Методичка по истории

збільшувався до 8 тис. чоловік. Після цього Т. Федорович відійшов на Запорожжя для продовження боротьби. В 1632–1633 рр. брав участь у війні Московської держави на боці Речі Посполитої. У 1635 р. безуспішно їздив до Москви за дозволом переселитися на Слобожанщину, а чергова спроба закликати козаків до нового повстання не знайшла підтримки реєстрових.

Після Переяславської угоди 1630 р. наступ поляків на українські землі не тільки не припинився, а, навпаки, став набирати ще гостріших форм. Щоб ізолювати Запорозьку Січ від решти України, польський сейм дав згоду на будівництво фортеці (1635) з високими бастіонами, гарматним обладнанням,

утриманням військового гарнізону, збільшенням каральних загонів.

Розташовані у фортеці війська перешкоджали доставляти на січ зерно, порох,

зброю, будівельні матеріали, не давали козакам можливості ловити рибу,

полювати, займатися іншими промислами.

У зв’язку з цим в ніч з 11 на 12 серпня 1635 р. загін запорожців на чолі з

І. Сулимою зруйнував Кодацьку фортецю, розгромив його охорону. Старшина реєстровців підступно схватила Сулиму і видала магнатам для покарання.

Через два роки влітку 1637 р. Україну охопило нове повстання під керівництвом гетьмана нереєстрового козацтва Павла Бута (Павлюка). Він закликав селян і міщан знищити реєстрових старшин, оскільки вони зрадили як бідноту. Повстання охопило Подніпров’я, Брацлавщину. Битва між повстанцями та польським військом на чолі з польським гетьманом М. Потоцьким відбулася під Кумейками (біля Черкас) 16 грудня 1637 р. Поляки запропонували переговори.

Павла Бута та кількох ватажків схопили реєстровці й передали польському командуванню. Згодом їх стратили у Варшаві.

Наслідком поразки цього повстання стала «Ординація війська Запорозького реєстрового» 1638 р. Відповідно до «Ординації»:

у реєстрі мало залишитися тільки 6 тис. чоловік;

виборність козацьких старшин ліквідовувалася;

на чолі реєстрового козацтва повинен стояти комісар із шляхтичів;

осавули і полковники також призначалися лише із шляхтичів;

161

жоден козак без паспорта комісара не мав права з’являтися на Запорозькій

Січі;

під страхом кари з конфіскацією майна міщанам та їх селянам заборонялося вступати в козаки або віддавати за козаків своїх дочок.

«Ординація» 1638 р. породила нову хвилю протесту. У березні 1638 р. загони запорожців під проводом гетьмана нереєстрових козаків Якова Острянина

(Остряниці) підняли на боротьбу Київщину та Полтавщину. Після поразки у Жовнинській битві (13 червня 1638 р.) Острянин залишає повстанський табір і відходить на територію Слобідської України. З дозволу російського уряду козаки оселилися на Чугуївському городищі. В ході козацьких міжусобиць Острянина було вбито.

Реєстрове козацтво вимушено було визнати «Ординацію» 1638 р., яка передбачала існування полків: Чигиринського, Черкаського, Канівського,

Корсунського, Білоцерківського та Переяславського.

Значення козацьких повстань першої половини XVII ст.:

боротьба набула національно-визвольного спрямування;

козацькі вимоги – захист православ’я, скасування кріпацтва, звільнення від польського панування – об’єднали різні верстви українського населення (селян,

міщан, православне духовенство, шляхту);

козаки стали лідерами національно-визвольного руху;

визнано, хоча й формально, існування православної церкви в Україні,

православним надано право будувати церкви, відкривати братства, школи,

типографії, навіть обіймати державні посади;

сприяли поширенню ідеї визволення, підготували ґрунт для національно-

визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, що розпочалася в 1648 р.

Причини поразок селянсько-козацьких повстань такі:

як правило, вони починалися стихійно;

селяни-повстанці не йшли далі своєї місцевості;

старшина та реєстровці схилялися до переговорів, а не до рішучих воєнних

дій;

162

козацька армія поступалася польській у стратегії, озброєнні, вишколі.

Питання для самостійного опрацювання:

1.За яких умов українські землі опинились у складі Великого князівства Литовського?

2.Чим відрізнявся політичній устрій князівства Литовського від устрою Київської Русі?

3.Що спричинило утворення Речі Посполитої?

4.Охарактеризуйте становище українських земель у складі польської частини Речі Посполитої.

5.Які причини обумовили створення Люблінської унії 1569 р.?

6.Як вплинув братський рух на політичну консолідацію українського суспільства.?

7.Які причини і наслідки релігійного розколу в Україні та появи на її теренах греко-католицької церкви?

8.Проаналізуйте основні етапи політичного становлення українського козацтва.

9.Чому зростала роль українського козацтва в політичному житті Речі Посполитої?

10.Що таке польська «Ординація» 1638 р.?

11.Які причини козацько-селянських повстань кінця XVI – першої половини

XVII ст.?

12.Чому козацько-селянські війни цього періоду закінчувалися поразкою?

