10. Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор`я.

Роль та значення античних держав і античної культури в історії Європи, в тому числі і України важко переоцінити. Їхні досягнення лягли в основу багатьох сфер сучасного життя. Насамперед це мистецтво, філософія, історія, математика, поезія, театр, юриспруденція. Навряд чи буде перебільшенням твердження, що майже немає такої галузі людських діянь, яка б не мала свого зародження ще за античних часів.По-перше, у ході колонізації на місцевий грунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передавали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, вчинення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор`я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров`я, Побужжя та Подніпров`я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємниці грецької культури, колишньої елінської колонії – Візантії.А тому слід наголосити, що значення античних держав Північного Причорномор`я в історії давнього населення, яке лежало на теренах сучасної України, не вичерпується лише їх взаєминами з навколишніми племенами, котрі жили в той час. Тисячолітня епоха існування античної цивілізації в Північному Причорномор`ї глибоко відбилася на житті, на культурі наступних поколінь населення Південно-Східної Європи, зокрема в орнаменті, можливо навіть у планування деяких типів жител на зразок карпатської гражди.У науковому плані період античності на нашій території не лише має велике значення для вивчення археологами античних міст, взаємозв`язків грецького та місцевого населення, а й по суті, починає писемну історію України. Завдяки стародавнім грекам до нас дійшли описи тогочасної природи та географії півдня України, звичаїв, господарства, культури місцевих племен, тощо.

11. Проблеми походження східнослов`янських племен.

Питання походження східних слов’ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов’янський етнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якої перший етап складання слов’янства, так званий передслов’янський, сягає другої половини II– I тис. до н. е. Саме тоді почалося формування декількох археологічних культур, які пізніше стали характерними для слов’ян. Передслов’янський період пов’язаний із виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього сло-в’янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному за рахунок землеробства, ремесел і торгівлі. Уперше слов’яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою „венеди”, які жили між р. Одрою і Дніпром. Пізніше, на середину I тис. н. е., з венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення – анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону та Азовського моря й склали згодом східну гілку слов’янства.На міфоуявлення давніх слов'ян вплинули індоєвропейська та скіфська традиції. Традиційній солярній символіці відповідав знайдений у ритуальному капищі поблизу Десятинної церкви (Київ) круг із чотирма виступами, який, очевидно, був постаментом для статуї солярного божества. Майже посередині святилища — кам'яна брила з отвором, імовірно, підставка для вертикальної статуї божества, подібної до Збруцького ідола. За твердженням дослідників, відкриття слов'янського святилища на території Києва свідчить не лише про розвинутий релігійно-міфологічний культ, а й взаємозв'язок давньослов'янських культів, символів V—X ст.Слов'янською міфологією, як правило, називають сукупність міфологічних уявлень давніх слов'ян (праслов'ян) від часів їх єдності до кінця І тис. н. е. Після їх великого розселення із праслов'янської батьківщини відбулася диференціація міфологічного світу, формувалися локальні варіанти зі збереженням особливостей загальнослов'янського міфу. Представлені в ньому божества виконують ритуально-юридичну, військову, господарсько-природну функції.На найвищому рівні фігурують загальні за функціями божества — Перун і Велес, пов'язаний з ними жіночий персонаж — Мокош. Перун і Велес, що представляють, відповідно, військову та господарсько-природну функції, є репрезентантами грозового міфу. Бог грози Перун, що перебуває на небі (горі), переслідує свого змієподібного ворога на землі — Велеса — через викрадення ним худоби, людей, в деяких варіантах — дружини Перуна. Велес ховається під деревом, каменем, обертається на людину, худобу, тому Перун кидає стріли (блискавки) на землю, руйнуючи дерева, камені. Його перемога знаменується дощем, який несе плодючість землі. Цей мотив найпоширеніший в індоєвропейських та слов'янських міфологіях і відображений у різних варіантах: божества можуть поставати під іншими іменами, наприклад Сварог (його «вогняні» сини Сварожичі), Дажбог, Яровіт.