- •4.Поняття й ознаки закону про кримінальну відповідальність.
- •6. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Види тлумачення.
- •7. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •8. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі: територіальний, громадянства.
- •9. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі: універсальний, реальний.
- •10. . Поняття злочину та його визначення (формальне, матеріальне, формально-матеріальне).
- •17. Елементи та ознаки складу злочину. Обов’язкові та факультативні ознаки складу злочину.
- •22. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину.
- •23. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), його
- •24. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.
- •36. Прямий умисел та його інтелектуальний і вольовий моменти.
- •37. Непрямий умисел та його інтелектуальний і вольовий моменти.
- •38. Спеціальні види умислу.
- •39. Відмежування прямого умислу від непрямого.
- •40. Особливості умислу у злочинах з формальним складом.
- •41. Злочинна самовпевненість, її інтелектуальний та вольовий моменти. Відмежування самовпевненості від непрямого умислу.
- •43. Випадок‖ (казус) як невинне заподіяння суспільно небезпечних наслідків. Його відмінність від злочинної недбалості.
- •44. Змішана форма вини, її значення.
- •45. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину.
- •46. Помилка та її кримінально-правове значення. Види помилки.
- •47. Поняття і види стадій вчинення умисного злочину.
- •48. Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочину з матеріальним, формальним та усіченим складом.
- •49. Готування до злочину. Його поняття, ознаки та види.
- •50. Замах на злочин. Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки
- •51. Види замаху на злочин.
- •52. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину та від готування до злочину.
- •53. Добровільна відмова від вчинення злочину: поняття, ознаки, правові наслідки. Її відмінність від дійового каяття.
- •54. Поняття, ознаки та значення співучасті у злочині.
- •55. Види співучасників та критерії їх визначення у кримінальному праві України.
- •61. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією.
- •63. Ексцес виконавця. Види ексцесу.
- •64. Провокація злочину. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом.
- •65. Причетність до злочину.
- •67. Поняття множинності злочинів та її кримінально-правова характеристика.
- •68. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Його види.
- •70. Види повторності злочинів.
- •71. Поняття сукупності злочинів та її ознаки.
- •73. Рецидив злочинів, його види та значення.
- •74. Поняття, значення та класифікація обставин, що виключають злочинність діяння.
- •75. Необхідна оборона, її підстави та ознаки.
- •76. Перевищення меж необхідної оборони.
- •77. Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні.
- •78. Затримання особи, що вчинила злочин як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •79. Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності.
- •80. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.
- •81. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •82. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •83. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик) як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •84. 84. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •85. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності, його значення та класифікація його видів.
- •86. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.
- •87. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
- •88. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.
- •89. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.
- •90. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
- •91. Поняття та ознаки покарання.
- •92. Мета покарання.
- •93. Поняття, ознаки і значення системи покарань.
- •94. Класифікація покарань.
- •95. Штраф як вид покарання.
- •96. Громадські роботи як вид покарання.
- •97. Виправні роботи як вид покарання.
- •98. Конфіскація майна: поняття, зміст, її види.
- •99. Арешт як вид покарання.
- •100. Обмеження волі як вид покарання.
- •101. Позбавлення волі на певний строк.
- •102. Довічне позбавлення волі.
- •103. Загальні засади призначення покарання.
- •104. Обставини, які пом’якшують покарання.
- •105. Обставини, які обтяжують покарання.
- •106. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
- •107. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
- •108. Призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •109. Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •110. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.
- •111. Поняття звільнення від покарання та його відбування і класифікація його видів.
- •112. Звільнення від покарання з випробуванням.
- •113. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •114. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.
- •115. Поняття судимості та її правові наслідки.
- •116. Погашення та зняття судимості.
- •117. Примусові заходи медичного характеру, їх види.
- •118. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.
- •119. Примусові заходи медичного характеру, їх юридична природа і види.
- •120. Амністія та помилування у кримінальному праві.
115. Поняття судимості та її правові наслідки.
Судимість — це особливий правовий стан особи, який виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї, яким вона засуджується до певного покарання, і пов'язаний з настанням для цієї особи певних негативних правових наслідків. Стан судимості закінчується її погашенням або зняттям.
Інституту судимості присвячений розділ XIII Загальної частини КК (ст. 88-91). Після вступу в силу обвинувального вироку з призначенням винній особі покарання (в тому числі й зі звільненням від його відбування з випробуванням) у неї виникає стан судимості. Цей стан завершується у певних випадках моментом відбуття покарання (закінченням строку випробовування), а у більшості випадків він продовжується і після відбуття покарання, до закінчення певних, встановлених в законі строків. Отже, строк судимості складається з: а) проміжку часу від вступу вироку у законну силу і до початку його виконання; б) періоду відбування покарання; в) проміжку часу від відбуття покарання (або від звільнення від його подальшого відбування) і до моменту погашення судимості або зняття її судом. Доцільність інституту судимості обумовлена необхідністю закріплення мети покарання, у першу чергу — спеціального і загального попередження злочинів. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України (ч. 2 ст. 88 КК). Особа, що має судимість, піддається певним обмеженням цивільно-правового і адміністративно-правового характеру (т. з. загально-правові наслідки), які покликані сприяти запобіганню нових злочинів і мають певний примусовий вплив. Ці наслідки мають безумовний характер, адже настають в результаті припису закону або судового рішення. Так, наявність у особи судимості є перешкодою для обіймання нею певних посад і заняття певними видами діяльності. Судимість не дозволяє особі бути суддею, нотаріусом, судовим експертом, адвокатом, співробітником прокуратури, служби безпеки, міліції тощо. Не може бути обраним депутатом Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину. Особи, які мають судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
За певними категоріями осіб, які мають судимість після відбуття покарання у виді позбавлення волі, згідно з законом від 1 грудня 1994 р. "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" судом встановлюється адміністративний нагляд, який пов'язаний з певними обмеженнями їх прав і свобод. Поруч із загально-правовими наслідками особа, що має судимість, може відчути наслідки кримінально-правового характеру, пов'язані із цим станом. Але вони мають умовний характер, тобто настають тільки у випадках, коли особа, перебуваючи у стані судимості, вчинить новий злочин. Отже можливість настання цих наслідків є важливим запобігальним чинником для впливу на особу, що має судимість. Так, у частині статей Особливої частини КК наявність судимості за аналогічний злочин є кваліфікуючою ознакою. Наприклад, порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК) буде кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, якщо вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Судимість також входить у більш широке поняття, яким є повторність злочину. Вчинення тотожного (а в певних випадках і однорідного) злочину за наявності судимості за аналогічне діяння є різновидом повторності, що теж у багатьох випадках є кваліфікуючим чинником. Скажімо, вчинена повторно (в т. ч. і за наявності судимості) легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, кваліфікується за ч. 2 ст. 209 КК. Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину є обставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). Вчинення злочину при наявності судимості за злочин, вчинений раніше, за певних умов збільшує строки настання формально-юридичної підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК) або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Наявність судимості позбавляє можливості застосовувати до особи звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45-48 КК). Судимість пов'язана із призначенням покарання (в тому числі й зі звільненням від його відбування з випробуванням). Тому особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості (ч. 3, 4 ст. 88 КК).