книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

Таблиця 22.1 Основні характеристики найбільших водосховищ країни

середовище, надаючи значних збитків водному господарству та сільськогосподарським угіддям. Крім того, в результаті послаблення законодавчої бази (відміна смертної кари) пошкоджуються нафтопроводи з метою крадіжки нафтопродуктів, що призводить до забруднення довкілля.

Експлуатація всіх трубопроводів потребує посиленого контролю з боку державної охоронної служби та природоохоронних органів

Підприємства металургійної промисловості. Такі підприємства забруднюють атмосферу викидами окисів азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу, сажі та інших шкідливих речовин. А

361

вода, яка використовується для охолодження, забруднюється механічними речовинами, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами та іншими хімічними речовинами. На цих підприємствах завжди є накопичувачі в яких збираються великі об’єми відходів виробництва.

При створенні таких підприємств слід передбачити можливі аварійні ситуації, які можуть призвести до значних людських і матеріальних втрат.

До потенційно небезпечних виробництв відносять також підприємства нафтопереробної і хімічної промисловості. Ці підприємства пов’язані з переробкою нафтопродуктів, виробництвом вдобрив, соди, кислот. Вони небезпечні тому, що забруднюють повітря хлором, сірководнем, азотом, аміаком та іншими хімічними речовинами. У стічних водах цих підприємств містяться органічні речовини, хлориди, нітрати, залізо, нафтопродукти, важкі метали. На таких підприємствах є також накопичувачі, в яких збираються забруднені води, які можуть задіяти значну шкоду людству.

Підприємства електроенергетики. Забруднюють повітря сірчаним ангідритом, окисами вуглецю, азотом, пилом і сажею. Стічні води цих підприємств забруднюються нафтопродуктами.

Підприємства вугільнодобувної промисловості. Ці підприємства мають накопичувачі, де проходить відстій від домішок води шахтного водовідливу в якій багато різних хімічних речовин і мають кислу реакцію.

Споруди для зберігання твердих побутових відходів. В них зберігається в основному побутове сміття комунального господарства та промислових підприємств, які, як правило, складуються під відкритим небом, гниють і в наслідок фільтрації можуть бути осередком забруднення підземних водоносних джерел токсичними відходами.

Тваринницькі комплекси. До цього часу не вважали, що тваринницькі комплекси відносяться до екологічно небезпечних. Але події останніх років заставляють думати по-іншому. Так, у с. Калита Броварського району та с. Фурси Васильківського району Київської області в колодязях появилась сеча тварин, що ускладнило виживання у цих селах та поставило проблему забез-

362

печення населення та домашніх тварин чистою водою. Тому, при будівництві тваринницьких комплексів слід будувати місткості для сечі і гною з такою міцністю, щоб унеможливити попадання відходів тваринництва у водоносні горизонти.

Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних виробництв.

Проблема збалансування економіки та екології зводиться до досягнення необхідних обсягів виробництва без порушення навколишнього пиродного середовища. З метою недопущення погіршення екологічної ситуації на певних територіях необхідно:

–потенційно небезпечні об’єкти ні в якому разі не розміщувати на територіях, які входять до охоронних природних зон (природні заповідники, курорти, охоронні ліси, місцевості, які виділяють для туризму);

–при вирішенні питання про розміщення потенційно небезпечного об’єкта має проводитись експертиза про вплив його на здоров’я населення, яке проживатиме навколо нього;

–при спорудженні нових потенційно небезпечних об’єктів слід будувати природно охоронні об’єкти з такою міцністю, щоб уникнути можливих пошкоджень;

–на нових об’єктах повинні використовуватись найкращі технології і дотримуватись стандартів якості навколишнього природного середовища;

–в процесі підготовки до спорудження об’єкта слід передбачати витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища, якщо станеться якесь лихо.

При спорудженні нових потенційно небезпечних об’єктів слід розуміти, що кожен невдалий епізод може дорого коштувати суспільству.

