34. Києво-Могилянська академія

1632 року шляхом об'єднання Київської брат­ської школи з Лаврською була створена Києво-Могилянська колегія, яка 1701 року дістала назву академії. Сюди приймали вихідців з усіх станів, але переважно з козацької старшини, шляхти, духовенства й багатих міщан.

По утворенні колегія поділялася на сім класів (шкіл). Високий ступінь навчання становили «школа риторики й поетики», що передбачав ви­вчення предметів гуманітарного циклу, дворіч­на «школа філософії» зосереджувала увагу на гуманітарних і природничих науках, чотириріч­на «школа богослов'я». Лекції в колегії читали переважно латинською мовою. Викладачі й учні мали змогу користуватися однією з найбільших на той час бібліотек — бібліотекою Петра Мо­гили, де були зібрані твори відомих учених сві­ту: Сенеки, Горація, Цицерона та ін. Поряд з бо­гословською літературою тут зберігались поль­ські хроніки, літописи, документальні збірники тощо.

Зі стін Києво-Могилянської колегії вийшли українські гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Ви-говський, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Ми­хайло Ханенко, Петро Дорошенко, Іван Самойло-вич, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, заробляла собі на життя вчителюванням чи допо­магаючи церкві, організацією оркестрів, хорів і пе­ресувних акторських труп.

Незважаючи на проблеми й труднощі, Києво-Могилянська колегія була найпрестижнішим вищим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Тут навчалися українці, білоруси, росіяни, румуни, болгари, серби, навіть греки й араби. Ця школа була осередком освіти для всього православного світу, їй допомагали Галшка Гулевичівна, гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа

35 Козацьке літописання 17-18 ст

Барокове літописання продовжує традиції середньовічного літописання, але розширює тематичний і жанровий комплекси. Козацькі літописи як різновид історичної прози відображає ідеологію козацької держави.

Літопис Самовидця. Однією з найбільших історіографічних пам'яток і одним з найбільш достовірних історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам'ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер.

Самовидець - псевдонім. Твір був написаний козацьким сотником Романом Ракушкою-Романовським. Політична позиція автора - автономний статус козацької держави під протекторатом іншої держави. Літопис охоплює події 1648-1702 років. Головна увага зосереджена на національно-визвольній війні. Літопис була написана в часи гетьмана Івана Мазепи і очевидно на його замовлення. Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події та явища, які не збереглися нормально ні в одних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичного, українського та впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні. Літопис Самовидця складається з вступу, яке оповідає про сотсоянии України перед Хмельниччиною, і двох головних частин:

- Перша присвячена часам Хмельниччини та Руїни (до 1676 року включно) і написана правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- Друга - до 1702 включно, представляє Літопис у стислому розумінні цього слова, написана на Лівобережжі, найповніше (беручи до уваги локальні новини) у Стародубі.

Літопис Григорія Грабянки. Літопис Григорія Грабянки датується 1710 роком, була написаний на замовлення гетьмана І. Скоропадського. Тут проголошується автономний статус України під протекторатом Москви. У літописі описано події від найдавніших часів до 1709 року, а основна увага відводиться національно-визвольній війні. Для стилю літопису характерні Беллетризация (художність) розповіді, її епічність, драматичність, високий патетичний стиль. Протягом тривалого часу вчені намагалися розглядати літопис Грабянки як історичне джерело. Але з часом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося встановити, що твір містить багато фактичних помилок. Грабянка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 року. За змістом літопис можна поділити на три частини. У першій розповідається про події від початку козацтва до народноосвободітельной війни, у другій, найбільш розлогій, - про саму війну, а в третин літописець розповідає про те, що відбувалося на Україні після смерті Богдана Хмельницького. Для викладу Грабянка обирає форму «сказань» - більших або менших розділів, з яких і складається твір, кожне з яких має свою внутрішню драматургію.

Літопис Самійла Величка. Це найбільша серед козацьких літописів. Це твір, в якому поєдналися елементи різних жанрів - хроніка, публіцистичний твір, збірник автентичних документів, антологія художніх творів різних авторів. Літопис була приблизно завершена в 1720 році. Тут описані події 1648 - 1700 років. Автор представляє яскраву систему образів українських гетьманів, головним серед яких називає Богдана Хмельницького. Літописець виправдовує діяльність Хмельницького. Політичний ідеал автора - автономний статус України під протекторатом Москви. Сам Величко поділив свій твір на три томи, кожен з яких має окремий заголовок. У творі центральною фігурою є Богдан Хмельницький, автор порівнює його з Олександром Македонським, Мойсеєм.

Історія Русов. Історико-філософський трактат, написаний у формі політичного памфлету. Основна ідея літопису - антітіранізм та затвердження природного права всіх народів у т. ч. і української на власну державність. Політичний ідеал автора - незалежний статус України. Історія Русів початку період національного відродження. Твір був написаний російською мовою, українським. Переклад І. Драча. Серед можливих авторів Історії називають Григорія та Василя Полетика, Олександра Безбородька, Архипа Худорбу. Для стилю літопису характерні об'єднання елементів художньої, наукової, ораторського, епістолярного, публіцистичного стилю.