- •4.Поняття й ознаки закону про кримінальну відповідальність.
- •6. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Види тлумачення.
- •7. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •8. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі: територіальний, громадянства.
- •9. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі: універсальний, реальний.
- •10. . Поняття злочину та його визначення (формальне, матеріальне, формально-матеріальне).
- •17. Елементи та ознаки складу злочину. Обов’язкові та факультативні ознаки складу злочину.
- •22. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину.
- •23. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), його
- •24. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.
- •36. Прямий умисел та його інтелектуальний і вольовий моменти.
- •37. Непрямий умисел та його інтелектуальний і вольовий моменти.
- •38. Спеціальні види умислу.
- •39. Відмежування прямого умислу від непрямого.
- •40. Особливості умислу у злочинах з формальним складом.
- •41. Злочинна самовпевненість, її інтелектуальний та вольовий моменти. Відмежування самовпевненості від непрямого умислу.
- •43. Випадок‖ (казус) як невинне заподіяння суспільно небезпечних наслідків. Його відмінність від злочинної недбалості.
- •44. Змішана форма вини, її значення.
- •45. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину.
- •46. Помилка та її кримінально-правове значення. Види помилки.
- •47. Поняття і види стадій вчинення умисного злочину.
- •48. Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочину з матеріальним, формальним та усіченим складом.
- •49. Готування до злочину. Його поняття, ознаки та види.
- •50. Замах на злочин. Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки
- •51. Види замаху на злочин.
- •52. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину та від готування до злочину.
- •53. Добровільна відмова від вчинення злочину: поняття, ознаки, правові наслідки. Її відмінність від дійового каяття.
- •54. Поняття, ознаки та значення співучасті у злочині.
- •55. Види співучасників та критерії їх визначення у кримінальному праві України.
- •61. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією.
- •63. Ексцес виконавця. Види ексцесу.
- •64. Провокація злочину. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом.
- •65. Причетність до злочину.
- •67. Поняття множинності злочинів та її кримінально-правова характеристика.
- •68. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Його види.
- •70. Види повторності злочинів.
- •71. Поняття сукупності злочинів та її ознаки.
- •73. Рецидив злочинів, його види та значення.
- •74. Поняття, значення та класифікація обставин, що виключають злочинність діяння.
- •75. Необхідна оборона, її підстави та ознаки.
- •76. Перевищення меж необхідної оборони.
- •77. Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні.
- •78. Затримання особи, що вчинила злочин як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •79. Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності.
- •80. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.
- •81. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •82. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •83. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик) як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •84. 84. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •85. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності, його значення та класифікація його видів.
- •86. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.
- •87. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
- •88. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.
- •89. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.
- •90. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
- •91. Поняття та ознаки покарання.
- •92. Мета покарання.
- •93. Поняття, ознаки і значення системи покарань.
- •94. Класифікація покарань.
- •95. Штраф як вид покарання.
- •96. Громадські роботи як вид покарання.
- •97. Виправні роботи як вид покарання.
- •98. Конфіскація майна: поняття, зміст, її види.
- •99. Арешт як вид покарання.
- •100. Обмеження волі як вид покарання.
- •101. Позбавлення волі на певний строк.
- •102. Довічне позбавлення волі.
- •103. Загальні засади призначення покарання.
- •104. Обставини, які пом’якшують покарання.
- •105. Обставини, які обтяжують покарання.
- •106. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
- •107. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
- •108. Призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •109. Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •110. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.
- •111. Поняття звільнення від покарання та його відбування і класифікація його видів.
- •112. Звільнення від покарання з випробуванням.
- •113. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •114. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.
- •115. Поняття судимості та її правові наслідки.
- •116. Погашення та зняття судимості.
- •117. Примусові заходи медичного характеру, їх види.
- •118. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.
- •119. Примусові заходи медичного характеру, їх юридична природа і види.
- •120. Амністія та помилування у кримінальному праві.
107. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
Статтею 691 визначаються правила, відповідно до яких строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу за сукупності таких умов:
1) покарання підсудного пом'якшують обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу. До таких обставин віднесені з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину (п. 1 ч. 1 ст. 66), а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66). Буквальне тлумачення тексту ст. 691, в якій законодавцем застосовано єднальний сполучник "та", дозволяє стверджувати, що під "наявністю обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу" слід розуміти наявність обох обставин, передбачених вказаними пунктами частини 1 ст. 66, у будь-якому їх сполученні (наприклад, в одних випадках може мати місце з'явлення із зізнанням, щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку, в інших - активне сприяння розкриттю злочину й усунення заподіяної шкоди, в третіх - щире каяття і усунення заподіяної шкоди);
2) відсутні обставини, що обтяжують покарання. Йдеться про відсутність усіх передбачених ч. 1 ст. 67 обставин, які обтяжують покарання. Наявність же хоча б однієї з цих обставин виключає можливість застосування ст. 691. У ст. 691 під обставинами, що обтяжують покарання, розуміються тільки обставини, передбачені ч. 1 ст. 67, але не аналогічні за назвою обставини, передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію;
3) підсудний визнає свою вину. Йдеться про визнання підсудним своєї вини у вчиненні злочину, який йому інкримінується - визнання вини в іншому злочині до уваги не береться. У процесі розгляду справи, виходячи із сукупності всіх її обставин, суд має встановити, є таке визнання щирим чи удаваним - виходячи із загального змісту ст. 691 удаване визнання вини, не поєднане із зізнанням, щирим каяттям або активним сприянням розкриттю злочину, не повинно оцінюватися як таке. Визнання підсудним своєї вини має бути всебічно перевірене. У разі зміни підсудним показань, даних під час досудового слідства, суд має з'ясувати причину цього, ретельно перевірити всі його показання і дати їм належну оцінку.
2. За вказаних вище умов суд зобов'язаний (а не має право) призначити покарання, строк або розмір якого не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Наприклад, якщо ч. 3 ст. 185 передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, то суд не може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк більше чотирьох років.
3. Особливістю передбачених чинним КК України покарань є те, що усі вони, крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дає змогу суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання. Отже, зазначені види покарань мають свої межі: максимальний строк або розмір.
4. Різними санкціями статей (санкціями частин статей) Особливої частини КК як найбільш суворі види основного покарання передбачені: штраф - від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, частинами 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до п'яти років; громадські роботи - до двохсот сорока годин; виправні роботи - до двох років із відрахуванням у дохід держави до двадцяти відсотків заробітку засудженого; службове обмеження для військовослужбовців - до двох років із відрахуванням у дохід держави до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого; арешт - до шести місяців; обмеження волі - до п'яти років; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - до двох років; позбавлення волі на певний строк - до п'ятнадцяти років. Деякі особливості мають максимальні межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх: штраф призначається в межах до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; громадські роботи - до ста двадцяти годин; виправні роботи - до одного року; арешт - до сорока п'яти діб; позбавлення волі на певний строк, залежно від категорії вчиненого злочину та віку неповнолітнього (статті 99 - 102). При цьому підрахунок строку або розміру покарання треба робити, з огляду на максимальний строк покарання, передбаченого конкретною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини, а не визначеного Загальною частиною КК.
5. Положення ст. 691 в частині призначення покарання не поширюються на такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання, на відміну від усіх інших видів покарань (крім також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу), не має встановлених законом меж, що не дає можливості суду обирати певний розмір покарання (під межами покарань розуміються часові, грошові, майнові або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52 - 63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.
Отже, при призначенні покарання за злочин, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66, відсутності будь-яких обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, "найбільш суворим видом покарання", про яке згадується у ст. 691, слід вважати позбавлення волі на певний строк. Такий підхід цілком узгоджується з принципом верховенства права (ст. 8 Конституції України), за якого не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод і не допускається дискримінація за будь-якими ознаками (статті 22, 24 Конституції України). Інший підхід, за якого особи, засуджені за злочин, передбачений статтею (частиною статті) КК України, санкція якої містить довічне позбавлення волі, не мають права на більш гуманне ставлення до них, ніж особи, засуджені за усі інші злочини, є неправовим і не може бути застосований.
Ще одним аргументом (практичного характеру) на користь того, що у зазначених випадках необхідно брати до уваги саме позбавлення волі на певний строк, є те, що з огляду на загальні засади призначення покарання та умови призначення довічного позбавлення волі, визначені у ст. 64 ("довічне позбавлення волі … застосовується лише у випадках …, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк"), у суду фактично немає підстав для призначення довічного позбавлення волі (а не позбавлення волі на певний строк) за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66, відсутності будь-яких обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, - навіть і за злочини, передбачені ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, статтями 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443.
107