анатомия Рудик

Розділ 3

перисту будову. Поділяється на дві частини: поверхневу — pars superficiális, що бере початок на лицевому гребені (чи горбі) з каудовентральним напря- мом волокон, і глибоку — pars рrofúnda — з початком на виличній дузі і краніовентральним напрямом волокон.

М’яз підіймає нижню щелепу до верхньої.

Висковий м’яз — m. temporális (див. рис. 3.16, 3; рис. 3.21, 7) — почина-

ється у висковій ямці і закінчується на вінцевому відростку та гілці нижньої щелепи.

Латеральний крилоподібний м’яз — m. pterygoídeus laterális (див. рис. 3.17, 2) — починається на крилоподібному відростку клиноподібної кістки, а також на крилоподібній та піднебінній кістках, має каудальний напрям пу- чків м’язових волокон, закінчується на задньому краї медіальної поверхні гілки нижньої щелепи та в крилоподібній ямці.

Медіальний крилоподібний м’яз — m. pterygoídeus mediális (див. рис. 3.17, 1) — починається там, де й попередній, має каудальний напрям воло- кон і закінчується поблизу висково-нижньощелепного суглоба на гілці ниж- ньої щелепи.

Рис. 3.22. Поверхневі м’язи свині після зняття шкірних м’язів:

1 — m. levátor nasolabiális; 2 — m. levátor lábii superióris; 3 — m. canínus; 4 — m. depréssor lábii superióris; 5 — m. orbiculáris óris; 6 — m. zygomáticus; 7 — m. buccinátor; 8 — m. depréssor lábii inferióris; 9 — m. parotidoauriculáris; 10 — m. másseter; 11 — m. stylohyoídeus; 12 — m. sternocephálicus; 13 — m. cleidomastoídeus; 13′ — m. cleidooccipitális; 13′′ — interséctiо claviculáris; 13′′′ — m. cleidobrachiális; 14 — pars cervicális; 14′ — pars thorácica m. trapézius; 15 — m. omotransversárius; 16 — m. supraspinátus; 17 — m. deltoídeus; 17′ — його початковий апоневроз; 18 — m. subclávius; 19 — cáput lóngum; 19′ — cáput laterále m. tríceps bráchii; 20 — m. ténsor fásciae antebráchii; 21 — m. latíssimus dórsi; 22 — m. pectorális prof.; 23 — початкові зубці m. serrátus ventrális; 24 — m. serrátus dorsális caud.; 24′ — fáscia thoracolumbális; 25 — m. oblíquus ext. abdóminis; 25′ — його апоневроз; 26 — m. iliocostális lumbórum, зрощений з m. longíssimus lumbórum; 27 — m. sacrococcýgeus dors.; 28 — m. sacrococcýgeus ventr.; 29 — m. brachiális; 30 — m. exténsor cárpi radiális; 31– 31′′ — m. exténsor digitális commúnis; 32 — m. abdúctor póllicis lóngus; 33, 34 — m. exténsor digit. later.; 35, 35′ — m. exténsor cárpi ulnáris; 36 — m. fléxor digit. supf.; 37 — m. ténsor fásciae látae; 38 — m. glutéus médius; 39 — його глибока частина; 39′, 39′′ — m. glutéus supf.; 40–40′ — m. bíceps femóris; 41 — m. semitendinósus; 42 — m. semimembranósus; 43 — m. gastrocnémius; 44 — m. tibiális cran.; 45 — m. peronéus tértius; 46 — m. fibuláris lóngus; 47, 48 — m. exténsor digit. lat.; 49 — m. fléxor digit. prof.; 50 — m. exténsor digit. long.; a — gland. parótis; b — spína scápulae; c — túber cóxae

150

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

Латеральний м’яз тягне нижню щелепу вперед, а медіальний — вперед і вгору, змикаючи при цьому щелепи.

Двочеревцевий м’яз — m. digástricus (див. рис. 3.12, 3.17, 3.18, 3.21) — у

жуйних і коней має два черевця: ростральне — vénter rostrális — і каудаль- не — vénter caudális, з’єднаних між собою сухожилком; у свиней і собак — одне черевце. М’яз починається на яремному відростку і закінчується на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, а у коней, крім того, від каудаль- ного черевця відгалужується на виросток нижньої щелепи частина м’яза,

яку називають pars occipitomandibuláris.

М’яз опускає і тягне назад нижню щелепу, відкриваючи при цьому рот. У коней також бере участь (при напруженні його проміжного сухожилка) у підійманні під’язикового скелета.

Загальна характеристика жувальних м’язів. Жувальних м’язів небагато, але вони сильні. Початок — púnctum fíxum — усіх цих м’язів знаходиться в ділянці черепа, а закінчення — púnctum móbile — на нижній щелепі. Точ- кою опори під час її руху є парний висково-нижньощелепний суглоб, який може розгинатись і згинатись. Розгинання призводить до розмикання ще- леп, а згинання — до змикання їх. Це основні рухи під час жування.

