анатомия Рудик
.pdf
Розділ 4
Рис. 4.6. Схема будови молочної залози:
1 —сполучна тканина; 2 — частки; 3 — альвьеоли; 4 — міжчасткові канали; 5 — молочні протоки; 6 — молочна пазуха; 7 — сосковий відділ молочної пазухи; 8 — соско- вий канал; 9 — сосковий отвір
sínus lactíferі (див. рис. 4.5, 3), що поділя- ється на залозисту — pars glanduláris —
та соскову — pars papilláris — частини (див. рис. 4.5, 3′). Із соскової частини по- чинається сосковий канал, який відкрива- ється отвором на верхівці соска. На верхі- вці соска навколо соскового отвору зна- ходиться м’яз — стискач соска — m. sphíncter papíllae.
Злиття молочних залоз (вим’я) може бути виражене меншою мірою (корова, коза) або більшою (кобила, вівця, верб- людиця). Кількість злитих залоз (горб- ків) на кожному боці може бути різною: одна (коза, вівця), дві (корова, верблю- диця). Різна буває і кількість соскових каналів: один (корова, вівця, коза), два- три (кобила, верблюдиця, самка оленя). Каналів багато у свині (2–3), кішки (4–6),
суки (6–12), кролиці (10–15).
Ступінь розвитку, форма та положен- ня вим’я різні у тварин одного виду, особ- ливо це спостерігається у корів. Часто у тварин та людини бувають додаткові со- ски — явище полімастії (див. рис. 4.2,
4.6). Полімастія спостерігається у 30 % корів, овець, кіз, дуже часто залози функціонують.
Нерви: n. genitofemorális, n. iliohypogastrícus, n. ilioinguinális, nn. intercostáles. Судини: a. pudénda extérna, a. epigástrica craniális.
РОГОВІ УТВОРИ ШКІРНОГО ПОКРИВУ
До рогових утворів належать ділянки шкіри, в яких епідерміс утворює добре розвинений роговий шар із своєрідною (листкоподібною, трубчастою) структурою. До них належать роги, м’якуші і пальцеві органи (копита, ра- тиці, кігті, нігті).
Ріг — córnu — утвір, який у порожнисторогих (жуйні) вкриває роговий відросток лобової кістки. Ріг складається з двох шарів: власне шкіри та епі- дермісу. Ростковий шар епідермісу продукує міцний трубчастий ріг. Підро- говий епітелій переходить у епідерміс шкіри голови біля кореня рога в діля- нці безволосої колової зони (епікерас). Якщо в разі видалення рога видаля- ють епікерас, то новий ріг не буде рости, навіть якщо рану вкрити обмежу-
230
СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ
вальною шкірою. У тварин ріг росте постійно, проте інтенсивність росту у самок зменшується в період вагітності (на розі утворюється кільце).
Доведено, що більш довгорогі корови невибагливіші до їжі, краще рос- туть. У цільнорогих жуйних (олені) та у жирафи ріг являє собою суцільний кістковий утвір, який періодично відпадає (див. кольорову вклейку, рис. V).
М’якуш — tórus — щільне потовщення шкіри, яке утворюється за раху- нок підшкірної основи, багате на еластичну сполучну тканину з жировими прошарками. У м’якушах багато нервових закінчень. М’якуші виконують не лише амортизаційну, а й чутливу функцію (особливо м’якуші грудних кінці- вок).
Кожний м’якуш складається з епідермісу, власне шкіри та підшкірної ос- нови. Розрізняють зап’ястковий — tórus cárpeus, п’ястковий — tórus metacárpeus, заплесновий — tórus társeus, плесновий — tórus metatárseus і паль- цевий — tórus digitális — м’якуші (див. рис. 4.1).
