книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

Таблиця 5.4 Динаміка середньорічної кількості найманих працівників

Розраховано за даними табл. 17.26 “Середньорічна кількість найманих працівників за регіонами” Статистичного щорічника України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — С. 403, табл.17.28 “Середньорічна кількість найманих працівників за видами економічної діяльності” та табл. 14.7 “Зайнятість на малих підприємствах за регіонами” Статистичного щорічника України за 2006 р. К.: Консультант, 2007. — С. 305 і 372.

81

Разом з тим, слід враховувати і те, що законодавство нашої країни не співпадає з законодавством інших країн. Викликано це рядом причин, а основна з них рівень життя населення. Якщо в Україні середня тривалість життя серед чоловіків становить 60 років, а жінок — 72 роки, то в країнах Західної Європи і багатьох країнах світу середня тривалість життя чоловіків 76–78 років, а жінок — 82–83 роки. Звідси і вік виходу на пенсію чоловіків і жінок у віці 65 і більше років. Тому, інформація про рівень зайнятості економічно активного населення може бути як пізнавально, а нам слід рахуватись із реальністю і користуватись законодавством України. А згідно законодавства України чоловіки виходять на пенсію у 60 років, а жінки у 55 років.

Причому за 2000–2006 рр. чисельність такої частини населення збільшилась на 0,7 млн чол., зростає і рівень безробіття.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” безробітні — це громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до виконання підходящої роботи.

В останні роки в країні реєструється безробітних у межах 1 млн осіб, а станом на 1.01.2007 р. їх було 759,5 тис. чол., або 2,7% від працездатного населення.

Серед безробітного населення молоді у віці до 30 років — 42,6%, і з них 16,9% осіб, які закінчили вищі навчальні заклади І–ІV рівнів акредитації та демобілізовані із строкової служби, третина звільнених з економічних причин.

Із загальної кількості безробітного населення в 2006 р. шукали роботу до 3 місяців — 25,9%, від 4 до 6 місяців — 18,5%, від 7–9 місяців — 12,9%, 10–12 місяців — 3,0%, більше року — 11,2%. Середня тривалість пошуку роботи становила 6 місяців.

Відсутність в країні роботи та довгий її пошук змусили значну частину незайнятого населення працездатного віку виїхати на заробітки за межі країни. За різними оцінками чисельність осіб, які виїхали на заробітки, становить понад 8,0 млн чол.

Слід розуміти, що повернути назад усіх людей, які виїхали на заробітки в інші країни, уже повністю не вдасться. Багато з них обзавелися сім’ями, деякі уже отримали громадянство тих

82

країн, де вони працюють, і намагаються перевезти туди свої сім’ї, з’являться й інші причини.

Щоб зменшити кількість незайнятого населення, у березні

2002 року було прийнято Закон України № 73 “Про затвердження державної програми зайнятості на 2001 — 2004 рр.”. Згідно з цим документом за ці роки потрібно було створити 1,5 млн робочих місць, в тому числі в 2001 р. — 370 тис., а в 2002 — 2004 рр. по 370 — 380 тис. робочих місць.

Тобто повинні бути такі показники зайнятості:

в2001 р. (15388 + 370) = 15758 тис. чол.;

в2002 р. (15758 + 370) = 16128 тис. чол.;

в2003 р. (16128 + 370) = 16498 тис. чол.

Практично згідно з статистичними даними у 2006 р. було зайнято 13179 тис. чол., тобто цей Закон не спрацював, а чисельність найманих працівників навіть скоротилось на 2144 тис. чол. Причому за 2001–2004 рр. виконання цього Закону Урядом і Верховною Радою не аналізувалось.

Нинішній президент України В.А. Ющенко у передвиборній програмі зобов’язувався вжити заходів по збільшенню кількості робочих місць по 1 млн на рік. Через п’ять років це повинно було скласти майже 50% від кількості незайнятих працівників та 63% від тієї їх кількості, що виїхали на роботу за межі України.