У свиней і собак рухи розмикання і змикання щелеп є переважаючими, оскільки зуби у собак пристосовані для простого розрізування, а у свиней — для подрібнювання твердого корму. Проте у свиней можливі незначні бічні рухи нижньої щелепи та її висування вперед. У жуйних і коней мають місце й чітко виражені бічні рухи нижньої щелепи та більш ретельне перетирання корму, відповідно до чого видозмінені корінні зуби. Крім того, у них мож- ливе незначне висування нижньої щелепи вперед.

Нижню щелепу можна розглядати як важіль і першого, і другого роду. Важелем другого роду вона стає, коли плечем опору є ділянка щелепи від висково-нижньощелепного суглоба вниз і вперед до різцевих зубів, а плечем сили — щелепна гілка та її вінцевий відросток, на який діє висковий м’яз, що відходить від вискової ямки, і віялоподібно спрямовані жувальний та крилоподібні м’язи. Жувальний м’яз починається на виличній дузі, а кри- лоподібні м’язи — від ділянки крилоподібного відростка клиноподібної кіст- ки. Всі три м’язи під час скорочення змикають щелепи, і тим самим важелі швидкості набувають значної сили.

Під час відведення нижньої щелепи вбік у травоїдних діє правий жуваль- ний м’яз одночасно з лівими крилоподібними, і щелепа відходить вправо, під час скорочення протилежної пари — вліво. У разі висування нижньої щелепи вперед скорочуються пучки жувального та крилоподібних м’язів, що напрямлені від свого початку до гілки нижньої щелепи.

Під час розмикання щелеп нижню щелепу розглядають як важіль пер- шого роду з плечем сили від висково-нижньощелепного суглоба до місця за- кріплення двочеревцевого м’яза, плечем опору є ділянка щелепи від суглоба до різцевих зубів. Цьому м’язу у жуйних і коней допомагає груднино-

головний м’яз — m. sternocephális.

В обох випадках важелі використовуються як важелі швидкості.

151

Розділ 3

ФІЛОГЕНЕЗ М’ЯЗІВ ГОЛОВИ

М’язи голови за походженням поділяють на дві групи: соматичні, що роз- виваються з міотомів сомітів, і вісцеральні. Соматичні м’язи, що діють на очне яблуко, іннервуються окоруховим, блоковим та відвідним черепним нервами.

М’язи під’язикового апарату, що іннервуються під’язиковим черепним нервом, з’явились у результаті диференціації підзябрових, сегментально розміщених вентральних м’язових пластинок.

Решта м’язів голови (частково й ті з них, що спрямовуються в ділянку шиї) — вісцеральні. Серед вісцеральних м’язів голови розрізняють м’язи, що діють на ротоглотку — початок травного апарату, і м’язи гортані — дихаль- ного апарату. Ці м’язи іннервуються трійчастим, язикоглотковим, блукаю- чим та додатковим черепними нервами. Інші, більш поверхневі м’язи при- водять в дію складки голови —губи, щоки, ніздрі, повіки та вушні раковини. Це шкірні м’язи голови (мімічні м’язи). Вони іннервуються лицевим череп- ним нервом.

Філогенетично всі вісцеральні м’язи голови є результатом складної дифе- ренціації метамерних зябрових м’язів, що іннервуються трійчастим, лице- вим, язикоглотковим та додатковим черепними нервами (іннервація дає можливість встановити філогенетичну й загальну гомологію м’язів).

У нижчих водяних хребетних ускладнення метамерних зябрових м’язів зумовлює утворення поверхневого стискача — m. constríctor superficiális, що охоплює зябровий апарат знизу і з боків. Спереду, в межах від щелепної дуги до бризкальця, цей м’яз іннервується руховими гілками трійчастого нерва. Від бризкальця до першої зябрової щілини, тобто в межах під’язикової дуги, м’яз іннервують гілки лицевого нерва. Від першої до другої зябрової щілин до м’яза йдуть гілки від язикоглоткового нерва. Від третьої зябрової щілини до заднього краю поверхневий стискач іннервується гілками блукаючого не- рва і невідокремленого від нього додаткового нерва. Весь м’язовий пласт диференціюється на окремі м’язові одиниці.

152

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

Міжщелепний м’яз — m. intermandibuláris (див. рис. 3.23, 3) — у водяних хребетних іннервується руховими гілками V пари черепних нервів, розмі- щених між тілами щелеп. У наземних хребетних з нього розвивається щеле- пно-під’язиковий м’яз — m. mylohyoídeus — і ростральне черевце двочерев-

цевого м’яза — vénter rostrális m. digástricus.