22.3. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

Перехід до раціонального природокористування становить перед суспільством завдання виявлення причин, які сприяли б поліпшенню екологічної ситуації. Важлива роль у розв’язанні цієї проблеми відводиться екологічному моніторингу.

363

Екологічний моніторинг — це система спостереження за довкіллям, оцінка і прогноз його стану у зв’язку з господарською діяльністю людини.

Екологічний моніторинг повинен вирішувати такі завдання: по-перше, вести спостереження за станом довкілля, визначати зміни спричинені діяльністю людини та узагальнювати ре-

зультати спостережень за станом середовища; по-друге, давати оцінку аналізу змін в біосфері шляхом по-

рівняння даних досліджень на певний період з попередніми та гранично допустимими;

по-третє, розробляти прогноз і визначити тенденції у природному середовищі та узагальнювати план діяльності суспільства по поліпшенню довкілля.

Проведення моніторингу передбачено Положенням про державну систему моніторингу навколишнього середовища, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 1998 року, що зобов’язує постійно аналізувати короткочасні і тривалі зміни стану навколишнього середовища, які фіксуються гідрометеорологічними, сейсмічними, іоносферними службами та службами цунамі.

Таким чином, сучасний моніторинг навколишнього природного середовища спирається на науково обґрунтовані нормативи, що мають певне екологічне значення. Основне завдання біологічного моніторингу передбачає моніторинг живих організмів. Його провідною ланкою є спостереження за станом навколишнього середовища з точки зору його впливу на стан здоров’я людини. Особливе місце тут відводиться генетичному моніторингу, тобто спостереженню за можливими спадковими змінами.

Для спостереження за станом здоров’я населення використовується система показників, які відбивають основні типи екологічних реакцій людини на навколишнє середовище.

Найбільшими дослідженими для використання в цій системі є нормативи гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, воді, ґрунті і у живих організмах.

В Україні діють різні контрольно-спостережні служби, такі як санітарно-гігієнічні, епідеміологічні, контроль за забруднен-

364

ням середовища та ін., які тією чи іншою мірою виконують завдання екологічного моніторингу, користуючись законодавством України.

Правове регулювання, використання і охорони земельних ресурсів, повітряного басейну, водних ресурсів, надр, рослинного і тваринного світу, природних багатств континентального шельфу, заповідних територій здійснюється спеціальними законами.

Так, охорона і використання вод — Водним кодексом України 1972 року, охорона і використання земель — Земельним кодексом України 1992 року, охорона атмосферного повітря — Законом України “Про охорону атмосферного повітря 1992 року”, правові основи організації охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду — Законом України “Про природно-заповідний фонд України 1992 року”, охорона і використання тваринного світу регулюється Законом України “Про тваринний світ 1993 р.”, охорона і використання лісів — Лісовим кодексом України 1994 року, охорона і використання надр регулюється Кодексом “Про надра України 1994 року.”.

Для збереження і раціонального використання природних ресурсів екологічне законодавство передбачає:

–компетенцію органів державного управління в галузі охорони природного середовища;

–екологічні права і обов’язки громадян (основи виникнення

іприпинення природокористування громадяни, форми їх участі в природоохоронній діяльності);

–екологічні права і обов’язки підприємств (основи виникнення, зміни і припинення природокористування підприємствами; обов’язки по охороні природи; структура, права

іобов’язки служби охорони природи на підприємстві; форми і методи контролю за дотриманням екологічного законодавства на підприємстві);

–види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства громадянами, підприємствами, організаціями і установами (матеріальна, дисциплінарна, адміністративна і кримінальна);

–відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу громадянами і підприємствами;

365

–встановлення плати за природокористування;

–участь громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища;

–значення органів Прокуратури та Держарбітражу в охороні природи та ряд інших питань.

Реалізація державної екологічної політики покладена на уряд України. Його рішенням створено Міністерство екології і природних ресурсів, а Положення про нього затверджено Указом Президента України від 10 лютого 1995 року.

