Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoria_Otvety_na_ekzamen_1-40.docx
Скачиваний:
9
Добавлен:
27.04.2019
Размер:
204.64 Кб
Скачать

12. Причини занепаду Київської Русі та його наслідки. Давньоруські князівства на терені України

XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.

У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства.

Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного віча. Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярська республіка.

Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.

Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання.

Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови.

Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.

До середини XII століття Київська Русь розділилася на 15 князівств, кожне з яких проводило самостійну політику. Князівства розрізнялися як за ступенем консолідації, так і за співвідношенням сил між князем, боярством народжується служилим дворянством і пересічним населенням.

Дев'ять князівств керувалися власними будинками. В кінці XI століття за синами старшого онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича закріпилися перемишльська та Теребовальская волості, пізніше об'єдналися в Галицьке князівство (що досягла розквіту в правління Ярослава Осмомисла). У Чернігівському князівстві з 1127 правили сини Давида і Олега Святославича (згодом тільки Ольговичі). У відділі від нього Муромське князівстві правил їх дядько Ярослав Святославич. Пізніше зі складу Муромського князівства виділилося князівство Рязанське. У Ростово-суздальської землі закріпилися нащадки сина Володимира Мономаха Юрія Долгорукого. Смоленське князівство з 1120-х закріпилося за лінією онука Володимира Мономаха Ростислава Мстиславича. У Волинському князівстві стали правити нащадки іншого онука Мономаха - Ізяслава Мстиславича. У другій половині XII століття за нащадками князя Святополка Ізяславича закріплюється Турово-Пінське князівство.

Чотири князівства не закріпилися за якоїсь певної династією. Не стало отчину Переяславське князівство, яким протягом XII століття володіли конкуруючі гілки Мономаховичів. Київський і Новгородський столи зберігали загальноросійське значення: на них претендували всі сильні князі. Київ служив постійним яблуком розбрату, хоча його політична значимість знижувалася. У другій половині XII століття боротьба за нього йшла в основному між Мономаховичами і Ольговичами. Незвичайна ситуація була в Новгороді. Тут склалося надзвичайно сильне боярство, яке не дало закріпитися в місті жодної княжої гілки. У 1136 Мономаховичі Всеволод Мстиславич був вигнаний, і влада перейшла до вічу. Новгород став аристократичної республікою. Боярство запрошувало князів лише для виконання деяких виконавчих функцій, а також для посилення новгородського ополчення князівськими дружинниками. Схожий порядок встановився в Пскові, який до середини XIII століття став автономним від Новгорода.

Периферійне Тмутараканське князівство на початку XII століття припинило своє існування, пав під ударами половців або потрапивши під суверенітет Візантії.

Серед основних причин занепаду Київської Русі можна виділити наступні:

  1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

  2. Посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних

  3. Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що спричиняло виникнення місцевого сепаратизму і загострення між князівських взаємин.

  4. зміна торгівельної кон'юнктури, унаслідок чого Київ утратив роль центру торгівлі, а зах. Європа стала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом

  5. посилення експансії кочовиків на руські землі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]