книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Лишиленко 2008 учебник

20.5. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України

Правовою основою для зовнішньоекономічних зв’язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (24 серпня 1991 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція України (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортноFімпортного банку (3 січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.); Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (20 травня 1993 р.); Закони України про промисловоFфінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвестування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.); Указ Президента України “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності у Донецькій області” (4 липня 1998 р.), наступні закони України про спеціальні економічні зони в інших регіонах країни, про захист експортерів, національного ринку (1999–2000 рр.).

Важливими правовими документами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв’язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної і Південної Америки, Азії, Африки.

За роки незалежності досягнуто значних успіхів у зовнішньоекономічній діяльності, разом з тим перспективи подальшого

розвитку зовнішньоекономічної діяльності можливо за рахунок:

–по2перше, відновлення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції з тим, щоб повністю забезпечити внутрішній ринок продукцією власного виробництва в необхідній кількості і було що запропонувати на зовнішній ринок;

–по2друге, слід випускати конкурентоспроможну продукцію, яка б користувалася попитом на зовнішньому ринку.

341

З цією метою необхідно досконало вивчати світові ринки, технології виробництва, залучати до цієї роботи наукові заклади Національної академії наук та галузевих академій;

–по2третє, створити дієву систему бірж, які б вивчали потребу внутрішнього і зовнішнього ринку, обсяги виробництва продукції, проводили її закупівлю у виробників та її реалізацію на внутрішньому і зовнішньому ринках. Створивши систему бірж, можна ліквідувати інститут посередників, передбачати обсяги виробництва продукції та умови її реалізації;

–по2четверте, створити ефективну експортну інфраструктуру в країнах збуту продукції шляхом організації торгових представництв, комерційних агентів, оптових складів, магазинів, виставкових центрів, які б забезпечували маркетингову і рекламну підтримку реалізації українських товарів та послуг;

–по-п’яте, досягти поліпшення стану балансу зовнішньої торгівлі та впровадження конкретних заходів щодо стимулювання експорту та виваженого регулювання імпорту, здійснення комплексу заходів, спрямованих на зміцнення позицій національних експортерів на зовнішніх товарних ринках, у тому числі заходів економічної дипломатії, надання підтримки у виконанні стратегічно важливих експортних контрактів на вищому державному рівні, оперативне реагування на торгівельні конфлікти з метою їх найшвидшого врегулювання;

–по2шосте, розробити і прийняти Положення про стимулювання експорту продукції, особливо високотехнологічного виробництва. При цьому слід визначити умови, за яких кожний виробник повинен знати свою частку в прибутках від реалізації продукції на зовнішніх ринках. Ні обсяги експорту, ні його структура сьогодні не задовольняють Україну. У його структурі переважають сировинні матеріали. Тому необхідно переорієнтувати експорт з первинної сировини на нову техніку і технології, товари високого рівня, різні послуги. Такий підхід стане основою збільшення кількості робочих місць, покращання зайнятості та підвищення добробуту населення України.

342

Контрольні запитання

1.Основні передумови розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

2.Форми зовнішньоекономічної діяльності.

3.Географія зовнішньоекономічних зв’язків.

4.Обсяги експорту і імпорту продукції.

5.Структура експорту товарів з України.

6.Структура імпорту.

7.Проблеми зовнішньоекономічної торгівлі.

8.Шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності.

Рекомендована література

1.Розміщення продуктивних сил України / За редакцією професора Е.П. Кагана. — К.: Юридична книга, 2002.

2.Чернюк Л.П. Розміщення продуктивних сил. — К.: ВидFво навч. літератури, 2003.

3.Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака. — К.: ЦУЛ, 2003.

4.Зовнішньоекономічна діяльність в 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 рр. — К.: ІОЦ Держкомстату України.

5.Статистичний щорічник України. — К.: Консультант, 2005.

6.Пузанова Т.М. Статистичні дослідження товарообороту зовнішньої торгівлі України. — К.: ДАСОА, 2006. — 20 с.

7.Статистичний щорічник України за 2006 р. — К.: Консультант, 2007. — 551 с.

343

21. Фактори сталого розвитку продуктивних сил

В сучасних умовах становлення і розбудови соціально — орієнтованої системи господарювання в Україні особливої уваги набувають проблеми зростання обсягів виробництва продукції та підвищення добробуту всіх категорій громадян.