Міністерство екології і природних ресурсів України має свої структури на регіональному рівні (обласні управління) і забезпечує проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів на території держави; координує діяльність в цій галузі міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій;здійснює державний контроль за використанням і охороною природних ресурсів; організовує моніторинг за станом навколишнього середовища, державну експертизу, екологічне виховання, освіту і інформацію; затверджує нормативи, правила і стандарти з охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів; видає дозволи на поховання відходів, викиди забруднюючих речовин, використання природних ресурсів відповідно до законодавства України; подає позови про відшкодування збитків, адміністративних порушеннях і обмежує або призупиняє діяльність підприємств, які здійснюють виробництво з порушенням природоохоронного законодавства; веде державні кадастри природних ресурсів, Червону книгу України, управляє заповідниками; розробляє державні, регіональні і міжнародні екологічні програми; здійснює міжнародне співробітництво, вивчає і поширює міжнародний досвід в галузі охорони навколишнього середовища.

На регіональному рівні в АР Крим і областях управління екології і природних ресурсів вирішують на своїх територіях практично всі питання, які не віднесені до компетенції центральних органів міністерства, включно з питаннями фінансування і матеріального забезпечення екологічних програм. Крім того, регіональні органи міністерства ведуть облік екологічно шкідливих об’єктів, видають дозволи на право розміщення відходів, органі-

366

зовують природно-заповідну справу та вирішують інші питання охорони навколишнього середовища, важливі для кожного регіону (наприклад, заборону будівництва екологічно небезпечних об’єктів). Дані органи здійснюють екологічне прогнозування і планування, екологічний контроль, екологічний аудит і екологічне ліцензування.

З метою ведення спостереження за станом довкілля Держкомстатом України розроблено систему статистичної звітності, а саме:

1. Форма № 2 — ТП (повітря) ”Звіт про охорону атмосферного повітря за квартал 200___ р.” та за рік. У цій формі у розділі № 1 показуються сумарні викиди забруднюючих речовин та парникових газів від підприємств, а в розділі № 2 викиди забруднюючих речовин та парникових газів від виробничих та технологічних процесів, технологічного устаткування (установок), показується найменування виробничого та технологічного процесу, технологічного устаткування і скільки ним викинуто в повітря тонн забруднюючих речовин.

2. Форма № 1 — небезпечні відходи “Звіт про утворення, оброблення та утилізацію відходів I–III класів небезпеки за 200____ рік”. у розділі I показується інформація про сховища організованого складування, що належить підприємству, де зберігаються відходи I–III класів небезпеки, а в розділі II показуються утворення та рух відходів I–III класів небезпеки.

3. Форма № 1 — екологічні витрати (річна) “Звіт про витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі за 200____р.” де у розділі I — “Капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону навколишнього середовища” показують: фактичні витрати та охорону атмосферного повітря: очищення зворотних вод; поводження з відходами; захист і реабілітація ґрунту, підземних і поверхневих вод; зниження шумового і вібраційного впливу; збереження біорізноманіття і середовища проживання;радіаційна безпека; науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування; інші напрямки природоохоронної діяльності. У розділі II “Із розділу I: За джерелами фінансування” показується загальна сума фактичних витрат по кожному з елементів і в тому числі за рахунок власних коштів підприємства,

367

коштів Державного бюджету, коштів місцевих бюджетів та інших джерел фінансування.

Урозділі III “Екологічні платежі” показуються збір за забруднення навколишнього природного середовища в такому розрізі: за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин; за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; за розміщення відходів; штрафи за адміністративні правопорушення

вгалузі охорони природи, використання природних ресурсів; позови (претензії) про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища”.

Урозділі IV “Додаткові надходження і витрати” показано надходження коштів за надання екологічних послуг, всього і в т.ч. з Державного бюджету; субсидії та трансфери; від продажу побічної продукції, отриманої при здійсненні природоохоронних заходів та оплати послуг природоохоронного призначення.

