книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

галузі є переробка на цукробурякових заводах у міжсезонний період тростинного цукруFсирцю.

Уперіод 1976–1990 рр. з тростинного сирцю Куби в СРСР вироблялося в середньому за рік 3,5 млн т цукруFпіску, з них 90% на цукробурякових заводах у міжсезонний період. На частку України приходилося 41,6% загального обсягу виробництва цукру з тростинного сирцю, або близько 1,5 млн т.

В 1960–1990 рр. в Україні вироблялося близько 6,5–6,7 млн

тцукру в рік, з них 4–4,5 млн т відправлялось на експорт, а в межах 2 млн т залишалося на внутрішні потреби.

Після 1990 р. замість того, щоб уводити ринкові відносини, створювати нові організаційноFекономічні механізми, в Україні був упроваджений дикий ринок. Держава відмовилась від своєї регулюючої функції. У результаті цього виникла глибока системна криза, відбулося різке скорочення виробництва цукру. В 1999 р. уперше, Україна перейшла до імпорту цукру для поповнення навіть свого внутрішнього ринку.

В останні роки різко скоротились площі посівів і валові збори цукрових буряків. І як результат у 2,1 рази зменшилось виробництво цукру-піску із цукрових буряків. Зруйнована і третина цукрових заводів, яких уже відродити практично неможливо

З метою відродження цукробурякового комплексу України необхідно поетапно здійснити комплекс першочергових заходів, що включають законодавче, нормативне та організаційне забезпечення ринку цукру і формування його економічного механізму.

Молокопереробна промисловість. До її складу входять маслоробна, сироробна, молочноконсервна галузі, а також виробництво продукції з незбирного молока. Розміщення підприємств галузі залежить від наявності сировини і масового споживача.

Споживчий попит на молочну продукцію також має виражений сезонний характер. У зимовий період попит зростає приблизно на 30–40% на такі продукти, як сири, масло вершкове, незбирана молочна продукція, молочні консерви і в 3–5 разів падає на морозиво.

Улітній період, коли змінюється структура споживання населенням продуктів у зв’язку зі зміною кліматичних умов, а

241

також із появою на ринку плодовоFягідної продукції падає споживний попит на молоко, вершки, кисломолочну продукцію, масло вершкове, сири і різко збільшується споживання морозива. Тому значну частину молока використовують у літній період для виробництва молочних продуктів тривалого зберігання — вершкового масла, молочних консервів, сухого молока, морозива, стерилізованого молока і в інших галузях харчової промисловості.

ВУкраїні працює понад 500 молокозаводів, вони є в усіх обласних та у промислових центрах, здатних переробити до 25 млн т молока за рік. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові. У Бердянську (Запорізька обл.), Долинському і Боринці (Кіровоградська обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Ріпках і Козельці (Чернігівська обл.), Кременчуці (Полтавська обл.) та багатьох інших містах країни є маслоробні або сироварні заводи.

ВУкраїні працює 10 молококонсервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі (Черкаська обл.), Куп’янську (Харківська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) діють великі заводи консервованого молока, на яких випускають згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо.

Сухе незбиране молоко, вершкове масло і згущенне молоко експортуються в основному в країни СНД. Сухе незбиране молоко закуповують компанії з країн ЄС, а також із Туреччини, Болгарії, ПівденноFСхідної Азії (Японія, Гонконг) та країни СНД.

Значним попитом на внутрішньому та зовнішньому ринку користуються молочні консерви. В середньому за рік випускають 150,0 тис. ум. банок (ТУБ), в тому числі по областях:

– Харківська (50,8 ТУБ) — лідер ЗАТ “Купянський молочноконсервний комбінат” і ЗАТ “Лозівський молочний завод”;

– Полтавська (30,6 ТУБ) — лідер ЗАТ “Білицький молочноконсервний комбінат” і ЗАТ “Ланновський молочноконсервний комбінат”;

– Черкаська (25,8 ТУБ) — лідер ВАТА “Смілаконсерв” і

ПП“Імперіал плюс”;

– Миколаївська (17,8 ТУБ) — лідер ЗАТ “Першотравневий

молочноконсервний комбінат”.