Аддуктор підвіска — m. addúctor hyomandibuláre — і м’яз зябрової криш- ки — m. operculáris (у вищих риб) — іннервуються гілками лицевого нерва. У наземних хребетних прикріплення нижньої щелепи до черепа значно змінюється і замість цих м’язів розвивається опускач нижньої щелепи — m. depréssor mandíbule, іннервується лицевим нервом. У ссавців цей м’яз скла- дніший і з нього розвиваються потилично-під’язиковий м’яз — m. occipitohyoídeus — і каудальне черевце двочеревцевого м’яза — vénter caudális m. digástricus, від якого у коней відщеплюється pars occipitomandibuláris. До цієї ж м’язової групи можна віднести й стременний м’яз — m. stapédius.

М’язи зябрових дуг із зникненням зябер у наземних тварин частково ре- дукуються і перетворюються на м’язи під’язикового апарату, глотки й горта- ні, що іннервуються язикоглотковим і частково блукаючим нервами.

Від задньої ділянки поверхневого стискача, що іннервується лицевим не- рвом, утворюється у плазунів значно розвинений стискач шиї — m. sphíncter cólli, що охоплює шию вентрально і з боків. У ссавців він розпадається на кілька пластів, з яких утворюються шкірні м’язи голови й шиї, в ділянці го- лови з них розвиваються мімічні м’язи.

Задня ділянка стискача — це порівняно незначний трапецієподібний м’яз — m. trapézius, що іннервується задньою частиною Х пари — додатко- вим нервом (див. рис. 3.23, 5). Цей примітивний м’яз у ссавців сильно розро- стається і водночас втрачає зв’язок з блукаючим нервом, іннервується дода- тковим нервом. М’яз значно зміщується назад і диференціюється на дефіні- тивний трапецієподібний м’яз — m. trapézius, ключично-соскоподібний — m. cleidomastoídeus — та груднино-соскоподібний — m. sternomastoídeus. Із зникненням у багатьох ссавців ключиці і зміною закріплення на черепі останні м’язи дістали назви груднино-головного — m. sternocephálicus — та плечоголовного — m. brachiocephálicus. До cкладу останнього ввійшла і клю- чична частина дельтоподібного м’яза — pars claviculáris m. deltoídei, яка вже іннервується не черепним, а спинномозковими нервами.

М’ЯЗИ ШИЇ, ТУЛУБА Й ХВОСТА

М’язи шиї, тулуба і хвоста — mm. cervícis, trúnci et cáudae — поділяють на м’язи хребта, грудної клітки та живота. Крім того, деякі з м’язів шиї й тулу- ба беруть участь у прикріпленні грудної кінцівки до тулуба, голови та шиї.

М’язи, що прикріплюють грудну кінцівку. До цієї групи належать вісім м’язів, чотири з них тягнуться від тулуба на лопатку, два — від тулуба до плечової кістки і ще два — від тулуба до лопатки й плечової кістки. У зв’язку з цим їх поділяють на три групи: а) м’язи, що закінчуються на ло- патці; б) м’язи, що закінчуються на плечовій кістці; в) м’язи, що закінчують- ся на лопатці й плечовій кістці.

153

Розділ 3

М’язи, що закінчуються на лопатці. Трапецієподібний м’яз — m. trapézius (див. рис. 3.19–3.22) — у всіх тварин розміщений під шкірою в ді- лянці шиї й холки, має форму трикутника, основа якого спрямована до се- рединної лінії спини і шиї, а верхівка — до ості лопатки. Поділяється на шийну й грудну частини.

Шийна частина — pars cervicális — починається на канатику каркової зв’язки від рівня 2-го шийного до 3-го грудного хребців. М’язові волокна ма- ють каудовентральний напрям, сходяться і закінчуються на ості лопатки.

Ужуйних шийна частина м’яза закінчується на нижніх двох третинах ості лопатки, але акроміона не досягає, оскільки тут починається лопатково- поперечний м’яз, з яким вона зростається.

Уконей шийна частина трапецієподібного м’яза закінчується на ості нижче від її горбка.

Усвиней м’яз починається на ділянці від потиличної кістки до 3-го грудно- го хребця на серединному сухожилковому тяжі, а закінчується, як у жуйних.

Усобак шийна частина трапецієподібного м’яза починається на ділянці від 3-го шийного до 3-го грудного хребця, кінця ості не досягає, як і у жуйних.

Грудна частина — pars thorácica — починається на канатику каркової зв’язки і на надостистій зв’язці в межах 3–8(10)-го грудних хребців, а закін- чується, сходячись на верхній третині ості лопатки.

Ужуйних і свиней грудна частина сильніша й товста. За життя у тонко- шкірих і гладкошерстих тварин каудовентральний її край чітко виділяється.

