книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

року, то для отримання більш правдивої інформації про рівень зростання вартості основних засобів за період, який береться для аналізу, слід враховувати зростання індексу споживчих цін. За 2000–2005 рр. індекс цін інвестицій в основний капітал зріс на 68,4%, тобто зростання вартості виробничих основних засобів відбулося за рахунок цінового фактора, а не збільшення їх в натурі. Причин зростання цінового фактора багато, але для нашої країни все пов’язано із подорожчанням енергоносіїв.

6.2. Науково технічний потенціал

Науково технічний потенціал — це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що дають змогу ефективно вирішувати господарські завдання.

Науково технічний потенціал включає:

–матеріальноFтехнічну базу науки (приміщення наукових установ, наукове обладнання і устаткування, експериментальні заводи, лабораторії);

–кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, науковоFтехнічний персонал);

–інформаційну систему, яка забезпечує доведення даних досліджень до користувачів (наукові бібліотеки, інтернет);

–організаційноFуправлінську систему що включає планування науковоFдослідних робіт, їх фінансування та управління.

У цій системі мережа науковоFдослідних, конструкторських, проектних інститутів і лабораторій, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів постійно збільшується з метою розповсюдження і впровадження в практику наукових знань і реалізації єдиної науковоFтехнічної політики.

В Україні створено потужний науково технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми, пов’язані з науковоFтехнічним прогресом. Але на сучасному етапі господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науковоFтехнічних досягнень.

91

З метою вдосконалення управління наукою в Національній академії наук створено шість територіальних центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі і Львові. Крім того діють галузеві академії — аграрних, педагогічних, юридичних, інженерних і медичних наук, які повинні розробляти і впроваджувати у виробництво наукові розробки, змінювати характер традиційних видів виробництва, створювати і вдосконалювати високопродуктивну техніку, нові види матеріалів, прогресивні технології виробництва та зміцнювати здоров’я поколінь.

Особливо велика роль науковоFтехнічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні.

Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для промислових і комунальних викидів, що забруднюють довкілля. Територіальне поєднання наукових і освітніх установ, наукомістких виробництв сприяє єдиній цілі — докорінному перетворенню продуктивних сил суспільства і прискореному розвитку народногосподарського комплексу країни.

Розміщення наукових закладів впливає на розвиток галузей народного господарства. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науковоFкультурного центрах. Переважна їх кількість знаходиться у столиці України — Києві та великих промислових центрах — Харкові, Львові, Донецьку, а на периферії — їх філії.

Значну роль у розміщені об’єктів народного господарства відіграють проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, споруд житлового і соціального призначення.

Значного розвитку в Україні досягли заводський і галузевий сектори науки. Заводський сектор зосереджений в основному на великих промислових підприємствах.

В Україні у 1990 р. науковою і науковоFтехнічною роботою займалось 313,1 тис. чол., в тому числі мали науковий ступінь доктора наук 3,2 тис. чол., кандидата наук 29,3 тис. Витрати на проведення науковоFдослідних робіт становили 3988,6 млн крб., або 7059,8 млн дол. США (табл. 6.2), (рис. 6.1–6.3).

92

Таблиця 6.2 Динаміка розвитку науково технічного потенціалу України

за 1990–2006 рр.

Офіційний курс валют:

1990 р. За 100 доларів США — 56,4 крб. (газета “Известия” за 26 грудня 1990 р. № 358 (23261).

За 1 долар США: в 2000 р. — 5,43 грн, в 2002 р. — 5,33 грн, в 2004 р. — 5,32 грн, 2006 р. — 5,05 (Статистичний щорічник України за 2006 р. — К.: Консультант, 2007. — С. 66).

93

Рис. 6.2. Витрати на науковоFдослідні роботи в Україні за 1990–2006 рр. (в млн дол. США)

94

За роки незалежності (1991–2006) чисельність спеціалістів, які виконувли науковоFтехнічні роботи, скоротилась із 313,1 тис. чол. до 100,2 тис. чол., або більше ніж 3 рази.

