- •4.Поняття й ознаки закону про кримінальну відповідальність.
- •6. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Види тлумачення.
- •7. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •8. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі: територіальний, громадянства.
- •9. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі: універсальний, реальний.
- •10. . Поняття злочину та його визначення (формальне, матеріальне, формально-матеріальне).
- •17. Елементи та ознаки складу злочину. Обов’язкові та факультативні ознаки складу злочину.
- •22. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину.
- •23. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), його
- •24. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.
- •36. Прямий умисел та його інтелектуальний і вольовий моменти.
- •37. Непрямий умисел та його інтелектуальний і вольовий моменти.
- •38. Спеціальні види умислу.
- •39. Відмежування прямого умислу від непрямого.
- •40. Особливості умислу у злочинах з формальним складом.
- •41. Злочинна самовпевненість, її інтелектуальний та вольовий моменти. Відмежування самовпевненості від непрямого умислу.
- •43. Випадок‖ (казус) як невинне заподіяння суспільно небезпечних наслідків. Його відмінність від злочинної недбалості.
- •44. Змішана форма вини, її значення.
- •45. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину.
- •46. Помилка та її кримінально-правове значення. Види помилки.
- •47. Поняття і види стадій вчинення умисного злочину.
- •48. Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочину з матеріальним, формальним та усіченим складом.
- •49. Готування до злочину. Його поняття, ознаки та види.
- •50. Замах на злочин. Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки
- •51. Види замаху на злочин.
- •52. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину та від готування до злочину.
- •53. Добровільна відмова від вчинення злочину: поняття, ознаки, правові наслідки. Її відмінність від дійового каяття.
- •54. Поняття, ознаки та значення співучасті у злочині.
- •55. Види співучасників та критерії їх визначення у кримінальному праві України.
- •61. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією.
- •63. Ексцес виконавця. Види ексцесу.
- •64. Провокація злочину. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом.
- •65. Причетність до злочину.
- •67. Поняття множинності злочинів та її кримінально-правова характеристика.
- •68. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Його види.
- •70. Види повторності злочинів.
- •71. Поняття сукупності злочинів та її ознаки.
- •73. Рецидив злочинів, його види та значення.
- •74. Поняття, значення та класифікація обставин, що виключають злочинність діяння.
- •75. Необхідна оборона, її підстави та ознаки.
- •76. Перевищення меж необхідної оборони.
- •77. Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні.
- •78. Затримання особи, що вчинила злочин як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •79. Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності.
- •80. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.
- •81. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •82. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •83. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик) як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •84. 84. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •85. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності, його значення та класифікація його видів.
- •86. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.
- •87. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
- •88. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.
- •89. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.
- •90. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
- •91. Поняття та ознаки покарання.
- •92. Мета покарання.
- •93. Поняття, ознаки і значення системи покарань.
- •94. Класифікація покарань.
- •95. Штраф як вид покарання.
- •96. Громадські роботи як вид покарання.
- •97. Виправні роботи як вид покарання.
- •98. Конфіскація майна: поняття, зміст, її види.
- •99. Арешт як вид покарання.
- •100. Обмеження волі як вид покарання.
- •101. Позбавлення волі на певний строк.
- •102. Довічне позбавлення волі.
- •103. Загальні засади призначення покарання.
- •104. Обставини, які пом’якшують покарання.
- •105. Обставини, які обтяжують покарання.
- •106. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
- •107. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
- •108. Призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •109. Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •110. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.
- •111. Поняття звільнення від покарання та його відбування і класифікація його видів.
- •112. Звільнення від покарання з випробуванням.
- •113. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •114. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.
- •115. Поняття судимості та її правові наслідки.
- •116. Погашення та зняття судимості.
- •117. Примусові заходи медичного характеру, їх види.
- •118. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.
- •119. Примусові заходи медичного характеру, їх юридична природа і види.
- •120. Амністія та помилування у кримінальному праві.
83. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик) як обставина, що виключає злочинність діяння.
Діяння, пов'язане з ризиком (ч.1 ст.42 КК) - дія або бездіяльність, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам вчинена в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Умови правомірності діяння, пов'язаного з ризиком: 1) вчинення діяння, що формально містить ознаки злочину; 2) реальне спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам; 3) спрямованість ризикованого діяння на досягнення суспільно корисної мети; 4) неможливість у даній конкретній обстановці досягти поставленої мети без ризику; 5) наукова та технічна обґрунтованість вчинюваних дій; 6) вчинювані дії не повинні переходити у завідоме спричинення шкоди; 7) вчинювані дії не порушують норм законів; 8) ризикованими діями не створюється загроза життю і здоровію людей, екології тощо.
84. 84. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння.
Відповідно до ст. 27 та ч. 5 ст. 55 Основного Закону України кожен громадянин має право будь-якими незабороненими засобами захищати власне життя та здоров’я. Сюди можна віднести різноманітні можливості для його захисту: інститут необхідної оборони, крайньої необхідності, можливість звернення до правоохоронних органів, ЗМІ тощо. Додатковою гарантією захисту життя та здоров’я є принцип, який закріплено в ст. 19 Конституції: “Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”, тобто це є можливість уникнути вимоги виконання дій, які можуть загрожувати життю, здоров’ю. Особливої актуальності це положення набуває для осіб, професійна діяльність яких вимагає дотримання суворої дисципліни та чіткого виконання наказів та розпоряджень керівництва. До даної категорії можна віднести рядовий та начальницький склад органів внутрішніх справ, податкової міліції, військовослужбовців Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань.
Саме тому в Конституції України (ст. 60) закріплено положення про те, що ніхто не може бути зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази та встановлено відповідальність як за видання, так і виконання таких розпоряджень чи наказів. Дане положення має подвійне значення. По-перше, це гарантія належного виконання в межах законів та власної компетенції функцій особами, яким надано право видавати такі розпорядження чи накази та стримувати їх від зловживання посадовим становищем. По-друге, це положення є додатковою можливістю для осіб, які їм підпорядковані по службі, уникнути виконання злочинних розпоряджень чи наказів, які можуть загрожувати як їх власному життю та здоров’ю, правам та свободам, так і іншим громадянам.
Необхідно підкреслити, що в юридичній літературі можливість відмовитися від виконання злочинних наказів розглядається, в основному, тільки з позиції необхідності закріплення цього положення в законодавстві як інституту, що гарантує належне виконання своїх обов’язків зазначеними посадовими особами та встановлює відповідальність за вчинення неправомірних дій, користуючись посадовим становищем.
Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).
У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Це положення цілком відповідає ст. 60 Конституції України, в якій передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу.
Очевидно, що в цьому випадку особа повинна оцінити одержаний нею наказ, виходячи з його злочинності або незлочинності. Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: "Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах". При цьому суд може визнати вчинення злочину на виконання такого наказу обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).
Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41). У цьому випадку особа, яка виконала наказ, є своєрідним знаряддям в руках того, хто віддав злочинний наказ (так зване опосередковане заподіяння). Останній підлягає відповідальності як виконавець того умисного злочину, вчинення якого передбачалося в наказі і який він вчинив "руками" невинного "виконавця" (ч. 2 ст. 27 КК).