Рис. 4.7. Копито і стрілка коня:
А — васкуляризація копита; Б — рогова капсула на сагітальному розрізі, В — з підошовної, Г — з дорсаль- ної поверхонь; Д — власне шкіра та ростковий шар епідермісу копита; 1 — рогова облямівка; 2 — роговий вінець; 2′ — вінцева борозна; 3 — глазур; 4 — трубчастий ріг копитового вінця; 5 — центральна стрілкова борозна; 6 — ость стрілки; 7 — листочковий ріг копитової стінки; 7′ — біла лінія; 8 — трубчастий ріг копи- тової підошви; 9 — стрілка; 10 — верхівка стрілки; 11 — ніжки стрілки; 12 — білястрілкові борозни; 13 — заворотна ділянка стінки; 14 — заворотний кут; 15 — гілка рогової підошви; 16 — копитова облямівка; 17
— копитовий вінець; 18 — копитова стінка
231
СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ
шній поверхні рогової капсули формує вінцеву борозну — súlcus coronárius. Отже, власне шкіра разом з ростковим шаром епідермісу має вигляд валика з тонкими сосочками, які опущені вниз. Ростковий шар епідермісу продукує найтовщий (1,5 см) трубчастий ріг рогової капсули 4.
Копитова стінка (див. рис. 4.7, 18) — páries úngulae — найбільша частина копита, утворює передню й бічні поверхні копита і, продовжуючись на пі- дошву, формує заворотну стінку 13 та кут 14. Власне шкіра стінки разом з ростковим шаром епідермісу має форму листочків, а заворотна частина стін- ки — сосочків. Власне шкіра стінки міцно зростається з окістям копитової кістки. Ростковий шар епідермісу продукує м’який і світлий листочковий ріг 7. Дистальний край рогу на підошві виділяється у вигляді білої лінії 7′ — línea álba úngulae, куди під час підковування коня вбивають цвяхи (ухналі).
Копитова підошва — sólea úngulae — не має підшкірної основи, і власне шкіра підошви зростається з окістям копитової кістки. Власне шкіра підошви має форму тонких сосочків. Ростковий шар епідермісу продукує м’який труб- частий ріг 8.
Отже, ростковий шар епідермісу чотирьох ділянок копита та копитової стрілки формує суцільну рогову капсулу. На капсулі розрізняють два краї — проксимальний (вінцевий) і дистальний (підошовний), а також рогову стін- ку, підошву й рогову стрілку. На роговій стінці виділяють зачіпну ділянку, яка переходить у бічні та заворотні кути. Місце переходу стінки на підошву називається заворотним кутом 14, а загнуті ділянки відповідно називають заворотними 13. Рогова підошва складається з тіла і гілок 15, між якими знаходиться рогова стрілка 9. Існує відмінність між переднім і заднім копи- тами. Зачіпна ділянка копита передньої кінцівки утворює кут із землею 45– 50°, а задньої — 50–60°. Відношення п’яткової ділянки до зачіпної на перед- ній кінцівці становить 1 : 3, а на задній — 1 : 2.
Рис. 4.9. Дистальний відділ кінцівки собаки:
1 — зап’ястковий м’якуш; 2 — п’ястковий м’якуш; 3 — пальцеві м’якуші; 4 — зв’язка кігтя; 5 — кігтьова борозна; 6 — кігтьова сті- нка; 7 — кігтьовий валик
233
Розділ 4
Ратиці великої рогатої худоби, вівці, кози та свині за формою нагадують половину копита коня, однак у них немає заворотних частин і підошва слаб- ко розвинена (рис. 4.8).
Кіготь — unguículus — характерний утвір у хижаків та гризунів, функ- ціонує як орган нападу, захисту та переміщення по деревах (рис. 4.9). Форма кігтя різна. На відміну від тазових кінцівок кігті на грудних кінцівках ма- ють особливі зв’язки, що утримують кігті в трохи піднятому положенні, і не спираються на землю.
Кіготь складається з кігтьового валика 7 з кігтьовою борозною 5, вінця, стінки 6 і підошви. Підшкірна основа є лише в ділянці кігтьового валика. Кігтьовий валик — vállum unguículae — це перехідна ділянка зі шкіри в кі- готь, формує кігтьову борозну — súlcus unguículus.
Ніготь — únguis — видозміна кігтя, властивий приматам. Ніготь від- різняється від кігтя більш плоскою і тонкою нігтьовою стінкою, нігтьовий валик і борозна виражені слабко, а підошви майже немає.
