анатомия Рудик

Розділ 3

У ссавців відбувається диференціація дорсальних м’язів хребта. Поверх- невий шар кожного міотома зливається з таким самим сусіднім на протязі кількох сегментів, в той час як глибокі шари міотомів, тобто ті, що приляга- ють до кісткових важелів, залишаються розчленованими. В результаті ди- ференціації м’язів у них розрізняють два м’язових тяжі: латеральний і меді- альний.

1. Латеральний тяж складається з двох комплексів м’язів:

а) найдовші, або остисто-поперечні, м’язи. Вони характеризуються тим, що пучки, які починаються на остистих відростках, йдуть краніовентрально, з деяким відхиленням убік до поперечних (соскоподібних) відростків і хреб- цевих кінців ребер. Сюди входять: найдовший м’яз — m. longíssimus; плас- тироподібний — m. splénius; крижово-хвостовий дорсальний латеральний м’яз — m. sacro-coccýgeus dorsális laterális; короткі м’язи: міжпоперечні м’язи попереку й шиї — mm. intertransversárii lumbórum et cervícis — і каудаль- ний косий м’яз голови — m. oblíquus cápitis caudális;

б) клубово-реберні м’язи. Їх пучки тягнуться від клубової кістки вздовж поперечних відростків до голови. Це клубово-реберний м’яз — m. iliocostális — і латеральний прямий м’яз голови — m. réctus cápitis laterális.

2. Медіальний м’язовий тяж. У ньому розрізняють:

а) поперечно-остисті, або напівостисті, м’язи. Ці м’язи, як і остисто-попе- речні, прикріплюються на різного роду відростках і мають зворотний на- прям пучків м’язових волокон, від поперечних (соскоподібних) до остистих, тобто краніодорсально. До цієї групи відносять: напівостистий м’яз — m. semispinális; багатороздільні м’язи — mm. multífidi; частину краніального ко-

сого м’яза голови — m. oblíquus cápitis craniális;

б) прямі остисті м’язи, які починаються і закінчуються на остистих відрос- тках. До них належать: остистий м’яз — m. spinális; дорсальний прямий м’яз голови більший і менший — m. oblíquus cápitis dorsális májor et mínor; міжос-

тисті м’язи — mm. interspináles; а також медіальний крижово-хвостовий дор-

сальний м’яз — m. sacro-coccýgeus dоrsális mediális.

Отже, вздовж хребта з кожного боку диференціюються чотири тяжі дов- гих м’язових комплексів, проте вони не завжди однаковою мірою відокрем- лені. Найменше вони роз’єднані в ділянці попереку і ближчому до нього відділі спини, найбільше — в ділянці шиї. В ділянці хвоста деяких дорсаль- них комплексів зовсім немає, оскільки на хвостових хребцях не розвивають- ся повністю їх складові частини.

Дорсальні м’язи здатні напружувати хребет; розгинати його, піднімаючи при цьому шию з головою і хвостовий відділ; обертати хребет і нахиляти йо- го в той чи інший бік від серединної площини.

3. Підхребетні м’язи. На вентральній поверхні хребта розміщені м’язи, що значною мірою зберегли міомерію. За походженням їх відносять до вент- ральних м’язів. Складаються вони з парних пучків, що чергуються один за одним, знаходяться переважно в поперековому, шийному, хвостовому і част- ково в грудному відділах. До них належать: квадратний м’яз попереку — m. quadrátus lumbórum; довгий м’яз шиї — m. lóngus cólli; довгий м’яз голови — m. lóngus cápitis; вентральний прямий м’яз голови — m. réctus cápitis ventrális; хвостовий м’яз — m. coccýgeus; крижово-хвостові вентральні латераль-

130

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

ний і медіальний м’язи — mm. sacro-coccýgeus ventrális laterális et mediális; міжпоперечні м’язи хвоста — mm. intertransversárii cáudae.

Вентральні м’язи хребта є антагоністами дорсальних. Вони згинають хре- бет, опускають шийний відділ разом з головою, опускають хвіст. Однобічна їх дія призводить до відведення шиї або хвоста в той чи інший бік. Це одна група м’язів.

Друга група вентральних м’язів — м’язи стінок грудної клітки — здебіль- шого зберігає метамерію, двошарове розміщення, пластинчасту форму, косо розміщені пучки м’язових волокон, що перехрещуються. Тут також зберег- лись м’язи, що мають прямо розміщені м’язові пучки волокон.

