Новіков А., Барабаш-Красни Б. Сучасна систематика рослин. Загальні питання

Вегетативне

розмноження

вищих

унаслідок

чого

материнська

рослина

рослин

відбувається

спеціалізованими

розпадається

на кілька

самостійних

або неспеціалізованими

фрагментами

фрагментів – партикул.

вегетативного тіла, унаслідок чого

Сарментація

відбувається

шляхом

формуються клони (генетично ідентичні

відокремлення

нових

особин

від

організми) материнського організму.

материнської після їх укорінення.

Вегетативне

розмноження

рослин

Сарментація

зазвичай відбувається

за

передусім базується на високій здатності

рахунок спеціалізованих органів, які

рослин до регенерації – відновлення

виносять майбутні нові організми на

втрачених частин тіла або навіть

відстань від материнського – відводків,

відтворення цілого організму з окремого

столонів тощо.

фрагменту. Цікавим є те, що часто менше

Вегетативна

діаспорія

передбачає

просунутийорганізммаєбільшуздатність

формування

на

материнській

рослині

до регенерації.

будь-яких

утворів

вегетативного

Вегетативне розмноження може бути

розмноження–вегетативнихдіаспор.До

природним і штучним.

основні

вегетативноїдіаспоріївідносять,зокрема,

Розрізняють

чотири

розмноження

виводковими

бруньками,

типи

природного

вегетативного

виводковими

тільцями,

цибулинками

розмноження:

неспеціалізоване,

та ін. В окремих рослин на їхньому

партикуляцію,

сарментацію

та

тілі формуються численні дрібні, але

вегетативну діаспорію.

повноціннірослинкизрозвинутимивсіма

Неспеціалізоване

вегетативне

органами, які можуть відокремлюватися

розмноження

відбувається

будь-

й самостійно вкорінюватися. Такий тип

якими

неспеціалізованими частинами

діаспоріїназиваютьвівіпарією,арослини

вегетативного тіла рослин, інколи як

– живородними.

посттравматична

реакція.

Прикладом

Штучне

вегетативне

розмноження

такого

розмноження

можна

назвати

ефективне вкорінення пагонів верби,

передбачає використання як природних

природне перегнивання

й

розпадання

способів, так і способів, які у природі

протонеми або талому в мохоподібних,

не трапляються або ж відбуваються

руйнування

відмерлих

ділянок

вкрай рідко – які розробила людина. До

повзучих і полеглих пагонів у плавунів

особливих типів штучного вегетативного

та деяких голонасінних, розпадання

розмноження

можна

віднести

неспеціалізованих

епігеогенних

розмноження діленням (куща, бульб,

кореневищ

папоротеподібних

та

кореневищ,

коренів),

пагоновими

покритонасінних.

відводками, живцями (пагоновими,

Партикуляція

відбувається

шляхом

листковими,

кореневими

тощо),

природного

відмирання

і

руйнування

щепленням (пагоновими живцями і

кореня,

каудекса або

кореневища,

бруньками) і культурами тканин.

Життєва

стратегія

рослин

–

а) віоленти або C ( competitors) –

узагальнене поняття, що характеризує

висококонкурентні види, які приурочені

особливості взаємодії рослин з усією

до багатих біотопів і безпосередньо

сукупністю

чинників

навколишнього

формують умови існування для інших

середовища,

зокрема

специфіку

видів. Ці рослини реалізують К-стратегію

уникнення несприятливих умов.

за Макартуром. Зазвичай це довговічні

Зажиттєвоюстратегієюрослиниможна

і швидкоростучі рослини, які, однак,

поділитинаоднорічні,дворічні,малорічні

погано переносять будь-які зміни в

й багаторічні, вічнозелені і літньозелені

біотопі.

рослини, а також виокремити ефемери

б) патієнти

або

S (

stress-tolerant)

(рослини,якішвидкопроходятьжиттєвий

– високостійкі

рослини,

пристосовані

циклзакороткийперіодсприятливихумов

до росту в екстремальних умовах з

і переживають

несприятливий

період

обмеженими ресурсами. Ці рослини теж

у формі діаспор – зазвичай насінин) та

реалізують К-стратегію за Макартуром.

ефемероїди (рослини, які переживають

Зазвичай це теж довговічні, але

несприятливий період у формі підземних

повільноростучі рослини, що також

спочиваючих органів – цибулин, бульб,

погано переносять порушення біотопів.

кореневищ і т.д.) та інші категорії.

Виокремлюють

екотопічні

патієнти,

За

системою

Макартура,

які населяють оліготрофні біотопи і

виокремлюють

дві

основні

життєві

фітоценотичні патієнти, які населяють

стратегії рослин: К-стратегія – розвиток

біотопизвіолентамивумовахїхпресингу.

рослин

із

високою

індивідуальною

в) експлеренти або R (ruderals) –

стійкістю

за

рахунок

морфо-

швидкоростучі рослини, які споживають

функціональних адаптацій, але з

значну кількість ресурсів, але не

порівняно

низьким

репродуктивним

витримують

конкуренції

з

іншими

потенціалом; r-стратегія – інтенсифікація

групами. Ці рослини пристосовані до

репродуктивних процесів, за рахунок

існування або на порушених біотопах, на

чого розвивається багато нащадків, що

яких ще немає віолентів (короткотривалі,

й забезпечує стійке існування виду за

реалізують r-стратегію), або ж у біотопах

порівняно

низької

стійкості

окремих

з віолентами, але тоді період їх вегетації

індивідів.

