Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
istoria_kultury_polnaya.docx
Скачиваний:
106
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
224.42 Кб
Скачать

16. Освіта і наука в київській русі

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах. Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спочатку там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було організовано переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Переписана від руки, зроблена з пергаменту, багато оформлена книга коштувала дуже дорого - приблизно стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок. За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією - головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.).

17. Розвиток літописання і літератури Київської Русі.

Довгий час за майже єдине джерело вважалися писемні пам’ятки свої й чужі. На першому місці серед наших власних пам’яток стоять літописи. Літописання в Україні почалося на ранньому етапі, майже одночасно з появою християнства на наших землях. З цього погляду Київська Русь випередила своїх сусідів, усі вони писали латинською мовою, тоді як літописання Київської Русі велося давньоруською мовою. Найдавніші літописи Русі не дійшли до нас в оригіналах: вони збереглися в пізніших копіях або переробках. Найстаріші списки, які знайдені, це Лаврентіївський, названий так на ім’я ченця Лаврентія, що писав його в 1377 році для Суздальського князя Дмитра Костянтиновича, та Іпатіївський список, який отримав назву від Іпатіївського монастиря в Костромі, де його знайдено; цей список датується приблизно першою чвертю ХV ст. В обох літописах спочатку викладена історія Київської Русі до 1110 року, а далі в Лаврентієвському міститься літопис про події Володимиро-Суздальської землі до 1305 року, а в Іпатіївському про події на українських землях до 1292 року. Таким чином, Лаврентіївський список уявляє собою літопис в якому тільки перша частина взята з українського літопису, Іпатіївський літопис від початку до кінця являється літописом українським. Але й Іпатіївський список був зроблений на півночі з українського оригіналу, складеного, як вважають на Волині. Вічні руїни й спустошення України привели до того, що навіть наші найстаріші літописи зберігалися не на своїй землі, і навіть не в оригіналах, а в російських копіях та переробках. Довгий час вважали першим літописцем монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Потім почали оспорювати взагалі його авторство; нарешті було встановлено, що Несторові належить одна з пізніших редакцій літопису, складена ним уже на початку ХІІ століття. Взагалі встановлено, що літописи були, як писав М.С.Грушевський, свого роду літературним архівом, до якого його упорядники вносили, в оригіналі і в переробках, різні пам’ятки писемних джерел, не дбаючи про збереження імен їхніх авторів так само, як вони не дбали і про власне ім’я, і творили таким чином анонімну антологію нашої давньої історичної літератури, яка носить на собі сліди колективної праці довгого ряду поколінь. Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської оригінальної літератури.Характерна особливість руської літератури – гостра публіцистична спрямованість. Тому літературні пам’ятки X-XIII ст. є одночасно і пам’ятками громадсько-політичної думки, бо викликала їх до життя потреба в утвердженні християнської церкви та політичної влади правлячої династії.Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас – «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, укладена в 30-40-х pp. XI ст. написане на основі конкретного історичного факту. Невідомий автор цього твору закликав князів забути міжусобиці й об'єднатися в ім'я захисту рідної землі.Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]