242

Таблиця 15.11 Виробництво молочної продукції в Україні за видами

Підприємства цих регіонів випускають більше 82% всіх молочних консервів, вироблених в Україні.

Виробництво морозива. Ринок морозива протягом останніх років достатньо стабільний. Вітчизняне морозиво практично повністю витіснило імпортну продукцію. За попередніми оцінками в рік виробляється понад 110,0 тис. т морозива. Більше половини виробітку морозива приходиться на такі області: Дніпропетровська (21,5 тис. т), Донецька (14,5 тис. т), Житомирська (11,4 тис. т), Полтавська (9,6 тис. т), Львівська (6,7 тис. т).

Найбільш широко в роздрібній мережі представлена продукція ТОВ “Ласунка” Житомирського маслозаводу, ЗАТ “Геркулес” Дніпропетровського і Львівського холодокомбінатів, Лубенського молокозаводу.

За останні роки виробництво молока в країні скоротилося у два рази і для забезпечення заводів сировиною слід виробити нові підходи до виробників.

Деякі молокозаводи шефствують над господарствамиFпостачальниками молока, встановлюють у селах свої молокоприймальні пункти, добре їх обслуговують, проводять консультації, надають фінансову допомогу виробникам молока, забезпечують нафтопродуктами.

До таких підприємств відносяться заводи: ВАТ “Галактон” (м. Київ), КГМЗ № 3 (м. Вишневе Київської обл.), Харківський молочний завод, ВАТ “Павлоградський молочний комбінат”,

243

ЗАТ “БілосвітFУмань” (м. Умань Черкаської обл.), АТЗТ “Юрія” (м. Черкаси), Роменський завод сухого молока (м. Ромни Сумської обл.) , ВАТ “Шосткинський міський молочний комбінат” (м. Шостка Сумської обл.), ВАТ ”Звенигородський сироварний комбінат” (м. Звенигородка Черкаської обл.) та інші. Це не обов’язки виробників, але вони, за більшості випадків, обзавелися солідними власниками, зареєстрували свої торговельні марки, постійно розширюють асортимент продукції, фасують товари в пізнавані фірмові упаковки, що сприяє ефективно вести виробництво.

М’ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. М’ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м’ясом, ковбасними виробами та м’ясними напівфабрикатами. За 1990–2006 рр. виробництво м’яса в країні зменшилось майже у 2,5 рази. Це результат різкого скорочення поголів’я худоби і птиці (див. табл. 15.12).

Виділяють три основні напрями виробництва м’ясної промисловості — м’ясне, ковбасне і м’ясоконсервне. У структурі цих продуктів провідне місце у 2007 р. займало м’ясо птиці — 34,2%, друге — яловичина і телятина — 32,9%, третє — свинина — 30,5% (див. рис. 15.9).

Таблиця 15.12 Виробництва м’яса в Україні за видами

у забійній вазі, тис. т.

Статистичний щорічник України. — К.: Консультант, с. 176.

244

6,8

2,4

32,9

12,8

34,2

26,2

Рис. 15.9. Структура виробництва м’яса в Україні за видами

На розміщення м’ясокомбінатів вирішальний вплив має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м’ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу наблизити переробку м’яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Найбільші м’ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Луганську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах, Донецьку, Миколаєві, Львові та інших містах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м’яса, розміщені поблизу найбільших міст у промислових центрах України, а також у курортних зонах. Виробництво ковбасних виробів розміщується в районах зосередження міського населення — Донбасі, Придніпров’ї, Києві, Ялті тощо. М’ясоконсервне виробництво зосереджене переважно в сировинних районах — Київ, Вінниця, Полтава.

Олійно2жирова промисловість об’єднує переробку насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії,

245

маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білка, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Вона представлена олійними заводами, які виробляють декілька видів рослинної олії — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від 3–4 до 5–8 т насіння олійних культур. Ця галузь зосереджена переважно в Степовій зоні України.

