54. Поняття, ознаки та значення співучасті у злочині.

Більшість норм Особливої частини Кримінального кодексу передбачають відповідальність однієї особи за вчинений злочин, але на практиці нерідко виникають ситуації коли в одному злочині беруть участь дві і більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Відповідно до статті 26 КК України співучасть – це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

В теорії кримінального права ознаки співучасті діляться на об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні ознаки співучасті:

1. участь у вчиненні злочину декількох осіб, кожен з яких є суб’єктом злочину;

2. спрямованість дій всіх співучасників на досягнення єдиного ре­зультату;

3. причинний зв'язок між діями всіх співучас­ників і злочинним наслідком.

Співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь декілька осіб (дві чи більше). Кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину.

Злочин вчиняється спільними зусиллями. Дії кожного із співучасників можуть бути різними, але вони повинні бути складовою злочинного діяння в цілому.

Спільність у співучасті також означає, що між діями співучасників і тим злочином, який вчинив виконавець, існує опосередкований причинний зв’язок, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця. Злочинний наслідок, який при цьому настає, є загальним для всіх співучасників і відповідальність за нього несуть вони всі, незалежно від ролі, яку кожний з них виконував.

Суб’єктивні ознаки співучасті:

1. умисна форми вини у всіх співучасників зло­чину;

2. взаємна обізнаність співучасників щодо діяльності кожного з них;

3. усвідомлення кожним співучасником своєї ролі і того, що характер діяння є спільним і бажання настання суспільно небезпечних наслідків чи свідоме їх припущення.

У всіх співучасників повинна бути умисна форма вини. У злочинах, які вчинюються з необережності, співучасть неможлива. Мета і мотиви дій співучасників можуть бути як одна­ковими, так і різними.

Обов’язковою ознакою співучасті є також обізнаність спів­учасників у тому, що у злочині беруть участь інші особи (суб’єкти злочину). Вони можуть не знати один одного, але кожний співучасник усвідомлює, що крім нього у вчиненні злочину беруть участь і інші осо­би.

Вчинення злочину у співучасті визнається кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 185 КК) або обставиною, яка обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК). Деякі умисні злочини можуть вчинюватись лише у співучасті (ст.ст. 255, 257 КК).

55. Види співучасників та критерії їх визначення у кримінальному праві України.

56. Виконавець (співвиконавець) злочину.

57. Організатор злочину.

58. Підбурювач до злочину.

59. Пособник . Відмінність пособництва від підбурювання.

60. Форми співучасті.Форма співучасті – це тип спільної діяльності декіль­кох осіб у процесі вчинення злочину в залежності від способу їх взаємодії і ступеня узгодженості.

В юридичні літературі форми співучасті класифікують в залежності від об’єктивного чи суб’єктивного критерію.

За об’єктивним критерієм (спосіб взаємозв’язку співучасників між собою) – можна виділити дві форми співучасті:

1) проста співучасть (співвиконавство). Суть її полягає в тому, що при вчи­ненні злочину, між співучасниками відсутній розпо­діл ролей. Всі вони є виконавцями об’єктивної сторони складу злочину.

2) складна співучасть. Вона передбачає розподіл між спів­учасниками ролей, які вони виконують. При такій спів­участі можуть бути як виконавець, так і інші співучасни­ки: організатор, підбурювач, пособник. Проте одні зло­чини вчиняються за участю всіх названих співучасників, інші – за наявності двох чи трьох видів співучасників, зазначених у ст. 27 КК.

За суб’єктивним критерієм, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 КК розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:

1) групою осіб;

2) групою осіб за попередньою змовою;

3) організованою групою;

4) злочинною організацією.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Такі групи виникають безпосередньо перед вчиненням злочину чи вже під час його вчинення. Суб’єктивний зв’язок між співучасниками встановлюється в момент початку злочи­ну чи в процесі його вчинення. Така форма характерна для співвиконавців, коли кожний із співучасників безпосередньо виконує об’єктивну сторону складу злочину (ст. 293, ч.2 ст. 296 КК).

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздале­гідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Характерною рисою цієї форми співучасті є поперед­ня змова співучасників про спільне вчинення злочину. Як правило, вона стосується місця, часу, способу вчи­нення злочину. Змова повинна відбутися заздалегідь, тобто до початку вчинення злочину (п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК).

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), що попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомо­го всім учасникам групи.

Із цього визначення випливає, що: 1) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб, які відповідають вимогам суб'єкта злочину; 2) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто двох чи більше) злочинів; 3) організована група завжди повинна також характеризу­ватися такими ознаками, як об'єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їх діяльність спрямована на реаліза­цію останнього, тобто на підготовку і вчинення злочинів як кін­цевої мети плану цієї групи; 4) організована група повинна також характеризуватися такою ознакою, як розподіл функцій учасників групи; 5) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи; 6) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності; 7) вчинення злочину організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину і тому вказується в багатьох статтях Кримінального кодексу як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака (ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 189 КК).

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності для безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або для керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або для забезпечен­ня функціонування як власне злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинній організації притаманні та­кі основні ознаки: 1) стійке (створює­ться для тривалої злочинної діяльності) ієрархічне об'єд­нання осіб (наявність всередині організації зв’язків по вертикалі, підпорядко­ваність членів організації своїм організаторам, керівникам, підпорядкування окремих структурних одиниць єдиному центру, дисципліна); 2) наявність декількох (п’ять і більше) співучас­ників, які відповідають вимогам суб'єкту злочину; 3) наявність певної мету – безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяж­ких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше) або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної органі­зації, так і інших злочинних груп; 4) створення злочинної організації і участь у ній може утворювати само­стійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій части­ні КК (ст. 255, ст. 258-3 КК).