книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

дарські об’єднання. Керівники і спеціалісти колишніх підприємств не використовуються згідно із отриманим фахом, а значна їх частина виїхала на заробітки за межі країни. Відновити колишні підприємства стає проблематичним, адже зруйнована матеріальна база. Якщо у 1990 р. вартість основних фондів сільськогосподарських підприємств становила 97,5 млрд крб., то на кінець 2004 р. — 47.0 млрд грн, або — 9 млрд дол. США. У 1990 р. в аграрних підприємствах було зайнято 4,9 млн чол., а на початок 2005 р. — лише 921 тис. чол.

2. Недотримання технології виробництва при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Різке зменшення кількості технічних засобів, їх технічний стан не дають можливості своєчасно проводити технологічні операції в оптимальні строки проведення сільськогосподарських робіт.

Із 497,3 тис. тракторів, які були у сільськогосподарських підприємствах на період встановлення незалежності, залишилось на кінець 2006 р. лише 201 тис. шт. (табл. 15.4). Аналогічна ситуація із іншими видами сільськогосподарської техніки. Так, кількість зернозбиральних комбайнів за вказаний період скоротилась більше як у 2 рази: із 105,2 тис. до 44 тис. шт., кукурудзозбиральних комбайнів — із 15,3 тис. до 7 тис., бурякозбиральних комбайнів — із 19,8 тис. до 12 тис. Значно поменшало й іншої техніки. Крім того, з кожним роком техніка старіє і виходить з ладу, що ускладнює терміни виконання сільськогосподарських робіт.

Таблиця 15.4 Зміна чисельності технічних засобів в сільському

господарстві України за 1990–2004 рр.

(тис. шт.)

221

3. Зменшення обсягів внесення поживних речовин у грунт. Скорочення обсягів внесення органічних добрив в розраху-

нку на 1 га посівної площі у 10,8 разів, а мінеральних добрив у 5 разів приводить до погіршення якості землі і втрати гумусу, до нестабільності врожайності та швидкого реагування на природні негаразди.

Якщо в 1990 р. вносилось 257,1 млн т органічних добрив, або по 8,6 т в розрахунку на 1 га посівної площі, то в 2006 р. — відповідно 13,0 млн т і 0,7 т (табл. 15.5). Аналогічна ситуація і з внесенням мінеральних добрив. Якщо в 1990 р. їх вносилось 4,2 млн т, то в 2006 р. лише 0,6 млн т, або у 6,6 рази менше. Все це позначається на якості землі і стабільності отримання всіх видів сільськогосподарської продукції.

4. Руйнація меліоративної системи.

Так склалося, що дві третини території України за природною зволоженістю перебувають у несприятливих для сільсько-

Таблиця 15.5 Динаміка внесення органічних і мінеральних добрив

на поля України

222

господарського виробництва умовах. Тільки за останні 15 років 7 були посушливі.

Для зменшення негативного впливу кліматичних умов в радянські часи в Україні було побудовано 5,8 млн га меліоративних систем, на створення яких держава витратила біля 50 млрд крб.

Площа зрошуваних земель становила 2,6 млн га в тому числі у зоні Степу — 2,2 млн га, у зоні Лісостепу — 360 тис. га та на Поліссі — 11 тис. га.

Основні площі осушених земель — 3,2 млн га знаходяться на Поліссі, на 30% сільськогосподарських угідь цієї зони.

Меліоративні землі, займаючи біля 14% сільськогосподарських угідь, забезпечували у 90-і роки XX ст. до 30% виробництва продукції рослинництва (овочів — 58%, 100% рису, 36% льоноволокна, 27% плодів, 18% кукурудзи, 12% пшениці та багато кормових культур).

Меліорація в Україні була головним чинником інтенсифікації сільського господарства, важливою складовою забезпечення сталого виробництва — сільськогосподарської продукції, особливо в роки з несприятливими погодними умовами. Меліоровані землі фактично є страховим фондом держави. Від ефективності їх використання та збереження залежить економічна, екологічна та соціальна ситуація в країні.

Водночас, за останні роки ефективність використання меліорованих земель та їх роль у продовольчому забезпеченні держави суттєво знизилася. Більше того, внаслідок різкого скорочення обсягів фінансування в галузі меліорації земель з’явилися загрозливі тенденції. Насамперед, це швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем та об’єктів, вихід з ладу основних меліоративних фондів, суттєве скорочення обсягів поливу та парку поливних машин.

Незадовільний технічний стан та низький рівень експлуатації на тлі повної втрати контролю держави за станом внутрішньогосподарської частини меліоративних систем спричинили порушення їх технологічної цілісності. За цих умов технічні можливості наявних меліоративних систем практично не реалізуються, а режим водозабору і водовідведення став практично непередбачуваним.