Звичайно, такого збільшення кількості робочих місць замало, але якщо б воно було виконано, то це вже були б зроблені перші кроки. Перш за все збільшення численності зайнятих працівників повинно було відбутися у машинобудуванні, легкій промисловості, будівництві і сільському господарстві. Особливу увагу слід було б приділяти виведенню із тіні найманих працівників, які працюють без належного оформлення у фізичних осіб.

Але пройшли перші роки перебування нинішнього Президента на цій посаді, а чисельність найманих працівників за 2005 і 2006 роки не тільки не збільшилась на 2 млн зайнятих працівників, а навпаки скоротилась на 65 тис. чоловік, тобто його обіцянки поки-що не виконуються.

В постанові Кабінету Міністрів України № 14 від 16 січня 2008 р. «Український прорив: для людей, а не політиків» перед-

83

бачено створення щорічно 1 млн робочих місць. Будемо надіятись, що уже ці наміри будуть виконуватись.

Певну роль у працевлаштуванні незайнятого населення повинні зіграти створені державні служби зайнятості населення. На них покладено виконання таких завдань:

–аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозицій на робочу силу;

–ведення обліку громадян, які звертаються з питань працевлаштування, та надання їм допомоги у пошуку роботи;

–забезпечення населення достовірною інформацією про можливість працевлаштування;

–професійна орієнтація та консультація населення про можливість працевлаштування;

–організація професійної підготовки;

–надання підприємствам, організаціям і установам допомоги при підборі кадрів;

–забезпечення в межах компетенції соціального захисту незайнятим громадянам;

–здійснення контролю за виконанням підприємствами за-

конодавства про зайнятість населення.

У 2006 р. службою зайнятості було працевлаштоване 1070,8 тис. чол. в тому числі у промисловості 28,3%, у сільському господарстві — 17,6%, торгівлі –21,6%. Із загальної кількості працевлаштованих майже половина — 49,4% — становили жінки.

Однією із головних проблем, з якою стикається наше народне господарство, — це неповна зайнятість працівників на робочих місцях.

В останні роки працювали в режимі неповного робочого тижня 9–11% штатних працівників, в тому числі в промисловості 13–17%, в будівництві й транспорті 16–22%. У деяких галузях промисловості ці показники значно вагоміші. Так, у харчовій промисловості та на підприємствах, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції частка найманих працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості, становила 19–23%, в хімічній і нафтохімічній промисловості 19–28%, в машинобудівній 24–33%, в легкій промисловості 27–36%.

84

Нестабільна робота промислових підприємств посилює невпевненість працівників у їх майбутньому, впливає на їх заробітки і є однією з причин плинності кадрів.

У деяких країнах світу, у з’язку із скороченням народжуваності і зменшенням чисельності трудових ресурсів, ставиться питання про залучення робочої сили з інших країн. Таке питання стоїть і перед Російською Федерацією, уряд якої у 2005 р. значно спростив процес отримання її громадянства. В зв’язку з цим з України може збільшитись кількість виїжджаючих туди на постійне місце проживання, і щоб запобігти цьому, урядом країни мають бути вжиті дієві заходи по поліпшенню зайнятості та підвищенню життєвого рівня населення України.

Особливої уваги заслуговує поліпшення зайнятості населення у сільській місцевості, де за роки незалежності тільки у сільськогосподарських підприємствах чисельність зайнятих скоротилась майже в п’ять разів. З метою поліпшення зайнятості населення що проживає в сільській місцевості слід збільшувати обсяги виробництва трудомісткої продукції рослинництва та тваринництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції, надання послуг у сільських населених пунктах, створення об’єктів соціальної інфраструктури та їх утримання. Все це потребує значних витрат праці і сприятиме поліпшенню зайнятості трудового потенціалу країни.

Контрольні запитання

1.Населення, його функції та динаміка зміни чисельності.

2.Тенденції природного і механічного руху населення.

3.Урбанізація та її наслідки.

