18. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури

“Слово о полку Ігоревім” – історична пам’ятка давньоруської літератури,написанау 1185 році. Це найбільше мистецький витвір свого часу, в якому з великою точністю передано образ Давньої Русі. Головним почуттям, хвилювали автора “Слова о полку Ігоревім” була любов до Батьківщини, до російської землі, до народу. Автор сумує про роз’єднання Великої Русі. Він – великий російський мислитель – малює різні верстви народу XII століття. Він протиставляє сміливість, доблесть і працьовитість простих російських людей прагненню князів до відокремлення. Дружинники, куряне, їм описані як “досвідчені воїни”, а воїни-богатирі чернігівці “без щитів, з ножами засапожнимі кліком полки перемагають, дзвонячи в продедовскую славу”. У “Слові о полку Ігоревім” описані також страждання простого народу від набігів половців. Головна ідея “Слова о полку Ігоревім” в тому, що вся Русь повинна бути єдиною, а не розділеної на безліч дрібних князівств. Така роздробленість неминуче призводить сильну державу до загибелі.

19. Значення слова про закон і благодать для давньоруської держави

"Словопро Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Це твір за темою своєї звернено до майбутнього Русі. «Слово про Закон і Благодать» стверджує ідею про рівноправність всіх народів, що живуть на землі, підкреслюючи, що час вибраності одного народу пройшло. Бог не робить різниці між елліном, іудеєм і яким-небудь іншим народом, бо його вчення одно поширюється на всіх без винятку людей незалежно відраси, статі, віку та соціального стану. Іларіон засуджує претензії Візантії на гегемонію у всьому християнському світі. У «Слові»авторпрагнувпоказати міжнародне значення Московського царства, як рівноправного серед інших західних і східних країн. Князь Володимир володарював не в «худий землі», а в тій, яка «відома і чутна є всіма чотирма кінці землі». У Ярославі Іларіон бачить наступника великих справ Святослава і Володимира. Джерело верховної влади він він вбачає у божественній волі, тому сам великий князь сприймається як причасник Божественного царства.

20. Основні етапи розвитку давньоруської архітектури.

У часи становлення Київської Русі формується тип давньоруського міста, складовими якого були: «дитинець», або «днешній град», у якому містилися князівські та боярські двори, «окольний град» у якому проживало міське населення, та «посади», або «кінці», заселені ремісничим і торговим людом.Важливого значення в економічному та культурному розвитку давньоруської держави набували міста, правила забудови яких були викладені у так званій «Кормчій книзі» — збірнику законів, що включав як давньоруські, так і візантійські законоположення про містобудування.За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам´яток житлової архітектури не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Археологічні дослідження та літописи дають певні уявлення про особливості міської забудови. Споруди будували із дерев´яних зрубів. В основному це були двокамерні будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними пічками, та з холодними сінями — перед входом.Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. Це були ансамблі споруд із золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. На князівських дворах будували гридниці — великі зали для прийомів, а також — поруби (в´язниці для непокірних).Житло бідних людей було однокамерним, мало каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалося глиною і білилося. Вся житлова архітектура була дерев´яною.З поширенням християнства у міській забудові переважає будівництво храмів, що стали символом утвердження і торжества нової релігії.У багатьох країнах світу X—XI ст. відзначилися активною будівничою діяльністю грецьких майстрів. Візантійські будівничі традиції позначалися на романській архітектурі Західної Європи. Перші давньоруські храми були дерев´яними, і тому жодної пам´ятки не збереглося. На зміну дерев´яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам´яне монументальне зодчество. Цьому сприяли вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив візантійської культури і поширення християнства.У давньоруському храмовому будівництві панувала так звана хрестово-купольна конструкція, яка виникла в Малій Азії. Храм мислився як символ гармонійної організації хаосу буття силою Божого слова. Тому його зовнішні пропорції мали бути бездоганними і визначати ідею гармонії з навколишнім середовищем. Кам´яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками. До початкового періоду давньоруської архітектури можна віднести такі архітектурні споруди, як церкву Богородиці у Тмуторокані та Спаський собор у Чернігові, збудовані князем Мстиславом Володимировичем. Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого. Софійський собор був «руською митрополією», головним храмом давньоруської держави. Він був не тільки релігійним, а й політичним і культурним центром. Це єдиний собор періоду Київської Русі, який зберіг давню архітектуру й найповніший у світі комплекс мозаїк і фресок XI ст. Окрім Києва монументальне будівництво першої половини XI ст. здійснювалося в Полоцьку, Новгороді, Чернігові.У другій половині XI ст. культове будівництво поширюється у багатьох давньоруських центрах. Засновуються монастирі, у яких будуються нові кам´яні храми. Це Успенський храм Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий храм, Михайлівський собор Видубицького монастиря та інші.У XII ст. значного розвитку набула київська, чернігівська, переяславська та новгородська архітектурні школи. У будівельній техніці зникають візантійські традиції змішаної кладки. Архітектура більше подібна до романської. В інтер´єрі будівель зникає мозаїка, поступаючись місцем фресковим розписам. До пам´яток цього періоду належить храм Федорівського монастиря, церква Богородиці Пирогощі на Подолі. На початку XIII ст. внаслідок князівських міжусобиць та нападів половців і татар Київ втрачає значення центра держави. Монументальне культове будівництво переміщується на західно-руські землі. Особливий розквіт архітектури спостерігається після об´єднання у XIII ст. Волинського та Галицького князівств. Для архітектури цього часу характерні риси романського стилю. Пам´яток цієї архітектури збереглося дуже мало. Поряд із культовою важливе місце посідала оборонна архітектура. У період, коли виникала потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні оборонні споруди з товстими кріпосними стінами. Золоті ворота відбудовані і сьогодні є пам´яткою давньоруської оборонної архітектури.Оборонне будівництво вдосконалюється та продовжується у XIII ст. З появою стінобитних пристроїв все частіше зводяться високі кам´яні укріплення, оборонні башти з бійницями. До оборонних споруд XIV—XV ст. належать також феодальні замки з міцними кам´яними мурами та вежами.