- •2. Українська ментальність.
- •3. Періодизація кам’яного віку на території України.
- •4.Формування культурно-господарських зон у межах Украхни.
- •5. В. Хвойко та відкриття Трипільскої культури
- •6. Духовна культура та мистецтво трипільців
- •7. Кіммерійці: проблема етнічної та культурної належності
- •8. Скіфи в давній укр..Культурі
- •9. Сармати на території Північного Причорномор*я
- •10. Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор`я.
- •11. Проблеми походження східнослов`янських племен.
- •12. Формування культури літописних племен.
- •13. Особливості релегійного культу східнослов*янських племен
- •14. Культура дохристиянської Русі
- •15. Вплив християнства на культуру Київської Русі
- •16. Освіта і наука в київській русі
- •17. Розвиток літописання і літератури Київської Русі.
- •18. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури
- •19. Значення слова про закон і благодать для давньоруської держави
- •20. Основні етапи розвитку давньоруської архітектури.
- •21. Софія Київська — перлина світової архітектури
- •22. Давньоруський живопис
- •23. Розвиток прикладного мистецтва у київській русі
- •24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво
- •25. Історичні умови розвитку української культури у хіv – першій половині хvіі ст. Литовсько-польська доба.
- •26. Розвиток архітектури на укр.. Землях у 14-17 ст
- •27. Освіта і наука 14-17 ст
- •28. Літературний розвиток на укр..Землях 14-17 ст
- •29. Укр. Образотворче мистецтво у 14-17 ст
- •30.Розвиток музичного мистецтва.
- •31. Культура Московської держави.
- •32 Вплив Визвольної війни середини хvіі століття на формування національної свідомості українців.
- •33 Українська освіта і наука у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •34. Києво-Могилянська академія
- •35 Козацьке літописання 17-18 ст
- •36 Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя.
- •37. Запорізька Січ як соціокультурний феномен.
- •38, Іван Мазепа та розквіт української барокової культури.
- •39. Головні напрями розвитку української архітектури у другій половині хvіі-хviii століттях.
- •40. Розвиток українського образотворчого мистецтва у другій половині хvіі-хviii століттях.
- •41. Українське музичне і театральне мистецтво у другій половині хvіі-хviii століттях.
- •42 Г. Сковорода – видатний український просвітитель.
- •43. Розвиток української друкарської справи у хvіі-хviii століттях.
- •44, «Енеїда» і.Котляревського та її значення в літературі
- •45. Розвиток освіти в Україні у хіх ст.
- •46, Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині хіх ст.
- •47 "Руська трійця" у національному відродженніГаличини
- •48. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •49 Особливості романтизму в українській художній культурі.
- •51. Тенденції розвитку української літератури у першій половині хіх ст..
- •52. Розвиток української літератури у другій половині хіх ст..
- •53. Український живопис другої половини хіх ст.
- •54. Архітектура України хіх ст..
- •55. Українська драматургія і театр в Україні хіх ст..
- •56. Українське музичне мистецтво хіх ст..
- •57 Тарас Шевченко як художник.
- •58 Українська культура на початку хх ст. (1900-1920).
- •59. Українське образотворче мистецтво початку хх ст.
- •60 Російськомовна література 1900-1930-х рр. В Україні.
- •61 Вопрос
- •62. «Розстріляне відродження»: поезія, драматургія, проза.
- •63 Вопрос
- •64. Розвиток літератури в Україні у другій половині хх ст..
- •65 Вопрос
- •66 Вопрос
- •67 Вопрос
- •68 Вопрос
- •69 Вопрос
- •70 Вопрос
37. Запорізька Січ як соціокультурний феномен.
Козацтво - унікальний для європейської історії культурно-соціальний феномен. Щоб розібратися в цьому питанні, треба перебороти інерцію звичного сприйняття і прояснити низку моментів, важливих не тільки для розуміння заявленої проблеми, але і всієї української історії. Часто Стародавню Русь уявляють як етнічно єдиний слов'янський соціум, а Великий Степ, який тіснив її з півдня і сходу - як вільний простір, на якому стихійно переміщалися кочові племена і народи. Однак ця картина неправильна, тому що східнослов'янський етнос не був єдиним. Йшов активний процес асиміляції слов'янами на півночі - угро-фіннів, а на півдні - степових тюркських племен. Унаслідок цього на території Русі складалися відмінні одна від іншої етнокультурні спільноти. Тривалість співіснування Русі і Степу в рамках федерації (до їх цілковитого об'єднання) значно перевищує час їхнього протистояння як незалежних і вороже налаштованих один на одного суб'єктів. Козацтво формувалося стихійно й у початковий період свого існування будувалося на ідеальних, з погляду літописців, засадах. Козаки дотримувались помірності в їжі й одязі, господарювали, у їхньому середовищі були відсутні побутові злочини. Вони самі обирали собі керівника і глибоко його поважали, але випадки перевищення будь-якою посадовою особою своїх повноважень могли закінчитися самосудом. Особиста відвага і військове мистецтво вважалися головними чеснотами козака, винятково рідко, і то стосовно подій початку XVII ст., у їхньому середовищі згадувалася і глибока побожність [7:27] Серед рис, що вважалися негативними, можна назвати зловживання своїм становищем, властолюбство і зверхність щодо рядових козаків, потяг до розкоші і корисливість і, що підкреслювалося майже у всіх літописах, “свавілля”. Етнічне ядро козацтва — природні степняки. Починаючи з XV ст. тюрки й монголи називали називали козаком особистість, яка з політичною метою відокремилася від своєї держави і сама чи з родиною вкупі шукала шляхів опанування степу... Звичне вживання слова „козак" нарівно і татарськими, і руськими адміністраціями свідчить про те, що в порубіжному ареалі кінця XV ст. воно було цілком звичним і прикладалося як до татар, так і до русинів, позначаючи, з одного боку, найманих караванних конвоїрів та вояків прикордонних законів, а з іншого - розбійників, які промишляли грабунком на степовій дорозі. Так чи інакше, а тих і інших -русинів і татар - годувало „козацьким хлібом" (як почали говорити пізніше) Поле. Коли згодом козаки-християни розмножилися настільки, що утворювали вже окрему соціальну групу, яка освоювала степове порубіжжя, поєднуючи розбійництво з сезонними промислами, поняття „козак" доповнилося ще одним значенням - нікому не підлегла, вільна людина. навряд чи правомірно вважати появу козацтва наслідком споконвічного протистояння осілого хліборобського побуту з кочовою цивілізацією, як зазвичай твердять. Навпаки, поява козаків - це своєрідний компроміс із Полем, де саме життя витворило еластичну буферну смугу, на якій поєдналися навички виживання в Полі з орієнтацією на цінності осілого світу. Козаки й татари ввійшли до історії нероздільно злучені рахунком взаємних відплат, немов аверс і реверс однієї медалі. У своєму історичному бутті нормальне землеробське суспільство демонструє поступальний розвиток, тоді як історія кочових народів і створених ними держав істотно інша.