Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
уголовное.docx
Скачиваний:
238
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
25.73 Mб
Скачать

120. Амністія та помилування у кримінальному праві.

Закон України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р

Відповідно до ст. 92 КУ, Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. зі змінами, що конкретизують певні положення кожного року, амністія оголошується спеціальним законом про амністію, котрий приймає ВР України.

Амністія - це:

o повне звільнення від кримінальної відповідальності;

o повне звільнення від призначеного судом покарання;

o часткове звільнення від призначеного судом покарання.

Застосування кожного з цих заходів зумовлено певними критеріями, залежно від: характеру (тяжкості) вчиненого злочину; соціально-демографічних особливостей осіб, які вчинили злочини; стадії притягнення винного до кримінальної відповідальності (досудове розслідування справи, розгляд її в суді, відбування покарання); частки відбутого покарання.

Отож, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що ще не були предметом судового розгляду. Акт амністії може полягати у звільненні від покарання (основного та додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Види амністії: повна, часткова й умовна.

Так, згідно із Законом України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року, повністю звільняються від відбування призначеного судом покарання (позбавлення волі й інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі) особи, засуджені:

за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший за п'ять років;

за необережні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший від десяти років.

Однак цей вид амністії поширюється не на всіх засуджених за такі злочини, а лише на визначені у ст. 1 цього Закону вісім категорій осіб:

1) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

2) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

3) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

4) жінок віком понад 55 років і чоловіків віком понад 60 років;

5) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків-інвалідів І групи, котрі потребують стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей;

6) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");

7) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано хворими на туберкульоз (диспансерні категорії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18 січня 2000 року;

8) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав - республік колишнього СРСР.

Крім того, повне звільнення від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні було застосовано до військовослужбовців, засуджених до такого виду покарання вперше за злочини невеликої та середньої тяжкості.

Зазначені особи підлягали звільненню від покарання незалежно від того, яку частину призначеного судом покарання вони відбули на момент набуття чинності цим законом.

Закон передбачав можливість звільнення від подальшого відбування покарання осіб, які вчинили й більш тяжкі злочини. Однак таке звільнення залежало від фактичного відбування ними певної частини (половини чи третини) призначеного судом покарання та тяжкості злочину (у будь-якому разі злочин не може бути особливо тяжким).

Часткове звільнення від призначеного судом покарання (скорочення на половину невідбутої частини покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк) поширюється на осіб, які не підпадають під повне звільнення від покарання та які були засуджені (ст. 4, 5):

а) вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;

б) за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин призначеного строку основного покарання;в) жінки за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;

г) за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Повністю звільняються від кримінальної відповідальності особи, що підпадають під дію ст. 1 Закону (підлягають повному звільненню від покарання), та справи яких на момент набрання чинності цим Законом перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами.

Закон (ст. 7) визначив коло осіб, до яких амністію застосовано бути не може на підставах: призначеного покарання (довічного позбавлення волі); тяжкості вчиненого злочину (існує перелік таких злочинів); попередньої неодноразової судимості за умисні злочини; попереднього застосовування до особи певних кримінально-правових пільг (умовного засудження, відстрочки вироку) чи застосування до неї протягом 1998-2008 рр. амністії та вчинення нею нового злочину. Традиційно закон передбачає положення, відповідно до якого амністію навіть за наявності підстав для цього не може бути застосовано до осіб, які злісно порушують режим у період відбування покарання.

Особи, які згідно із цим Законом звільняються від покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових видів покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових видів покарання не звільняються.

Застосування амністії є винятковою прерогативою суду. Дія вказаного закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Положення про порядок здійснення помилування (затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010)

Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, КУ (п. 27 ч. 1 ст. 106), а за нею ст. 87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Помилування - акт глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання чи повністю від кримінальної відповідальності, чи до неї застосовується більш м'яке покарання. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010 в Положенні про порядок здійснення помилування.

Помилування засуджених здійснюється (згідно п. 2 положення) як:

o заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менший за двадцять п'ять років (ч. 2 ст. 87 КК);

o повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарань;

o заміна покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Хоча в КК помилування розглядається і як вид звільнення від кримінальної відповідальності. Так, згідно зі ст. 44 КК в результаті помилування особа може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Це пояснюється тим, що нове положення, мабуть, забулися привести у відповідність з кримінальним законодавством і повторили ті самі положення, які були передбачені у Положенні про здійснення помилування 2000, 2005 рр. Тож вважаємо, що КК має перевагу над указом і слід привести у відповідність з ним цей нормативний акт.

Помилування відбувається стосовно індивідуально визначеної особи, зазначеної в акті про помилування.

Помилування не залежить ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним злочину.

Згідно з п. 3 Положення, право на клопотання про помилування має особа:

- засуджена судом України і відбуває покарання в Україні; - засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;

- засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування. 120

Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. а при розгляді справи в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом.

У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбування нею не менш як двадцяти років призначеного покарання.

Клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку реєструє клопотання і протягом п'ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування. Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі - Управління).

Згідно з п. 9 Положення, під час розгляду клопотань про помилування береться до уваги: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, поведінка і ставлення особи до праці до засудження та в установах й інших органах виконання покарань, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.

Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках (п. 5 Положення).

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

У разі відхилення Комісією клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через п'ять років, а щодо інших засуджених - не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.

На відміну від амністії, акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання та є персоніфікованим актом одноразового застосування права стосовно конкретної особи чи групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб.

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, зазвичай, не частіше від одного разу протягом календарного року. Тож відмінність полягає в суб'єкті юрисдикції, характері нормативного акта, який регламентує амністію та помилування, в періодичності їх прийняття та кількості осіб, на яких поширюється їхня дія.

120