Третя група — це м’язи черевної стінки, в основному зберігають напрям м’язових пучків. До них належать: дві пари косих м’язів і парні поперечні та прямі м’язи живота.

В онтогенезі скелетні м’язи розвиваються з міотомів. Розростаючись у до- рсальному й вентральному від хорди напрямах, міотоми утворюють усі м’язи спинного й черевного боків тіла зародка. При цьому спинні частини міото- мів іннервуються дорсальними гілками спинномозкових нервів, черевні — вентральними гілками. Межею між спинними й черевними частинами міо- томів є поздовжня сполучнотканинна перетинка, яка перетворюється на фа- сцію.

Пізніше міотоми утворюють загальну масу синцитію, з якого виникають спочатку дорсальні тяжі посмугованих волокон, а потім окремі м’язові пласти, що зберігають метамерний поділ. У подальшому ці пласти поділяються спо- лучнотканинними прошарками на поверхневий і глибокий шари. З останніх розвиваються окремі метамерні короткі м’язи хребта: міжостисті, міжпопе- речні й прямі дорсальні м’язи голови. З поверхневого шару злиттям суміж- них міотомів розвиваються інші дорсальні м’язи: остисті, напівостисті, най- довші, клубово-реберні.

Вентральні м’язи тулуба розвиваються з вентральних виростів (пуп’янків) міотомів. Міосепти, що відходять у вентральному напрямі від поздовжньої перетинки, розміщуються в ділянці грудної клітки між сусідніми міотомами. На їх місці потім розвиваються сполучнотканинні ребра, що з часом замі- нюються на хрящові, а потім на кісткові.

Розміщені між ребрами міотоми розшаровуються і з них утворюються зо- внішні й внутрішні міжреберні м’язи. З глибоких шарів міотомів, що зли- лись, розміщених усередині грудної порожнини, утворюється поперечний м’яз грудної клітки. З поверхневих шарів міотомів, що злились, розвивають- ся дорсальні зубчасті м’язи. В ділянці живота з різних міотомів їх злиттям і розшаруванням утворюється чотири шари м’язів: зовнішній косий, внутрі- шній косий, поперечний та прямий м’язи живота. Наявність у прямому м’язі живота сухожилкових поперечних перетинок, що є залишками сполучно- тканинних міосепт, свідчить про метамерне зародження цього м’яза.

Новим набуттям ссавців у ділянці вентральних м’язів тулуба є діафраг- ма — грудочеревна перетинка. Започатковується вона з п’ятого-шостого шийних міотомів сомітів, м’язові пучки яких ростуть каудально, потім зли- ваються з парою м’язових складок, що ростуть від черевної стінки тіла і та- ким чином поділяють грудочеревну порожнину на дві самостійні порожни- ни: грудну і черевну.

131

Розділ 3

З вентральних виростів міотомів у ділянці шиї розвиваються драбинчасті м’язи і довгі м’язи шиї та голови. Більшість скелетних м’язів ділянки голови редукується. Залишається лише та їх частина, що розвивається з передвуш- них міотомів. Вони відходять від дна очної ямки, сполучаються з очним яб- луком і забезпечують різні його рухи.

М’язи кінцівок розвиваються з м’язових пуп’янків п’ятого—сьомого ший- них і першого—другого грудних міотомів — для грудної кінцівки та першо- го—шостого поперекових і першого—третього крижових відділів — для та- зової кінцівки. Іннервуються вони відповідними вентральними гілками шийних, грудних, поперекових та крижових нервів. М’язи, що виникли з окремого м’язового пуп’янка, перетворюються на розпливчасту масу клітин, які утворюють два суцільних шари з боків зародження кінцівки. З латера- льного шару розвиваються екстенсори, абдуктори й супінатори, з медіально- го — флексори, аддуктори й пронатори.

ФАСЦІЇ

Поверхневу фасцію — fáscia superficiális — залежно від її розміщення на тілі тварин поділяють на поверхневу фасцію голови, шиї, тулуба, хвоста та кінцівок.