Недоліком такого положення слід вважати і те, що витрати на виконання науково дослідних робіт скоротились до 5,1 млрд грн або до 982,4 млн доларів США, або в 7 разів менше того обсягу витрат, які асигнувались на такі роботи в 1990 р.

У загальній сумі витрат на науковоFтехнічні роботи фінансування із держбюджету в 2006 р. становило 41%, а решту коштів приходилося заробляти, виконуючи госпрозрахункові роботи.

Недостатнє бюджетне фінансування не дає можливості забезпечити високий рівень оплати праці науковців, що спричинило виїзд значної частини докторів і кандидатів наук у різні країни світу (табл. 6.3). Найбільше їх виїхало до США, Російської Федерації, Німеччини, Канади, Ізраїлю.

За останні роки дещо збільшилось державне фінансування науковоFдослідних робіт, що позначилося на підвищенні рівня оплати працівників науковоFдослідних установ і це у деякий мірі вплинуло на від’їзд наших наукових кадрів за кордон. Їх стало виїзжати значно менше. Але покищо рівень оплати працівників

95

Таблиця 6.3

Виїзд науковців за межі України

наукових установ не відповідає їх вкладу у суспільний розвиток країни і потребує впорядкування і підняття до належного рівня.

У Програмі Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не для політиків», затвердженій Кабміном 16 січня 2008 р. у розділі «Ефективна наука» вказується, що з метою підвищення ролі науки у розвитку суспільства уряд зобов’язується: перетворення провідних університетів у наукові центри, зближення академічної і університетської науки; збільшення обсягів фінансування наукових досліджень до європейських стандартів; підвищення соціального статусу наукового працівника; оптимізацію співвідношення обсягів державного фінансування фундаментальних і прикладних наукових досліджень та вдосконалення механізму такого фінансування на основі державних пріоритетів; перехід до фінансування науковотехнологічних розробок переважно за результатами проведення відкритого конкурсу; самоврядність наукових установ та їх підрозділів, підвищення ролі вчених рад, перехід до виборності керівників наукових установ та обмеження часу їх перебування на посаді (не більше як два строки підряд); подальшу інтеграцію вітчизняних наукових установ у міжнародний науковий процес шляхом активного залучення України до виконання міжнарод-

96

них наукових програм; запровадження системи грантової підготовки для талановитої молоді на проведення наукових досліджень.

Контрольні запитання

1.Виробничий потенціал, динаміка розвитку.

2.Наука — безпосередня продуктивна сила суспільства.

3.НауковоFтехнічний потенціал і його склад.

4.Динаміка кількості наукових закладів, чисельності зайнятих та витрат на науковоFдослідні роботи.

5.Проблеми розвитку науковоFтехнічного потенціалу України.

Рекомендована література

1.Дорогунцов С.І., Рейкова Л. Сучасні проблеми технічного розвитку промисловості України // Економіка України. — 1996. — № 9.

2.НаучноFтехнический прогресс: Словарь / Под ред. Л.И. Абалкина. — М.: Политиздат, 1987. — 168 с.

3.Марущак В. Проблеми інтеграції України у світову наукову структуру // Економіка України. — 1994. — № 10. — С. 62–66.

4.Бесчасний Л. Про механізм мотивації до науковоFтехнічної діяльності в умовах ринкової економікі // Економіка України. — 1995. — № 8. — С. 15–23.

5.Статистичний щорічник за 2006 р. — К.: Консультант,

2007.

6.НауковоFінформаційне забезпечення сталого економічного розвитку України // Економіка України. — 2004. — № 3.

97

7. Народногосподарський комплекс України

Розглядаються наступні питання:

7.1.Поняття народногосподарського комплексу та стан розвитку

7.2.Місце України за рівнем економічного розвитку

7.3.Поділ народного господарства за формами власності

7.1.Поняття народногосподарського комплексу та стан розвитку

Народногосподарський комплекс — це сукупність галузей народного господарства, у яких виробляються матеріальні цінності, та тих, що їх обслуговують.