4.Трудові ресурси і зайнятість населення.

5.Безробіття розрахункове і фактичне.

6.Динаміка зайнятості населення за галузями виробництва.

85

Рекомендована література

1.Конституція України. — К.: Видання Верховної Ради України, 1996.

2.Закон України “Про зайнятість населення”. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 квітня 2003 р.

//Відомості Верховної Ради України. — 2003. — IV. — № 662.

3.Закон України “Про затвердження державної програми зайнятості на 2001 — 2004 роки”, прийнятий 7 березня 2002 р.

4.Статистичний щорічник України. — К.: Техніка, 2001.

5.Статистичний щорічник України. — К.: Консультант, 2007.

6.Махсма М.Б. Економіка праці та соціальноFтрудові відносини. — К.: ВидFво Європейського університету, 2002.

7.Розміщення продуктивних сил України. Навчальний посібник / Під ред. С.І. Дорогунцова, Ю.О. Пітюренка, Я.Б. Олійника. — К.: КНЕУ, 2000. — 364 С.

8.Лишиленко В.І. Проблеми зайнятості трудових ресурсів села (статистичний аспект) // Науковий вісник Державної академії статистики, обліку і аудиту, 2004. Вип. 4.

9.Лишиленко В.І. Раціональне використання трудових ресурсів — головна умова соціальноFекономічного розвитку країни // Науковий вісник Державної академії статистики, обліку і аудиту, 2005. Випуск 2.

10.Програма Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”, затверджена постановою Кабінету України 16.01.2008 р. № 14.

86

6. Виробничий і науково технічний потенціал України

Розглядаються наступні питання:

6.1.Виробничий потенціал

6.2.Науково(технічний потенціал

6.1. Виробничий потенціал

Виробничий потенціал — це сукупність засобів виробництва, які можна задіяти при виробництвіматеріальнихблаг,необхідних для країни. Він характеризується як величиною (вартістю) основних виробничих фондів, так і їх наявність в натуральному вимірі.

До основних виробничих фондів відносяться приміщення і устаткування, машин і обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження (сади і винаградники).

Основні засоби багаторазово використовуються у матеріальному виробництві. Зберігаючи натуральну форму, засоби виробництва постійно зношуються і переносять частинами свою вартість на вироблену продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Розширення виробництва потребує постійного збільшення як вартісної, так і натуральної кількості виробничих основних засобів.

У 1990 р. у структурі вартості виробничих основних засобів 48,2% приходилось на промисловість, 24,6% — на сільське господарство, 18,6% — на транспорт, 3,8% — на будівництво і 4,7% — на інші галузі матеріального виробництва (табл. 6.1). До цього року їх вартість постійно зростала. Лише за 1985–1990 рр. приріст виробничих основних засобів становив 24,3%, або майже 5% щороку. Причому рівень їх зростання був майже однаковим в усіх галузях матеріального виробництва.

87

(у фактичних цінах на кінець року)

Офіційний курс валют: в 1985 р. за 100 доларів США — 70,42 крб. (газета “Известия” 16 грудня 1985 р. № 356 (21427); в 1990 р. за 100 доларів США — 56,4 крб. (газета “Известия” 26 грудня 1990 р.). За 1 долар США в 2000 р. — 5,43 грн, в 2002 р. — 5,33 грн, в 2004 р. — 5,32 грн, в 2005 р. — 5,12 грн (Статистичний щорічник України. — К.: Консультант, 2006. — С. 67).

За роки незалежності, у зв’язку із приватизаційними процесами та реформуванням народногосподарського комплексу, значно змінились як структура виробничого потенціалу, так і його вартісна оцінка.

Що стосується вартісної оцінки виробничого потенціалу, то

взв’язку з тим, що в Україні є уже своя національна грошова одиниця гривня, а в статистичних щорічниках вся інформація до 1990 р. показується в радянських карбованцях, а після 1996 р. —

вукраїнських гривнях, для співставлення інформації слід привести її до однієї грошової одиниці. Такою одиницею може бути долар США як міжнародна грошова одиниця.