Поверхнева фасція голови — fáscia superficiális cápitis — у жуйних і коней вкриває майже всю голову, але не завжди чітко виражена, оскільки в пев- них місцях щільно зростається з шкірою (спинка носа, шкіра лоба). Чітко вираженою є привушно-жувальна фасція — fáscia parotidomassеtérica, що вкриває привушну залозу і жувальний м’яз, прикріплюючись до виличної дуги та лицевого гребеня і поширюючись далі як поверхневий листок — lámina superficiális — вискової фасції — fáscia temporális, що проходить через висковий м’яз і закріплюється на висковій лінії або стріловому гребені. Зни- зу привушно-жувальна фасція закріплюється по краю нижньої щелепи. Краніально вона переходить у щічно-глоткову фасцію — fáscia buccopharýngea, яка вкриває задню частину щічного м’яза і опускається на нижньо- бічну поверхню глотки. Допереду щічно-глоткова фасція поступово стоншу- ється і зливається з прилеглими тканинами. Вискова фасція крім поверхне- вого листка має глибокий листок — lámina profúbda. Цей листок закріплю- ється на внутрішній поверхні виличної дуги з одного боку, а другим своїм кінцем фіксується разом з поверхневим листком на стріловому гребені чи висковій лінії. Між обома листками утворюється щілиноподібна порожнина, виповнена клітковиною.

Фасція шиї — fáscia cervicális — поділяється на: 1) поверхневу пластин- ку — lámina superficiális, що вкриває всю бічну поверхню шиї, закріп- люючись на карковій зв’язці, крилі атланта, соскоподібному відростку вис- кової кістки, вздовж вентрального краю найдовшого й драбинчастого м’язів, на першому ребрі і груднині. Від неї відходять міжм’язові перетинки, що беруть участь в утворенні сонної піхви — vagína carótica, яка обгортає загаль- ну сонну артерію, внутрішню яремну вену та вагосимпатичний стовбур; 2) передтрахейну пластинку — lámina pretracheális, що знизу вкриває тра-

132

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

хею, закріплюючись спереду на під’язиковому скелеті, а каудально — на груднині та першому ребрі; 3) передхребтову пластинку — lámina prevertebrális, яка вкриває довгі м’язи шиї й голови, закріплюючись на ребер- них відростках шийних хребців, краніально переходить у фасцію гортані й глотки, а каудально — у поперечну грудну фасцію.

Фасція тулуба вкриває під шкірою стінки грудної й черевної порожнин, охоплюючи з обох боків шкірний м’яз тулуба, і закріплюється на вільних кі- нцях остистих відростків хребців, на маклаку, а знизу з’єднується з такою ж фасцією протилежного боку по серединній лінії від груднини до таза. У ді- лянці спини та попереку зростається з глибокою грудопоперековою фасцією

— fáscia thoracolumbális (див. рис. 3.19, 29′; рис. 3.20, 17′; рис. 3.22, 24′), а в ділянці крупа — з сідничною — fáscia glutéa (див. рис. 3.8). На бічній повер- хні ділянки живота ця фасція спрямовується у вигляді складки до основи надколінка, а у собак — до середини стегна, утворюючи складку боку — plíca láteris (див. рис. 3.9, 5). Знизу на черевній стінці фасція спускається у самців на статевий член як fáscia pénis, а в ділянці мошонки утворює м’ясисту обо- лонку — túnica dártos. У самиць продовжується на вим’я, утворюючи лате- ральну пластинку підвішуючого апарату вимені.

Грудопоперекова фасція — fáscia thoracolumbális — безпосередньо вкри-

ває м’язи зовні і своїми листками проникає між м’язовими пластами. Розмі- щена в ділянці дорсальних м’язів попереку й спини, має поверхневу і гли- боку пластинки. Починається на маклаку та верхівках остистих відростків хребців попереку і спини, включаючи й холку. Від неї бере початок найши- рший м’яз спини — m. latíssimus dórsi, а також зубчасті дорсальні краніаль-

ний і каудальний м’язи — mm. serráti dоrsáli craniális et caudális. У коней у ділянці 3–5-го грудних хребців фасція потовщується, утворюючи спинно- лопаткову зв’язку — ligaméntum dorsoscapuláre, що починається на остистих відростках, а закінчується на медіальній поверхні лопатки.

Спереду грудопоперекова фасція продовжується в каркову фасцію — fáscia núchae, яка закріплюється на канатику каркової зв’язки і вкриває гли- бокі м’язи.

Назад грудопоперекова фасція продовжується в сідничну фасцію — fáscia glútea (рис. 3.8), що щільно вкриває м’язи крупа і зростається з фасцією хвос- та — fáscia cáudae, яка, закріплюючись на відростках хвостових хребців, утворює міжм’язові перетинки.

Фасції кінцівок. На грудній кінцівці поверхнева фасція дуже тонка і в дистальному напрямі має тенденцію до зростання з глибокою фасцією, охоп- люючи вільну кінцівку у вигляді панчохи.

