища дають можливість вводити в дію значній потужності природоохоронної діяльності. В 2006 році було побудовано станції для очищення стічних вод на 225 тис. м3 за добу, очищення комунальних

374

Таблиця 22.4 Структура поточних витрат на охорону навколишнього

природного середовища за напрямками

стічних вод на 75 тис. м3 за добу, установок для уловлювання та знешкодження шкідливих речовин з відхідних газів 2740 тис. м3 газу за годину (табл. 22.5).

375

Таблиця 22.5 Ведення в дію окремих потужностей для охорони

навколишнього природного середовища

Звичайно, в країні проводиться значна робота по введенню в дію окремих потужностей природоохоронної діяльності, але є поки-що дуже багато невирішених проблем особливо у великих

376

містах. Однією із саме великих проблем це утилізація сміття міст та зменшення викидів у повітря відхідних газів стаціонарними джерелами забруднення та охорона водних ресурсів. Вирішити ці проблеми можна при збільшенні фінансування на ці заходи та бажанні керівництв різних рівнів управління у вирішенні цих проблем.

22.6. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища

Природа весь час була і залишається основною умовою існування людства, джерелом одержання матеріальних благ. До певного часу природа протидіяла діяльності людини і самовідтворювалась.

Але в результаті бурхливого розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, будівництва і транспорту, сфери послуг, гонитви за прибутками, відбулося накопичення в біосфері значної частини елементів, певна доля яких не включається у природний кругообіг, що приводить до деградації природного середовища.

Безсистемне і безконтрольне використання природних ресурсів привело до зменшення в атмосфері кисню, зрідження озонового прошарку, значних негативних змін у Світовому океані, помітного зменшення запасів прісної води, збіднення земельних ресурсів, знищення багатьох видів тваринного і рослинного світу, погіршення здоров’я людей.

Все це спонукало людство до створення спеціальних міжнародних організацій, які б протидіяли подальшому погіршенню довкілля.

Важливе значення в міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об’єднаних Націй (ООН). Їх характерною особливістю є універсальність, тобто участь у них більшості країн світу, які мають різні економічні і соціально — політичні системи.

Так, Статутом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) визначено завдання охорони здоров’я народів світу, що

377

передбачає заходи щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого людину середовища та надання медичної допомоги населенню у місцях виникнення осередків захворювання.

В рамках ЮНЕСКО успішно здійснюється ряд важливих природоохоронних програм: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма ”, “Програма вивчення Світового океану”.

У структуру органів Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) входять групи експертів з питань кліматичних змін та з питань зміни погоди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруднення атмосфери хімією. Особливе значення цей підрозділ уділяє моніторингу повітряного басейну великих міст і промислових центрів та розміщенню хімічних підприємств.

Міжнародна морська консультативна організація (ІМКО) сприяє міжрядовому співробітництву в усіх технічних питаннях, пов’язаних з міжнародним торгівельним судноплавством, з його екологічної безпеки, з забрудненням Світового океану нафтопродуктами і хімікатами. З цією метою створений Комітет безпеки на морі.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) в своїй діяльності багато уваги приділяє впливу цивільної авіації на навколишнє середовище.

Статутом продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) передбачено добиватись покращення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продуктивності сільського господарства. ФАО активно сприяє міжнародним і національним заходам в області збереження природних ресурсів. Вони стосуються охорони і раціонального використання ґрунтів, лісів, водойм, тварин. При ФАО створений комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці, комісія з рибальства

вЦентрально-Західній Атлантиці, постійна комісія по використанню і охороні морських ресурсів південної частини Тихого океану. Діє відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища.

Признання України, як держави що проводила значну роботу в справі охорони навколишнього середовища стала п’ята Всеєвропейська конференція міністрів охорони навколишнього сере довища “Довкілля для Європи”, що відбулася в травні 2003 року

вКиєві, на якій були міністри 57 країн Європи.

378

На конференції давалась оцінка розвитку екологічних процесів на основі координації зусиль всіх країн — учасниць у вирішенні проблем довкілля.

Ця конференція стала формою активної участі нашої країни у виробленні транснаціональної природоохоронної діяльності. Схвалена Кабінетом Міністрів України постанова “Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні, прийнятих на Всесвітньому семінарі зі сталого розвитку на 2003–2015 роки” стала програмою дій по зміні ситуації на краще в справі охорони навколишнього природного середовища.

Контрольні запитання

1.Наукові засади раціонального природокористування.

2.Потенційно небезпечні виробництва та вимоги до їх розміщення.

3.Екологічний моніторинг і система екологічної інформації.

4.Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища.

5.Економічна ефективність природоохоронної діяльності.

6.Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Рекомендована література

1.Довкілля України 2006. — К.: Держкомстат, 2007.

2.Данилко В.С. Екологічна статистика: водні ресурси. — М. Житомир: ПП Рута, 2003.

3.Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища. — К.: Знання, 2007.

4.Беглуч В.А. Основи екології. — К.: Знання, 2007.

5.Теремена Б.К. Охорона та раціональне використання природних ресурсів. — Чернівці: Книги — XXI, 2005.

6.Статистичний щорічник України за 2006 р. — К., 2007.

7.Современные глобальные изменения природной среды. — М.: Научный мир, 2006.

379

ЗМІСТ

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1. Теоретико методологічні основи розміщення продуктивних сил . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

1.1. Предмет, мета і завдання курсу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 1.1.1. Предмет і мета науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 1.1.2. Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку

економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 1.1.3. Завдання курсу на сучасному етапі соціальноFекономічного розвитку країни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 1.2. Теорії і концепції розміщення виробництва . . . . . . . . . . . . . . . 10

1.2.1. Основоположники теорії розміщення виробництва . . . . 10 1.2.2. Етапи економічного обґрунтування розміщення

продуктивних сил і галузей економіки . . . . . . . . . . . . . . . . 14 1.3. Закономірності, принципи та фактори розміщення

продуктивних сил . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 1.3.1. Особливості та закономірності розміщення

продуктивних сил . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 1.3.2. Принципи розміщення продуктивних сил . . . . . . . . . . . . . 20 1.3.3. Фактори розміщення продуктивних сил . . . . . . . . . . . . . . 21

2. Регіон у системі територіального поділу праці . . . . . . . . . . . . . . . 25 2.1. Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації

економічних районів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

2.2. Спеціалізація економічних районів та методи їх оцінки . . . 27

3.Економічне районування і територіальна організація

господарства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 3.1. Сутність, закономірності, критерії та принципи економічного

районування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

3.2.Територіальна організація продуктивних сил України . . . . 34

3.3.Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил

і рівнів економічного розвитку регіонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

4. Природно ресурсний потенціал України і його оцінка . . . . . . . . 41 4.1. Сутність природноFресурсного потенціалу, його структура

та економічна оцінка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

380