234
Р о з д іл
5
ПОРОЖНИНИ ТІЛА
ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ БУДОВИ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ
АПАРАТ ТРАВЛЕННЯ
НУТРОЩІ
Розділ анатомії, який вивчає внутрішні органи тіла, називають спланхноло-
гією — splanchnológia. Під внутрішніми органами, або нутрощами (slánchna s.
vіscéra), розуміють складний комплекс органів, які в основному заповнюють порожнини тіла. Ці орга- ни зумовлюють основні властивості живого організ- му — обмін речовин із середовищем, що його ото- чує, а також розмноження. В одноклітинному ор- ганізмі ці процеси виконує сама клітина. В складному організмі вони відбуваються за допо- могою спеціальних відкритих трубкоподібних ор- ганів.
До нутрощів належать апарати органів трав- лення, дихання, сечовиділення і статевих. Філоге- нетично старішими є органи травлення, з яких ви- ділилась решта органів. Функціональне значення нутрощів надзвичайно різноманітне. Органи трав- лення забезпечують постійне надходження пожив- них речовин в організм. Окисні процеси в ткани- нах, які відбуваються за допомогою кисню і необ- хідні для вивільнення потенціальної енергії пожив- них речовин (білків, жирів, вуглеводів), здійснюють- ся за участю апарату дихання. Ці два апарати функ- ціонально взаємопов’язані. Кінцеві продукти обміну речовин виводяться з організму апаратом сечовиді- лення. Статевий апарат забезпечує функцію розмно- ження, тобто збереження виду. Крім основних функ- цій ці апарати виконують і інші функції, які забез- печують повноцінне існування живого організму.
Нутрощі розміщені здебільшого в порожнинах тіла: грудній, черевній і тазовій, а також у ділянці голови та шиї. Апарати внутрішніх органів сполу- чаються із зовнішнім середовищем своїми отвора- ми, за допомогою яких відбуваються обмін речовин і розмноження.
235
Розділ 5
ПОРОЖНИНИ ТІЛА
Грудна й черевна порожнини та частково тазова вкриті серозною оболон- кою. Всі три порожнини заповнені нутрощами, і вільним лишається простір у вигляді щілини між серозними пластинками (перитонеальна й плевраль- на порожнини), виповненої серозною рідиною. Щілина утворюється внаслі- док того, що частина серозної оболонки вкриває стінку порожнини пристін- ковою пластинкою — lamína parietális, а інша частина — органи — нутро- щевою пластинкою — lamína vіscerális. Між цими пластинками міститься незначна кількість серозної рідини — líquor serósa.
Зовнішня пристінкова пластинка в певних частинах порожнини перехо- дить у нутрощеву пластинку, утворюючи брижі, складки, зв’язки (рис. 5.1). У черевній порожнині серозна оболонка називається очеревиною — peritóneum — і утворює непарний мішок. Серозна оболонка в грудній порожнині називається плеврою — pléura — і створює два парних серозних мішки. В нижній частині грудної порожнини між плевральними мішками лежить непарний серозний мішок — осердя.
Грудна порожнина — cávum thorácis — розміщується в грудній клітці. Порожнина клітки вкрита внутрішньогрудною фасцією — fáscia endothorácica — і плеврою. Пристінкова пластинка плеври ділиться на реберну й діафрагмальну частини — pléura costális et diaphragmática. Права й ліва ре- берні плеври, спускаючись з дорсальної стінки грудної порожнини на груд- нину, створюють серединну перегородку грудної порожнини — середостіння (mediastínum), що обмежує серозну середостінну порожнину — cávun mediastíni serósum. В середостінні в дорсальній третині розміщуються аорта, стравохід, трахея. Частина середостінної плеври входить до складу осердя і
Рис. 5.1. Схема взаєморозміщення серозних оболонок та органів у порожнинах тіла:
А — в грудній порожнині на рівні серця; Б, В — в черевній і тазовій порожнинах (Б — самця, В — самки);
1 — pléura costális; 2 — pléura pulmonális; 3 — púlmo; 4 — cor; 5 — aórta; 6 — esóphagus; 7 — véna ázygos déxtra; 8 — pericárdium; 9 — excavátio rectovesicális; 10 — excavátio rectouterína; 11 — réctum; 12 — vésica urinária; 13 — lig. vésicae ventrále; 14 — mesoréctum; 15 — lig. vesícae laterále; 16 — excavátio vesicouterína; 17 — úterus; 18 — dúctus déferens; 19 — uréter; 20 — plíca urogenitális
236
НУТРОЩІ
називається перикардіальною (осердною) плеврою — pléura pericardíaca. Се- редостінна плевра переходить по бронхах на легені, де називається легене- вою плеврою — pléura pulmonális. Між трьома листками плеври (пристінко- вим, середостінним і легеневим) знаходиться плевральна порожнина — cávum pléurae. У порожнині міститься невелика кількість серозної рідини, яка зменшує тертя між серозними пластинками під час дихання чи роботи серця. Пристінкова пластинка плеври (реберна) містить велику кількість нервових закінчень і під час запальних процесів більш болюча, ніж нутро- щева (легенева) пластинка.
