105. Виборча система: поняття, основні типи

*Виборча система - це сукупність передбачених законом ви­борчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади.

Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі систе­ми (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

• система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

• система пропорційного представництва (пропорційна); її різно­видом є пропорційна система з преференціями;

• змішана ( мажоритарно-пропорційна) система.

УВАГА! Якою б не була виборча система, при її застосувані неможливо абсолютно виключити жані, а іноді й руйнівні ефекти. Тому досконалої виборчої системи не існує. Остання залишається лише теоретичним ідеалом. Проте кожна виборча система на практиці може бути певною мірою удосконалена, а її недоліки - урівноважені іншими факторами політичного процесу.

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite - більшість) пе­редбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсо­лютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості - той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, на­браних ними.

На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропор­ційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої системи є "лінійне змішування'", за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропор­ційною. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої сис­теми є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обираються за земельними партійними списками, а інші 50 відсотків - на основі ма­жоритарної системи відносної більшості.

* Факти. Сучасні демократії застосовують широку гамму різноманітних виборчих систем (їх близько 350), кожна з яких має властиві лише їй переваги та недоліки.

Лише у двох країнах (Австрії, Швеції) виключне право висувати до органів влади кандидатів надано політичним партіям.

Є країни (Франція, Японія, Індія та ін.), де в органи влади можуть бути висунуті кандидати лише громадянами (не партіями). У Франції, наприклад, достатньо підпису лише одного виборця.

Семків і Прибутько, і Тимчук немає!?

Холод

(взаємозв’язки)

Виборча (електоральна) система - сукупність закріплених законом конкретних правил, які визначають взаємовідносини між парламентом, урядом та виборцями. Виборчі системи не є політично нейтральними, оскільки здійснюють істотний вплив на політичний режим.

Існують три основні електоральні системи, які використову­ються з певними модифікаціями - мажоритарна, пропорційна і пропорційно-мажоритарна. Перша система ґрунтується на принципі більшості, друга - передбачає розподіл місць у парламенті відповідно до кількості голосів, одержаних на виборах за партійними списками, третя - передбачає поєднання двох попередніх принципів.

Досить цікавим є такий логічний зв'язок: партійні системи переважно визначають якість державної влади, а виборчі систе­ми формують різні партійні системи. Схема досить проста, але в ній багато варіантів.

Взаємозв'язок електоральної і партійної систем можливий у кількох варіантах:

• мажоритарна система в один тур формує двопартійність з почерговою зміною незалежних партій;

• мажоритарні вибори у два тури обумовлюють об'єднання численних партій у дві коаліції;

• пропорційна система формує багатопартійність як систему численних і незалежних партій.

Обидві згадані виборчі системи визначають ефективність ви­конавчої влади. Мажоритарна система сприяє формуванню силь­ного уряду, оскільки партія, що перемогла на виборах, створює однопартійний уряд. Пропорційна система веде до роз'єднання політичних сил і до створення коаліційних кабінетів.

Практичний інтерес представляють ефективні та неефективні поєднання електоральних систем із формами правління. Розглянемо кілька варіантів:

• Парламентська форма правління з мажоритарною сис­темою. У виборах беруть участь дві партії, одна з них перема­гає і контролює парламент і уряд. Однопартійний уряд спирається на парламентську більшість, а це означає проведення самостійного політичного курсу. Це британський варіант - «Ве-стмінстерська модель».

• Президентська форма правління з мажоритарною систе­мою. У цьому випадку потенції виконавчої влади визначаються прямим формуванням її на загальнонаціональних виборах. Це приклад з практики США. За наявності ж слабких партій за владу борються сильні лідери і одержують безпосередньо від наро­ду мандат на правління.

• Парламентська форма правління з пропорційною систе­мою. Тут уряд формується на партійно-коаліційній основі, і доля уряду залежить від збереження цієї коаліції. Це дозволяє йому за умови існування коаліції бути дієздатним, але не ефектив­ним внаслідок нечіткої перспективи. Ця модель властива західноєвропейським країнам.

• Президентська форма правління в поєднанні з пропорційною системою є найбільш вразливою комбінацією. Голосування за партійними списками від початку обумовлює неоднорідність і роздробленість парламенту. Партія президента не може переважа­ти в парламенті, а президент формує уряд без участі парламенту. Законодавці, природно, не зацікавлені в підтримці уряду. У цій моделі від початку закладений перманентний конфлікт адміністрації і законодавців.

Держава — найважливіший компонент політичного режи­му, оскільки цей інститут вирішальним чином впливає на соціальні зміни шляхом максимальної концентрації влади і ресурсів. Держава забезпечує цілісність суспільства і взаємозв'я­зок його членів через інститут громадянства, має спеціальний механізм безпосереднього управління суспільством, організовує суспільне життя на основі права і реалізує суверенітет. Якісні зміни цього інституту тягнуть за собою шлейф соціальних наслідків, що й визначає природу існуючого режиму.

Шляхтун