Поверхнева фасція лопатки і плеча спереду зростається з поверхневою фасцією шиї, а ззаду — з поверхневою фасцією тулуба. У жуйних і коней шкірний плечо-лопатковий м’яз — m. omobrachiális — надає їй променистості.

Від ліктьового суглоба поверхнева фасція оточує передпліччя повністю і зростається з глибокою фасцією — fáscia antebráchii — особливо на краніаль- ній і каудальній поверхнях та в дистальній половині.

На зап’ястку поверхнева фасція на дорсальній і латеральній поверхнях дещо міцніша і злегка зростається з глибокою фасцією, а від п’ястка до паль-

133

Розділ 3

ців вона поступово зникає повністю. Найбільші шкірні вени і нерви грудної кінцівки на значному протязі вкриті поверхневою фасцією.

На тазовій кінцівці поверхнева фасція крупа й стегна є безпосереднім продовженням поверхневої фасції тулуба, і у собак між її листками частково розміщений шкірний м’яз тулуба. У собак поверхнева фасція крупа відме- жована від глибокої фасції прошарком жиру, тоді як у жуйних і коней щіль- но з нею зростається. Поверхнева фасція стегна вкриває латерально всі його м’язи. У ділянці двоголового м’яза стегна вона зростається з глибокою фасці- єю стегна — fáscia fémoris — і переходить медіально на стегно. Глибока фас- ція стегна, або широка фасція, — fáscia láta — охоплює латеральні м’язи сте- гна і особливо виділяється в ділянці коліна, де з нею зливається пластинча- стий сухожилок (апоневроз) м’яза — напружувача широкої фасції — m. ténsor fásciae látae. Ця частина вільно вкриває чотириголовий м’яз стегна — m. quadríceps fémoris, тоді як у бік двоголового м’яза стегна фасція зливаєть- ся з цим м’язом. Від краніального краю м’яза — напружувача широкої фас- ції стегна фасція переходить у складку боку і на медіальну поверхню стегна, вкриває медіальну поверхню цього м’яза, а також чотириголового м’яза сте- гна і кравецького м’яза, далі перекидається через стегновий канал, потон- шується, сполучається з поверхнями стрункого, напівперетинчастого та на- півсухожилкового м’язів.

Рис. 3.8. Шкірні м’язи і поверхневі м’язи голови собаки:

1, 2 — m. sphíncter cólli superf.; 3 — platýsma; 4, 5 — m. cutáneus faciéi; 6 — m. cutáneus trúnci; 7 — його по- перекова частина; 8 — m. levátor nasolabiális; 9 — m. orbiculáris óris; 10 — m. maláris; 11 — m. zygomáticus;

12 — його відгалуження до ділянки гортані; 13 — м’язи щитка; а — поверхнева лопаткова фасція; b — фасція крупа; с — поверхнева фасція стегна; d — фасція коліна

134

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

Фасції гомілки — це продовження фасцій стегна. Поверхнева фасція по- тоншується і поступово зникає в ділянці плесна. Глибока фасція гомілки — fáscia crúris — є продовженням широкої фасції, що суцільним листком охоп- лює розміщені тут м’язи, утворюючи особливі оболонки для окремих м’язів і м’язових груп. Зрощується з кінцевими сухожилками двоголового м’яза стег- на, кравецького, стрункого та напівсухожилкового м’язів.

Фасції стопи подібні до фасцій кисті.

ШКІРНІ М’ЯЗИ

За гістологічною будовою шкірні м’язи — músculi cutánei — належать до скелетних. Хоча вони вкриті поверхневою фасцією, але перебувають у зв’язку не з скелетом, а з шкірою, при цьому забезпечують рухи шкіри та її натягнення. У ссавців ці рухи й натягнення мають різну спеціалізацію. Шкірні м’язи вкриті поверхневою фасцією і мають незначну товщину, стріч- коподібну або широкопластинчасту форму. За життя вони світліші, ніж ске- летні м’язи. У всіх свійських тварин розрізняють шкірні м’язи голови, шиї й тулуба.

ШКІРНІ М’ЯЗИ ГОЛОВИ

Шкірні м’язи голови належать до поверхневих м’язів, що іннервуються поверхневими гілками лицевого нерва, є генетично спільними і розвивають- ся з м’язового пласта — m. sphíncter cólli primitívus. Це такі м’язи, як повер-

хневий стискач шиї — m. sphíncter cólli superficiális, шкірний м’яз шиї — platýsma — та глибокий стискач шиї — m. sphíncter cólli profúndus. Ці три шари м’язів більш-менш чітко розрізняються у собак. Топографічно шкірни- ми м’язами вважають тільки ті з лицевих м’язів, які розміщені всередині поверхневої фасції.

