2. Абсентеїзм і його причини

Абсентеїзм - це байдуже ставлення людей до своїх гро­мадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеї­зму - свідоме ухилення виборців (електорату) від участі у го­лосуванні.

Перші відомості про абсентеїзм з'являються ще у III ст. до н. є. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримували жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та приват­ної участі у зібраннях.

Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходять від третини до половини виборців, а деінде голосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори - це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі циві­лізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добро­вільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов'язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій, у Мексиці - до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії - до тюремного ув'язнення на строк від місяця до одного року.

Є два найважливіших типи причин абсентеїзму:

1) пов'язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори не цікаві: висунені не­яскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

2) пов'язані з загальною політичною, соціальною й економі­чною ситуацією в країні.

О.В.Лазаренко та О.О.Лазоренко вважають, що абсентеїзм як тип політичної поведінки особи є:

1) рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політичної дії;

2) світоглядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдосконалення.

Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень політич­ної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного пол­ітичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політич­них рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задоволення, високий рівень недовіри ви­борців політичним інститутам та ін.

Абсентеїзм є відбитком прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів. На думку М.Рока-ра, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми посла­бився, усе трагічне і священне пов'язують з політикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаровуються, і як один із наслідків - абсентеїзм.

Є. Головаха, І. Бекешкіна, В.Небоженко пояснюють абсен­теїзм виборців менталітетом байдужості, характерним для на-

родів колишнього СРСР, а також "психологією конформізму", панування якої в суспільстві вивело на політичну арену неком­петентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.

3. Виборча система: поняття, основні типи

Виборча система - це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кож­на із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

♦ система абсолютної більшості або ж мажоритарна; її різно­видом є система відносної більшості або плюральна;

♦ система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом є пропорційна система з преференціями;

♦ змішана (мажоритарно-пропорційна) система. Мажоритарна виборча система передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної відносної більшості (плюраль­ну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50% голосів ви­борців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості - той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна система абсолютної більшості застосо­вується у Франції, а мажоритарна система відносної більшості -у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча сис­тема застосовується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення ви­борів за партійними списками і розподіл мандатів між партія­ми та виборчими блоками партій пропорційно до кількості го­лосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з'явилась пізніше від мажоритарної, на початку XX ст., і сьогодні застосовується майже у 50 країнах світу. Вона впроваджувалась під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги до прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

Вважається, що ця виборча система є справедливішою за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпоро­шеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, при­зводила до неможливості формувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують про­порційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімаль­ний, відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати.

Пропорційна система сприяє зростанню політичного пред­ставництва, зростанню політичної активності та політичної соц­іалізації, знижуючи тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі.

Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:

♦ партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;

♦ партія пропонує певні списки своїх кандидатів з визна­ченим місцем кожного з них;

♦ пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначити відповідними номерами тих канди­датів, яким вони віддають перевагу.

Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різно­види пропорційної виборчої системи як "жорстка", "на­півжорстка", "м'яка".

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найгострішим варіантом такої системи є "лінійне змішування", за якого час­тина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропорційною. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об'єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до появи впливових політичних структур. Така система до парламентських виборів 2006 р. існувала в Україні.