книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник
.pdfОсновними складовими цього механізму виступають:
а) Відповідна законадавчо2нормативна база. Вона визначає взаємовідносини держави і регіонів. Через законодавчу базу держава проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів.
Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через надання регіонам різних заохочувальних премій за спорудження об’єктів, які дозволять покращити економіку регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, або поліпшити екологічну ситуацію.
б) Бюджетно2фінансове регулювання регіонального розвитку. Доступне державне втручання в господарські процеси, які вимірюються показником питомої ваги державних видатків у бюджеті регіону. Їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів та встановлення науковообгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів.
в) Прогнозування і програмування. З допомогою розробки довгострокових і середньострокових програм розвитку регіонів (районів, областей) досягається планомірність розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси окремих галузей. На сьогодні розробляються окремі проекти соціальноFекономічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля та ін., але вони майже не життєві, оскільки відсутні єдині органи управління цими регіонами.
г) Розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво). Створення спеціальних економічних зон дасть змогу збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транспортну
321
і ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність використання природних ресурсів. Пільговий режим оподаткування та митного режиму сприятиме зростанню економічної активності об’єктів господарювання.
Особливе місце в регіональній економічній політиці відводиться різним формам прикордонного співробітництва. Створюються зони спрощеного перетину кардону, взаємовигідної торгівлі, добросусідства.
19.3.4. Особливості розміщення продуктивних сил за умов ринкової економіки
Сучасна концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки, особливостей природноFресурсного та науковоFтехнічного потенціалів, активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах, забезпечення умов для прискореного розвитку галузей. Положення про розміщення продуктивних сил реалізується на основі прогнозів і державних програм розвитку.
До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил відносяться:
–органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під час розміщення нових об’єктів;
–формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури з метою створення регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг;
–пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат;
–орієнтація на структуру економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення споживчого сектора економіки;
–розвиток недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких структур.
322
19.3.5. Основні напрямки розвитку продуктивних сил України
У перспективі основним завданням суспільства повинно бути:
–технічне переоснащення підприємств вугільної, металургійної та хімічної промисловостей, машинобудування та енергетики;
–конверсія оборонних підприємств з метою використання їх потужностей для виробництва цивільної продукції;
–проведення заходів по забезпеченню повної зайнятості населення;
–нарощування потужностей легкої та харчової промисловостей;
–реструктуризація АПК, інтенсивний розвиток рослинництва і тваринництва. Особлива увага приділятиметься розвитку овочівництва, садівництва, виноградарства, молочноFм’ясного скотарства, свинарства та вівчарства.
–формування ефективних рекреаційноFтуристичних та лікувальноFоздоровчих комплексів, які б сприяли перетворенню України у всесвітньовідому зону відпочинку і оздоровлення людей.
–продовження (або започаткування) переговорів з країнами, де працює значна частина українських громадян, з метою підписання міжурядових угод щодо їх соціального захисту;
–економічне стимулювання створення конкурентноспроможних виробництв в усіх галузях народногосподарського комплексу країни;
–вдосконалити національну екологічну політику з метою забезпечення сталого розвитку, гармонізації економіки та довкілля, що дозволить ефективно реалізувати захист конституційного права громадян на безпечне навколишнє середовище;
–розвиток та модернізацію Об’єднаної енергетичної системи України, нарощування обсягів експорту електроенергії.
323
Контрольні запитання
1.Сутність регіональної економіки.
2.Особливості регіонального розвитку територій України.
3.Сутність державної регіональної економічної політики.
4.Основні принципи державної регіональної економічної політики.
5.Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.
6.Особливості розміщення продуктивних сил за умов ринкової економіки.
7.Основні напрямки розвитку продуктивних сил України.
Рекомендована література
1.Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. і ін. Розміщення продуктивних сил. — К.: КНЕУ, 2000.
2.Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. — К.: Задруга, 2002.
3.Продуктивні сили економічних районів України. — К.: НАУ України, РВПС України, 2000.
4.Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития / Под ред. А.П. Голикова. — Х., 1994.
5.Розміщення продуктивних сил / За ред. проф. Е.П. Качана. — К.: Юридична книга, 2000.
6.Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. — К.: Вікар, 2001.
7.Регіональна політика та механізм її реалізації. За ред. М.І. Долишнього. — К.: Наукова думка, 2003.