Черевна порожнина — cávum abdóminis — утворена зверху, знизу і з бо- ків черевними стінками, спереду — діафрагмою, яка куполоподібно входить у грудну порожнину. Каудально черевна порожнина переходить у тазову порожнину — cávum pélvis. Стінка черевної порожнини вкрита поперечною черевною фасцією — fáscia transversális abdomínis, поверх якої розміщена пристінкова очеревина — peritóneum parietále. Внутрішні органи черевної порожнини вкриті нутрощевою очеревиною — peritonéum viscerále. Подвійна пластинка очеревини при переході пристінкової пластинки в нутрощеву на- зивається брижею краніальною і каудальною — mesentérium craniális et caudális, в яких знаходяться відповідні судини й нерви. В процесі розвитку шлунка брижа розтягується — розвивається більший сальник — oméntum május, вентральна частина брижі називається меншим сальником — oméntum mínus. Брижа при переході з одного органа на інший називається зв’язкою
— ligaméntum — або складкою — plíca. При переході серозної оболонки з од- ного органа на інший і з органа на стінку в тазовій порожнині утворюються заглибини — excavátio.
РОЗВИТОК СЕРОЗНИХ ОБОЛОНОК ПОРОЖНИН ТІЛА
Уже в нижчих безхребетних (круглі черв’яки) є первинна порожнина тіла (бластоцель), однак її стінка не вкрита епітеліальним шаром і безпосередньо межує з органами.
Упримітивних хордових і хребетних вторинна порожнина (целом) споча-
тку розвивається як парний утвір. Целом виникає після розщеплення біч- них пластинок мезодерми на дві серозні пластинки, з яких латеральна вкриває бічні стінки порожнини (пристінкова), а медіальна — зовнішню по- верхню кишкової трубки (нутрощева). Права і ліва нутрощеві пластинки сполучаються дорсально й вентрально і утворюють дві брижі — mesentérium dorsále et ventrále, які розділяють порожнину на дві половини.
Украніальному відділі від целома поперечною перегородкою відділяєть- ся головний целом, у якому розміщене серце (рис. 5.2). Серце обмежене не- парним навколосерцевим серозним мішком, або осердям — pericárdium.
Уссавців у процесі розвитку легень і діафрагми тулубовий целом розді- лився на грудний і черевний відділи. При цьому у зв’язку з розвитком пар- них легень у грудному відділі збереглась парна плевральна порожнина. Пристінкова пластинка плеври називається реберною і діафрагмальною, а нутрощева — легеневою і середостінною плеврою. В черевній порожнині вент- ральна брижа значною мірою редукувалась. Залишки вентральної брижі
237
Розділ 5
збереглися в краніальній частині у вигляді меншого сальника, зв’язок печін- ки, а в каудальній частині — утворили середню міхурово-пупкову зв’язку.
ПОДІЛ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ НА ДІЛЯНКИ
Для чіткішого уявлення про взаємне розміщення внутрішніх органів че- ревну порожнину поділяють на десять ділянок. Так, двома поперечними площинами, які проходять по реберній дузі і маклаках, черевну порожнину можна розділити на краніальну, середню і каудальну ділянки.
Краніальна ділянка черевної порожнини — régio abdóminis craniális — відділяється від грудної порожнини діафрагмою, а від середньої ділянки — площиною, умовно проведеною сегментально по найбільш опуклому контуру останнього ребра. Площиною, яка проходить уздовж правої й лівої реберних дуг, і серединною площиною ділянка ділиться на праву й ліву підреберні — régio hypochondríca déxter et siníster — і непарну мечоподібну — régio xiphoídea — ділянки.