Для кожного звіту розроблено інструкції по заповненню кожної форми державного статистичного спостереження.

22.4. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

Економічний механізм природокористування і охорони навколишнього середовища — це система організаційних заходів спрямованих на раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів.

Метою економічного механізму є узгодження економічних і екологічних інтересів суспільного виробництва як загальнодержавних, регіональних так і відомчих.

Об’єктами управління євсіюридичнітафізичніособинезалежно від виду їх діяльності, які користуються об’єктами природи.

Основними принципами економічного механізму є:

–платність, тобто ресурси в процесі виробництва використовуються тільки за плату, згідно нормативів прийнятих місцевим органами влади;

368

–економічна відповідальність, яка ґрунтується на тому, що природо-користувачі повинні сплатити збитки, в результаті здійснення екологічних правопорушень навколишньому середовищу, здоров’ю людей їх майну, засобам та предметам праці підприємств і організацій;

–господарський розрахунок, що вимагає узгодженості екологізації виробництва на кожному підприємстві з його економічною ефективністю. Тобто витрати на екологію повинні бути в межах розумного, щоб не допустити надто високих податків на екологію і не викликати банкрутства під-

приємств.

Елементами економічного механізму є:

–облік природних ресурсів і контроль за раціональністю їх використання;

–планування обсягів природо використання;

–економічне стимулювання з використання фінансових важелів, пільгового оподаткування та кредитування, встановлення заохочувальних цін і надбавок за екологічно чисту продукцію;

–економічна відповідальність за недотримання стандартів природокористування.

Перехід до різноманітних форм власності, в тому числі і не природні ресурси набуває розвитку ринкового регулювання природокористування. Поки-що у нашій країні ці питання починають лише застосовуватись, в той час як у країнах з розвинутими ринковим економікам ринкові методи розв’язання екологічних проблем поєднуються з державним регулюванням економіки. В нашій країні, в умовах загострення екологічної кризи, структурна перебудова економіки повинна проводитись у напрямі її екологізації.

22.5. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності

Наслідком створення величезної штучної індустріальної цивілізації стало те, що під загрозою опинилися системи, які підтримують життя людини. Тому сучасний світ став надзвичайно

369

складним, суперечливим і нестійким, а людство постало перед проблемою виживання.

Вцих умовах постає проблема підтримання екологічної стабільності в Україні і світі, що можливо лише при постійному вливанні значних інвестицій у природоохоронні заходи. Тобто проблема економічного захисту природи завжди була, є і буде актуальною як для теперішнього, так і для майбутніх поколінь.

Економічна наука розробила і запропонувала принципи і систему економічних важелів у здійсненні екологічної політики, які зводяться до наступного:

по-перше, кожен господарюючий об’єкт, юридична і фізична особа, незалежно від виду економічної діяльності, за використання природних ресурсів повинні здійснювати екологічні платежі, податки та збори;

по-друге, кожен господарюючий суб’єкт, або окремий громадянин повинен платити за забруднення навколишнього природного середовища та за всі види над лімітної екологічної шкоди, відшкодувати нанесені довкіллю збитки;

по-третє, повинні діяти обов’язкові митні збори, які стягуватимуться митними органами при ввезенні, або вивезені екологонебезпечних товарів на територію країни чи за її межі, за екологічну рекламу, екологічну сертифікацію продукції і технологічні процеси щодо захисту довкілля;

по-четверте, сплати за користування природними ресурсами, за забруднення навколишнього середовища повинні відповідати діючим нормативам, лімітам, ліцензіям і квотам.

Сплачені платежі повинні включатись у собівартість продукції, що дозволить підійти до формування надійної системи економічного захисту природного середовища.

Внинішніх умовах в природоохоронній практиці країни діють такі природоресурсні платежі і збори:

– за користування надрами для видобування корисних копалин;

– за землю;

– за спеціальне використання водних ресурсів ;

– за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду;

370