Поверхневий стискач шиї — m. sphíncter cólli superficiális (див. рис. 3.8, 1,

2; рис. 3. 11, 3, 4) — є тільки у м’ясоїдних, тягнеться з вентральної поверхні шиї в бік голови до ділянки гортанної борозни. Він складається з тонких, вузьких пучків м’язових волокон, що проходять упоперек, не сполучаючись між собою. Лежить вентрально на шиї в ділянці гортані і збоку поверхнево на жувальній та привушній фасціях. М’яз забезпечує натягнення поверхне- вої фасції в ділянці гортані й гортанного жолоба.

Шийний м’яз морди — m. cutáneus fácies — є продовженням у ділянку го- лови частини platýsma. У собак і свиней має з нею безпосередній зв’язок, то- ді як у жуйних і коней це самостійний м’язовий шар. Його волокна тягнуть- ся через жувальний м’яз до кута рота. М’яз відтягує кут рота назад, напру- жує і рухає шкіру губ, щік та ділянки жувального м’яза.

Глибокий стискач шиї — m. sphíncter cólli profúndus (див. рис. 3.11, 1) — є

тільки у хижаків. Його початок простягається зовні на каудальні м’язи вуш- ної раковини і всі лицеві м’язи. Він проходить від краніальної частини шиї до верхньої частини морди, при цьому плоскі поперечно напрямлені м’язові волокна проходять під platýsma і m. cutáneus faciéi на бічну поверхню шиї й

135

Розділ 3

голови. М’яз натягує поверхневу фасцію ділянки гортані й гортанного жоло- ба.

Лобовий м’яз — m. frontális — є у жуйних і людини, а також слабко роз- винений у свиней. Він відділився від глибокого стискача шиї. Рухає і змор- щує шкіру лоба.

ШКІРНІ М’ЯЗИ ШИЇ

Поверхневий стискач шиї — m. sphíncter cólli superficiális (див. рис. 3.8, 1,

2; рис. 3.11, 3, 4) — у кішок розвинений сильніше, ніж у собак, а в свиней найменш розвинений, у жуйних і коней його немає. Він має ніжні, пухкі сполучення шарів м’язових волокон, що охоплюють шию знизу впоперек у вигляді пов’язки, простягаючись від переднього краю груднини до гортанної борозни. Натягає і рухає шкіру вентральної й бічної поверхонь шиї.

Шкірний м’яз шиї — platýsma (див. рис. 3.8, 3) — добре розвинений м’язовий пласт у м’ясоїдних і свиней, що тягнеться з ділянки карка в лицеві м’язи, з якими зростається. Немає у жуйних і коней. М’яз натягує і рухає шкіру ділянки карка та жувальної ділянки.

Глибокий стискач шиї — m. sphíncter cólli profúndus (див. рис. 3.11, 1) —

тільки у собак виражений як самостійний м’яз (див. вище).

Шкірний м’яз шиї — m. cutáneus cólli (рис. 3.9, 2) — сильний м’язовий пласт вентральної поверхні шиї. У м’ясоїдних його немає. У жуйних почина- ється вентрально на поверхневій фасції шиї, у свиней — на ручці груднини, а в коней — в обох цих точках, тягнеться косо через яремну борозну в бік го- лови. Натягає й рухає шкіру вентральної поверхні шиї.

Рис. 3.9. Шкірні м’язи коня:

1 — m. cutáneus faciéi; 2 — m. cutáneus cólli; 3 — m. cutáneus omobrachiális; 4 — m. cutáneus trúnci; 5 — plíca láteris

136

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

ШКІРНІ М’ЯЗИ ТУЛУБА

Шкірний м’яз тулуба — m. cutáneus trúnci (див. рис. 3.9, 4; рис. 3.11, 15) — витягнутий у довжину пласт з волокнами майже поздовжнього напряму. Розміщений збоку на грудній і черевній стінках. Листки поверх- невої фасції тулуба вкривають його з обох боків. Зовні м’яз вкриває найшир- ший м’яз cпини, краніально заходить під трапецієподібний м’яз і триголо- вий м’яз плеча, зростаючись тут з найширшим м’язом спини та напружува- чем фасції передпліччя. Каудально на черевній стінці пучки м’яза форму- ють складку боку — plíca láteris (див. рис. 3.9, 5), а знизу він зливається з глибоким грудним м’язом. У жуйних і коней в ділянці лопатки переходить у лопатково-плечовий шкірний м’яз. Найбільший м’яз, що натягує і рухає шкіру тулуба, сприяє також напруженню всієї поверхневої фасції тулуба.