В Україні існує 30 великих державних олійних комбінатів та заводів. Найвища концентрація таких підприємств у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, де виробляється більше половини виробленої в Україні олії. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця. Щороку в Україні виробляється понад 900 тис. т олії.

Складні часи переживає олійножирова галузь, оскільки на підприємства надходить половина насіння соняшнику, а решта вивозиться за межі держави. Через дефіцит сировини олійні заводи достроково припиняють роботу. Слід зазначити, що при вивезенні сировини, а не готової продукції держава втрачає значні кошти, адже переробка 1 т насіння соняшнику на олію забезпечує на 100 грн прибутку більше, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії — це ще додатково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику в країні прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон в непереробленому виді. Отже, від експорту 1,0 млн т насіння держава втрачає 27 млн грн і понад 440 тис. т цінних кормів для тваринництва.

Для зменшення витрат необхідно вжити термінових заходів щодо регулювання експорту насіння олійних культур.

Борошномельно2круп’яна промисловість являється проміжною ланкою між системою зберігання зерна та виробництвом хлібних продуктів і забезпечує потребу країни у борошні і крупах.

Незважаючи на те, що на вироблення 1 т борошна потрібно 1,3 т зерна, борошномельні підприємства тяжіють до районів

246

споживання готової продукції, оскільки перевезення зерна обходиться значно дешевше, ніж перевезення борошна, а також раціонально використовуються відходи. Тому в районах виробництва товарного зерна потужність млинів повинна відповідати не наявним ресурсам зерна, а місцевим потребам у борошні.

Переважаючими потужностями є млини, здатні переробити 120–140 і 50–60 т на добу. Найкращою організаційною формою є хлібокомбінати. Такі підприємства є в усіх обласних центрах і містах обласного підпорядкування.

Борошномельні заводи малої потужності доцільно будувати в сільській місцевості, що дасть змогу виробникам зерна вийти на ринок не з сировинною, а з готовою продукцією.

Круп’яна індустрія виділяє ядро з гречки, проса, робить крупу, шліфований рис, горох, а також харчові концентрати, геркулес, толокно тощо.

Отже головним принципом розміщення круп’яних заводів є орієнтація на райони товарного виробництва круп’яних культур (виняток становлять крупи пшениці і ячменю, що виробляються разом з борошном). Вихід крупів становить 50–65% від маси зерна. Значні виробники крупів в Україні — Київська, Полтавська і Вінницька області.

Хлібопекарська промисловість задовольняє щоденні потреби населення в хлібобулочних виробах, бубликах, сухарях, дієтичних сортах хліба, тортах, тістечках, пиріжках. У зв’язку з тим, що маса хліба на 35% більша від маси борошна, то головним фактором розміщення хлібопекарних заводів є споживчий, або свіжий хліб, що доставляється споживачеві в радіусі не більше 50 км. Тому хлібозаводи і макаронні фабрики розміщуються відповідно до розселення людей. Найбільші заводи розташовані в містах і поселеннях міського типу. Потужності хлібозаводів — 5–250 т на добу. Наприклад, у Києві, є 5 хлібозаводів, 128 хлібних магазинів, 482 хлібних відділи у гастрономах та універсамах.

Комбікормова промисловість. Завдяки їй раціонально використовується зерно. Близько 80% вмісту в комбікормах

247

становлять зернові концентрати, а решта макуха, шроти, трав’яне і рибне борошно, кормові дріжджі, білковоFвітамінні домішни. Виробництво комбікормів в Україні за 1990–2006 рр. зменшилось з 16,7 до 9,7 млн т. Зараз зерно в основному використається в недостатньо переробленому виді, тобто не раціонально. Тому слід різко скоротити витрати зерна в не переробленому вигляді для фуражу, припинити згодовувати тваринам продовольче зерно, вдвічі зменшити частку зерна в структурі комбікормової сировини (у Франції, наприклад, вона становить 46%).

