книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

За роки незалежності обсяги переробки нафти і виробництва продукції з неї скоротились більше ніж у 4 рази (див. табл. 8.2 та рис. 8.2), а основним недоліком нафтопереробних заводів, які розміщені на території України, є те, що глибина переробки нафти залишається досить низькою — до 60%, тоді як у США понад 90%. Раніше, коли нафта на світовому ринку була у 5 разів дешевше, було вигідно спалювати відходи переробки нафти на теплових електростанціях, що ми і робимо. Тепер ситуація змінилась і при ціні нафти понад 100 дол. США за барель спалювати її на теплових електростанціях не раціонально.

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості, випуск неякісних нафтопродуктів ставить перед заводами завдання про їх модернізацію. Разом з тим Україна не має можливості забезпечити всі потужності власною сировиною, а Російська Федерація як власник цих заводів і основний постачальник сирої нафти, поки-що, не зацікавлена у їх роботі.

Найважливішим завданням нафтопереробної промисловості є забезпечення зростання технічного рівня виробництва і підвищення глибини переробки до 80% і більше, а також шляхом домовленості з Російською Федерацією та за рахунок збільшення

Таблиця 8.2 Обсяги переробки нафти і виробництва продукції за роками

121

122

добування нафти в Україні та поставки її із інших країн забезпечити раціональне використання виробничого потенціалу нафтопереробних підприємств.

Газова промисловість України

Газова промисловість — наймолодша галузь паливної промисловості України. Вона сформувалась в основному у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Газ окрім використання у побутових цілях, у металургії та для виробництва електроенергії широко використовується для виробництва азотних добрив та синтетичних матеріалів.

Історія газової промисловості в Україні нараховує близько 100 років. В Прикарпатті супутний нафтовий газ почали застосовувати у промислових масштабах на початку XX ст. і перший газопровід Борислав-Дрогобич був збудований у 1912 р.

Початок масштабного видобутку та використання природного газу в Україні повязаний з відкриттям у 1920 р. Дашавського газового родовища, яке експлуатується з 1924 р.

Відкриття низки великих родовищ — Опарського, Угерського, Більче-Волинського зумовило будівництво в 1948 р. газопроводу Дашава-Київ з діаметром труби 500 мм і довжиною

509км.

В1950 р. відкрите унікальне Шебелинське родовище на Харківщині з початковими запасами 650 млрд. м3 газу, яке введене в експлуатацію в 1956 р., а в 60-і роки побудовані газопроводи Шебелинка-Харків, Шебелинка-Кривий Ріг-Одеса, ШебелинкаКиїв.

Після відкриття в 60-х роках великих і середніх родовищ: Хрестищенського, Єфремівського, Кегичівського, Пролетарського, Гадяцького та ін. було збудовано газопровід в 1968-70 рр. Єфремівна-Диканька-Київ, який об’єднав два найбільших газоносних регіони України — Дніпровсько-Донецький та Передкарпатський — в єдину газотранспортну систему.

В1975–76 рр. видобуток газу досяг максимуму — 67,7 млрд. м3 на рік, і в 1977 р. Україна забезпечувала свої потреби в газі і була його експортером.

123

Востанні роки у Прикарпатті відкрито СудовоFВишнянське

іНемирівське родовища у Львівській обл. та Солтвинське, Мукачівське й Іршавське родовища в Закарпатській області.

У діючих родовищах на Заході України разом із розвіданими запаси газу становлять 94 млрд м3.

Основні родовища природного газу в Україні розташовані у Харківській області — Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське родовища; у Сумській області (Рибальське, Качанівське); у Полтавській (СолохоFДиканське); у Дніпропетровській (Перещипенське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу становлять 785,4 млрд м3.

У ПричорноморськоFКримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд м3. Найбільші з них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорнинське, Стріяківське родовища.

На дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних родовищ з запасами газу понад 100 млрд м3. Таким чином, за оцінками експертів запаси природного газу в Україні в межах 1,2 трлн. м3. А в 2006 р. появилась інформація що на шельфі Чорного моря є запаси газу понад 1 трлн. м3. Якщо це підтвердиться, то запаси газу можуть подвоїтись.

Крім того, в січні 2006 р. у Верховній Раді України розглядалось питання про господарське використання газу метану, який знаходиться у вугільних пластах. Цей газ поки що викачується з пластів і не весь використовується як паливо, а просто викидається у повітря, забруднюючи довкілля. За підрахунками експертів такого газу може бути приблизно 1,2 трлн. м3.

Таким чином, у надрах України є 2,4–2,5 трлн. м3 природного газу і газу метану.

Обсяги добування газу в останні роки сягають 19–21 млрд м3 за рік (табл. 8.3).

Із загальної кількості газу, що використовується в країні, 19–20 млрд м3 витрачається на комунальноFпобутові потреби, 30 млрд м3 — на виробництво електроенергії і в межах 30 млрд м3 — в металургії. Таким чином в середньому за останні роки витрачається близько 80 млрд м3 газу.

124

Таблиця 8.3 Видобуток природного газу в Україні у 1940–2006 рр.

При добуванні газу в країні у межах 20 млрд м3 ми забезпечуємо свою потребу у газі у межах 20–25%, а решта покривається за рахунок імпорту. До 2006 р. ми отримували з Російської Федерації безкоштовно 30 млрд м3 за перекачування через територію України її газу в Європу, а решту 30 млрд м3 закуповували в Туркменістані.

