9. Комунікативні можливості мистецтва.

Мистецтво – творча діяльність, спрямована на створення естетично виразних форм. На сьогоднішній день поняття мистецтво являє собою багатомірне смислове утворення, принципово відкрите для включення нових смислових елементів.

Мистецтво породжує комплекс художніх творів, які і являють мистецтво. Воно конструює власний світ – світ художньої культури. Цей світ іррелевантний по відношенню до дійсності, який має власні закони, орієнтовані на категорію «прекрасного».

Мистецтво як різновид соціальної комунікації

Комунікативний акт мистецтва встановлює дві взаємодоповнюючі координати:

1. координата екзистенційної присутності людини в мистецтві

2. координата спрямованості мистецтва на пошук істини.

Екзистенційна присутність людини в мистецтві виражається в тому, що:

• У мистецтві формується антропологічний соціокультурний комплекс

• Твори тематизують задачу культурного самовизначення людських спільнот, що історично утворюються

• Мистецтво апелює до вершинних цінностей соціального порядку

• І само стає предметом соціальної критики

Координата спрямованості мистецтва на пошук істини виражає гносеологічну сутність мистецтва, яка полягає у тому, що

• явлення Істини є можливим і для естетичної свідомості: «нелінійна інформативність» мистецтва здатна випередити найновіші наукові технології

• мистецтво є гносеологічною складовою пізнання Істини, тобто мистецтво може бути філософським осмисленням пізнання Істини.

Мистецтво починається з того, що є людина з особливим обдаруванням. Митець пропускає крізь себе й у співпереживанні відтворює побачений ним світ, надаючи йому своєрідної інтенціональності. Мистецтво захоплює в свою орбіту не тільки винятковий талант художника, а й так само сформований культурою талант реципієнта – співучасника художнього священодійства, де безкінечно розширюється духовний простір універсуму.

Але мистецтво є посередником не тільки в комунікації «людина–людина», а й специфічним зв’язком між світом природи (предметів, явищ процесів) і світом людини.

10.Реклама як загадковий феномен сфери масмедіа (за н. Луманом).

Реклама – найбільш загадковий феномен усієї сфери масмедіа.

Ніколас Луман, відомий німецький соціолог, творець концепції соціальних систем, ставить таке питання у книзі „Реальність масмедіа” (М., 2005): „Як багаті члени суспільства можуть бути дурними настільки, щоб витрачати купу грошей на рекламу заради підтвердження своєї віри у глупоту інших?”.

Реклама так чи інакше маніпулює, працює нещиро і фікціонально, і знає, що про це знають і інші.

Реклама, на відміну від усіх інших медіа, грає з „відкритими картами”. Вона декларує свої мотиви. Але приховує засоби.

Ідеальна соціальна функціональність реклами полягає у тому, щоб адекватно з інформативними деталями описувати об’єкти, інформуючи про їх наявність, ціну.

Наявна реклама відбувається за допомогою

• Психологічних комплексно-впливових засобів, які намагаються обійти когнітивну сферу, яка є схильною до критики.

• Усвідомлена увага активізується на дуже короткий термін, так, щоб не залишилося часу на критичну оцінку, продумане рішення

• В рекламних сюжетах теми і образи змінюються від одного моменту до іншого без усякої уваги до інтертекстуальності. Саме цим реклама відрізняється від мистецтва.

• У рекламному тексті діє закон переривання і надія на те, що саме завдяки цьому активізується спогад про тільки що бачене.

Пам’ять, яка щось пам’ятає, але ще швидше забуває, постійно напитують чимось новим.

• Новизна інформації – виправдання для нагадувань:

Головна комунікаційна проблема реклами:

Безперестанно представляти щось нове про старе, зберігати вірність марці. BMW залишається BMW, але весь час стає кращим.

Таким чином,

форми реклами отримують усе більшу свою оду.

Існує лише два правила:

а) мобілізація уваги

б) функціонування у виді саме комунікації.

Реклама не приховує своєї мети, Формує мотиви, Одкровенно маніпулює.

Але саме завдяки цій відвертості в інформуванні про мотиви реклами і вдається їх «заховати». Вона робить їх «невпізнаними». Адресат знає, що від нього вимагають купівлі, але не здогадується як саме це робиться (він впевнений: захочу ­ куплю, захочу ­ ні).

Рекламний R не розрізнює у рекламному тексті

а) інформації (латентних властивостей товару)

б) повідомлення (спосіб його нав’язування)

і концентрується на рекламному тексті в цілому, не розуміючи його внутрішньої комунікативної структури (інформація+повідомлення).

Для цього реклама звертається до категорії «прекрасне».

«Прекрасна форма», в якій продає рекламований товар, збиває з толку і мотивацію сприймаючого рекламу робить незрозумілою для нього самого.