Середня ділянка черевної порожнини — régio abdóminis média — двома сагітальними площинами, проведеними на рівні кінців попереково- реберних відростків поперекових хребців, ділиться на праву й ліву бічні ді- лянки — régio abdóminis laterális. Решта середньої ділянки поділяється на дві частини фронтальною площиною, умовно проведеною на рівні середини першого ребра. Верхня частина називається поперековою — régio lumbális,
нижня — пупковою — régio umbilicális.
Каудальна ділянка черевної порожнини — régio abdóminis caudális — за- ймає простір від середньої ділянки до входу в тазову порожнину. Ця ділянка двома сагітальними площинами, проведеними на рівні вільних кінців попе- рекових хребців каудально, розділяється на праву й ліву пахвинні ділянки
Рис. 5.2. Схема розвитку серозних порожнин тіла:
А — риб; Б — амфібій і рептилій; В — ссавців; 1 — головний целом (навколосерцева порожнина); 2 — по- перечна перегородка; 3 — тулубовий целом; 4 — серце; 5 — печінка; 6 — легені; 7 — діафрагма; 8 — плев- ральна порожнина; 9 — перитонеальна порожнина
238
НУТРОЩІ
— régio inguinális déxter et siníster, тобто вони є продовженням назад бічних ділянок. Середня частина є продовженням пупкової ділянки і називається лобковою ділянкою — régio púbica.
ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ БУДОВИ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ
Під час розгляду нутрощів у поперечному розрізі найбільш розвиненим є комплекс органів травлення. Він тягнеться від переднього кінця до хвоста і є не лише найдовшою, а й найширшою за діаметром трубкою. Решта нутро- щів (дихання, сечовиділення, розмноження) мають менші розміри і зв’язані з кишковою трубкою.
Для нутрощів (при їх функціональному та структурному різноманітті) є багато спільних елементів. Усі вони мають трубчасту будову і сполуча- ються із зовнішнім середовищем. Травна трубка має два отвори: вхідний (ротовий) і вихідний (відхідник); дихальна трубка — один парний отвір (носовий), який одночасно є вхідним і вихідним. У сечовидільній і стате- вій трубці самців є тільки один вихідний отвір сечостатевого каналу, хоча протилежні, початкові кінці цих трубок також складаються з дрібних тру- бочок, які в цілому формують нирки чи сім’яники. Статева система самок має особливості: лише провідні шляхи являють собою трубку з непарним вихідним отвором (статева щілина) і парним вхідним (яйцепровід). Яєч- ник є компактним органом.
Є багато спільного в будові стінок внутрішніх органів, які складаються з трьох основних оболонок: слизової, м’язової і серозної (див. кольорову вклей-
ку, рис. VI).
Слизова оболонка — túnica mucósa — вкриває внутрішню поверхню труб- частих органів і вистелена епітелієм. Залежно від функції, яку виконує епі- телій, він буває дуже різноманітним: у ділянках, де можливі механічні по- шкодження, розміщений плоский багатошаровий епітелій (ротова порожни- на, стравохід); там, де механічні пошкодження менш можливі, знаходиться миготливий (трахея, маткова труба), циліндричний (кишки), циліндричний секреторний (залози) епітелій.
Слизова оболонка складається з епітеліальної пластинки — lamína epitheliális, власне сполучнотканинної пластинки — lamína própria mucósae — та підслизової основи. В місцях, де слизова оболонка легко збирається в складки або сильно розтягується, як, наприклад, у стравоході, підслизова основа добре розвинена. Складчастість у слизовій оболонці може створюва- тись завдяки наявності особливого тонкого прошарку м’язових волоконець — м’язової пластинки слизової оболонки — lamína musculáris mucósae. Її наяв- ність тісно пов’язана з розвитком підслизового шару.
М’язова оболонка — túnica musculáris — порівняно масивна і складається з внутрішнього колового — strátum circuláre — і зовнішнього поздовжнього
— strátum longitudinále — шарів. М’язова оболонка представлена непосмуго- ваною м’язовою тканиною, проте в деяких органах вона може бути предста-
239