За період незалежності (1990–2005 рр.) значно скоротилась вартість виробничих основних засобів. Якщо на кінці 1990 р. в доларовому обчисленні їх було на суму 561 млрд дол. США (317 х 1,77),

втому числі в промисловості на 270,8 млрд (153 х 1,77), сільському господарстві на суму 138,1 млрд (78 х 1,77 т), будівництві на 21,2 млрд (12 х 1,77) і транспорті на 104,4 млрд (59 х 1,77).

На кінець 2005 р. залишилось виробничих основних засобів на суму 153,5 млрд дол. США (785,9 : 5,2), або 27,4% від тієї кількості, що була на кінець 1990 року. В промисловості на кінець 2005 р. залишилось виробничих основних засобів на суму 90,4 млрд дол. США (463 : 5,2), або 33,4% від їх вартості на кінець 1990 р.; в сільському господарстві відповідно 13,9 млрд (71,1 : 5,12), або 10,2%; будівництві — 4,5 млрд (23,2 : 5,12), або 21,2%; в транспорті їх залишилось на суму 30,8 млрд дол. США (188,3 : 5,12), або 35,2% від тієї вартості, що була на кінець 1990 р.

Втрата виробничого потенціалу відбулася за таких причин:

–по2перше, в процесі приватизації підприємства доводили до банкрутства, реалізуючи під різними приводами машини і устаткування;

–по2друге, під видом розрахунку з працівниками за заборгованість по оплаті праці значну частину верстатів і обладнання роздано і продано за значно заниженою вартістю.

–по2третє, значна частина промислових підприємств здала свої приміщення в оренду або продала, і в результаті обладнання здано на металолом;

89

–по2четверте, в результаті аграрної реформи і приватизації в сільськогосподарських підприємствах майже ліквідовано не лише поголів’я тварин, а зруйновано і тваринницькі

приміщення.

В результаті виробничий потенціал всіх галузей матеріального виробництва значно послабився, технічний стан наявних виробничих фондів, тих, що залишились на підприємствах, далекий від оптимальних.

Так, за даними Держкомстату України ступінь зносу основних засобів у 2005 р. становив у середньому 49%, з них у промисловості — 57,9%, у сільському господарстві — 52,2%, у будівництві 45,1%.

Особливої руйнації зазнало сільське господарство. Різке скорочення поголів’я худоби і птиці у сільськогосподарських підприємствах привело до руйнування тваринницьких приміщень, не говорячи уже про стан механізації у тваринництві.

Не кращі справи і в інших галузях сільськогосподарського виробництва. Якщо у 1991 р. в сільськогосподарських підприємствах налічувалось 497,3 тис. тракторів, 105,2 тис. зернозбиральних комбайнів, 15,3 тис. кукурудзозбиральних комбайнів, 19,8 тис. бурякозбиральних комбайнів, 9,6 тис. картоплезбиральних комбайнів, 4,8 льонозбиральних комбайнів та споживалось 39,6 млрд кВт.год. електроенергії, то у в 2006 р. в аграрній сфері залишилось 201 тис. тракторів, або 40,4% тієї кількості, що була в 1990 р., зернозбиральних комбайнів залишилось 44 тис., або 42%, кукурудзянозбіральних комбайнів 7 тис., або 45,8%, бурякозбиральних комбайнів 12 тис., або 60,6%, а електроенергії використовувалось лише 9,8% від рівня її споживання в 1990 р.

Причому основна кількість техніки, яка нині використовується у сільському господарстві, давно відпрацювала амортизаційний термін.

Викликає здивування і той факт, що якщо в цілому за 2000– 2005 рр. вартість виробничих основних засобів збільшилась в основному на 52,7%, то тих, які використовуються у сільському господарстві, зменшилась на 26,1%.

Враховуючи той факт, що в останні роки вартість виробничих основних засобів обчислюється у фактичних цінах на кінець

90