За період встановлення незалежності у зв’язку з реформуванням народногосподарського комплексу та апарату державного управління пройшли значні зміни не тільки у структурі виробничого потенціалу, але і у обсягах виробництва продукції та рівні зайнятості широких верств населення.

Якщо врахувати, що за роки незалежності втрачено 73,6% вартості основних засобів, в тому числі 66,6% в промисловості, 89,8% — в сільському господарстві, 78,8% — в будівництві і 64,8% — на транспорті, а виробництво валового внутрішнього продукту у ринкових цінах в 2006р. становив лише 56% рівня 1990 року, рівень зайнятості населення працездатного віку менше 50%, а доходи населення в доларовому обчисленні лише 48,5%, в тому числі від оплат праці 29,4% рівня 1990 року, то слід розбиратись із причинами такого стану в економіці країни.

Поки-що, кардинальне реформування народного господарства не призвели до поліпшення суспільної атмосфери та прискорення темпів економічного зростання. Не дивлячись на те, що Україна за природними ресурсами, трудовим і виробничим потенціалом — одна з багатших країн світу, виробіток ВВП на душу населення становить у межах 2 тис. доларів на душу населення тоді як у розвинутих країнах цей показник перевищує 30–40 тис. доларів на рік.

В цих умовах основними факторами, які сприяють сталому розвитку продуктивних сил повинні бути соціально-політичні, геополітичні, сировинні, паливно-енергетичні, транзитні, екологічні та раціональне використання основної продуктивної сили суспільства — трудового потенціала.

Соціально-політичний фактор. Основується на тому, що всі негативні моменти, які створені в країні, заключаються у втра-

344

ті виробничого потенціалу, скороченні обсягів виробництва, великому безробітті та низькому життєвому рівні населення і спричинені безвідповідальністю керівників держави. За роки незалежності щороку мінялись уряди, ні один з них не мав програм роботи і ні один не звітувались за свою діяльність. При зміні керівників Уряду постійно мінялись і всі міністри, керівники обласних та районних адміністрацій та їх заступники.

Врезультаті такої політики в державі майже втрачено деякі галузі — це легку промисловість, сільськогосподарське машинобудування, суднобудування і літакобудування.

Разом з тим, добитись значних зрушень у вирішенні тих проблем, які склались за роки незалежності, можна встановленням політичної стабільності в країні, передачі повноважень управління на місцях виборчим органам.

Геополітичні фактори розвитку продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; перевагу вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; інтеграцію в світовій економічний простір.

Вданий час географічне положення країни є сприятливим для економічного розвитку і створення умов для виконання основної функції держави — поліпшення добробуту населення.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі різних форм зовнішньоекономічної діяльності.

Визначальна роль відводиться раціональному використанню власного природно-ресурсного потенціалу, курсу внутрішньої і зовнішньої політики, торгівельному, науково-технічному обміну

зіншими країнами світу.

Вихід на світовий ринок для нашої країни пов’язаний з формуванням конкурентоспроможності національної економіки, що вимагає підвищення питомої ваги виробництва конкурентноздатної продукції, яка б користувалась попитом на зовнішньому ринку та забезпечувала власні потреби у товарах широкого вжитку.

Сировинний фактор. У більшості галузей народного господарства затрати на сировину і матеріали сягають більше 50%, тобто виробництво в основному є матеріаломістким.

345

Впрактичній діяльності для раціонального розміщення продуктивних сил слід визначити потребу суспільного виробництва

вмінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсах, що потребує раціонального їх використання.

Внинішніх умовах, коли значення і вартість сировинних ресурсів з кожним роком зростає, підвищується їх частка у вартості виробленої продукції, тому приходиться по іншому підходити до використання наявної сировинної бази, вдосконалювати технологію видобування, переробки розвіданих мінеральних ресурсів та проводити роботи по виявленню нових запасів.

Особливої уваги заслуговує відношення до таких мінеральних ресурсів як нафта і природний газ, якими Україна забезпечує свою річну потребу у межах 20%. При раціональному використанні наявних запасів цих видів ресурсів та при вмілому використанні величезних ресурсів кам’яного і бурого вугілля та торфу, а також виробництва біопалива можна на половину зменшити завезення нафти та газу в країну.

Людський фактор (фактор робочої сили). Важливість цього фактора визначається тим, що лише жива праця створює нову вартість і без робочої сили не може бути ніякого виробництва.

Вплив цього фактора на розміщення виробництва визначається обсягом виробництва продукції, затратами праці на виробництво одиниці продукції, у виробничих галузях, або нормативом обслуговуванням певної кількості громадян одним працівником у невиробничій сфері.

