24.Переяславська рада та Березневі статті 1654 р. Наслідки україно-російської угоди.

Майже від початку повстання Хмельницький утримував дипломатичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Хмельницький визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом. Б. Хмельницький пропонує московському цареві союз. Внаслідок тривалих переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке «під свою государеву високу руку» й розпочати війну проти Речі Посполитої.

29 жовтня 1653 р. посольство В. Бутурліна виїхало в Україну для оформлення цього акту. Під час революції відносини України з Москвою були складними й суперечливими. Цар Олексій Михайлович і його радники з самого початку насторожено ставилися до повстання на чолі з Хмельницьким. їх лякав розмах цього виступу «черні», вони остерігалися, щоб вогонь революції не перекинувся на російські землі. Тим більше що в травні 1652 р. хвилювання спалахнули в Костромі.

М. Грушевський пише, що Москва нерішуче прийняла протекцію над Україною. Але дуже звабливою була перспектива ввести Україну до Росії. Тому цар погодився допомогти Хмельницькому «в ім'я спасіння православної віри», сподіваючись повернути втрачені Москвою території, що входили до складу Речі Посполитої, використати Україну як буфер між Росією і Туреччиною та розширити зону свого впливу. 18 січня 1654 р. Переяславська Рада ухвалила рішення про прийняття протекції царя. А 21 березня 1654 р. цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), які визначали становище України у складі Російської держави. Цей документ по суті визнавав існування Української держави. Республіканська політична система, власна територія, особливий територіальний поділ, судова влада, організація війська, право самостійних зовнішніх зносин, своя фінансова система — все це було зафіксовано у згаданому документі. В «Березневих статтях» яскраво простежується політична, економічна, військова самостійність України, визнання за нею якнайширших прав. Обидві сторони урочисто декларували про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань. Такими були буква і дух договірних cтатей.

Під актом Переяславської Ради Б. Хмельницький і старшина розуміли насамперед рівноправний військово-політичний союз, який дасть змогу нарешті закінчити тяжку боротьбу за унезалежнення від Польщі. Український уряд вважав найважливішим втягнути Москву якомога, швидше у війну з Польщею. В історичних умовах середини XVII ст. рішення Переяславської ради відповідало інтересам України.

Щодо розуміння цього акту Москвою, то вона використовувала кожне необережне слово, кожну нечітку фразу в зверненнях гетьмана до московського уряду, щоб реалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя.

Однак, незважаючи на невизначену оцінку угоди, Переяславська рада та “Березневі статті” були для України ані трагедією, ані гоньбою. Їх історичне значення полягало у наступному:

·статті засвідчили юридичне відокремлення й незалежності Війська Запорізького від Речі Посполитої;

·Росія юридично визнавала суверенітет України;

·перед Україною відкривалася перспектива довести війну з Польщею до переможного кінця і возз’єднати усі українські землі;

·для нащадків він був доказом суверенності України.

Водночас слід пам’ятати, що Московська держава проводила політику жорстокої централізації і мала на меті перетворити Україну в одну зі своїх провінцій. Тому відразу після підписання угоди цар почав обмежувати суверенітет України, відміняючи права і привілеї населення.

Україно-російська угода стала поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Відстала та ізольована від Європи Росія здійснила важливий крок на шляху перетворення на велику державу. доля України на кілька століть стала в усьому – доброму і поганому – пов’язана з долею Росії.