книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

1.3.3. Фактори розміщення продуктивних сил

Фактори розміщення продуктивних сил групуються за чотирма ознаками: природно географічні, демографічні, техні-

ко економічні, соціально економічні.

Природно географічні фактори включають якісну і кількісну характеристику родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів та природноFкліматичні і природноFтранспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості і сільського господарства. Кількісна характеристика родовищ корисних копалин, їх фізикоFтехнічні властивості, характер і глибина залягання визначають розмір підприємств, методи видобування, та рівень економічних показників — затрати праці на виробництво одиниці продукції, собівартість продукції і рентабельність виробництва.

Для сільськогосподарського виробництва вплив цього фактора виражається у спеціалізації виробництва певних видів продукції у різних природноFгеографічних зонах країни. Наприклад, найбільш економічно вигідно виробництво цукрового буряку у Лісостеповій зоні, картоплі — на Поліссі, соняшнику — у зоні Степу і т.ін.

Демографічні фактори — це чисельність населення, його розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі областей і регіонів.

Нерівномірність розміщення населення зумовлює потребу розміщення промисловості, особливо харчової, відносно споживача готової продукції, а також можливість прогнозування його міграції. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва по можливості у регіонах проживання людей. Демографічні фактори найбільш впливають на розміщення наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної галузей). Розміщення таких підприємств залежить не тільки від наявності кваліфікованих кадрів, але і від можливості їх підготовки.

21

Техніко економічні фактори — це науковоFтехнічний прогрес, транспортні умови та форми організації виробництва. Вирішальне значення має науковоFтехнічний прогрес. Впровадження його досягнень, особливо нових передових трудоF і ресурсозберігаючих технологій знижує трудомісткість і матеріаломісткість продукції, сприяє покращанню економічних показників. Особлива роль належить хімізації, яка значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та матеріалах, дає можливість економити різні види ресурсів.

Соціально економічні фактори повинні забезпечити подолання соціальноFекономічних відмінностей між різними формами поселень та добиватись раціональної зайнятості населення, поліпшення умов життя і праці людей, розвитку закладів освіти, охорони здоров’я, житловоFкомунального обслуговування та сфери послуг.

У нинішніх умовах розвиток продуктивних сил можливий лише при відповідних підходах до відновлення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення соціальних потреб населення. Ці питання постійно піднімаються Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України, оскільки розвиток соціальноFекономічних факторів сприятиме поліпшенню продуктивної зайнятості населення, скороченню безробіття, зменшенню масштабів бідності та посиленню соціального захисту населення.

В програмі Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» (затвердженій постановою Кабінету Міністрів України 16 січня 2008 р. № 14) вказано, що слід сприяти становленню суспільної гармонії — однакової якості життя громадян України як на селі, так і в місті шляхом підвищення привабливості сільського способу життя, створенню нових робочих місць у сільській місцевості, сприяння розвитку житлово-комунального господарства, газифікації, сприяння створенню системи побутового обслуговування на селі.

Зцією метою передбачається:

–постійно удосконалювати забезпечення громадян з низьким рівнем доходів соціальним житлом;

22

–розробити план заходів щодо відновлення основних фондів житла;

–забезпечити довгострокове кредитування на придбання житла;

–створити систему контролю за надання послуг споживачам;

–формування державного замовлення на підготовку спеціалістів відповідно до потреб суспільства;

–залучення роботодавців до підготовки спеціалістів;

–збільшення питомої частки бюджету в загальних видатках на культуру та мистецтво;

–створити умови для розвитку вітчизняного кіновироб-

ництва.

Пріоритетним у діяльності органів виконавчої влади на всіх рівнях мають стати забезпечення високоякісної і доступної медичної допомоги, створення безпечного і сприятливого середовища для зорового способу життя населення.

Контрольні запитання

1.Сутність поняття продуктивної сили як об’єкта вивчення.

2.Предмет та мета науки.

3.Завдання курсу на сучасному стані соціальноFекономічного розвитку країни.

4.Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил.

5.Основоположники теорії розміщення виробництва.

6.Економічні передумови розміщення продуктивних сил.