13.Дайте характеристику діяльності гетьмана Петра Кононовича Сагайдачного

(Конашевича).

Орієнтовні теми рефератів:

1.Польсько-литовська війна за українські землі в XIV ст.

2.Полемічна література кінця XVI – початку XVII ст. як памятка політичної думки в Україні.

3.Брестська церковна унія: причини та наслідки.

163

4.Основні теорії походження козацтва.

5.Початки козацького державотворення.

6.Утворення Запорозької Січі.

Література для самостійної роботи:

Білоус Н. О. Люблінська унія 1569 р.: історіографічні погляди та інтерпретації (до 440-річчя Люблінської унії) / Н. О. Білоус // Укр. іст. журн. – 2010. – № 1.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво / В. Голобуцький. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.

Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості. – К.: Запоріжжя, 1997.

Запорожская Сечь / А. Р. Андреев, М. А. Андреев, А. В. Мастеров. – М.: Алгоритм, 2008. – 240 с.

Ісаєвич Я. Братства та їх роль у розвитку української культури XV–XVII ст. / Я. Ісаєвич. – К.: Наукова думка, 1966. – 251 с.

Моця О. П. Синьоводська битва та її наслідки в контексті історії середньовіччя

Європи / О. П. Моця // Укр. іст. журн. – 2012. – № 2. – С. 4-10.

Наливайко Д. Козацька християнська республіка. Запорозька Січ у

західноєвропейських літературних пам’ятках / Д. Наливайко. – К.: Дніпро, 1992. – 495 с.

Пашуто В. Образование Литовского государства / В. Пашуто. – М.: Изд-во АН

СССР, 1959. – 531 с.

Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI – перша половина XVII ст.) / П. М. Сас. – К., 1998.

Харишин М. В. Українська церква між двома уніями (1569–1596 рр.) / М. В. Харишин // Укр. іст. журн. – 1996. – № 4.

Шабулько Ф. М. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти / Ф. М. Шабулько // Укр. іст. журн. – 1996. – № 2.

Шабулько Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского / Ф. М. Шабулько. – К.: Наукова думка, 1987. – 181 с.

164

Шамрай М. Г. Українська козацька держава / М. Г. Шамрай. – Черкаси, 2005.

Шевченко М. В. Білорусько-Литовська держава: нові концептуальні засади сучасної білоруської історіографії / М. В. Шевченко // Укр. іст. журн. – 1977. – № 2.

Щербак В. Українське козацтво, формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. / В. Щербак. – К.: KM Akademia, 2000. – 296 с.

Яворницький Д.І. Історія Запорізьких козаків: У 3 т. / Д.І. Яворницький. – К.: Наукова думка, 1990; Т. 1. – 1900. – 577 с.; Т. 2.– 1990. – 558 с.; Т. 3. – 1993. – 558 с.

165

Модуль 2. Нова історія України (1648–1917 рр.)

Тема 5. Українська національна революція XVII ст. і становлення української державності (1648–1676 рр.)

Лекція 6. Особливості національної революції

1.Причини, рушійні сили, періодизація.

2.Розгортання національно-визвольної війни (1648–1655 рр.). Завершення війни. Переяславська Рада 1654 р. Березневі статті.

3.Суспільний та державний лад Української козацької республіки.

4.Козацтво – провідна сила національно-визвольної боротьби українського народу.

5.Політична культура козацтва.

1. Причини, рушійні сили, періодизація.

Зміст терміну «Національна революція 1648–1676 рр.». Сучасні провідні вчені В. Смолій і В. Степанков ще в 1998 р. у статті «Українська національна революція 1648–1676 рр. крізь призму століть» (Український історичний журнал.

– 1998. – № 1, 2) зробили суттєвий висновок: за своїми масштабами (територіальними й масовістю участі населення) і змістом, формами й метою боротьби, якісними змінами, що відбувалися в різних сферах буття нації та суспільства, подія, яка розпочалася в 1648 р., становила набагато складніше соціально-політичне явище української історії, ніж те, що визначається терміном «повстання» і «війна». Адже «повстання» (їх були сотні) і «війни» (внутрішні – громадянські і зовнішні – проти агресії сусідніх держав) входили до неї як складові частини. У зв’язку з чим вони вважають її «революцією», враховуючи, що домінантною змісту останньої була боротьба за незалежність і соборність України.

Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну віну, а війна,

166

зумовивши корінні, глибокі якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію.

Аргументами на користь терміна «національна революція» є докорінні революційні зрушення: утворення та розбудова Української національної держави; встановлення нових кордонів та поступове формування державної території; прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;

скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи, ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів,

утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;

визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; втягнення в орбіту соціальних станів та верств, що проживали в

українських землях.

Хронологічні межі революції (війни) в радянській історіографії пов’язували з

1654 р., тобто роком Переяславської ради з Росією. У вітчизняній історіографії в

90-х рр. окреслився перехід від її датування 1648–1654 рр. до 1648–1657 рр.