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі поділяються на високотрудомісткі і малотрудомісткі.

До найбільш трудомістких галузей, тобто таких у яких затрати праці на одиницю продукції досить високі відносяться: машинобудування, легка промисловість, виробництво гумотехнічних виробів, хімічних волокон, галузі електроніки (виробництво електронно-обчислювальних машин, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, верстатобудування, виробництво овочів у закритому ґрунті. Ці галузі розміщуються в основному в місцях із значними запасами робочої сили.

До менш трудомістких галузей відносяться: галузі важкого машинобудування — гірничо-шахтне, підйомно-транзитне і ме-

346

талургійне, в яких в основному використовується праця чоловіків.

Врегіонах зосередження цих підприємств з метою раціонального використання осіб жіночої статі розміщуються підприємства легкої і харчової промисловості такі як текстильні комбінати, взуттєві та швейні фабрики, кондитерські підприємства.

Так, наприклад, у Луганську є взуттєва, тонкосуконна, панчішна, швейна і кондитерські фабрики, у Донбасі — бавовнянопрядильний комбінат, трикотажна фабрика. Значна частина жінок в регіоні Донбасу зайнята в приміських сільськогосподарських підприємствах.

Трудовий фактор набув особливої актуальності в нинішніх умовах, коли половина населення працездатного віку не зайнята в народногосподарському комплексі країни, а змушені шукати роботу в інших країнах світу та в тіньовому секторі економіки.

Вцих умовах всіма гілками влади повинні прийматись всі міри по відновленні виробництва тими галузями, які допустили зменшення обсягів виробництва і забезпечити робочими місцями весь трудовий потенціал країни.

Транспортний фактор.Транспорт (від латинського transporto — переношу, перемістити) вслід за промисловістю, сільським господарством та будівництвом являється середою матеріального виробництва. На відміну від інших галузей транспорт не виробляє нових продуктів, а його продукцією є перевезення вантажів та пасажирів. В широкому значенні слова сучасний транспорт — це великий та складний комплекс народного господарства. Незважаючи наадміністративно-господарськусамостійність,всівидитранспорту знаходяться в взаємозв’язку та чинять істотний вплив як на перевезення, так і на кінцеві технічно–економічні результати діяльності.

Взаємозв’язок всіх видів транспорту дозволяє говорити про єдину транспортну систему України, яка виступає в якості однієї з базових галузей народного господарства, допомагаючи об’єднанню всіх економічних районів країни в єдиний господарський комплекс і комплексному розвитку кожного економічного району. Від степені розвитку та ефективності роботи транспорту залежить безперебійність взаємодії всіх галузей народного господарства та підприємств постачання різноманітної продукції.

347

Транспортна мережа нашої країни є єдиною нероздільною сіткою кровоносних судин великого організму народного господарства і містить у собі наступні види транспорту: сухопутний (залізничний, автомобільний); водний (морський, річковий); повітряний і трубопровідний.

Усі види транспорту розвиваються, одні з них відіграють важливу роль у міжнародних економічних і пасажирських зв’язках (морський, повітряний), а інші обслуговують в основному внутрішні зв’язки.

Екологічний фактор. Людська цивілізація обумовила бурхливий розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, будівництва, сфери послуг, що призвело до зменшення площі лісів, забруднення води і атмосферного повітря, збільшення відходів господарської діяльності, та спонукало до значного навантаження на довкілля.

Серед галузей і виробництв, які мають найбільший вплив на забруднення повітря провідне місце належить тепловим електростанціям, вугільній промисловості, чорній металургії, хімічній промисловості і транспорту.

За інформацією Держкомстату України 2006 р. понад дві третини сумарних забруднень атмосферного повітря припадає на викиди від стаціонарних джерел та близько третини — від автомобільного, водного та авіаційного транспорту.

За 2006 рік шкідливі викиди у повітря здійснювали 11 тис. підприємств і організацій. від них в атмосферу надійшло 4,8 млн т. забруднювальних речовин, 84% з них хімічні речовини та їх сполук мають парниковий ефект та негативно впливають на зміну клімату. У структурі викидів шкідливих речовин в атмосферу на окис вуглецю приходить 28,2%, диоксид та інші сполуки сірки — 28,7%, метану — 19%, речовин у вигляді суспендованих твердих частинок — 14,6%, сполук азоту — 7,4%, неметалеві легкі органічні сполуки — 1,8%, метали та їх сполуки — 1,1% та інші — 0,1%.

