Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoria_Otvety_na_ekzamen_1-40.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
27.04.2019
Размер:
204.64 Кб
Скачать
  1. Головні історичні регіони України

В Україні історично склалося п'ятнадцять історично-етнографічних регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Русь (Підкарпатська Україна), Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина. Середня Наддніпрянщина — історично-етнографічний регіон України, якому належить визначальна роль у формуванні етнічного ядра східного слов'янства, давньоруського населення, а пізніше й українського етносу та української нації. Кожен з етапів етно- і націогенетичного процесу, що замішувався на території Середньої Наддніпрянщини, мав логічне завершення у творенні державності: Київської Русі, Козацької республіки (Запорізької Січі), Української народної республіки, нарешті, суверенної держави — України. Галичина — історична назва центральноєвропейських земель, які сьогодні поділені між Польщею і Україною. Територія Галичини — північні схили Карпатських гір, басейн верхнього і середнього Дністра, Західного Бугу (верхня течія), верхнього Сяну. До складу Галичини входять Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська (за винятком північної частини, яка належить до Волині) області України, а також південно-східні воєводства сучасної Польщі. Східна Галичина займає 8,2% площі сучасної України, тут проживає 10,4% її населення.

Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними назвами: «Подолля», «Подолле», «Подол» — з XIII ст. так іменували дольну, тобто нижню, частину Галицько-Руського князівства. А до XIII ст. ця територія була відома як Русь Нижча, або Русь Дольна. Як самостійна земля, Поділля згадується з XIV ст. Поділля (Подільська земля) — історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей. Полісся — північні області, України, що межують з Білоруссю та Росією (Волинська, Житомирська, Рівненська, Київська, Чернігівська обл..). Полісся  — особлива історико-етнографічна область, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся знаходиться на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії. Сіверщина історична місцевість на півночі України (Чернігівська та Сумська області) та південно-заході Росії (Брянська і Курська області). Свою назву місцевість отримала від племені сіверян, який жив тут у другій половині першого тисячоліття н.е. У X столітті Сіверщина була приєднана до Київської Русі, пізніше входила в Чернігівське князівство (Сіверське князівство)Серед важливих міст Сіверщини знаходилися Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Глухів, Сєвськ, Рильськ і Брянськ. До початку XIII століття багато хто з них стали центрами відкололися дрібних удільних князівств. Після татаро-монгольської навали і розорення Сіверщина занепала і майже не згадується в літописах до XV століття, коли стала легкою здобиччю для Великого Князівства Литовського, чиї правителі встановили свої резиденції в Новгороді-Сіверському, Трубчевську і Стародубі. Пізніше основна частина Сіверщини перейшла до Московського князівства. За винятком короткого періоду між 1618 і 1648 Сіверщина залишалася під влади Москви. Після 1918 сіверські землі були розділені між Українською РСР і Української РСР Населення Сіверщини формувалося здебільшого на антській основі, на стику міжплемінних об'єднань сіверян та радимичів, розселених у долах Десни, Сейму та Сули. Їхні пізніші нащадки іменувалися севрюками, в головних рисах зберігши давньослов'янську традиційно-побутову культуру. Слобожанщина (Слобідська Україна) — історично-етнографічний регіон України, що формувався на перетині осілої й кочової людності, в зоні інтенсивних контактів та взаємовпливів різних культур. Тривалий час Слобожанщина була «диким полем» між Україною, Росією та Кримським ханством. Першим, хто відважився захистити ці землі від кримських орд, був український князь Дмитро Вишневецький. Відтоді українські козаки стали повноправними господарями у слобідських землях. Вже у 1599 р. вони заселили Валуйки, а згодом Усерду, Яблуневе, Корочу; 587 козацьких сімей мешкали у Харкові. На початку XVII ст. на вільних землях засновуються десятки українськи х сіл. За сучасного адміністративно-територіальним поділом регіон охоплює майже цілком Харківську область (за винятком чотирьох її південних районів), а також сусідні з нею південно-східні райони Сумської, північні Луганської та Донецької областей України. На російській території до Слобожанщини відносяться велика частина Бєлгородської області і сусідні південні райони Курської і південно-східні Воронезької областей. Донщина (Подоння, Донбас) — частина східно-слов'янських земель (сучасні Донецька та Луганська області), які інтенсивно колонізувалися українцями, а також росіянами та іншими національними групами людей у XVII—XVIII ст., після їхнього звільнення від Кримського ханства і Туреччини. Це, власне, «слободні» землі, Дике поле, Гуляйполе та інші. Нижня Наддніпрянщина, відома ще як «Південь України», «Українське Причорномор'я», «Таврія», разом з Донщиною становила Український степ, де 5000 років тому розташовувалася одна з найдавніших прабатьківщин трипільської культури, що поширювалася до Середньої Наддніпрянщини. Відтоді Українське Причорномор'я було заселене слов'янською людністю; понад 1000 років тому воно становило ядро розселення східнослов'янських племінних об'єднань уличів і тиверців, а відтак стало зоною міграційних флуктуацій слов'ян та степових кочівників. Буковина (нинішня Чернівецька обл..)— історично-етнографічний регіон України, що формувався на стику різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського материнського етнорегіону. З XII ст. вона входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії. Покуття — етнічна земля українців, розташована у верхів'ях Дністра та Пруту. Щодо етнічної історії, то Покуття тривалий час підпорядковувалося різним князівствам: то як «південно-східна частина Галичини», то як «область Буковини». Статус самостійного регіону Покуття здобуло в XVII ст. Підкарпатська Русь (Підкарпатська Україна, Угорська Русь) — історично-етнографічний регіон України, що нині включає Закарпатську область, її етнічна історія — оригінальна, по-перше, тим, що пов'язана з історією різних археологічних культур різних східнослов'янських племен і племінних об'єднань (карпів, хорватів, частково уличів і тиверців); по-друге, історія Підкарпатської Русі протягом сторіч формувалася в певній відірваності від історії материнського етнорегіону — України. Починаючи з XII ст. Підкарпатська Русь була підкорена Угорщиною, возз'єднавшись з Україною лиш е у 1940 р.