В. Шевчук висловив міркування, що Визвольна війна завершилася у 1678 р. із знищенням турками Чигирина, а юридично оформлено її поразку Вічним миром

між Московією і Річчю Посполитою у 1686 р. В 1992 р. В. Смолій і

В. Степановков запропонували нову концепцію Визвольної війни (революції), за якою вона закінчувалася у 1676 р. ліквідацією державних інституцій у Правобережній Україні, що збіглися з відлученням від влади П. Дорошенка. Ця гіпотеза не дістала аргументованого спростування у працях науковців, але нею користуються більшість авторів сучасних навчальних посібників з історії України.

Причини революції. Головною метою національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького було звільнення з-під панування Речі Посполитої; утворення Української держави. , яка переросла в революцію, можна назвати такі:

соціальні причини: до середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-

економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку це сприяло зміцненню земельної власності, а з іншого –

167

посилювало кріпосну залежність, оскільки прибутки польських та українських феодалів були пов’язані з нещадною експлуатацією селян, тому становище українського селянства було найгіршим. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке не здобуло всіх прав і привілеїв шляхти.

Відбулося скорочення реєстрового козацтва до 6 тис. чоловік, відповідно до

«Ординації війська Запорізького» (1638 р.). Нереєстрові козаки перетворилися на кріпаків, було скасовано козацький суд, козакам заборонено обирати гетьмана, а

територія їхнього проживання обмежена. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити великі податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж до української шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Отже, більшість населення України була невдоволена соціальною політикою уряду Речі Посполитої;

політичні причини: відсутність в Україні власної держави, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси.

Це ставило українців на межу зникнення з історичної сцени як самостійного,

самобутнього народу Європи;

національно-релігійні: політика національного і культурного поневолення українців за допомогою католицької та уніатської церкви. Уряд Речі Посполитої прагнув масово окатоличити православних українців, закрити церкви і монастирі, заборонити вживання рідної мови, знищити надбання української культури;

об’єктивні причини: По-перше: козацько-селянські повстання кінця XV –

першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід,

піднесли його національну свідомість. По-друге, існування Запорозької Січі,

розширення її впливу створювало умови для розбудови в майбутньому Української держави. По-третє, у цей період відбулося послаблення королівської влади. За характером війна була антифеодальною, національно-визвольною;

зовнішньополітичні причини: сусіди Польщі – Московська держава,

Швеція та Туреччина – були зацікавлені в ослабленні Речі Посполитої. Так,

168

Москва підтримувала всі антипольські козацькі повстання кінця XVI – початку

XVII ст. Свавілля шляхти підривала міцність держави, влада короля була ослаблена. Європейські країни, послаблені Тридцятирічною війною (1618– 1648 рр.), були зайняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси.

Рушійні сили національної революції:

козацтво – стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії. Формування на основі козацтва нової української еліти суттєво визначило національні інтереси і цілі національного руху, розробку його політичної програми, здійснення провідної ролі у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби;

селянство – взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення – проти земельної власності як польських, так і українських феодалів,

проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони вимагали особисту свободу і право володіння землею;

міщани – відіграли важливу, а в окремих регіонах (Західне Поділля,

Волинь, Галичина) – провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі;

частина української шляхти – відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу – у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу;

представники православного духовенства (особливо його низи) – взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності.

Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

Періодизація національної революції:

169

Перший період – з лютого 1648 р. до травня 1652 р.: досягнення фактичної незалежності козацької протодержави, завершення Селянської війни.

На початку цього періоду Б. Хмельницький, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання. Протягом цього року відбулися перемога повстанського війська в битві під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 р.);

розгром козацькими військами і татарами головних сил польсько-шляхетського війська під Корсунем (15-16 травня 1648 р.); перемога селянсько-козацької армії під Пилявцями (13 вересня 1648 р.); облога повстанцями Львова та Замостя (26

вересня – 14 листопада 1648 р.), урочистий в’їзд Б. Хмельницького в Київ (23

грудня 1648 р.).

У кожній з битв спрацював військовий досвід гетьмана, його уміння досягти мети, використовувати розвідку, знання про ворога та його пересування, нав’язати бої на переправах, фактори раптовості та дезінформації. Саме цими особливостями характеризуються битви під Жовтими Водами, Корсунем,

Пилявцями та іншими населеними пунктами. У 1648 р. Богдану пощастило повною мірою використати присутність татарського війська.

У 1649–1650 рр. були здійснені заходи адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. На початок 1650 р. було сформовано 16 полків (областей), завершилося творення державних ланок Козацької України. Старшинська рада перетворилася в головний орган державної влади, її рішення були обов’язковими навіть для гетьмана.

На цьому етапі відбулася Збаразько-зборівська кампанія (1649), яка, в

результаті зради татар, завершилася укладанням Зборівської угоди, обмеженням до трьох воєводств козацької території (Київське, Чернігівське, Брацлавське).

Спроба створити соборну незалежність української держави зазнала невдач.

Гетьман змушений був задовольнитися одержанням козацької української автономії у межах Речі Посполитої.

Другий період – з червня 1652 – до серпня 1657 р.: погіршення економічного і гетьманського становища козацької України, пошук союзників, конфедерація з Росією. Це один із найскладніших етапів боротьби народних мас під керівництвом

170