324
20. Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил
Розглядаються наступні питання:
20.1.Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків
20.2.Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків
20.3.Географія зовнішньоекономічних зв’язків України
20.4.Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків
20.5.Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України
20.1.Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків
В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини — це одна з найважливіших сфер діяльності в напрямі входження України в світовий економічний простір, який проявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансовоFкредитних, господарських і технологічних зв’язків з іншими країнами світу та сприяє розширенню виробництва, поліпшенню технологій та підвищенню якості продукції. За їх допомогою народне господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі міжнародного поділу праці.
УсистеміміжнародногоподілупраціУкраїнаспеціалізуFється на виробництві машин, продукції чорної металургії, сільського господарства, виробництві продукції хімічної промисловості та будматеріалів.
Україна входить в число семи країн світу, які мають можливість проводити повний цикл проектування і виробництва
325
літаків, має вітчизняну ракетноFкосмічну галузь, спроможна виконувати замовлення на будівництво різних видів морських і річкових суден.
Україна володіє значними запасами рудних ресурсів. В її надрах 20% світових запасів залізної руди та 80% європейських запасів марганцю.
Маючи великий промисловий, науковий і природноFресурсний потенціали та 1% населення світу Україна поки що має дуже малу частку у світовому експорті — лише 0,2%.
Якщо в Канаді в розрахунку на душу населення експортується продукції на 5,6 тис. дол., Німеччині — на 5,1 тис., Франції — на 4,1, Італії — на 3,3, Японії — на 3,2, Великобританії — 3,1, США — 2,0, то в Україні — на 0,9 тис. дол.
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює і урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин, сприяє взаємообміну з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами і інформацією, які потрібні для інтегрування країни у всесвітні структури з метою зміцнення миру та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури.
Зовнішньоекономічні зв’язки — це система господарських зв’язків між національними економіками на основі міжнарод-
ного поділу праці. Вони сприяють:
–поFперше, зростанню валютних надходжень;
–поFдруге, прискореному розвитку науковоFтехнічного прогресу;
–поFтретє, позитивно впливають на загальну довіру між країнами і зміцнюють відносини взаєморозуміння і добросусідства.
Україна, як молода держава, не має достатньо налагоджених зовнішньоекономічних зв’язків. Тільки створюється своя правова і законодавча база та митна служба.
Недосконалою є і система управління зовнішньоекономічною діяльністю, тільки встановлюється інфраструктура зовнішньоекономічної діяльності.
Серед об’єктивних причин, що гальмують вихід України в світове господарство як повноправного партнера, є низька кон-
326
курентоспроможність її продукції. Поки що на ринках далекого зарубіжжя лише 1% товарів України конкурентоспроможні.
До основних причин, що зумовлюють низький рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, відносяться:
1.Україна недавно з’явилась на міжнародній арені як суверенна держава.
2.Через розпад колишнього Союзу РСР Україна втратила традиційні ринки збуту своєї продукції.
3.Переважання в структурі експорту сировинних ресурсів,
ане готової продукції.
4.Відсутність своїх коштів та невпевненість іноземних інвесторів в Україні як у партнері.
5.Недостатній державний контроль за експортом і імпортом товарів та послуг.
20.2. Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків
Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціальноFекономічна криза.
В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:
–взаємовигідна міжнародна торгівля;
–надання кредитів і позик;
–створення спільних підприємств;
–торгівля технологіями або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;
–спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;
–міжнародний туризм;
–запозичення досвіду і підготовка кваліфікованих кадрів за кордоном;
–співробітництво у галузі науки та техніки;
–співробітництво у збиранні, обробці та використанні науковоFтехнічної інформації;
327
–культурні зв’язки між країнами світу;
–залучення іноземних інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;
–обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними розробками, сприяння їх використанню.
Найтісніші зв’язки з усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва ми маємо з Російською Федерацією. Це пояснюється багатьма факторами: багатовікова співпраця в науковій галузі, спільна робота над різними проектами, однакові долі поколінь людей і т.ін. та і експортний потенціал України був досить вагомий.
Протягом багатьох років вона займала провідне місце серед інших країн СРСР. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді — 98%, по марганцевій руді — 100%, по чавуну і трубах — 75%, ковальськоFпресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — 70%, екскаваторах і сортовому прокату — 60%.
В останні роки дещо змінилась структура експорту в сторону переважання сировинних ресурсів.