3. Національна українська символіка

Українська державна символіка,— як у скитських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційну українську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Останнім часом погляди мільйонів людей спрямовані до своєї історії, словесності, культури. Ми обличчями повертаємось до замучених криниць своєї духовності. Невичерпною цариною нашої історії, яку ми ніколи не повинні забувати є символіка.

“Герб-тризуб”, “Національні прапори України”, “Гімни України”

Герб-тризуб”.

За Київської Русі тризуб став висококнязівським знаком. Його зображення відоме з печатки Святослава Ігоровича, де чітко відрізняється князівський у вигляді “Ш”- тризуб. Існує близько сорока версій про походження: тризуб, як первісне обожнювання рибальського знаряддя, пізніше, як символ влади, уособлення трьох природних стихій – повітря, землі і води, зображення атакуючого сокола. Після смерті Володимира Святославича знаки тризуба ще довгий час зберігалися на монетах великого князя Святополка, Ярослава Мудрого. Але пізніше тризуб поступово витісняється із вжитку.

Як державний герб УНР тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року.

Національні прапори України”.

Великого розквіту набуло українське прапорництво в героїчно козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення форм площин, колірної гами, сотенних стягів. Тоді ж являється новий прапорний колір “малиновий”, який став основним у запорізький козаків. У козацьких полках були корогви інших кольорів: жовті, сині, зелені. Синя і жовта барва найчастіше трапляються в козацькому одязі часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Жовто-сині прапори використовували українські січові стрільці.

22 березня 1918 року ЦР в Києві ухвалили закон про державний прапор УНР, який був жовто-блакитним. Символом України є чисте небо (синій колір) та пшеничне поле (жовтий колір):

Наш стяг пшениця у степах

Під голубим склепіння неба.

Слово гімн означає урочисту пісню, прийняту як гімн державної, національної єдності. Слова національного гімну “Ще не вмерла Україна” написав ще у 60-х роках минулого століття відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський. Музику написав Михайло Вербицький. За національні гімни вважали також “Заповіт” Шевченка, “Вічний революціонер” Франка. Особливо широко використовували гімн “Ще не вмерла Україна” в роки встановлення влади ЗУНР та УНР.

4. Першопочатки людського життя на терені України. трипільська культура.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт). Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта

.

Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;

магії - чаклування перед полюванням;

фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом.

Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.

В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е. ). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина.

Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.

Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е. ) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше таке поселення. До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців, хронологічних рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли.

Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Територія, заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Що стосується походження, то більшість археологів вважають, що основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.

Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво.

Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен.

Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур - Ямна, Зрубна, Культура багатопружкової кераміки, Катакомбна і т. д.

Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]