У перспективі планувалось збільшити використання газу до 100 млрд м3, але подорожчання його з 1.01.2006 р. практично у 2 рази ставить питання про його економне використання і перегляд джерел його надходження. Кабінетом Міністрів України розглядаються пропозиції по переходу на альтернативні види палива і скорочення використання газу до 45–50 млрд м3 за рік, тобто майже вдвічі.

При умові ефективного використання метану за рахунок власних газових ресурсів Україна може забезпечити потребу в газі в обсязі 40 млрд м3. Так що при впровадженні енергозберігаючих технологій в перспективі потреба у закупівлі газу може скоротитись до 10 млрд м3, але потрібно провести величезну роботу по розробці технології викачування газу метану із вугільних пластів.

125

Торфова промисловість

Торфова промисловість — найдавніша галузь паливноFенергетичного комплексу. Запаси торфу в Україні 2,2 млрд т, які зберігаються в 2500 боліт Поліської зони країни. Це у Львівській, Рівненській, Волинській, ІваноFФранківській областях та поліських районах Житомирської, Чернігівської, Київської і Сумської областей. Як паливо у виді брикетів його використовували в основному у Лісостеповій та Степовій зонах України.

В 1940 р. обсяг його добування становив 3,5 млн т, в 1960 р. — 4,7 млн т, в 1970–1990 рр. — у межах 1,6 млн т, 1995 р. — 0,7 млн т, в 2004 р. — 0,5 млн т., в 2005 р. — 0,6 млн т., а в 2006 р. — 0,5 млн т.

Цінність його як палива в тому, що він спалюється повністю, а відходи від згорання — попіл, це цінне добриво для сільського господарства.

Торф використовується також як органічне добриво у сільському господарстві, а також у хімічній промисловості та для виробництва мастил і парафіну.

Електроенергетика

Енергетичний комплекс є невід’ємною частиною народногосподарського комплексу країни. Його продукція споживається всіма суб’єктами господарювання і населенням.

Застосування електроенергії дало змогу просторово роз’єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. У результаті виробництво енергії її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості. У зв’язку з цим в затратах на виробництво енергії відносно мала питома вага заробітної плати. Разом з тим високий технічний рівень обумовлює високу кваліфікацію робітників та інженерноFтехнічного персоналу. Таким чином, електроенерге-

126

тика є провідною галуззю промисловості. Динаміка потужності електростанцій та виробництва електроенергії в Україні за 1913–2006 рр. показана у табл. 8.4, рис. 8.3, а структуру виробництва електроенергії електростанціями України показано на рис. 8.4.

Електростанції поділяють на 4 види — теплові, гідроF та атомні електростанції та ті, що використовують силу вітру й сонця.

Теплові електростанції працюють на твердому, рідкому та газовому паливі. В Україні як джерело постачання електричної енергії вони з’явились у 1878 р., коли було обладнано токарний цех київських залізничних майстерень електричними ліхтарями, а в 1990 р. на них вироблялось уже 70,9% електричного струму.

Теплові електростанції бувають різних потужностей. До найбільших слід віднести Буштирську і Добротворську Львівської області, Старобешівську і Слов’янську Донецької області, Ладижинську Вінницької області, Трипільську Київської області.

Нині загальний технічний стан теплових електростанцій України незадовільний. Це пов’язано з тим, що впродовж десятиліть не проводилась модернізація теплоенергетичного господарства. В результаті понад 20% енергетичного устаткування зношене, а 70% втратило свій ресурс.

За роки незалежності виробництво електроенергії на теплових електростанціях скоротилось у 2,3 рази: із 211,6 млрд кВт. год. вироблених в 1990 р. до 90,1 млрд кВт. год., які вироблено у 2006 р. (табл. 8.4).

Застаріла технологія спалювання вугілля, мазуту і навіть газу разом із високим рівнем спрацювання обладнання призводить до великих викидів шкідливих речовин у повітря, що потребує значної модернізації обладнання та нових підходів до питання охорони довкілля.

Гідроелектростанції являються найефективнішим джерелом електроенергії. Перевага їх у тому, що собівартість вироблення на них енергії у 5–6 разів дешевша, ніж на теплових станціях, а затрати праці у 15–20 разів менші.

Разом з тим розміщення їх залежить від природних умов та й виробництво електроенергії має сезонний характер. Будів-

127

129

25,5%

46,7%

46,6%

70,9%

Рис. 8.4. Структура виробництва електроенергії електростанціями України

ництво ГЕС на рівнинних річках завдає значних матеріальних збитків, потребує затоплення великих територій. Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це Київська, Канівська, Кременчуська, Дніпродзержинська, Дніпрогес (1932 р.), Каховська, . На Дністрі побудовано Новодністровську ГЕС на кордоні Вінницької і Чернівецької областей та у Закарпатській області діє Теребляріцька гідроелектростанція. На гідроелектростанціях України виробляється в межах 10–13 млрд кВт. год. електроенергії.

В Україні є унікальна можливість будівництва гідроелектростанцій на річках Карпат. Це дасть можливість уникнути затоплення земель Закарпаття під час повіней та збільшити виробництво дешевої електроенергії в країні.

Атомні електростанції у вигляді палива використовують збагачений уран. За характером використання палива вони не пов’язані з родовищами його видобування. Такі електростанції доцільно розміщувати у регіонах без достатньої наявності інших видів паливних ресурсів. В Україні діють 4 АЕС — Запорізька, Південноукраїнська у Миколаївській області, Рівненська і Хмельницька. В 2006 р. на них було вироблено 46,7% електроенергії, або 90,2 млрд кВт. год.

У деяких країнах світу (Японія, Франція) частка електроенергії, яка виробляється на АЕС, сягає 90% і більше. З часом в

130