223

Раніше меліоративні системи перебували у державній власності і находились на балансі організації Мінводгоспу України. Внутрішньогосподарська частина меліоративних систем була передана у підпорядкування колишнім Мінсільгоспу і Мінрадгоспів України та на баланс колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 177 заборонено включення у майнові паї вартості меліоративних систем. У результаті нові правонаступники майна реформованих господарств в зоні зрошення відмовилися від прийняття на свій баланс меліоративних систем. У зоні перезволожених земель, навпаки, разом з виділенням земельних паїв передали у власність деякі гідротехнічні споруди. Як наслідок, значна частка внутрішньогосподарських меліоративних систем залишилася без нагляду і поступово зазнає руйнування. Так, більше ніж на 400 тис. га скоротились площі зрошуваних земель і у 2,3 рази площі осушених земель із закритим дренажем (табл. 15.6).

Крім того, в Україні практично призупинено виробництво старих зразків поливної техніки, а виробництво нових не налагоджено.

У результаті дії комплексу наведених вище чинників врожаї сільськогосподарських культур на зрошуваних землях до рівня

Таблиця 15.6 Площі осушених та зрошуваних земель в Україні

224

богарних, продуктивність осушених земель зменшилась у 2–3 рази і меліоровані землі практично втратили роль страхового фонду держави.

Деградація земель має наслідком зменшення обсягів виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції та зубожіння сільського населення.

Тваринництво

Тваринництво забезпечує наповнення ринку висококалорійними продуктами харчування — м’ясом, молочними продуктами, яйцями, рибою, медом. Воно дає цінну сировину для легкої, харчової і фармацевтичної промисловості та являється джерелом постачання органічних добрив для рослинництва. В свою чергу, землеробство бере участь у формуванні кормового балансу для тваринництва, а на корми у структурі витрат на галузь тваринництво приходиться понад 50%.

Крім того, враховуючи той факт, що продукція тваринництва отримується на протязі року, галузь тваринництва являється гарантованим джерелом грошових надходжень та основою стабільного ведення господарства.

До складу продуктивного ведення тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство, конярство, бджільництво, ставкове рибництво і шовківництво.

Провідними галузями вважаються скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство.

Виробництво продукції тваринництва в значній мірі залежить від наявного поголів’я худоби і птиці.

За роки незалежності поголів’я великої рогатої худоби скоротилось із 25,2 млн голів у 1990 р. до 6,2 млн голів в 2006 р., або у 4,1 рази. Поголів’я свиней зменшилось у 2,5 рази: із 20 млн голів до 8,0 млн голів, а поголів’я овець і кіз зменшилось із 9 млн голів до 1,6 млн голів, або у 5,6 разів (табл. 15.7), (рис. 15.5 та 15.6).

Характерно, що зменшення поголів’я відбулося в основному за рахунок сільськогосподарських підприємств, в яких поголів’я великої рогатої худоби зменшилось у 9,4 рази, в тому числі корів — у 9,1 рази, свиней — у 4,7 рази, овець і кіз у 26,3 рази.

225

Рис. 15.5. Поголів’я худоби в усіх категоріях господарств України

227

228

У 2006 р. поголів’я великої рогатої худоби було навіть менше ніж його було в 1913 р., на 2,9 млн голів, корів на 0,8 млн голів й овець і кіз на 5,3 млн голів.

Зменшення поголів’я худоби і птиці вплинуло на обсяги виробництва тваринницької продукції.

Починаючи з 1990 р., намітилось різке зменшення обсягів виробництва всіх видів продукції тваринництва. Так, обсяг виробництва молока скоротилися майже у 2 рази, м’яса — майже у 3 рази, яєць на 13,0% (табл. 15.8), (рис. 15.7 та 15.8). Причому скорочення обсягів продовжується і в подальшому, що викликає стурбованість суспільства і потребує вжиття дієвих заходів по забезпеченню поступового збільшення поголів’я худоби і птиці та виробництва всіх видів продукції тваринництва.

Розміщення галузей тваринництва залежить від природноFкліматичних умов та наявності кормової бази.

Скотарство розміщується в усіх природноFкліматичних зонах України, але найліпші умови для його утримання у регіо нах достатнього зволоження — Поліссі, Лісостепу і зоні Карпат.

Свинарство розміщується повсюди, але найбільше в регіонах ведення інтенсивного землеробства, там де вирощується картопля, цукрові буряки, фуражне зерно та ведеться переробка сільськогосподарської продукції.

Найбільша концентрація поголів’я свиней на Поліссі і Лісостепу, особливо у Рівненській, Київській, Хмельницькій та Вінницькій областях. Біля великих міст і промислових центрів побудовані свинокомплекси, які є основними виробниками свинини. В нинішніх умовах, коли в країні значно зменшилось виробництво м’яса, швидко наростити його обсяги можна за рахунок розвитку свинарства. І уряд прийняв рішення про будівництво нових свинокомплексів, які будуть побудовані в усіх регіонах країни.

Вівчарство забезпечує легку промисловість вовною і шубною сировиною, а харчову промисловість — м’ясом. Це найменш інтенсивна галузь тваринництва, що ґрунтується переважно на

229