21.Причини та рушійні сили Визвольної війни українського народу під керівництвом б.Хмельницького

Після придушення козацько-селянських повстань першої половини XVII ст. колонізація українських земель Польщею, значно посилилася, що й потягло за собою національно-визвольну війну.

Основними причинами національно – визвольної війни були:

1. Погіршення становища селянства в умовах засилля польських магнатів та панщинно-фільваркової системи господарювання:

– швидке покріпачення селян (1588 р);

– збільшення панщини (до 4-6 днів на тиждень) та різноманітних форм відробітків і податків на користь феодалів й держави;

– посилення експлуатації селян орендарями панської землі.

2. Зростання невдоволення українського міщанства, яке потерпало як від приватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців:

– православні городяни мали селитися лише в спеціально відведених кварталах;

– їх обмежували в заняттях ремеслом і торгівлею;

– усували від участі в місцевому самоврядуванні, обтяжували різними податками й повинностями.

3. Обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих на ліквідацію його як стану.

– будь-які вияви покозачення (перехід селян до козацького стану) придушувалися з особливою жорстокістю;

– за "Ординацією війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої" (1638 р) всі колишні реєстрові козаки, за винятком 6-тисячного реєстру – відтоді складової частини польського війська – перетворювалися на кріпаків;

– реєстровці позбавлялися права обирати гетьмана і старшину, їх мав призначати польський уряд зі шляхти;

– на Запорожжі розміщувалися польські залоги, було відбудовано фортецю Кодак (1639 р);

– козакам заборонялося без згоди польського уряду ходити в морські і суходільні походи проти Османської імперії та Кримського ханства;

– козаків зобов’язували виконувати всілякі роботи, сплачувати обтяжливі податки.

4. Полонізація українського суспільства, примусове насадження католицизму, що викликали масові протести населення:

– православні повинні були сплачувати податки на утримання католицького духовенства;

– православним нерідко заборонялося провадити, обіймати певні посади, створювати вищі навчальні заклади;

– закривалися існуючі, заборонялося будувати православні церкви й монастирі, а їхні володіння і майно конфісковувалося католицьким та українським духовенством;

– водночас продовжувалося активне будівництво костьолів, збільшувалася кількість єзуїтських колегіумів, поширювався їхній вплив;

– звужувалася сфера вживання української мови.

Безпосереднім приводом до вступу Хмельницького проти Польщі була особиста образа, якої йому завдав чигиринський підстароста Данило Чаплінський. Скориставшись відсутністю Б. Хмельницького (улітку 1646 р) він розорив хутір Суботів, майже до смерті побив молодого сина та викрав жінку (Олену), з якою Богдан збирався одружитися (перша дружина на цей час померла). Після повернення з Варшави Хмельницький використовував усі законні шляхи для покарання винних, аж до особистої аудієнції у польського короля. Однак це не мало ніяких результатів. Не домігшись справедливості він у серпні-вересні 1647 р. проводить таємні ради із своїми однодумцями щодо підготовки повстання проти панських магнатів. Проте зрада з боку чигиринського осавула призвела до арешту Хмельницького. Вирвавшись (за сприяння родичів) на волю, він у грудні 1647 р. з кількома десятками козаків вирушив на Запоріжжя.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним та антифеодальним.

Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство,частина українського духовенства, дрібна і середня православна шляхта. Керівна роль належала неколонізованій козацькій старшині.

Серед основних передумов, що вплинули на розгортання національно-визвольного руху можна виділити наступні:

• Відсутність в українського народу перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої;

• Наявність у політиці польської влади численних проявів національно-релігійного гноблення стосовно українського населення;

• Загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, який був фермерським за своєю суттю, і фільварковим, що базується на підневільній праці селян-кріпаків;

• Ступінь і характер насильства в діях панів, урядовців, орендаторів і католицького духовенства обумовлювали поширення в українському суспільстві злості до гнобителів і бажання помститися.