Зовнішньоекономічна діяльність України, зрозуміло, потребує докорінної перебудови. Насамперед необхідно обмежити обсяг експорту сировини і підвищити в ньому частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту. Реальними основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати вітчизняні підприємства військовоFпромислового комплексу, адже на них зосереджено високоякісне обладнання, сучасні технології, висококваліфіковані фахівці.
Значне місце у зовнішньоекономічному співробітництві повинні відігравати і підготовка кваліфікованих кадрів для іноземних країн у наших вищих навчальних закладах, співробітництво в галузі науки та техніки, обмін технологіями, ліцензіями і розробками, міжнародний туризм, культурні зв’язки між країнами і т.ін.
Основним напрямком зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення співробітництва з державами колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвинутими
328
країнами світу. Це позитивне явище, але слід розуміти, що найбільша частка експорту й імпорту продукції приходиться на найближчих наших сусідів — Російську Федерацію, Білорусь, Казахстан, Туркменістан, Польщу і Німеччину. Форми зовнішньоекономічного співробітництва із кожною з країн світу різні, але вони підпорядковані отриманню як економічного, так і політичного зиску.
20.3. Географія зовнішньоекономічних зв’язків
Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилася, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв’язків з іншими країнами світу. Зовнішньоекономічні зв’язки сприяють прискореному розвитку науковоFтехнічного прогресу і зростанню національного доходу, впливають на атмосферу довіри між народами та підвищення рівня життя народу.
Україна як самостійна країна уже налагодила зовнішньоекономічні зв’язки більше, ніж зі 180 країнами усіх континентів — європейського, африканського, азіатського та американського в тому числі в 34 країнах створено торгові місії.
Зкраїнами СНД зовнішньоекономічні зв’язки розвиваються переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торгівельних режимів на засадах взаємної рівності. Основні форми зв’язків — торгівля товарами гірничодобувної промисловості та розташування підприємств нафтопереробки, створення спільних підприємств.
Основною метою розвитку зв’язків із країнами Європейського Союзу є забезпечення економічної інтеграції у загальноєвропейський економічний простір. Основна мета — розширення доступу українських товарів на європейські ринки, поглиблення виробничих кооперацій, гармонізація економічного законодавства до стандартів ЄС та світової системи торгівлі.
Зкраїнами “Великої вісімки” — США, Великою Британією, Російською Федерацією, Канадою, Японією, Італією,
329
Францією, Німеччиною основна робота направляється на: отримання постійного статусу найбільш сприятливої нації з метою запобігання дискримінаційним обмеженням у торгівлі; врегулювання питань щодо обмежень ряду товарів на північноамериканські ринки (метал, ядерні матеріали, текстиль та ін.); залучення інвестицій в українську економіку; розвиток наукових досліджень у сферах енергетики, космосу, екології, охорони здоров’я, інформатики, агропромислового комплексу і т.ін.
З країнами Чорноморської зони економічного співробітництва (Туреччина, Болгарія, Румунія) проводиться робота по організації торгівлі, туризму, судноплавства та розвитку придунайської торгівлі.
Країни Близького та Середнього Сходу (Ліван, Кувейт, Єгипет, Сирія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати) цікавлять Україну як такі, що мають значні запаси енергоносіїв. Крім того, цей регіон потребує спорудження промислових і цивільних об’єктів, і Україна зацікавлена надавати інженерноFтехнічнудопомогууїхспорудженнітаукраїнськіпідприємства військовоFпромислового комплексу можуть отримати необхідні замовлення на забезпечення цих країн озброєнням.
Значним резервом для збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій можуть бути Індія і Китай. Крім того, країни цікавлять Україну як постачальники дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості.
Пакистан являється значним закупівельником продукції військовоFпромислового комплексу України, особливо танків.
Багато років Україна має різні форми співробітництва з Іраном. В цій країні налагоджено масове виробництво літаків АНF140, на електростанції поставляються електротурбіни, і наші інженери беруть участь у налагодженні обладнання на цих підприємствах.
Країни Південно2Східної Азії — В’єтнам та Індонезія можуть стати значними партнерами для торгівлі з ними продукцією машинобудівної промисловості України та надання інженерноFтехнічних послуг та підготовки кадрів. Крім того, в ці країни збільшувався обсяг експорту металопрокату, виробів важкого машинобудування, мінеральних добрив.
330