Щільність впливів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на квадратний кілометр території країни склала 8,0 т. шкідливих речовин, а на душу населення — 103 кг.

В окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень. Так, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку

348

на 1 кв. км. були більшими у 7,8 рази, а на душу населення — у 3,5 рази, у Дніпровській — відповідно у 4,3 та 3,1 рази, Луганській — у 2,4 і 2,1 рази, Запорізькій — у 1,2 і 1,4 рази більше.

Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 кв. км. території було викинуто 31,6 т. забруднюючих речовин, або у 4 рази більше ніж в середньому по країні.

Основними забруднювачами довкілля країни були підприємства переробної промисловості (36% ), підприємства виробники електроенергії і газу (35 %), добувної промисловості (22%).

Від роботи двигунів мобільних джерел забруднення у 2006 році в повітря надійшло 2,2 млн т. шкідливих речовин, з них 95,1% приходиться на викиди автомобільного, 3% — залізничного, 1,1% — водного, 0,8% — авіаційного транспорту.

Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів були окиси вуглецю — 7,7%, вуглеводні — 13%, окиси азоту — 8%, на сірчистий ангідрид, легкі органічні сполуки та сажу приходиться — 2%.

На розміщення виробництва наявність водних ресурсів має особливе значення, оскільки за запасами води, доступним для використання Україна одна із найменш забезпечених країн Європи; адже середня забезпеченість населення місцевими водними ресурсами становить 1,0 тис. куб. м. на рік.

Особлива загроза нависла над водним ресурсом в останні роки. З карти країни зникло майже 3 тис. малих річок, які живили великі ріки, зріс дефіцит чистої і питної води. Значна частина населення країни використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації.

Крім того, відсутність води або обмеження водних ресурсів може стати серйозною перепоною для розміщення тих галузей і виробництв, які розглядаються як водомісткі. У промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі хімії, чорної металургії, текстильна промисловість. Наприклад, для виробництва однієї тонни синтетичного каучуку потрібно 220 м3 води, віскозного шовку — 500 м3.

Досить водомістким є і виробництво сільськогосподарської продукції на зрошувальних землях, адже для виробництва 1 т. рису потрібно 8 тис. м3 води, те комунальне господарство.

349

Нерівномірність у розділі водних ресурсів на території України змушує вдаватись до перекидання вод із одного регіону в інші. З цією метою були побудовані канали Дніпро–Кривий ріг, Дніпро-Донбас, Північно-Кримський.

За даними Держводгоспу, загальні ресурси прісних вод України 216,8 куб. км., з них ресурси річкового стоку — 209,8 куб. км., та об’єм підземних вод, що враховуючи в водогосподарському балансі — 7,0 куб. км.

У2006 році із природних водойм було забрано 15,3 млрд. куб.

м.води і майже 15% втрачено при транспортуванні.

Основними водокористувачами в країні були 15 тис. підприємств, установ та організацій, якими було спожито 10,2 млрд. куб. м. води. На виробничі потреби витрачено 56% води, на побутово — питні потреби — 22%, зрошення — 12%, на сільськогосподарське водопостачання — 2,4%.

Порівняно з 1990 роком обсяги води, направленої на сільськогосподарські потреби зменшились у 6,9 рази, на зрошення — у 5,9 рази, навиробничі та побутово–питні — відповідно у 2,8 і 2,0 рази.

У2006 р. обсяг водопостачання склав 8,8 млрд. куб. м., а частка забруднених вод складала 44%, причому 1,4 млрд. куб. м. або 16% скинуто без очищення.

За даними Державної гідрометеорологічної служби Мінприроди, водні об’єкти країни залишаються забрудненими переважно сполуками важких металів, азоту та нафтопродуктами.

Випадки високих забруднень найчастіше фіксувалися в річках басейнів Західного Бугу, Дунаю, Дністра, Дніпра, Сіверського Дінця.

Причина великої кількості скидання у водойми неочищених вод — це нестача у більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, низька якість очищення стічних вод, незадовільний стан функціонування очисних споруд. Над цими питаннями слід постійно працювати.

Виникає занепокоєння і стан земельних ресурсів, оскільки якість земель погіршується. Органічні добрива в 2006 році було внесено лише на 3%, а мінеральні на 55% посівної площі.

Убагатьох регіонах України відбувається забруднення ґрунтів важкими металами та їх сполуками. Найбільші забруднення

350