Уконей грудна частина закінчується на ості лопатки з верхнього кінця і до горба ості. Обидві частини м’яза об’єднуються сухожилковими стрічками над остю лопатки.

Усобак грудна частина м’яза починається в межах 3–8(9)-го грудних хребців.

М’яз фіксує лопатку до тулуба, виносить вперед і підіймає кінцівку, а та- кож допомагає відводити її вбік.

Лопатково-поперечний м’яз — m. omotransversárius (див. рис. 3.19–3.22)

—у жуйних починається на крилі атланта і на поперечному відростку осьо- вого хребця тонким апоневрозом, що переходить у стрічкоподібний м’яз. Вважають, що він відщепився від шийної частини трапецієподібного м’яза, що закінчується на акроміоні й поблизу нього на ості лопатки.

Усвиней так само, як і у жуйних, враховуючи відсутність акроміона, м’яз закінчується на дистальній частині ості лопатки.

М’яз тягне грудну кінцівку вперед, повертає вбік і опускає шию. Ромбоподібний м’яз — m. rhomboídeus (рис. 3.24) — прикритий трапеціє-

подібним м’язом, починається на серединній ліній від рівня 2-го шийного до 6–8-го грудного хребця і спрямовується конвергуючими волокнами до медіа- льної поверхні лопаткового хряща. Якщо лопаткового хряща немає — до ло- патки.

Ромбоподібний м’яз поділяють на такі частини:

а) ромбоподібний м’яз шиї — m. rhomboídeus cervícis (див. рис. 3.24, 2) —

починається від канатика каркової зв’язки, а у свиней від серединного тяжа карка, від рівня 2-го шийного хребця до 2–3-го грудного хребця і закінчуєть- ся на краніальному куті та медіальній поверхні лопаткового хряща чи осно- ви лопатки;

154

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

б) ромбоподібний м’яз грудної клітки — m. rhomboídeus thorácis 3 — по-

чинається від остистої зв’язки в межах у жуйних 3–7-го, у Ш — 3-го —8–9-го,

усвиней — 1–2-го — 5–6-го, у собак — 2-го — 5–6-го грудних хребців. М’язові пучки прямовисно спрямовані до лопатки, прикріплюючись у жуй- них, коней і свиней до медіальної поверхні лопаткового хряща, а у собак — на латеральній поверхні дорсокаудального краю лопатки;

в) ромбоподібний м’яз голови — m. rhomboídeus cápitis — є у свиней і со-

бак. Починається на карковому гребені потиличної кістки сухожилковим апоневрозом, який переходить у стрічкоподібне м’язове черевце, що закінчу- ється разом з ромбоподібним м’язом шиї.

За дією м’яз близький до трапецієподібного.

Зубчастий вентральний м’яз — m. serrátus ventrális — має вигляд віяла, розміщеного між медіальною поверхнею лопатки, шиєю та грудною стінкою. Поділяється на зубчастий вентральний м’яз шиї і грудної клітки:

а) зубчастий вентральний м’яз шиї — m. serrátus ventrális cervícis (див.

рис. 3.20, 3.21) — починається від поперечних відростків у жуйних — 4–7-го шийних хребців і закінчується на зубчастій поверхні в ділянці краніального кута лопатки; у коней — 3–7-го шийних хребців, закінчується, як у жуйних;

усвиней починається на поперечних відростках усіх шийних хребців, закін- чується на зубчастій поверхні лопатки і в надостній ямці в ділянці краніа- льного кута; у собак — 3–7-го шийних хребців і закінчується разом з груд- ною частиною на лопатці.

Зубчастий вентральний м’яз шиї м’ясистий у всіх тварин. Він забезпечує повороти шиї вбік, фіксацію та рухи лопатки;

б) вентральний зубчастий м’яз грудної клітки — m. serrátus ventrális thorácis (див. рис. 3.19, 3.20, 3.22, 3.24) — починається у жуйних окремими зубцями на перших дев’яти ребрах і закінчується на зубчастій поверхні ло- патки в ділянці каудального кута лопатки та частково в підлопатковій ямці. М’яз пронизують сухожилкові волокна, які зовні м’яза утворюють сухожил- кову пластинку. У коней м’яз почина- ється на перших семи—дев’яти реб- рах. Конвергуючи, м’яз з’єднується із зубчастим вентральним м’язом шиї, прикріплюючись на вузькому просторі зубчастої поверхні лопатки. Сухожил- кова пластинка зовні м’яза щільна і чіткіше виражена, ніж у жуйних. У свиней початок м’яза досягає 9-го реб- ра, його зубці доходять вглиб до ребер.

Слабкіший, ніж зубчастий вентраль- ний м’яз шиї. У собак м’яз починаєть- ся від перших восьми ребер, закінчу- ється на зубчастій поверхні лопатки. У всіх тварин зубці зубчастого вентра-

155