Консервна промисловість включає виробництво консервів із овочів, плодів, мяса і риби. Виробництво зосереджено переважно у Степовій та частково у Лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням спеціалізації сільського господарства ця галузь може стати галуззю експортного призначення. Винятково важлива роль цієї галузі полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале їх зберігання. Найважливішим фактором розміщення консервної промисловості є наявність сировини, яку постачає овочівництво і садівництво. Сировина для овочеконсервної промисловості мало транспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільша концентраціяплодоF,овочеконсервноговиробництваспостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запоріжської областей та Автономної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодоF, овочеконсервного виробництва. Головні центри — Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля (КамянецьFПодільський, МогилівFПодільський), а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській та в Чернігівській (Ніжин) областях.

За роки незалежності виробництво овочевих і фруктових консервів скоротилось відповідно у 5,3 і у 10,7 рази, мясних в 4 рази, рибних — у 43 рази.

У перспективі розміщення овочеконсервної промисловості буде пов’язано не стільки з розширенням заводівFвелетнів,

248

скільки зі створенням невеликих підприємств, наближених до сировини з метою максимального збереження поживних властивостей овочів та плодів.

Виробництво консервів із риби в основному “прив’язано” до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Херсона, Ізмаїла та Кілії. В цих портах побудовані заводи, які перероблюють рибу, виловлену у Світовому океані та у Чорному і Азовському морях. Значна частина консервів виробляється безпосередньо на риболовних суднах.

Риба місцевих водоймищ, віддалених від моря, перероблюється на місцевих переробних заводах і пунктах на різні види копченостей, в’ялиться, переробляється на фарш, котлети й т.ін.

Крохмале2патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості. У цей галузі сировинний фактор є вирішальним. Для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю були Чернігівська і Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи на крохмаль у Дніпропетровській області спеціалізується Верхньодніпровський комбінат.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виробництво розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виробництво та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є майже всі міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров’ї і деяких обласних центрах Лісостепової зони, де багато садів та ягідників, виробляються плодовоFягідні вина.

Найбільшим виробником вин є корпорація “Укрвинпром”. До її складу входять 16 винзаводів, три коньячних заводи, один спиртзавод та 12 радгоспівFзаводів, які виробляють продукцію виноробства.

249

Промисловим вирощуванням винограду займається близько 600 сільськогосподарських підприємств різних форм власності. Площі під виноградними насадженнями станом на 1.01.2007 р. становлять 93 тис. гектарів, з них 83 тис. гектарів — у плодоносному віці. Середньорічні показники виробництва винограду поступово стабілізуються і досягають 300 і більше тис. т.

Проте загальна врожайність виноградних насаджень залишається вкрай низькою, в середньому в межах 26–28 ц з га.

Переробкою винограду, виготовленням виноматеріалів, витримуванням та розливом вина, виробництвом та витримуванням коньячних спиртів, розливом коньяку, виготовленням шампанського та ігристих вин займається понад 200 спеціалізованих підприємств. Виробничі потужності виноробної галузі спроможні забезпечити переробку за сезон майже 800 тис. т винограду, виготовити вина понад 32 млн дал, коньяку до 2,6 млн дал, шампанського понад 79 млн пляшок. Однак через незабезпеченість сировиною в необхідному обсязі потужності використовуються на 40–50 відсотків.

За оперативними даними спостерігаються зміни і в асортименті виробництва. В цілому збільшено виробництво ординарних столових виноматеріалів, коньячних виноматеріалів, виноматеріалів на спиртFсирець, кріплених ординарних вин. Такі зміни в асортименті спонукали погодноFкліматичні умови.

В останні роки зменшилось виробництво марочних, ординарних сортових і купажних вин для закладки на витримку.

Ця негативна тенденція у виробній галузі викликана економічними негараздами. Стало економічно невигідно відволікати обігові кошти (власний капітал) підприємства на декілька років, щоб виробити марочні вина.

Залишається високою заборгованість заводів вторинного виробництва за отримані виноматеріали від торгових підприємств. Ці фінансові затримки призводять до економічного спаду на підприємствах первинного виробництва і ніякі механізми повернення коштів не спрацьовують.

Негативно впливає на конкурентоспроможність наших підприємств наводнення споживчого ринку неякісною та фальсифікованою виноробною продукцією. Необхідне вирішення цієї

250