припадає на

період

спокою

віолентів

Життєві

стратегії

організмів

також

(довготривалі, реалізують К-стратегію,

можна

класифікувати

за

системою

часто є ефемероїдами).

Раменського, яка практично тотожна

Окрім зазначених вище трьох груп

системі CSR-стратегій Грайма. За цими

CSR стратегії, Грайм згодом виокремив

системами

виокремлюють три

основні

чотири проміжні групи й об’єднав їх у

групи рослин:

трикутник Грайма.

Екологічні групи рослин – це групи,

Завідношеннямдовологивиділяють:

щомаютьсхожірисипристосуваннядодії

1.

Ксерофіти – рослини посушливих

певноголімітуючогофакторасередовища.

оселищ із недостатнім зволоженням:

Виокремлюють багато різних екологічних

а) сукуленти – рослини, адаптовані до

груп рослин, а їхні класифікації в окремих

накопичення вологи;

випадках є доволі детальними. Проте

б) склерофіти – рослини, адаптовані

основні групи виділяють за відношенням

до якомога

меншого випаровування

дотемператури,вологи,світла,субстрату.

вологи;

Мезофіти

Слід зауважити, що екологічні групи

2.

–

рослини

оселищ

міксотрофних

рослин

розглядають

із помірним зволоженням і помірною

окремо.

температурою;

За

відношенням

до

температури

3.

Гігрофіти

–

наземні

рослини

оселищ із підвищеною вологістю повітря;

виділяють:

4.

Гелофіти – частково водні,

1.

Мегістотерми (дуже жаростійкі)

прибережно-водні або ж заплавні

– ростуть при температурах, часто вищих

вкорінені рослини, які є проміжною

від 30˚C, при середньорічній температурі

групою між власне водними і наземними

>30˚C;

рослинами;

2.

Мегатерми (жаростійкі) – ростуть

5.

Гідрофіти–власневоднірослини:

пристабільнійтемпературівід20˚Cдо30˚C

а) гідатофіти – повністю занурені

і не витримують зниження температури

рослини, інколи з плаваючими листками;

нижче ніж 5˚C, при середньорічній

б) аерогідатофіти – напівзанурені

температурі >18˚C;

рослини з листками, винесеними над

3.

Мезотерми

(теплолюбні)

–

рівнем води;

ростуть при температурі від 10˚C до 40˚C,

в)реофіти–рослинипротічнихводойм

витримують легкі заморозки до -5˚C, при

на кшталт струмків і гірських потоків.

середньорічній температурі ~10˚C;

4. Мікротерми (холодостійкі) –

За

відношенням

до

освітлення

ростуть при температурі, близькій до 0˚C,

виділяють:

і здатні витримувати заморозки до -20˚C,

1.

Геліофіти – світлолюбні;

при середньорічній температурі <5˚C;

2.

Сціогеліофіти

–

світлолюбні

5.

Гекістотерми (дуже холодостійкі)

рослини, які витримують затінення;

–ростутьпритемпературі,значнонижчій

3.

Геліосціофіти

–

тінелюбні

від 0˚C, при середньорічній температурі

рослини,

які

добре

переносять

<0˚C.

короткотривале освітлення;

4.

Сціофіти – тінелюбні рослини.

За

відношенням

до субстрату

тканинах, за рахунок чого інколи їх

виділяють:

називають галосукулентами;

1.

Літофіти ( петрофіти) – рослини,

в) глікогалофіти (солевідштовхувальні

адаптовані до життя в розщелинах скель

галофіти) – завдяки особливостям

і кам’янистих осипах:

ризодерми практично

не

поглинають

а) Епіліти – рослини, які поселяються

солі;

Олігофіти – рослини субстратів,

на поверхні каменів;

6.

б)Літофагофіти–рослини,якіактивно

бідних на поживні речовини;

занурюються в камінь, руйнуючи його;

7.

Нітрофіли – рослини ґрунтів,

в) Хазмофіти – рослини, які

багатих на азот;

поселяються на детриті й первинних

8.

Кальцефіли – рослини ґрунтів,

ґрунтах у зануреннях і тріщинах скель та

багатих на кальцій.

каменів;

2. Псамофіти – рослини рухливих і

За

відношенням

до

кислотності

піщаних субстратів;

субстрату виділяють:

3.

Епіфіти – рослини, пристосовані

1.

Гіперацидофіли – рослини, які

до росту на інших рослинах, зазвичай на

ростуть на ґрунтах із pH <3,7;

стовбурах і гілках дерев та кущів;

2.

Перацидофіли – рослини, які

4.

Оксилофіти – рослини ґрунтів,

ростуть на ґрунтах із pH 3,7-4,5;

бідних на мінеральні солі;

3.

Ацидофіли – рослини, які ростуть

5. Галофіти – рослини ґрунтів,

на ґрунтах із pH 4,5-5,5;

багатих на мінеральні солі, зокрема

4.

Субацидофіли – рослини, які

хлориди і сульфати:

ростуть на ґрунтах із pH 5,5-6,5;

а) криптогалофіти (солевидільні

5.

Нейтрофіли–рослини,якіростуть

галофіти)–рослини,якіактивновиводять

на ґрунтах із pH 6,5-7,0;

надлишок солей;

6.

Базифіли – рослини, які ростуть

б) еугалофіти (соленакопичувальні

на ґрунтах із pH 7,0-8,0;

галофіти) – рослини, які накопичують

7.

Гіпербазифіли – рослини, які

надлишок солей у

спеціалізованих

ростуть на ґрунтах із pH >8,0.