Шкірний лопатково-плечовий м’яз — m. cutánes omobrachiális (див. рис. 3.9, 3) — є у жуйних і коней. Він починається як тоненький м’язовий пласт у ділянці основи лопатки, має дорсовентральний напрям волокон і тягнеться до ліктьового суглоба. Натягує і рухає шкіру ділянки лопатки й плеча.

Препуціальні м’язи — mm. preputiáles — розрізняють у биків. Є m. preputiális craniális (рис. 3.10, 2; рис. 3.11, 16) і m. preputiális caudális (див. рис. 3.10, 3). У псів і кнурів непостійні. М’язи відтягують препуцій відповідно вперед чи назад під час і після виходу статевого члена. Стягування задньої частини препуція відбувається при дії краніального м’яза, а розширення — при дії каудального. У кнурів також стискають дивертикул препуція.

Надвим’яні м’язи — mm. supramammárii — є тільки у самиць і є похід- ними, як і препуціальні м’язи самців, від м’яза-стискача сумки однопрохід- них. Сильніший краніальний надвим’яний м’яз — m. supramammárius

Рис. 3.10. Препуціальні м’язи бугая:

1 — m. cutáneus trúnci; 1′ — його волокна до mm. preputiáles cran.; 1′′ — plíca láteris; 2 — mm. preputiáles cran.; 3 — mm. preputiáles caud.; 4 — відхідниково-статевочленний м’яз; 5 — m. cremáster; 6 — медіальні м’язи стегна; a — scrótum; b — pénis; c — funículus spermáticus; d — óstium preputiále; e — umbílicus; f — túnica fláva abdóminis

137

138

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

6. М’язи очного яблука, іннервуються окоруховим — n. oculomotórius, блоковим — n. trochleáris — та відвідним — n. abdúcens — нервами.

М’язи язика та під’язикового апарату, глотки, гортані й очного яблука описані в розділах, де описується будова цих органів.

За походженням (з другої зябрової дуги) розрізняють поверхневі й глибо- кі лицеві м’язи.

Поверхневі лицеві м’язи, які іннервуються різними гілками лицевого нер- ва, пов’язані з рухливістю шкіри губ, щік, носа, повік і у всіх тварин дуже рухливою вушною раковиною. Їх ще називають мімічними м’язами.

Глибокі лицеві м’язи, що іннервуються гілками лицевого нерва, подібні до типових скелетних м’язів. Сюди відносять (рис. 3.18): 1) каудальне черев- це двочеревцевого м’яза — vénter caudális m. digástricus (у хижаків і свиней нечітко відмежоване від рострального черевця, яке іннервується від трійча- стого нерва); 2) потилично-під’язиковий — m. occipitohyoídeus — і шило-

під’язиковий — m. stylohyoídeus — м’язи; 3) стременний м’яз — m. stapédius,

який змістився в середнє вухо, а спочатку був м’язом примітивного щелеп- ного суглоба.

Рис. 3.12. Лицеві м’язи собаки:

1 — m. orbiculáris óris; 2 — m. levátor nasolabiális; 3 — m. levátor lábii superióris; 4 — m. canínus; 5 — m. zygomáticus; 5′ — його частина до ділянки гортані; 6 — m. orbiculáris óculi; 6′ — його пучки від m. frontoscutuláris; 7 — m. levátor ánguli óculi mediális; 8 — m. retráctor ánguli óculi laterális; 9 — m. maláris; 9′ — його волокна, що тягнуться до нижньої губи; 10 — повікова, 11 — лобова частини m. frontoscutuláris; 12 — m. scutuloauriculáris; 13 — m. interscutuláris; 14 — m. cervicoscutuláris; 15 — m. cervicoauriculáris superf.; 16 — m. cervicoauriculáris médius; 17 — m. cervicoauriculáris prof.; 18 — m. parotidoauriculáris; 19 — m. sternocephálicus; 20 — m. masséter; 21 — m. digástricus; 22 — m. mylohyoídeus; 23 — m. cleidocephálicus; 24 — m. sternohyoídeus; a — gland. parótis; b — gland. submandibuláris; c — véna juguláris ext.

139