7.Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил.

8.Аналіз сучасного стану соціальноFекономічного розвитку розміщення продуктивних сил галузей виробництва.

9.Оцінка природних, економічних і соціальних передумов розвитку продуктивних сил.

23

10.Обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації розвитку продуктивних сил.

11.Оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.

12.Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил.

13.Принципи розміщення продуктивних сил.

14.Фактори розміщення продуктивних сил.

Рекомендована література

1.Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та ін. Розміщення продуктивних сил України: Навч.Fметод. посібник. — К: КНЕУ, 2000. — 363 с.

2.Розміщення продуктивних сил України / За ред. проф.

Е.П. Качана. — К.: Юридична книга, 2002. — 552 с.

3.Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. — К.: Задруга, 2002. — 259 с.

4.Продуктивні сили економічних районів України. — К.: НАН України, РВПС України, 2000.

5.Дорогунцов С., Фердрищева А. Методологічні засоби розміщення та розвитку потенціальноFзабезпечених виробництв // Економіка України. — 1997. — № 4. — С. 4–11.

6.Розміщення продуктивних сил України: НавчальноFметодичний посібник. — К.: КНЕУ, 2000.

7.Програма Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків", затверджена постановою Кабінету Мінстрів України 16 січня 2008 р. № 14.

24

2. Регіон у системі територіального поділу праці

Розглядаються наступні питання:

2.1.Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації економічних районів.

2.2.Спеціалізація економічних районів та методи оцінки.

2.1.Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації економічних районів

Вперіод переходу до ринкової економіки важливе значення

уформуванні організаційно — економічного механізму господарювання відведене спеціалізації економічних районів, яке супроводжується поділом праці між різними сферами людської діяльності. Закріплюються окремі галузі господарства за певними територіями, формується різноманітність виробничої і невиробничої діяльності окремих територій, тобто відбувається територіальний поділ праці.

Територіальний поділ праці — це об’єктивний процес розвитку продуктивних сил, результатом якого є спеціалізація окремих регіонів на виробництві економічно вигідної продукції, що сприяє підвищенню продуктивності суспільної праці.

Впроцесі територіального поділу праці відбивається тісний взаємозв’язок спеціалізації виробництва та економічних зв’язків, що розвиваються за допомогою обміну.

Спеціалізація передбачає розвиток у кожному регіоні тих видів діяльності, які більш ефективні у порівнянні з іншими, тобто характеризуються нижчими затратами праці.

Поділ праці між районами має особливо важливе значення при прогнозуванні розвитку господарської діяльності. Важливими передумовами територіального поділу праці і

25

спеціалізації економічних районів виступають природні та економічні умови.

Природні умови являються об’єктивними складовими для виконання розвитку територіальних відмінностей у господарстві. Реалізація їх визначається суспільними умовами виробництва і тому в одних і тих же природних умовах можливі різні напрями територіальної спеціалізації. Тобто в одному районі може вироблятись декілька основних видів продукції.

Економічні умови визначаються тим, що одна і та сама продукція в різних районах виробляється з неоднаковими затратами і тому перевагу надають тим районам в яких затрати виробництва будуть найменшими.

Вумовах України територіальний поділ праці і спеціалізація економічних районів складаються в результаті сумісної дії природних умов і ресурсів, економіко-географічного положення, забезпеченості трудовими ресурсами, а також економічними умовами виробництва продукції. І тому у районах з найбільш сприятливими природними і економічними умовами виробництво продукції потребує значно менших витрат, що впливає на територіальну спеціалізацію регіонів.

Формування оптимальної структури народного господарства країни — складний процес, який може здійснюватись лише на основі використання закономірностей суспільного поділу праці, тому важливо в кожній із форм прояву розподілу праці показувати у виді галузевого і територіального розподілу праці (рис. 1).

Галузевий розподіл праці відбувається як всередині народногосподарського комплексу по галузях народного господарства, так і в межах окремої галузі і виробничого об’єднання або підприємства.

Територіальний розподіл праці відбувається в межах економічного району, адміністративної області та адміністративного району.

Взв’язку з цим визначається і аналогічний рівень територіальної спеціалізації.