До галузей, в яких виробляють матеріальні цінності, відносяться: промисловість, сільське господарство, будівництво і вантажний транспорт.

До обслуговуючих галузей відносяться галузі, в яких нада- ються населенню різні послуги. Вони діляться на дві групи галу- зей.

До першої групи відносяться галузі, які задовольняють духовні і фізичні потреби людини. Це освіта, культура, охорона здоров’я і спорт.

До другої групи відносяться галузі, які надають послуги населенню. Ця група включає в себе житловоFкомунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок і всю систему кредитування.

Довгий час сфера нематеріального виробництва вважалась лише як обслуговуюча. Разом з тим у цій сфері надаються послуги, які мають споживну вартість, і вона впливає на ефективність матеріального виробництва.

98

Народногосподарський комплекс України формувався в умовах, коли країна була в складі Росії, а потім і в складі Радянського Союзу, і це зробило певний відбиток на економіку країни.

Маючи великі запаси кам’яного і бурого вугілля, залізної і марганцевої руди, нерудних мінеральних ресурсів, родючі землі та кваліфіковані кадри, народне господарство було спрямоване на широкий розвиток видобувної промисловості, підприємств важкої індустрії і військовоFпромислового комплексу та виробництва сільськогосподарської продукції в таких обсягах, які б сприяли розвитку всього СРСР.

Народногосподарський комплекс України створювався і примножувався віками і станом на 1.01.1991 року вартість основних засобів становила 474 млрд крб. в тому числі виробничого призначення на суму 317 млрд крб.

Перехід України до ринкової економіки з усією гостротою поставив проблему оптимізації структури народногосподарського комплексу та шляхів її перетворення. Вдосконалення структури виробництва — дуже складна і багатопланова робота. Насамперед вона вимагає визначатись із співвідношенням матеріального виробництва та сфери послуг, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання.

Роль кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу змінюється з часом.

За останні роки намітились позитивні зміни у виробництві валового внутрішнього продукту. За 2000–2006 рр. виробництво продукції у ринкових цінах зросло майже у 2 рази, в тому числі у промисловості — у 1,6 рази, сільському господарстві — у 1,8 рази і в будівництві — у 2,1 рази (табл. 7.1).

Разом з тим за обсягами виробництва продукції в доларовому обчисленні ми значно відстаємо від досягнутого рівня 1990 р. Якщо у 1990 р. в Україні вироблялось ВВП на 295,8 млрд доларів США (167,1 х 1,77), то у 2006 р. було вироблено продукції лише на 106,5 млрд дол. США (537,7 : 5,05), або лише 36,0% рівня 1990 р.

За роки незалежності змінилась і структура ВВП. Якщо у 1990 р. на основні виробничі галузі (промисловість, сільське

99

Таблиця 7.1

Динаміка виробництва ВВП в Україні за 1990–2006 рр.

Офіційні курси валют.

1990 р. За 100 доларів США — 56,4 крб. (газета “Известия” за 26 грудня 1990 р. № 958 (23261).

За 1 долар США в 2000 р. — 5,43 грн, 2002 р. — 5,33; 2004 р. — 5,30; 2006 р. — 5,05 (Статистичний щорічник України. — К.: Консультант, 2006. — С. 65).

господарство і будівництво) приходилось 67,1% валової продукції, то у 2006 р. — лише 37,4%, тобто поки-що виробництво продукції у основних виробничих галузях не є приоритетним у державі.

По-друге, слід враховувати і те, що ціни на всі види продукції зростають, а ВВП рахується у фактичних цінах. Адже за 2000– 2006 роки індекс цін виробників промислової продукції зріс на 68,8%, реалізації продукції сільського господарства на 29,2%, а на будівельно-монтажні роботи на 95%. Тобто лише за рахунок зростання цін ВВП в країні зросло майже на 64%. Це не говорить про зростання обсягів виробництва.

100