26

Рис. 1. Схема суспільного поділу праці в галузевих і територіальних схемах

2.2. Спеціалізація економічних районів та методи їх оцінки

Територіальні відмінності між районами на основі врахування природних умов, ресурсів та соціально-економічних факторів істотно впливають на виробничу спеціалізацію галузей.

27

Причому спеціалізація господарства економічних районів формується в тісному зв’язку з принципами розміщення продуктивних сил.

Розглядаючи процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів слід розмежовувати два поняття: “територіальна спеціалізація” та “внутрігалузева спеціалізація”. Не дивлячись на те, що в основі їх лежить ефективність організації виробництва продукції з метою підвищення продуктивності праці, вони виступають як різні процеси суспільного поділу праці.

Територіальна спеціалізація вказує на виробничий напрямок господарства в різних економічних районах країни, який формується залежно від масштабів територіального поділу праці і факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Рівень спеціалізації виробництва можна визначити використовуючи такі показники:

–Індекс рівня районної спеціалізації;

–Коефіцієнт концентрації даного виробництва в районі;

–Коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

–Коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі. Індекс рівня районної спеціалізації галузі являє собою відно-

шення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

Ipc = Пвр. : Пвк,

де Ipc — індекс районної спеціалізації; Пвр. — питома вага галузі в районі; Пвк. — питома вага галузі в країні.

Наприклад, якщо питома вага вартості виробництва продукції харчової промисловості в усій промисловості району становить 40 %, а доля виробництва такої продукції у країні становить 18 %, то індекс спеціалізації даної продукції становить.

Ipc = 40 : 18 = 2,2.

Це свідчить про те, що харчова промисловість має більшу питому вагу і є провідною у галузі промисловості району.

28

Коефіцієнт концентрації даного виробництва в районі характеризує основний напрямок спеціалізації регіону і визначається відносинами суми на яку вироблено продукції даною галуззю до загальної вартості виробленої продукції.

Наприклад, галуззю сільського господарства Донецької області в 2006 р. вироблено продукції на 4,987 млрд. грн, при загальній сумі виробництва продукції по області 58,044 млрд. грн.

Тобто коефіцієнт концентрації сільського господарства в Донецькій області становив

Кксг = 4987 : 58044 = 0,086.

Тобто у структурі виробленої продукції в Донецькій області на продукцію сільського господарства в 2006 р. приходилось лише 8,6 %, що свідчить про те, що для цієї області галузь сільського господарства не є провідною.

Зовсім інакший коефіцієнт концентрації сільськогосподарського виробництва в Тернопільській області, де при загальному обсязі виробництва продукції 5,1 млрд. грн на сільське господарство приходиться 2,9 млрд. грн, або коефіцієнт концентрації продукції сілького господарства становить 0,57 (5,1 : 2,9 ). Тобто у Тернопільській області галузь сільського господарства являється провідною.

Що стосується коефіцієнта виробництва продукції галузі на душу населення, то результати його аналогічні попередньому показнику, оскільки як обсяги виробництва продукції, так і чисельність населення постійні і тому результати розрахунків не міняються.

Крім того, визначають міру відхилення показників по регіону від аналогічних величин у межах країни по таких показниках:

–обсяг виробленої продукції;

–обсяг реалізації продукції;

–вартість основних фондів;

–чисельність занятих працівників.

Інформація по кожному із цих показників є у відповідних таблицях статистичного щорічника за любий рік.

29

Контрольні запитання

1.Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізація економічних районів.

2.Сутність спеціалізації економічних районів.

3.Показники за допомогою яких визначається рівень спеціалізації виробництва.

Рекомендована література

1.Регіональна політика та механізм її реалізації. За ред. М.І. Долішнього. — К.: Наукова думка, 2003.

2.Федорова Т.А. Регион в системе единого народнохозяйсивенного комплекса. — Л.: Из-во ЛГУ, 1991.

3.Сологуб О.П. Регіональна економіка: потенціал і продуктивність. — К.: Науковий світ, 1999.

4.Семиноженко В. Л. Новий регіоналізм. — К.: Наукова думка, 2005.

30